Соціально-виховна робота

Першим тактичним завданням школи слід назвати виховання Громадянина своєї держави. Кожна соціальна формація покладає на виховання певні функції. І суспільство, яке хоче бути демократичним і гуманним, чекає від своєї системи виховання відповідного впливу на підростаюче покоління. Система виховання в Україні повинна не лише закликати до високої мета, а й бути демократичною й гуманною.

Демократизм і гуманізм складаються з багатьох вельми різних компонентів, головними серед яких є взаємини між суб’єктами у виховній системі, їх психологічний комфорт. Доброзичливість, повага, зацікавленість у взаємостосунках між педагогами, учнями, батьками — це те, без чого гуманізм неможливий. Демократизм же виявляється насамперед у стилі й методах керівництва виховною системою. Він є антиподом авторитаризму.

Важливим у вихованні громадянина є необхідність формування політичної культури. У нашому надто політизованому суспільстві існує безліч нових соціально-політичних інститутів: парламент, президентство, багатопартійність, опозиція тощо, І треба навчитися жити в таких умовах, уміти користуватися своїми громадсько-політичними правами, мати власне право вибору. Тому виховання політичної культури має велике значення.

Друге тактичне завдання національної педагогічної системи — трудове виховання, яке передбачає формування любові і готовності до праці, відповідних творчо-професійних навичок. Сьогодні треба розвивати в молоді самостійність, творчість, діловитість, активність, підприємливість, високий професіоналізм в обраній справі.

Третє тактичне завдання — диференціація виховання. Помилкове уявлення про соціальну справедливість уже призвело до значних втрат. Діти народжуються різники. І не можна примушувати їх бути однаковими за допомогою уніфікованих засобів виховання і навчання. Це не гуманно й несправедливо.

Суспільним багатством будь-якої нації є обдаровані діти. Справжні гуманізм і демократизація виховної системи полягають у створенні спеціальних умов для роботи з ними.

Четверте тактичне завдання — забезпечення позитивної соціальної адаптації молоді. Механізм вирішення цього завдання — створення розгалуженої системи засобів соціальної адаптації, спрямованої на інтелектуальний, моральний, фізичний розвиток учнів. Зміст виховного процесу доповнюється позашкільною діяльністю, тим самим знижується стихійність соціального впливу на особистість учня.

П'яте тактичне завдання — сімейне виховання. Сім'я розглядається як головна умова реалізації нахилів і здібностей особистості, залучення її до культури.

Треба врахувати й те, що протягом десятиліть вихованням дітей займалася держава через свої установи — дитячі садки, школи, училища. А виховання дітей в сім'ї зводилося переважно до піклування на рівні харчування, забезпечення одягом, а також на рівні покарання. Серйозно питання про культуру спілкування між поколіннями, про престиж сімейних, родинних традицій у вихованні ставитись не могло.

Нам ще належить усвідомити ті глибинні деформації в психології людей, які стали наслідком відсутності достатнього материнського тепла, атмосфери сімейного щастя протягом багатьох десятиліть. На жаль, ми і сьогодні є свідками подібного становища сім'ї в суспільстві, зокрема сімейного виховання.

Не може створити належного духовного клімату і позашкільна сфера з її нестійким фундаментом економічної розрухи. Вільний ринок несе такі моральні рецидиви, як здирництво, крадіжки, хабарництво, організовану злочинність. Під прикриттям діловитості, підприємливості, нагромадження первинного капіталу для комерційної діяльності нерідко підноситься престиж крайнього егоїзму, виправдовується незаконність досягнення мети будь-яким шляхом, утверджується схиляння перед багатством, владою грошей, "красивим життям", незалежно від того, якою ціною це досягнуте.

Отже, концепції національної школи України вимагають оновлення виховного процесу, істотних змін у діяльності класних керівників, вихователів, вчителів.

Виходячи з того, що в сучасних умовах загальною метою виховання повинно стати формування соціальної активності особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, соціальна справедливість) і культурно-національними (національна самосвідомість, працелюбність, добро творчість, волелюбність) цінностями, пріоритетними напрямами діяльності класних керівників можна вважати: впровадження нових педагогічних технологій гуманістичного виховання; виховання в умовах становлення національної школи як відкритої виховної системи, робота з сім'єю; виховання правосвідомості школярів, попередження негативних проявів у їх поведінці; фізичне загартування, пропаганда корового способу життя; здійснення соціального захисту учнів і охорони дитинства в нових економічних умовах; формування духовної Культури молоді на засадах національних традицій свого народу.

4.Стратегічна мета виховання на сучасному етапі розвитку суспільства.

Розвиток педагогічної науки супроводжується постійним вдосконаленням теоретичних засад та методичного апарату різноманітних аспектів процесу виховання. На тлі сучасної трансформації політичних, економічних та соціальних умов життя виникає необхідність нового осмислення багатьох проблем виховної роботи: зіставлення різних концептуальних підходів та концепцій виховного процесу, знаходження нових методичних вирішень виховних проблем, впровадження новітніх технологій виховного процесу у педагогічну практику діяльності педагогів.

 Питання про мету виховання уявляється, на перший погляд, нібито простим: виховувати треба для того, аби людина володіла навичками культури, що дозволяє їй стати повноцінним членом суспільства. Але вимоги суспільства до його членів у різні епохи й у різних народів не завжди були однаковими. Так, у середні віки в європейській культурі пріоритетними якостями були відповідність соціальному статусу, релігійність, скромність, шанобливість до авторитетів, у той час як в ХІХ-ХХ століттях переважними цінностями стали працьовитість, завзятість, допитливість, здатність до творчості, динамічність.

В останні століття загальновизнаною метою виховання став всебічний розвиток особистості. Це виходить з уявлення, що така людина є більш корисним членом суспільства, і що, реалізуючи свої різнобічні можливості, вона здатна відчувати себе більш задоволеною життям. Таке розуміння зародилося в ті часи, коли освіта і всебічний розвиток були розкішшю, доступною тільки незначній частині населення. Ніщо не здавалося більш бажаною перспективою, ніж надати таку можливість широким верствам. Всебічний розвиток, який здебільшого поєднувався з матеріальним добробутом, а тому разюче контрастував із вихованням малозабезпечених, переконував у своїх перевагах.

Зараз ми є свідками того, що система освіти України, незважаючи на всі негаразди, робить майже все можливе для реалізації мети всебічного розвитку особистості. Всі спроби посилити той чи інший бік виховання наштовхуються на перевантаження учнів і дефіцит навчального часу. Покращання методичної майстерності педагогів також є повільним і поступовим процесом.

На адресу сучасної людини в останні роки досить рідко можна почути щось добре (на відміну від доперебудовного періоду, коли радянська людина зображувалася повною досконалістю). Не будемо довіряти жодній з цих крайностей. Все пізнається в порівнянні. На фоні типового селянина або міщанина, що складали більшість населення у XIX столітті, наш сучасник виглядає, безумовно, всебічно розвиненою людиною. Він знайомий з основами наук, найбільш помітними явищами у світі мистецтва, хоча б поверхово обізнаний з багатьма напрямками пошуку людської думки, здебільшого коло його інтересів не обмежується тільки професійною працею. Звичайно, йому можна зробити докір за те, що він, скажімо, недостатньо розуміється на класичній музиці, живописі або чомусь іншому, але це було б несправедливо. Життя підтверджує що, незважаючи на приблизно рівні умови виховання, людина найчастіше обирає один бік розвитку: технічно-практичний, науковий, гуманітарний тощо і бере від можливостей всебічного розвитку стільки, скільки спроможна за власними здібностями.

Отже, існуюча система освіти попри всі її недоліки створює для всебічного розвитку практично достатні умови. Звичайно, якість всебічного розвитку буде підвищуватись і далі, але це завдання переходить з категорії головних і стратегічних до категорії, так би мовити, тактичних.

А що ж постає стратегічною метою виховання? Нагадаємо, що йдеться про актуальну, сучасну мету на відміну від вічної та універсальної мети — сприяти соціалізації людини, розвитку її різнобічних можливостей, необхідних для нормальної життєдіяльності. Аби з'ясувати це питання, спробуємо зрозуміти, що є в наш час найбільшою перешкодою на шляху людини до її самореалізації та психологічного комфорту. Раніше такі перешкоди бачили у неписьменності, неуцтві, нерозвиненості і бідності, що породило мрії про всебічний розвиток. Зараз неосвіченість і забитість пішли у небуття, але люди, як і раніше, на кожному кроці скаржаться на життя, хворіють неврозами і відчувають психологічний дискомфорт. Наукові дослідження і щоденні спостереження показують, що здебільшого ми страждаємо від недосконалості міжособистісних стосунків, що виявляється в агресивності, необ'єктивності, нечуйності у спілкуванні, тобто від низького рівня практичної моралі.

Звичайно, формування моральних якостей завжди вважалося одним з найважливіших завдань у всіх системах виховання і у всіх народів, на це спрямовувала і народна мудрість, і наукова педагогіка. «...Моральне виховання, — писав К.Д. Ушинський, — становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями і роз'яснення кожному його особистих інтересів». Завдяки моральному прогресу в наші дні вже не палять єретиків і «відьом», не четвертують і не колесують, зникли фізичні покарання в школі і рідшими стали в сім'ї. Ті, хто не визнає цього прогресу, просто не бачать об'єктивної картини через власну упередженість або песимізм.

Але успіхи в моральному вдосконаленні помітно поступаються науково-технічним досягненням. Відкриття у галузі кібернетики, медицини чи космонавтики викликають пишання людським розумом, у той час як злочинність та конфлікти на всіх рівнях змушують дивитись на цей розум із значно меншим захопленням. У моралі та поведінці людей існують такі негативні явища, які, на жаль, досить важко піддаються змінам. Яка ж природа цих явищ?

Якщо узагальнити ті вади практичної моралі, які отруюють життя сучасної людини, то слід сказати про існування цілого пласту стереотипів спілкування, який можна назвати «конфліктною субкультурою».

Йдеться про те, що замість конструктивного вирішення щоденних суперечностей та непорозумінь багато хто з людей неусвідомлено і майже автоматично застосовує різні засоби нападу, що утримуються в тексті, підтексті, інтонаціях, міміці. Вони часто не помічають проявів «конфліктної культури» у себе, але значно частіше сприймають їх з боку інших. Ця субкультура є прихованим ворогом людського щастя, бо вона завжди виступає під гаслом об'єктивної суспільної потреби. Агресивні прояви виправдовуються їх суб'єктами необхідністю боротьби у цьому начебто надзвичайно суворому світі. Внаслідок своєї замаскованості «конфліктна субкультура» легко переходить від покоління до покоління, не усвідомлюючись суспільством як моральна вада. Зусиллями освіти людина стає менш жорстокою і більш демократичною, але «конфліктна субкультура» залишається бастіоном, до якого прогрес ще тільки наближається.

Природно, що спроби її подолання робились перш за все в найбільш освіченому осередку суспільства, яким було дворянство і пізніше — різночинна інтелігенція. Протягом століть була створена досить висока культура спілкування, в якій існувала відпрацьована техніка дискусії, вирішення суперечностей, прояву негативних емоцій і навіть ворожнечі. Підвищення голосу, брутальні висловлювання, неуважність, перебивання, образливі підтексти, прискіпування — все це було поза культурою елітарного спілкування.

Після Жовтневої революції елітарна культура спілкування на рівні масової свідомості потрапила до категорії «буржуазної». Спілкування широких верств було насичене «конфліктною субкультурою», де в разі суперечностей спостерігалась відверта грубість, постійна готовність до сварки, упереджене ставлення до незнайомої людини як до потенційного носія агресивних намірів. «Конфліктна субкультура» була своєрідним «мистецтвом» з різними «жанрами»: глузуванням, провокаційними питаннями та жартами, мізансценами тощо, в створення яких вкладалося чимало енергії та винахідливості. Найбільш характерним і сумнозвісним проявом цієї «культури» є нецензурна лайка. З її особливо негативною роллю у формуванні менталітету тих народів, серед яких була розповсюджена, бо принижує всі високі почуття, формує скептицизм, постійний фон ворожнечі та агресивності. Не треба думати, що носії «конфліктної субкультури» — це якісь жорстокосерді люди. Ні, в цілому їм притаманні всі альтруїстичні спонукання. Вони люблять свою родину, здатні до дружби, в принципі бажають усім добра, проте конфліктні стереотипи чисто «технічно», закономірно і неминуче знижують гуманний фон життя осередку і людських стосунків.

Протягом XX століття система освіти і культури, безумовно, зробила дуже багато, внаслідок чого «конфліктна субкультура» поступово втрачала свої найбільш гострі і негативні прояви. Однак у наш час вона отримує міцну підтримку в образі «сильної особистості», який культивується у зарубіжних засобах масової інформації, а звідти потрапляє і в Україну. Цей образ подається молоді в «упаковці» супермена, «крутого» у висловлюваннях і діях. Молоді завжди імпонує сила і рішучість, тому вона «ковтає» цей образ без достатньої критичності. З іншого боку, розчарування у комуністичній ідеології призвело до «морального вакууму», коли послабилось позитивне ставлення до чемності, тактовності, зовнішніх проявів вихованості. Нецензурна лайка одержала друге народження, причому все частіше вона спостерігається серед жінок. Складається становище, коли освіченість нібито існує сама по собі, а «конфліктна субкультура» — сама по собі.

Образно кажучи, сучасне людство нагадує птаха з одним сильним крилом — науково-технічним рівнем, і значно слабкішим іншим — рівнем практичної моралі. Всупереч відносно високій освіченості сучасна людина залишається носієм низької культури спілкування, що породжує постійні конфлікти в діловій і побутовій сферах. Слабо усвідомлюється той факт, що спілкування і взаємовідносини визначають самопочуття суспільства такою ж мірою, як і матеріальні умови життя. Конфліктна психологія знаходить вихід і в політичному житті, де її постійним проявом є створення образу ворога, у якого замовчується все добре і прискіпливо вишукується все погане.