Соціально-виховна робота

Виховання європейської громадянськості

Концепція виховання європейської громадянськості протягом ряду років розроблялася Радою культурного співробітництва РЄ. У документах цієї інституції детальну увагу приділено всім аспектам проблеми, починаючи з суті понять «громадянськість», «демократія», «навчання демократичній громадянськості» і закінчуючи особливостями шкільної практики у відповідних сферах у різних країнах регіону. У документах, що стали результатом тривалої роботи спеціалістів [20; 21; 25; 27], поняття «громадянськість» розглянуто в політичному, юридичному, соціальному та культурному аспектах. Спільним для них є те, що воно означає інтегрованість індивіда у структуру суспільства (політичну, соціальну) та прийняття ним норм закону (традицій тощо). З позицій держави громадянськість передбачає прояв лояльності, служіння інтересам суспільства в цілому. З позицій індивіда - свободу, незалежність та політичний контроль над владними інститутами. Ці дві позиції складають одне нерозривне ціле [21].

Експерти РЄ дійшли висновку, що формування громадянина держави-нації, за всіх специфічних особливостей, характерних для кожної з країн, має спільні риси, що сприяє утворенню нової - європейської громадянськості. Така спільність стосується трьох найважливіших її складових: знань, цінностей та практичних навичок. До знань, необхідних для повноцінного життя, як в умовах демократичної держави, та і єдиної Європи, були віднесені відомості про:

-    функціонування демократії та її інститутів;

-    політичні, юридичні та фінансові аспекти життя держави, регіону;

-    громадянські права, свободи та обов'язки у визначенні дер­жавних та міжнародних документів;

-    розуміння поняття «демократичне громадянство» в суспіль­стві, у якому живуть громадяни;

-    європейський (міжнародний) контекст демократичного гро­мадянства.

Найбільш важливими спільними цінностями громадянського виховання, що випливають з філософії прав людини, були названі:

-    рівноцінність кожного людського життя;

-    повага до себе та інших;

-    свобода;

-    солідарність;

-    етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність;

-    взаєморозуміння;

-    громадянська мужність.

Виховання громадянськості порівнянне з вивченням іноземної мови; без постійної практики навички швидко втрачаються. Тому кожному громадянину Європи необхідні навички для того, щоб:

-    розв'язувати конфлікти в неагресивній манері;

-    аргументувати та захищати власну точку зору;

-    інтерпретувати аргументи іншого;

-    розуміти та приймати відмінні погляди;

-    робити вибір, піддавати моральному аналізу альтернативні позиції;

-    нести спільну відповідальність;

-    розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми;

-    вміти критично осмислювати, порівнювати позиції та істи­ни [21].

Кодекс виховних цінностей в умовах мультикультурного суспільства

У ході подальшої розробки названого вище проекту Ради культурного співробітництва РЄ був складений Кодекс виховних цінностей, схвалений як керівництво до дії в умовах мультикультурного суспільства [25]. Кодекс стосується таких аспектів громадянського виховання: ставлення людини до себе, стосунки з іншими людьми, ставлення до суспільства, до навколишнього середовища. У табл. 1.1 відображено сутність цінностей та принципи їх реалізації [25, 26-27].

Таблиця 1.1. Аспекти громадянського виховання за Кодексом виховних цінностей

Аналіз матеріалів міжнародних конференцій та симпозіумів, проведених РЄ, дозволяє зробити висновок про високий рівень єдності у трактуванні представниками різних країн - членів РЄ сутності моральних цінностей, що визнача­ються як провідні у вихованні демократичної громадянськості.

Виховання культури миру як глобальної планетарної цінності

Найбільшою цінністю для глобального, планетарного суспільства, важливість збереження якої особливо чітко усвідомило людство після двох світових воєн XX століття, є мир. Тому одним з провідних напрямів діяльності ЮНЕСКО з моменту створення цієї організації була освіта в дусі миру і взаєморозуміння. Виникла вона як концепція «освіти в дусі міжнародного взаєморозуміння» і була прийнята ще на першій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (Лондон, 1946). У 1952 році була розроблена концепція «Освіта для життя в мирній, співдружності», що й нині залишається одним з пріоритетів діяльності організації. У 1966 році на Генеральній конференції була представлена концепція «Виховання в дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і миру», яка була доповнена на конференції ЮНЕСКО в Парижі у 1974 році словами «Виховання в дусі поваги до прав людини і основних свобод». Отже, міжнародна спільнота визнала взаємозв'язок між миром і пра­вами людини: справжній мир неможливий без поваги до прав людини і основних свобод. Паризька конференція прийняла «Рекомендації щодо виховання в дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і поваги до прав людини і основних свобод», що стали нормативною основою, методологічними та практичними засадами для всіх подальших програм і проектів ЮНЕСКО в цій сфері.

У документі чітко визначені принципи і зміст виховання в дусі поваги до прав людини і основних свобод, що передбачає такі аспекти:

-                     розуміння та повага до всіх народів, їх культур, цивілізацій, цінностей та способу життя; повага до місцевих етнічних культур та культур інших народів;

-                     усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями;

-               здатність до спілкування з іншими;

-                                                                                  усвідомлення не тільки прав, а й обов'язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи по відношенню одне до одного;             

-                     розуміння необхідності міжнародної солідарності та співробітництва;

-                     готовність окремої особи брати участь у вирішенні проблем своєї громади, своєї країни та світу в цілому;

-                     глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і у всіх формах [12].

Важливо, що рекомендації підкреслюють взаємозв'язок між вихованням поваги до прав людини і глобальною освітою, гро­мадянським та моральним вихованням, вихованням у дусі миру і полікультурним вихованням. Щодо конкретних шляхів реалі­зації поставлених завдань, документ підкреслює необхідність міждисциплінарного, активного та інноваційного підходів.

➫У сучасних умовах поняття «мир» потребує розширення і поглиблення, що пов'язано з такими реаліями життя, як примноження різних форм насилля і конфліктів між етнічними, релігійними та іншими групами населення, зростання інтегризму і разом з тим сепаратизму, фанатизму, тероризму і організованої злочинності. Виникає постійна загроза для громадянського миру: у 1995 році всі 30 зареєстрованих збройних конфліктів на планеті були внутрішніми, а не міжнародними. Вже у 1989 році ЮНЕСКО провело конгрес «Мир у свідомості людей», на якому Генеральний директор цієї організації Ф. Майор підкреслив, що «сьогодні мир означає одночасно мир між людьми, мир між народами і країнами, мир між чоловіками та жінками, з однієї сторони, і державою з іншої, але також імир між люди­ною і її природним та соціокультурним середовищем». У Декларації, прийнятій на цьому конгресі (Ямусукро, Берег Слонової Кості, 1989 р.), було підтверджено необхідність широкого бачення миру: «Мир – це головним чином повага до життя. Мир – це найцінніше благо людства. Мир – це більше, ніж за­кінчення війни. Мир – це поведінка. Мир – це глибока прихильність людини до принципів свободи, справедливості, рівності і солідарності між усіма людьми. Мир – це також гармонійне єднання людства і навколишнього середовища» [17].

У наступні роки відбувся ще ряд міжнародних конференцій (Туніс, 1992; Монреаль, 1993; Париж, 1995), на яких уточнювалося поняття культури миру, розроблялися та приймалися програми дій у цьому напрямі. У декларації Паризької 1995 року кон­ференції культура миру була визначена як процес, який харак­теризується ненасильницькими соціальними перетвореннями, що співвідноситься зі справедливістю, правами людини, демократією, розвитком і може мати місце лише за умови участі у цьому процесі населення на всіх рівнях.

До провідних завдань освіти, спрямованих на поширення культури миру, ЮНЕСКО відносить:

-                     навчання та практичну підготовку вчителів і учнів до взаємодії, урегулювання конфліктів, до посередництва;

-                     встановлення зв'язків школи з повсякденним життям, шкільних заходів з життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури і розвитку всієї громади;

-                     залучення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир та ненасилля, демократію та справедливий розвиток. Встановлення взаємозв'язку між місцевими та міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності в ставленні до сім'ї, місця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни, всього світу;

-                     поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям планети з метою збереження культурного різноманіття світу та його екології для прийдешніх поколінь;

-                     систематичне розширення та оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових та культурних відмінностей між народами, який би підкреслю­вав їх рівність і унікальний внесок кожного в загальний розвиток та добробут;

-                     систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засоби реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, на визнання ролі жінки в історії;

-                     викладання навчальних дисциплін у тісному зв'язку з культурою та життям суспільства. Слід спростовувати поширений міф про те, що війна і будь-яке інше організоване насилля генетично властиві людській природі, а не виникають на соціальному ґрунті [17].

Виховання молоді в дусі миру, прав людини, миролюбності як якостей особистості є одним з провідних завдань педагогіки ненасилля. Ненасилля як альтернатива насиллю є ідеологічним і моральним принципом, побудованим на основі визнання цінності всього живого, людини і її життя, заперечення примусу як способу вирішення політичних, економічних і міжособових проблем та конфліктів. Педагогіка ненасилля переросла в міжнародний рух педагогів, які виступають проти різноманітних форм примусу та приниження гідності дитини, будують свою професійну діяльність на основі особистісного підходу. Провідною метою педагогіки ненасилля є виховання молоді в дусі миролюбності, поваги до гідності і прав інших людей, бережливого ставлення до природи, до всього живого, здатності вирішувати конфлікти без застосування відкритих та потаємних форм примусу.

Екологічне виховання як важливий компонент системи виховання

Не менш важливою, ніж мир, цінністю, значною мірою його похідною є для громадянина світу навколишнє середовище, придатне для проживання. Звідси зрозумілим стає значення екологічної освіти у становленні громадянськості.

Практику міжнародного співробітництва з питань екологічної освіти та виховання було впроваджено в 1970 році. У цьому році в США відбулась Міжнародна нарада з питань екологічної освіти, яка започаткувала координацію зусиль різних-держав у зазначеній сфері. Нарада виробила рекомендації, згідно з якими передбачалось здійснення екологічної освіти за такими напрямами: «Простір», «Атмосфера і космос», «Рельєф та корисні копалини», «Рослини і тварини», «Води», «Населення», «Соціальні структури», «Економіка», «Етика, естетика, мови». В рамках цих напрямів передбачалось формувати, починаючи з дошкільного віку, інтерес до навколишньої природи, культуру поведінки в навколи­шньому середовищі; у початковій школі надавати елементарні знання про екологічні системи живих організмів, формувати розуміння єдності і різноманіття природи; у середній – формувати розуміння соціального і природного середовища як системи взаємопов'язаних компонентів, на цьому етапі навчання всі предмети мають бути орієнтовані на екологічну проблематику.