Шпаргалка по "Філософія"

2 Нацюфілософія  Донцова.

Донцов Дмитро Іванович (1883-1973) - український публіцист І громадсько-політичний діяч Для Донцова націоналізм — це внутрішньо, органічно притаманне народові прагнення зберегти свою неповторну Індивідуальність та духовність, тобто захистити й утвердити свою самобутність, своє осібне українське "Я" Донцовський націоналізм є світоглядний, украшотворний, будівничий І аж ніяк не руйнівний

Д Донцов обґрунтовує  основні положення власної політичної філософи — Інтегрального націоналізму По-перше, це — вимога "зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії" як основної засади національної Ідеологи

Донцов будує  свою Ідеологічну позицію не на волі як метафізичному принципі світу, а на душі, в проявах якої намагання І свідоме хотіння, або воля, є одним Із численних проявів людської психіки Другою підставою національної Ідеї, на переконання Донцова має бути "стремління до боротьби та свідомість й конечності, без якої неможливі ні вчинки героїзму, ні Інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жодної нової Ідеї, що хоче змінити обличчя світу" По-третє, важливим є піднесення "загального" над "поодиноким", тобто загальної Ідеї нації над Індивідуальними устремліннями, буденними потребами По-четверте, нетолерантність І фанатизм, максимум етичної напруги на шляху реалізації національної Ідеї Наступний постулат положення Ідеологи Донцова полягає в тому, що самовизначитися зможе лише та нація, геній якої здатний це здійснити, скориставшись правом сильнішого через насильство На його національна Ідея мусить бути не тільки фанатичною І безкомпромісною, але й служити Інтересам поступу

Черговою  засадою Інтегрального націоналізму Донцова є трактування справи провідної верстви національної еліти — "активної, відважної, спрагненої влади меншості" як "найважнішого чинника Історії" Без активної меншості не повставала жодна нація, не впроваджувалася в життя жодна національна Ідея Намагався Ідеологічно обгрунтувати українську самостійницьку політику зовнішню (повна сепарація 

від Роси) І внутрішню (виховання  на засадах західної культури)

Спираючись  на відомі Ідеї Макіавеллі, Шопенгауера, Нщше, Парето, Моски, обстоював тезу про придатність більшості засобів у безкомпромісній боротьбі за виживання української нації на своїй рідній землі Найвідоміші праці Д Донцова "Модерне москофільство" , "Сучасне політичне положення нації І наші завдання", "Історія розвитку української державної Ідеї" (1917), "Українська державна думка Європа" (1919), "Націоналізм" (1926) "Дух нашої давнини" (1944), "Поетика вогненних меж" (1952), "Росія чи Європа" (1955), "Від містики до політики" (1957)

3 Мемфорд Л. "Міф про машину. Техніка і

' розвиток  людини"

Мета даної  роботи - піддати сумніву як передумову, так І передбачення, на яких грунтується людська заангажованість Існуючими формами технічного та наукового прогресу, який тлумачиться, як ціль заради неї самої Не сягнувши глибше Історичну природу, ми сьогодні не зможемо зрозуміти яку роль відігравала техніка в розвиткові людини Більшість людей вважають, що безперервне розширення науки та техніки веде до спасіння людства Людина порівнюється з твариною сутність якої полягає в тому, що вона виробляє знаряддя Однак завдяки розумові людини у неї виникає необхідність спрямовувати свою енергію не лише на здобуття їжі та відтворення роду, а й на спосіб життя, реалізовувати цю енергію у культурні форми, тобто людина могла б контролювати та використовувати свою власну природу Будь-який прояв людської культури, від ритуалу до мови, до соціальної організації, спрямований у кінцевому висновку на прояв людської особистості Лише зараз Із запізненням ми зрозуміли, що людина на фоні техніки набуває ознак безформенної амебоподібної сутності

Білет№17

1 Чуттєве та раціональне  в пізнанні

Будь-яке знання є поєднанням двох протилежних сторін — чуттєвого  та раціонального знання Органи чуття  надають розумові відповідні дані, факти Розум їх узагальнює й робить певні висновки Без органів чуття немає й роботи розуму, а чуттєві дані завжди регулюються розумом Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою органів чуття — зору, слуху, дотику та Ін Органи чуття— це єдині "двері", які відкриті для Інформації про оточуючий нас світ, яка потрапляє до нашої свідомості Живе споглядання як момент чуттєво-предметної діяльності здійснюється у трьох головних формах Це відчуття, сприйняття та уявлення Відчуття є відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які справляють дію на органи чуття Відчуття є складовою більш складного образу — сприйняття, це цілісний образ предмета, даний у живому спогляданні в сукупності всіх своїх сторін, це синтез певних окремих відчуттів Уявлення — це узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз Сюди відносяться образи пам'яті та образи уяви Порівняно Із сприйняттям в уявленні немає безпосереднього зв'язку з реальним об'єктом

Раціональне пізнання найбільш повно виражене в мисленні Мислення - це активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності Мислення здійснюється в тісному зв'язку з мовою, а результати фіксуються в мові як у певній знаковій системі, що може бути природною та штучною Виділяють два основних рівні мислення — розсудок І розум Розсудок— це початковий рівень мислення де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми Головною функцією розсудку є розкладання та обчислення Розум — це вищий рівень раціонального пізнання Головним завданням розуму І є поєднання різнобічного, навіть протилежного, занурення у глибинні причини та чинники явищ, що досліджуються Головними формами мислення, є поняття, судження та умовивід Поняття — форма мислення, яка відображує загальні Історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, які подаються у їхніх визначеннях Судження— це форма мислення, яка відображує явища, процеси дійсності, їхні зв'язки та стосунки Ця мислительна конструкція звичайно втілюється в оповідне речення, яке може бути Істинним або помилковим 3 понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до Інших І відображує процес отримання нових результатів у пізнанні Умовивід є такою формою мислення завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання, теж у вигляді судження 

2 Концепція Липинського.

В-Липинський репрезентує консервативно-монархічне крило прибічників української національної Ідеї У центрі теоретичних пошуків В Липинського лежала проблема держави І влади На його думку, розвиток, здатність до життя І відмирання кожної держави залежить від форми ГІ організації, устрою Липинський виокремлює три основні, цілком рівнорядні, почасові типи державного устрою "класократія " "демократія" й "охлократія"

Устрій класократп відзначається рівновагою між владою І свободою, між силами консерватизму  І прогресу Класократичний устрій не лише допускає, а навіть вимагає свободи критики та опозиції Демократи, з огляду Липинського, це необмежений демократичний Індивідуалізм підкопує в суспільстві основи дисципліни І правопорядку Господарська та Індивідуальна самодіяльність набуває хаотичних форм Державна влада стає знаряддям приватних Інтересів певних соціальних груп (багатіїв) Охлократія означає абсолютистичне панування войовників-непродуцентів, з повним придушеннням свободи та самодіяльності громадян Липинський бачив у суспільстві наявні три джерела влади силу мілітарну, економічну та Інтелектуальну, яким відповідають три основні соціальні типи "войовники" (військові), "продуценти" (батати) та "Інтелігенти" Інтелігенція, як на його думку, мало придатна для того, щоб бути носієм державної влади, оскільки вона позбавлена прямого контролю над засобами матеріальної сили Липинський будує конкретну політичну програму, суть якої в переконанні, що "без власної Української Держави не може бути Української Нації а без Української Нації не може бути на Українській землі громадського життя" Звідси й першочергове завдання — незалежна самостійна держава Розуміння нації у Липинського своєрідне Він ставить знак рівності між державою І національною приналежністю, його національне мислення підноситься до висот європейської політичної думки кінця XX ст У нацютворчому процесі Липинський відводить особливу роль "провідній верстві", "панству", "національній аристократи", "еліті" без огляду на й походження Вона виступає у нього організатором, правителем І керманичем нації, є ГІ основою Але він вважав, що аристократія мала б стати єднальною ланкою між "старою" І "новою" Україною І таким чином внести елементи тяглості в національне життя 

Гетьман, за задумом Липинського. мав бути для суспільства періоду  його національної трансформації живим  символом української державницької  Ідеї та найвищим політичним авторитетом нації Липинський мав надію, що міцна гетьманська організація, Ідеологічно І політичне очолена ним самим, зуміє контролювати гетьмана та керувати його кроками одночасно зміцнюючи його морально-політичний авторитет назовні

3 Шеллер "Сутність  моральної особистості"

Макс Шелер (1874 - 1928) - один Із засновників філософської антропологи, зокрема персоналістсько-реліпйного напрямку В цьому творі викладено Ідею підпорядкованості будь-яких цінностей особистісним Людина - це особистість котрій властиво любити Шелер створює філософію ціннісного персоналізму, згідно з ним вищою формою буття є буття особистості Котра долаючи обмеження свого оточення виходить в світ Така особистість усвідомлює себе у своєму опосередкованому любов'ю зв'язку з Богом, зі світом, відчуваючи себе причетною до цілісності духовного світу та людства Смислова Інтенщя слова "особистість" 1) належність до людей не визначає коло Істот, які слушно вважати за особистості 2) особистість передбачає одиничність а також певний ступінь розвитку (зрілість) 3) не саме воління, а й безпосередня здатність бути свідомим сили своєї волі належить до феномена особистості Співвідношення між ціннісним універсалізмом І ціннісним Індивідуалізмом зберігається тоді, коли кожен Індивідуальний моральний об'єкт ціною власного досвіду знаходить свої цінності, не втрачаючи з поля зору віхи морального та культурного розвитку І загальнозначимі цінності Це стосується І колективних духовних Індивідів - націй, народу, племені, родини

Білет№18

1 Проблема істини. Ознаки  і властивості. Істина як процес.

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання, до якої спрямована вся гносеологічна проблематика. Тому всі філософські напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини. Класичне визначення істини, яке потім стало традиційним у філософії, дав Аристотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по-друге, пізнання та його результат - істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина - це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

Об'єктивна істина визначається як такий зміст людських знань  про дійсність, який не залежить ані  від суб'єкта, ні від людини, ні від людства. Положення про об'єктивність істини не означає, що вона є елементом об'єктивного світу. Істина - це теоретична форма розв’язання суперечності між суб'єктом та об'єктом у процесі пізнання. Будучи результатом суб'єктивної діяльності людини, істина в той же час у своєму змісті відтворює дійсність і тим самим не залежить від суб’єкта. З іншого боку, будучи характеристикою знання і завжди існуючи в суб'єктивній формі, вона характеризує знання не з його суб’єктивного боку, а з точки зору його об'єктивного змісту.

Відносна істина - це таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу. Відносна істина включає і такі моменти, які в процесі подальшого розвитку пізнання і практики будуть змінюватись, поглиблюватись, уточнюватись, замінюючись новими. Для діалектико-матеріалістичної гносеології не існує неперехідної межі між відносною та абсолютною істиною.

Абсолютна істина - це такий зміст людських знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. Абсолютність істини пов'язана з її об’єктивністю. Існує одна істина - об'єктивна за змістом, яка є діалектичною єдністю абсолютного та відносного, тобто є істиною абсолютною, але відносно певних меж. Відносна істина з необхідністю містить у собі момент абсолютної, зумовлює і передбачає її. Кожна об'єктивна істина є абсолютною лише в певних межах, по відношенню до конкретних умов, перехід яких перетворює істину в її протилежність — у заблудження. Істина і заблудження подібно до всіх логічних категорій, які вважаються полярними протилежностями, мають абсолютне значення тільки в рамках надзвичайно обмеженої сфери. Об'єктивна істина, таким чином, є діалектичною єдністю абсолютного і відносного, а абсолютизація одного з цих моментів перетворює істину в її протилежність у заблудження. Тому необхідною, суттєвою ознакою об'єктивної істини є її конкретність.

Розвиток об'єктивної істини як діалектичної єдності абсолютного та відносного відбувається шляхом збагачення ЇЇ об'єктивного змісту через конкретизацію тих меж, поза якими вона перетворюється в заблудження. 

2 Позитивізм і непозитивізм

Термін "позитивізм" походить від "позитивного" (тобто фактичного, побудованого на досвіді) знання Позитивізм протиставляє таке "позитивне" знання "метафізичному" або спекулятивному, яке виходить за рамки фактів

Теоретичним джерелом позитивізму є Просвітництво  Основні Ідеї І настанови позитивізму  можна звести до таких тверджень

1 Справжня наука не виходить за сферу фактів, за рамки чуттєвого даного

2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою
3. Суспільство також підлягає науковому пізнанню
4. 4 Розвиток науки І техніки, а також соціологи є запорукою суспільного прогресу

При цьому  слід зазначити, що під наукою позитивізм розуміє знання, побудоване за зразком природознавства Засновником позитивізму є О Конт Конт виступив як Ідеолог науки, зробив з неї релігію Підґрунтям концепції Конта є закон трьох стадія На його думку, кожне з понять проходить три стадії 1) теологічну або фіктивну, коли за явищами шукають надприродні сили— божества І т Ін , 2) метафізичну або абстрактну— коли за ними вбачають абстрактні сутності І сили — субстанції, флогістони І т ш , 3) наукову або позитивну, коли між явищами відкриваються незмінні закони