Шпаргалка по "Філософія"

Заслугою  Конта є заснування соціологи  як окремої конкретної науки про суспільство Класифікація наук Конта має такий вигляд математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія, мораль Спенсер дав співвідношення науки І релігії з позиції позитивізму Поняття матерії, простору, часу так же мало збагненні, як І релігійний абсолют Це визнання незбагненності, непізнаванності абсолюту (першооснови) І споріднює, на думку Спенсера, релігію І науку Спенсер увійшов в Історію філософи як творець концепції еволюції до Дарвіна

виділяє три моменти  еволюції 1) перехід від відокремленого стану елементів до зв'язаного, 2) диференціація, тобто перехід від однорідного стану до різнорідного, 3) зростання порядку, перехід від невизначеності до визначеності

Неопозитивізм, або, як його Іще називають, логічний позитивізм, виник у 20-х роках XX ст під впливом Ідей математиків І логіків Г Фреге І Б Рассела Неопозитивісти підходять до наукової теорії як до логічної І мовної конструкції 

Безперечною заслугою неопозитивістів перед наукою є постановка проблеми чіткості й недвозначності мови науки, вилучення з неї позбавлених сенсу висловів Виходячи з того, що найчіткішою є формалізована мова (математики), вони намагались максимально формалізувати мову науки, перетворити на універсальну мову науки математичну логіку, яку активно розвивали у своїх працях Метою філософи неопозитивісти вважали "логічне прояснення думок"

3 Юркевич П. "Матеріалізм  і завдання філософії".

Матеріалізм можна розглядати як похідний продукт реалістичного настрою нашої цивілізації Він намагається пояснити всі процеси так званого життя так само просто І зручно Із механічних відносин матеріальних частин, як пояснюється рух парової машина Тоді ми могли так просто керувати долями своїми й Інших людей, як зараз керуємо рухами машини

Закон механіки (рівність дій та протидій в усіх процесах матеріальної природи поширювався б на все Існуюче) Нездоланна жадоба знання, прагнення зробити усе буття наскрізь прозорим , розрахувати І наперед визначити думкою всяке явище І його майбутнє з математичною точністю - ось й психологічні мотиви, що обумовлюється явищем матеріалізму

 

Білет№19

 

 

1 Критерії наукової  істини. Роль практики у пізнанні.

Відомо, шо предметно-практичне  відношення людини до світу виступає матеріальною передумовою теоретичного, духовного його освоєння, процесом І передумовою становлення І розвитку людської свідомості та й специфічного різновиду — пізнання Трансформація предметного тіла природи в предметний світ людського буття відбувається на практиці завдяки праці, яка робить природу доступною процесові пізнання. Можна виділити такі функції практики є основою пізнання джерелом І рушійною силою процесу пізнання, кінцевою метою пізнання критерієм Істини Основою пізнання практика є тому, що вона — основа сукупного життя людей, визначальний спосіб їхньою ставлення до світу Пізнання формується на грунті предметно-практичної діяльності суспільства з перетворення природи І спочатку виступає одним Із -моментів ЦІЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Роль практики як основи пізнання полягає в тому, шо завдяки предметно-матеріальній діяльності людина ніби "втручається" в природний процес І, змінюючи навколишній світ, відкриває нові процеси І явища, які здатні ставати об'єктами подальшого пізнання Власне предметно-практична діяльність виступає "первісною базою" пізнання Практика виступає основою пізнання ще й тому, що сприяє розкриттю внутрішньої сутності предметів І явищ, котра розкривається тільки тоді, коли люди примушують предмети за допомогою практики впливати один на одного, тобто взаємодіяти Бо тільки в русі, предмети І явища набувають визначеності. Практика є одночасно І кінцевою ціллю пізнання, оскільки мета пізнання, зрештою, обумовлюється практичними потребами суспільства Пізнання відбувається не заради самого пізнання, воно виконує роль умови революційно-практичної зміни суспільства. Практика виконує функцію критерію Істинності наших знань, в результаті своєї суспільної природи має всезагальний І необхідний характер, набуває властивості безпосередньої дійсності, тобто є разом з тим безпосередньою чуттєвою діяльністю. Практика як критерій Істини діалектична за своїм характером вона є єдністю абсолютного І відносного Якщо її розглядати як Історичний процес, то вона є абсолютним критерієм Істини, якщо ж й взяти як окрему практичну дію — відносним критерієм Істини Абсолютність полягає в тому, що тільки вона є єдиним засобом, здатним, виявити об'єктивно Історичний зміст наших знань Але розвиток практики обмежений рівнем розвитку суспільства на 

певному етапі його Історичного  поступу В цих умовах практика не може повністю підтвердити або заперечити те чи Інше теоретичне положення, І в цьому плані вона є відносним критерієм Істини. Глибоке усвідомлення такого діалектичного пронесу розвитку практики як чуттєво-предметної, соціально-Історичної діяльності дало можливість реалізувати отримані знання на практиці І сприяти водночас розвиткові власне практики

2 "Критичний  раціоналізм" К. Поппера К Поппера (1902-1994) Його концепція принципово відрізняється як від логічного позитивізму, так І від аналітичної філософи Вихідною позицією філософа є не емпіризм, а раціоналізм, тобто визнання провідної ролі в пізнанні теоретичних утворень — Ідей, гіпотез, теорій, а не фактів, емпіричних даних Фактом науки на його думку, є не особистий досвід окремого вченого (в цьому випадку Існує можливість прийняти суб'єктивну видимість за факт), фактом є те, що визнане за факт науковим співтовариством Іншими словами, факт конституюється не в психологічній, а в соціальній сфері

Продовжуючи раціоналістичну традицію, Поппер підкреслює недосконалість Індукції, й нездатність гарантувати Істинність всезагальних наукових суджень За Поппером, досвід (сфера фактів) не конституює (не творить), а лише контролює, відбраковує теорії Людина починає пізнання, маючи певні упередження (гіпотези, Ідеї), які при зіткненні з фактами заперечуються або вдосконалюються При цьому вони ніколи не набувають статусу абсолютних Істин, а швидше є гіпотезами, які завжди зберігають вірогідність заперечення На думку Поппера, скільки б фактів не свідчило на користь теорії, при наступному контролі вона може виявитись хибною Теорія містить необмежену кількість висновків, а конт ролювати можна тільки обмежену їх кількість Ця можливість заперечення (фальсифікації) є принциповою відмінністю наукового знання від не наукового вважає філософ Відмінність наукової теорії від Інших типів знання полягає в том>, що вона формулюється в такий спосіб, що зберігається принципова можливість й фальсифікації Отже, можливість заперечення (доповнення, заміни) — фальсифікації — є принциповою ознакою наукового знання Філософ виступає за заміну кумулятивної моделі розвитку науки, яка грунтується на накопиченні Істинного знання, на еволюційну модель, за якої ппотези-істини, подібно до біологічних видів в еволюційному розвитку, народжуються, 

вдосконалюються, відмирають через заміну Іншими більш досконалими

3. Франко І. "Наука і її взаємини  з працюючими класами"

У творі описано  два великих факти Із Історії  людства, що надзвичайно важливо для поступу винайдення письма, винайдення друку Письмо дає можливість передавати людям свої думки нащадкам

Наукою можна  назвати тільки пізнання законів  І сил природи, які проявляються всюди І як завгодно Справжня наука немає нічого спільного з жодними надприродними силами, жодними внутрішніми світами, що керують зовнішнім світом Вона має лише справу Із світом зовнішнім , з природою Сама людина є тільки одним з незліченних створінь природи Тільки природа надає засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до щастя Поза природою немає пізнання, немає Істини

Справжня  наука повинна мати дві умови  вчити пізнавати закони природи та вчити користуватися з них, вживати їх у боротьбі з тією ж природою Наука як І природа є завжди одна - нероздільна Все в ній взаємозв'язане, взаємодіюче, взаємозалежне Оскільки, остаточною метою науки є людина І й благо, тому весь обсяг можна поділити на два розділи, з яких один дає можливість пізнати зовнішній світ - так як він розвивався протягом мільйонів років Цей розділ фізичний Друг має за предмет дослідження саму людину від самого початку й появи на землі всі віки й Історичного життя в т ч суспільний лад

 

Білет№20

 

 

1 Форми та рівні  наукового пізнання

У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так І на науковому рівні . В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.

Ідея в науковому  пізнанні виконує багато функцій, основними  з яких є: 1) підсумовування досвіду  попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

Проблема — це форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням проблемної ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза перетворюється в наукову теорію або замінюється новою гіпотезою. Заміна однієї гіпотези іншою в процесі розвитку наукового пізнання не означає, що попередня була безкорисною на певному етапі пізнання: висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки попередньої, навіть тоді, коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, зрештою, стає необхідним історичним і логічним етапом становлення нової.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній  діалектичній єдності формується наукова  концепція, яка обґрунтовує основну  ідею теорії.

Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. 

створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності

2 Сучасний філософський  ірраціоналізм Шопенгауера

Ірраціоналізм кладе в основу світу І людини (отже, в основу світогляду) волю, Інстинкти, життєві поривання, які протиставяюються розумові І проголошуються такими, що вислизають з раціоналістичної схеми І є непідвладними розумному пізнанню І регулюванню А-Шопенгауер (1788-1860)— засновник волюнтаризму — Іррацюналістичної течи, що вважає основою, первнем світу волю Головною працею мислителя є багатотомний твір "Світ як воля І уявлення" Світ, за Шопенгауером, Існує тільки для суб'єкта, як його уявлення, тобто як предмет свідомості І хоч "світ як уявлення" упорядкований І систематизований розсудком (в цьому філософ відводить велику роль причинності, виділяючи чотири й види — фізичну, логічну, математичну І моральну), він є тільки суб'єктивною дашстю І провести межу між сном І реальністю неможливо Життя І сновидіння, на його думку, — це сторінки однієї І тієї ж книги " "Світ уявлення" —це Ілюзія, яка приховує справжній світ Тільки перейти від першого до другого шляхом звичайного пізнання, принципово неможливо Проте Існує один феномен, який водночас належить до обох цих світів — це людина, сам суб'єкт Тіло дано суб'єкту двояким способом — в зовнішньому спогляданні (в уявленні) воно виступає як об'єкт серед об'єктів (тобто належить до "світу уявлення"), а у внутрішньому відчутті воно дано як вияв справжнього світу, а саме як воля Акти волі І телесні процеси — це одне І теж Тіло є не що Інше, як об'єктивована воля Підносячи волю до рівня Ірраціонального, активного І аморфного первня світу, Шопенгауер йде на розрив з європейською традицією, яка таким первнем вважала або Бога, або матеріальну субстанцію В понятті волі відчувається біологізм, перенесення на весь світ того, що притаманне тільки біологічним Істотам В неживій природі воля, на думку філософа, об'єктивується як дія стихійних сил (тяжіння І т ш ), в органічному світі — як Індивідум Пізнання — лише засіб виживання Індивіда І роду Таким чином, розум виконує чисто Інструментальну функцію він є засобом реалізації волі Розум, пізнання є продовженням волі І, отже, продовженням болі І мук На його думку життя окремої людини — скрута й страждання вона постійно перебуває в погоні за 

здійсненням бажань ненаситної волі Щастя — Ілюзорне І тимчасове Порятунок від світу суєти І печалі Шопенгауер вбачає тільки в мистецтві І аскетизмі Мистецтву в концепції філософа належить особлива роль Художнє пізнання світу він ставить вище від наукового Справжнє ж звільнення від світу волі, Іграшкою якої є людина, можливе лише через аскетизм подолання бажань, які зв'язують людину зі світом При цьому філософ виступає проти самогубства, в якому, на його думку, людина чинить як раб волі

3 Лисяк - Рудницький  І. "Україна між Сходом і Заходом".

У творі здійснена  спроба охарактеризувати Україну з типологічного погляду та показати ті риси, що визначають й як Історичну одиницю Вірить у "національний характер", він тотожній Із своєрідним способом життя, правилами поведінки даного народу Національний характер формується Історично

Україна перебуває " між Сходом І Заходом" Захід - це Європа в цілому, це сім'я народів які поділяють спільну культуру І спільну спадщину Європейський характер України скріплювався завдяки впливу І контактів з Інших Європейських країн але основний вплив мали німецькомовне населення Також досить великий вплив мали Чехія, Угорщина, Польща "Схід" Євразійських народів мав подвійний вплив на формування українського національного характеру це був гальмуючий чинник на шляху нормального поступу країни По-друге він спонукав насильну оборонну реакцію з боку українського народу Інший великий східний вплив - грецька (візантійська) релігійна й культурна традиція, діяла з середини, формуючи саму духовність суспільства У творі також описується велика монгольська навала у ІЗст , коли українською людиною пограниччя був козак, який пізніше став репрезентативним типом свого народу Також згадується закріпачення селянства ( 15ст) та прийняття християнства (10 ст) князем Володимиром

 

Білет№21

 

 

1 Методологія сучасного  наукового пізнання.

Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності

Однією з  найактуальніших проблем сучасного  етапу розвитку логіки та методологи науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ше одного рівня — метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці

У сучасній філософи такі спроби зустрічаються в методологічних концепціях Т Куна та І Лакатоса

На метатеоретичному рівні на основі узагальнення результатів теоретичної діяльності та самої практики наукового пізнання фіксуються загальні передумови теоретичної діяльності Якщо основним елементом теоретичного знання є закон, відображення необхідних та суттєвих зв'язків між явищами, то метатеоретичне знання формулюється у вигляді принципів, у яких стверджується дещо уже про саму теорію І практику теоретичної діяльності