Шпаргалка по "Філософія"

Поппер піддав критиці позитивістську концепцію фактів як справді психологічну в своїй основі Фактом науки є не особистий досвід окремого вченого, фактом є те, що визнане за факт науковим співтовариством Принципово відмінним від позитивістського емпіризму є І його розуміння співвідношення фактів І теорій На його думку, розум людини не є "чистою думкою" На будь-якому етапі наукового пізнання у вченого наявні певні гіпотези, упередження, Ідеї І вчений не може очисти розум від них, бо Інакше неможливим стає сам процес пізнання Людина завжди упереджена, має попереднє уявлення про все За Поппером, досвід (сфера фактів) не творить, а лише контролює, відбраковує теорії

 

Білет№27

 

 

1 Загальнонаукові методи пізнання.

До загальнонаукових методів, які є всезагальними  методами І засобами пізнання та мислення відносяться аналіз І синтез, Індукція І дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання, Ідеалізація

Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини з метою їхнього всебічного вивчення

Синтез — це об'єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле Аналіз І синтез діалектичне суперечливі та взаємообумовлені методи наукового дослідження Аналіз І синтез органічно взаємопов'язані І взаємообумовлюють один одного на кожному етапі процесу пізнання

Абстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта І одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, схематизує цілісну рухому дійсність

Узагальнення — це метод за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального

У науковому дослідженні  застосовуються загальнологічні методи та засоби дослідження: аналіз — реальний чи мислений поділ об'єкта на складові; синтез — поєднання елементів об'єкта у ціле; абстрагування — процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей; ідеалізація — мислительна процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об'єктів, що є принципово неможливим («абсолютно чорне тіло», «ідеальний газ» тощо), ідеалізація тісно пов'язана з абстрагуванням та мисленим експериментом;, індукція — це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів — до їх узагальнення та висновків; дедукція — сходження у пізнанні від загального до одиничного; аналогія — встановлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожніми об'єктами. На основі виявленої схожості роблять відповідний висновок — умовивід за аналогією.  

2. Філософія Платона.

Афінський філософ Платан (427-347 рр до н-е-) походив Із афінського аристократичного роду Справжнє Ім'я Платона — Арістокл, а Платон — прізвисько (від "платюс ~ "широкий", "широкоплечий")

Філософія Платона  є оригінальним вченням про Ідеї Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним праобр_азам, які Платон називає Ідеям Ідеї вічні, незмінні, безвідносні, вони не залежать від умов простору І часу Ідеєю всіх Ідей, найвищою Ідеєю Платона виступає Ідея добра як такого — джерело Істини, краси І гармонії Ідея добра виражає безликий аспект філософи Платона, тоді як Бог-творець — особисте начало Бог І Ідея добра дуже близькі Ідея добра увінчує піраміду Ідей Платона

У людині Платон розрізняє смертне тіло І безсмертну душу, при цьому душа розглядається як керманич тіла Водночас душа є полонянкою тіла, яке є II в'язницею й прокляттям за недосконале життя в минулому За Платоном Індивідуальна душа складається з двох частин розумної І нерозумної За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям завдяки їй людина закохується, відчуває голод І спрагу І т д

На протиставленні тіла І душі грунтується гносеологія Платона Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання — це пригадування" того, що колись душа знала, а потім забула Це метод сходження до Ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового І одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній Найголовнішим у методі є мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, питань І відповідей І т д

Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в Історії філософи отримала назву "Ідеальна держава Платона"

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі Існуючі  види державного устрою недосконалі не тому, що вони грунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей В Ідеальній державі філософ виокремлював три соціальні стани — правителів, воїнів ("стражів" держави) І людей фізичної пращ — селян І ремісників Поділ на стани відбувається на основі домінування тієї чи Іншої частини душі в людині — розумна (правителі), вольова (воїни), чуттєва (селяни І ремісники) Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать й як певній цілісності І всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи Інших Згідно з Платоном досконала держава — найвище втілення блага на Землі І благо окремої людини полягає в підпорядкуванні загальному благу 

3 Чижевський Д. "До світогляду  Т.Шевченка"

Про світогляд Шевченка багато сперечалися і сперечаються. Повстає, розуміється, навіть питання, чи був у Шевченка цілісний і закінчений світогляд.

Лише деякі окремі центральні особливості художньої  символіки Шевченка дозволяють нам  все ж говорити про певний його "світогляд".

Основною рисою цілої духовної постаті Шевченка, треба визнати його "антропоцентризм", — поставлення людини в центрі цілого буття, цілого світу — як природи і історії, так і усіх сфер культури.

Цей яскравий, послідовний, "безмежний" антропоцентризм маємо  відмінити в першу чергу, як одну із прикмет поетичного стилю Шевченка, — в його ставленні до природи. Відомо, що ставлення до |природи різних епох і різних поетів далеко не однакове. Абож людина вважається лише частиною світу природи, в ньому потоплена, або "розчинена", відкликається та відзивається на її зови; тоді в художньому образі природа веде провід і тягне за собою людину, що чи з доброї волі, а чи то з примусу має за природою слідувати. — Абож природу вважають ворожою людині силою, що проти людини як ворог виступає, їй шкодить, її гнітить та ґвалтує; для поета, то стоїть на такому пункті погляду, — боротьба людини з природою і е власний предмет художнього зображення.

Для Шевченка природа  є щось підрядне людині, є резонатор, або дзеркало людських переживань, і вдивляючись і вслухуючись  в неї, людина чує і бачить тільки себе саму.

Але "антропоцентризм" Шевченка сягає далі. Не тільки природа відгукується на життя людського серця — "говорить" з людиною, "озивається" до неї, "підслухує” її, "сумує", "хвалить Бога", "плаче", "сміється" — усе в залежності від того, що переживає людина, яка завжди — в центрі образу.

Підхід Шевченка до цілої релігійної проблематики так само — цілком антропоцентричний.

Шевченко відкидає в релігії, зокрема  в християнстві все те, що так  або інакше робить з релігії якусь  абстрактну силу, що не тільки є байдужа  до живої конкретної людини, а  й виступає проти індивідуума, перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини... Тому він — проти тих рис православія, що здаються йому антиестетичними (служба, традиційне церковне малярство), — бо прагнення до краси є питоме людині, проти усяких забобонів, проти зловживання релігією з політичною метою, проти "пролиття крові і сліз" в ім'я релігійних цілей — проти релігійних війн, проти "інквізиції і автодафе", проти "нелюдського" ставлення церкви до деяких гріхів (самогубства, напр).

 

Білет№28

 

 

1 Емпіричні методи наукового пізнання.

На емпіричному  рівні об єкт відображається з  боку його зовнішніх зв язків І проявів, які в основному доступні живому спогляданню На цьому рівні осягається лише явище, а не сутність На цьому застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей І зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту Спостереження спираються на такі чуттєво-сенситивні здібності як відчуття, сприймання, уявлення а фіксування вихідних відомостей про об'єкт проходе засобами мови, схемами, графіками, діаграмами 'Структурними компонентами спостереження є сам спостерігач, об'єкт дослідження, умови та засоби спостереження — прилади, установки, вимірювальні знаряддя Цей метод є дещо обмеженим , оскільки з його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості І зв'язки об'єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденцій розвитку Основні функції методу 1) фіксація та реєстрація фактів, 2) попередня класифікація фіксованих фактів на засадах певних принципів, сформульованих на основі Існуючих теорій, 3) порівняння зафіксованих фактів

Вимірювання це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів Вимірювання — це процес визначення відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до Іншої однорідної з нею, прийнятої за одиницю виміру Основні функції методу вимірювання 1) фіксація кількісних характеристик об'єкта, 2) класифікація та порівняння результатів

Експеримент — це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищам Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій І) визначення цілей експерименту з врахуванням потреб практики та розвитку самої науки, 2) теоретичне обгрунтування умов експерименту, 3) розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту 4) спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв'язків, тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта, 5) статистична обробка результатів експерименту, 6) попередня класифікація та порівняння даних

Переваги, по-перше, об'єкти в так званому чистому вигляді по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність, по-третє перевагою експерименту є його повторюваність

Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами Бувають біолог техн соц І т д 

2 Схоластика

Наступний період (УІІІ-ХУ ст} в розвитку 
середньовічної філософи називають

схоластикою Філософія викладалась у школах при монастирях, вона була шкільною мудрістю, звідси І назва — "схола" (з грецької — школа) Пізніше це слово набуло негативного значення Під схоластикою стали розуміти мудрування, відірване від життя В розвитку схоластики виділяються два періоди

до XII ст в ній панують Ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство), з XIII по XV ст поширюється вчення Томи Аквшського (1225-1274), який припасував вчення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму За Іменем фундатора цей другий період схоластики отримав назву томізт

Перехід від Ідей Августина  до томізму зумовлений рядом факторів У містах поступово міцніє третій стан (ремісники І торговці), вони пробуджують Інтерес до природи, а вчення про природу краще розвинуто у філософи Арістотеля Для Платона природа взагалі позбавлена самощнності

Схоластика, особливо й розвинута  форма — томізм — практично  вирівнює в значущості віру І розум На думку й прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом В цьому підвищенні статусу розуму в схоластиці порівняно з патристикою полягає суттєва відмінність католицизму від православ'я, які розійшлись у XII ст Католицька теорія сформувалась на основі більш раціональної схоластики, тоді як в православ'ї домінує патристика Цим значною мірою зумовлено І те, що наука сформувалась саме в Західній Єврош_

/Перейнявши вчення  Арістотеля про активну форму І пасивну матерію, Тома Аквінськии виділяє чотири ступені буття 1) "царство мінералів", де форма є лише зовнішньою визначеністю речей 2) "рослинне царство", де форма виступає як рослинна душа, 3) тваринне царство І відповідно тваринна душа, 4) людина І розумна безсмертна душа Форма як організуючий принцип по-різному просякає матерію на цих рівнях — від зовнішньої форми до розумної душі, яка Існує окремо від тіла І яка є безсмертною на відміну від рослинної І тваринної душі Церква високо оцінила вчення Томи Аквшського, він був причислений (як І Августин) до рангу святих В XX ст його вчення було поновлене церквою І під назвою неотомізму проголошено офіційною філософією Ватикану 

3 Ясперс К. "Про сенс Історії"

В своєму творі  Ясперс прагне зрозуміти Історію  як певну цілісність Історичний погляд створює конструкцію, яка визначає рушійні начала нашого розуміння людського Існування Те, як люди мислять Історію, визначає межі людських можливостей допомагає розкрити сенс речей або породжує спокусу що відвертає нас від дійсності Історія -це водночас І нині суще, І його самоусвідомлення, Історія збігається зі знанням Історії Водночас Історія межує з безоднею Звернена у безодню, Історія перестає бути сама собою Для нашої свідомості вона має бути єдиною та групована так