Шпаргалка по "Філософія"

Взаємодія, діяльність об'єктивно  притаманні людині Як живий організм вона є системою, якій властиве прагнення до збереження своєї цілісності, до самовідтворення, що реалізується тільки в процесі діяльності

Соціальність  можна класифікувати як діяльне спілкування людей, що І забезпечує якісну своєрідність їхнього життя як суспільного Людину як носія суто соціальних якостей, позначають поняттям "особа — Індивід, що пройшов процес соціалізації засвоєння зразків поведінки, соціальних норм І цінностей, необхідних для його успішного функціонування у суспільстві У цьому процесі бере участь усе оточення Індивіда сім'я, сусіди, школа, ЗМІ тощо

Як особа, кожен Із нас займає в соціальній системі кілька позицій Кожна з цих позицій, передбачаючи певні права І обов'язки, називається статусом. Статус може бути приписаний І набутий, природний І професійно-посадовий. Соціальний статус визначає конкретне місце, яке займає Індивід у даній соціальній системі Залежно від цього він мусить задовольняти ряд вимог, які ставить перед ним суспільство Сукупність таких вимог становить зміст соціальної ролі Соціальна роль — це сукупність дій, які мусить виконувати особа, займаючи даний статус у соціальній системі

Отже соціальне— це сукупність властивостей, особливостей суспільних відносин, Інтегрованих Індивідами чи певними групами спільно га у процесі спільної діяльності І які виявні у їхньому ставленні один до одного, до свого місця в суспільстві, до явищ І процесів соціального життя Тільки в процесі взаємодії Індивіди здійснюють вплив один на одного сприяючи тим самим тому що кожний Із них стає носієм І виразником певних соціальних якостей 

2. Раціоналізм Рене Декарта

Основоположником  раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декорт, (1596— 1650) Основні погляди викладені у працях "Міркування про метод", "Роздуми про першу філософію", "Начала філософії", "Пристрасті душі"

Як І Ф  Бекон, Р Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу Проте свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядковує раціонально-математичному мисленню

Декарт хоче розбудувати струнку систему наук, яка б за аналогією з деревом мала корінням — метафізику, стовбуром — фізику, а гіллям — всі Інші науки Знаряддям розбудови має бути новий метод Основними правилами методу є

1) починати побудову  науки слід з простих І очевидних  Істин Істиною є знання, яке дано в ясному І виразному вигляді, 2) ділити складні речі на прості, які даються з очевидністю (аналіз), 3) йти від простого очевидного до складного неочевидного (синтез) 4) при цих операціях на кожному етапі брати до уваги всю повноту висновків

Проблемою при  розбудові науки на основі такого методу, була проблема відправних Істин  Філософ заперечує чуттєвість як джерело таких Істин Істинним є не те сонце, яке ми сприймаємо чуттям, а те, яке осягнув розум в концепції Коперника, твердить Декарт Звідси висновок, що вихідні Ідеї "природжені" нашому розуму

Прийнявши за вихідне правило вимогу ясного І очевидного знання, філософ піддав сумніву всю сукупність знання, яку до нього виробило людство Єдиною абсолютною очевидністю, е Істина "Я мислю Далі Декарт робить другий крок "Мислю, отже Існую " Тобто від здатності мислити переходить до суб'єкта, Істоти, яка мислить Цим Декарт ще раз доводить, що людина від народження має певні вроджені Ідеї, які й становлять фундамент пізнання

Від акту мислення філософ робить висновок про Існування "Я" як особливої духовної субстанції, душі Цій духовній субстанції притаманні "природжені Ідеї", зокрема Ідея Бога На основі Ідеї Бога як найдосконалішої Істоти філософ робить висновок про реальне Існування Бога Бог, далі, виступає запорукою того, що мені з очевидністю даний весь світ І що його можна осягнути розумом Отже, Я -Бог - світ, така схема філософи Декарта

Що ж являє  собою цей світ, тілесна субстанція"? Атрибутом тілесної субстанції філософ вважає протяжність. Всі Інші якості — колір, смак, вага, звук Декарт вважає вторинними Він фактично ототожнює матерію, яка перебуває в русі з протяжністю (простором) На основі цих двох якостей — просторовості І руху, філософ І намагається пояснити світ Світ постає велетенським механізмом, а Бог який його створив, — геометром І механіком В такий спосіб Декарт заклав підвалини механістичного світогляду 

3 Г. Сковорода "Діалог ...

Своєрідний  діалог душі Із "нетленним" духом  скл з 4-х глав 1) притча, сліпий І зрячий 2) діалог 3) "Испьітуется Божья сила в неких местах оиблейньїх" 4) продовжується суд над змієм

Основана  на бібли У творі йдеться про  пізнання людиною світу, а насамперед пізнання самого себе Говориться, що вічність та бог є одне й теж, І тоді світло премудрості входить в душу, коли людина познає І вічне І «тленное»

У всьому є  два єства Боже та «вещественное» Сонце є архітинос (архиобраз) "первоначал" І головною фігурою У творі згадується І всесвітній потоп, осуджується змій який намітив Єві з'їсти яблуко гріха Сам змій підвертається всесвітньому суду

У творі символічно зображено витлумачення "потопу" скрізь сон апостолу з'являється ведіння надіслане Богом _- жінка, одягнена у сонце, перед якою стоїть змій, якій були дані крила Від змія вона летить у пустелю, а той пускає з уст своїх воду, щоб вона схопила й (потоп)

 

Білет№24

 

 

1. Форми організації  суспільного буття

Суспільство це сукупність Індивідів, які, взаємодіючи  між собою, перебувають у певних зв'язках І стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність Характер таких взаємовідносин може набувати найрізноманітнішого змісту демографічного, економічного, національного, професійного,

ПОЛІТИЧНОГО, СВІТОГЛЯДНОГО ТОЩО, ВІДПОВІДНО ДО ЧОГО

формуються  й певні об'єднання людей, які  одержали назву соціальні спільності" Це реально Існуюча сукупність Індивідів, що емпірично фіксується відрізняється відносною цілісністю І є самостійним суб'єктом соціальної дії

Соціальні спільності характеризуються різноманіттям видів І форм Так, за кількісним складом вони коливаються від взаємодії діад (двох людей) до багатомільйонних політичних, екологічних, економічних рухів За часом Існування — від кількох годинних (пасажири) до тисячоліть, в які проживають етноси, нації тощо

Всі спільності можна поділити на два найзагальніші види аморфні І групові

Аморфні спільноти — це структурно нерозчленовані, доволі нестійкі утворення з досить розмитими кордонами, невизначеним якісним І кількісним складом, відсутністю чіткого принципу входження до них їм властивий ситуативний спосіб Існування За умови свого аморфного утворення такі спільноти не можуть бути у складі ширших спільностей, їхніми структурними одиницями Прикладами амор спіл є учасники екологічних, політичних рухів, клуби фанів І т д

Більш важливою І суттєвівою різновидністю соціальних спільностей є соціальні групи — основна структурна одиниця суспільства, його "суокомпонент"

Соціальні групи на відміну  від аморфних спільностей, характеризуються 1) стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності їх Існування у суспільному просторі й часі, 2) відносно високою мірою згуртованості, 3) чітко виявленою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, що властиві всім Індивідам, які входять до групи, 4) входженням у ширші спільності зі статусом їхніх структурних утворень

Загалом й  можна визначити як обмежену в  розмірах спільність людей, що виокремлюються Із соціального цілого на основі певних ознак характеру виконуваної діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах Історично визначеного суспільства

Залежно від  компактності, форми здійснення зв'язків І кількості їх членів у соціальних групах прийнято виділяти за розміром — мікросоціальш (малі), локальні (середні), макросоцшльш (великі), за соціальним статусом — формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні), за безпосередністю зв'язків — реальні (контактні) та умовні тощо

Розміри, структура  І склад тієї чи Іншої соціальної групи визначаються цілями, заради яких вона набула бутгєвого статусу 

2. Емпіризм Френсіса Бекона.

Вся діяльність Ф Б  спрямована на філософське обгрунтування наукового знання нового типу, розробку нових поглядів на метод наукового пізнання, утвердження першорядного значення в житті с-ва "Знання - це сила'

Головне завдання філософи Ф Бекон визначає як пізнання природи І оволодіння й силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до Істини, правильно орієнтував пізнавальну І практичну діяльність людини Але новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають пізнання від Істини На думку Бекона, Існує чотири види помилкових суджень, "примар"

"примари  Роду" - є вродженими І пов'язані  з недосконалістю людського розуму  та органів чуття людини Вони укорінені в самій людській природі

"примари  Печери" - зумовлені Індивідуальними особливостями людини, й вихованням, звичками, що примушують людину спостерігати природу ніби Із своєї печери подолати шляхом колективного досвіду

"примари  Площі" - проникають у пізнання разом зі словами та Іменами Вони породжуються спілкуванням людей І зумовлені вживанням застарілих понять, суджень, слів

"примари  Театру" - що породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи, які своїми штучними побудовами нагадують театральні дійства

Розглядаючи чуттєвий досвід як джерело достовірного знання про природу та доводячи необхідність й експериментального вивчення, Ф Б виступає як засновник емпіризму Але й дослід не дає необхідного результату Аби отримати Істинне знання природи, данні експериментального дослідження природи треба піддати раціональній обробці, застосувавши до них метод раціонального пізнання Союз досліду І розуму вихідний пункт методології Ф Б

Як засновник  емпіричного рівня наукового  пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методологи, так І проти вузького емпіризму Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити Істини з самого себе Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму

Другий шлях — шлях мурахи що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів

Третім Є справжній  шлях науки — шлях бджоли Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед так І справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою

раціональних  методів у на> кову Істину

Метод, за допомогою якого  відбувається сходження від одиничних  фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової Індукції Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи, відрізняючи проте від звичайного Індуктивного виводу Він добре бачить обмеженість звичайної Індукції, адже Індуктивний вивід завжди носить Імовірний характер Головна ж вада цього методу в тому, що дослідники зважають лише на ті факти, які підтверджують результат Індуктивного узагальнення, Ігноруючи Інші На думку Ф Б Індукція може привести до надійних висновків тільки після вивчення ряду негативних випадків Саме так досягається достовірність наукового знання Ф Б розробляє свою методику експериментального дослідження природних явищ Вона здійснюється за допомогою складання різних за змістом таблиць Це таблиці присутності, відсутності та ступенів Порівняльний аналіз фактів, зібраних у цих таблицях, призводить знання законів природи Ефективність цього методу він демонструє на прикладі вивчення тепла І приходить до висновку, що причина тепла у внутрішньому русі

3 Прокопович Т. "Натурфілософія  або фізика"

Істотний внесок у  розвиток української культури, зокрема філософії, зробив професор академії Теофан (Елізар) Прокопович(1681-1736), який читав лекції з арифметики, геометрії, фізики, астрономії, логіки і богослов'я. Філософська спадщина Прокоповича відображає тенденцію переходу тогочасних українських мислителів від схоластичної парадигми філософування до ідей науки Нового часу, тогочасної модерної європейської філософії. Як і Гізель, Т.Прокопович визнавав важливу роль чуттєвого досвіду в осягненні істини, але при цьому особливу увагу звертав і на споглядання як невід'ємну умову цього процесу та фантазію, що, на його думку, забезпечує зв'язок цих двох складових у ході здобуття істини.

Серед натурфілософських, онтологічних проблем, яким Прокопович відводив особливо важливе місце, було вчення про матерію, яке він переосмислює відповідно до філософії Нового часу. Матерія в його інтерпретації не є чистою потенцією, що своїм існуванням завдячує формі, не є абстрактним субстратом, а мислиться як така, що характеризується протяжністю, тобто має ширину, глибину, висоту, довжину тощо. Ще до М.Ломоносова Прокопович зазначав, що перша матерія, яку Бог створив на початку світу, не може ніколи ні народжуватись, ні знищуватись, ані збільшуватись, ані зменшуватись, і скільки її створено, стільки й залишиться завжди.