Соціально-виховна робота

Методика соціально-виховної роботи в сучасних умовах

Лекція 1.

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

ПЛАН

1.                  Виховні цінності як основа цілей виховання.

2.                 Виховання європейської громадянськості.

3.                  Кодекс виховних цінностей в умовах мулькультурного суспільства.

4.                  Виховання культури миру як глобальної планетарної цінності.

5.                  Екологічне виховання як важливий компонент системи виховання

Література

1.            Зязюн І. Молодь на шляхах свободи і демократії // Шлях освіти. – 1997. – №3

2.             Долженко В.А. Проблема воспитания духовных ценностей // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. / Гол. ред. Г.П. Шевченко. – Вип. 6(12). – Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2005. – С. 38-45.

3.            Ціннісні парадигми освіти. – Х.: Видав. гр. “Основа”, 2004. – 128 с.

4.             Подмазин С. И. Личностно-ориентированное образование. Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 250 с.

5.            Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //Інформаційний вісник Міністерства освіти України. – 1996. - № 13.

6.            Education for European citizenship with a global dimension. European teachers’ seminar. Leeds, United Kingdom. – 3-6 March 1998. Council for cultural cooperation. – Strasbourg, 1998.

7.            Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – 2-ге вид., стер. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 320 с.

Система цінностей як основа цілей виховання

Кардинальні політичні, соціальні й економічні перетворення, становлення суверенітету держави Україна потребують і нового переосмислення виховання підростаючого покоління. Життя вимагає розглядати його під кутом розвитку національної самосвідомості, гуманізації та гуманітаризації освіти.

Сучасна школа, як і суспільство загалом, переживають складний період, коли здійснюється рішучий поворот до особистості школяра. Така школа поважає власну гідність кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити й інтереси, створює сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.

Виховання як процес слід розглядати з філософської та психолого-педагогічної позиції. Це цілеспрямоване формування в особистості певного ставлення до людей і навколишньої дійсності. Причому формування розглядається не як зовнішній тиск на особистість, а збудження й стимулювання її внутрішньої потреби до відповідного мислення, дій, духовних потреб.

Вперше у документах ООН у 1985 році зазначалося, що зі зростанням чисельності молоді на планеті вона стала найбільш потужним чинником у політичному, економічному, соціальному, культурному розвитку суспільства. До кінця XXI століття люди віком до 30 років становитимуть майже 60% населення земної кулі, а до 25 років – близько 50%. Спостерігається зростання ролі молоді у суспільних процесах, проте вона залишається, за оцінкою Комісії з міжнародних гуманітарних питань ООН, найбільш уразливою соціальною групою, чиє життя піддається загрозі, а благополуччя не відповідає мінімальним стандартам. У 1989 році 44 сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла «Конвенцію про права дитини», в якій визнано, «що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння». Конвенція містить ряд статей, які покликані забезпечити правовий захист дітей з огляду на їх «фізичну і розумову незрілість» [16, 44].

Однак проблеми дітей та молоді, попри декларування їх на рівні урядів держав та міжнародної співдружності, часто не вирішуються в реальному житті, натомість вони накопичуються і загострюються. Такі явища, як криза сім'ї, популяризація насилля засобами масової інформації, екологічні катаклізми тощо, служать чинниками, що додатково ускладнюють здійснення допрофесійної соціалізації молоді школою, обумовлюють необхідність більш чіткого усвідомлення духовних цінностей сучасного суспільства.

Ідеологічні уявлення про школу, адекватну сучасному суспільству, базуються на методології загальнолюдської та національної культури та моралі, яка відображає прогресивні цінності та ідеали.

Кожне суспільство будує своє життя відповідно до цінностей, які приймає і в які вірить. Сучасне виховання базується на системі цінностей, які через культуру, традиції, філософію, релігію вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал.

Цінності — це основа мети виховання. Раніш виховувались класові цінності, сьогодні акцент зроблено на загально­людські цінності. Мета виховання є другорядною по відношенню до цінностей. Змінюються цінності — змінюються норми, змінюються цілі виховання.

Омелян Вишневський, професор Дрогобицького педагогічного інституту, запропонував «Кодекс цінностей»:

• Абсолютні вічні цінності: добро, совість, правда, віра, надія, любов, доброта, чесність, справедливість, милосердя тощо.

• Основні національні цінності: патріотизм, готовність до захисту Батьківщини, почуття національної гідності, історична пам'ять, пошана до державних та національних символів, дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи тощо.

• Основні громадські цінності: прагнення до соціальної гармонії та справедливості, захист індивідуальних прав і свобод, висока повага закону, право людини на життя, гідність, безпеку, рівні можливості, право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, право на самовираження, толерантне ставлення до чужих поглядів, які не суперечать загальноприйнятим нормам, тощо.

• Цінності сімейного життя: вірність, довіра, піклування про дітей, піклування про батьків, старших у сім'ї, злагода між членами сім'ї, повага прав дитини і прав старших, здоровий спосіб життя, охорона традицій тощо.

• Цінності особистого життя: орієнтація на пріоритет задоволення духовних потреб, внутрішня свобода, воля (самоконтроль, самодисципліна), мудрість, розум, здоровий глузд, лагідність, доброзичливість, оптимізм, гармонія душі і зовнішньої поведінки, творча активність, ініціативність, працьовитість, цілеспрямованість тощо.

                  Валео-екологічні цінності: здоров’я людини, здоровий спосіб життя, відродження культу здоров’я і фізичної краси людини, гармонійний розвиток, розуміння єдності людини з природою, турботливе ставлення до неї та Землі взагалі.

Основою всіх цінностей є Абсолют Добра.

Провідним завданням соціалізації в сучасному шкільництві є формування громадянськості як інтегрованої ціннісної орієнтації, що визначає ставлення індивіда до малої і великої батьківщини, до регіону проживання, з яким єднає спільність історичного коріння, до Землі, що є спільною батьківщиною для всього людства. Таким чином, цінності переважної більшості систем сучасного шкільництва являють собою ієрархію, що має багаторівневий характер. Щаблями цієї ієрархії є національний, регіональний, глобальний (загальнолюдський). Отже, провідними завданнями шкільної соціалізації є формування громадянина держави, певної регіональної спільноти (громадянина Європи, наприклад) та громадянина світу. Розглянемо рівні цієї ієрархії та їх співвідношення.

Історія людства, як відомо, являє собою історію багатьох культурно-історичних типів, або «самобутніх цивілізацій», які народжуються, розквітають, старіють, помирають, але ніколи не перетворюються в єдине ціле.

Раніше за інших думку про культурно-історичні типи сформулював філософ-слов'янофіл М.Я. Данилевський. На основі аналізу історії античного, романо-германського, слов'янського та інших світів він показав, що представники різних культурно-педагогічних традицій мають різні погляди на Бога, на культуру, на суспільно-економічне життя. Пізніше, розвиваючи погляди Данилевського, австрійський філософ О. Шпенглер писав у своїй відомій праці «Присмерк Європи» про античну та германо-романську математику (як про різні з логіко-ціннісної точки зору погляди людини на Всесвіт), про єгипетське та античне розуміння часу, про російський та європейський погляди на мораль та естетику. Отже, йшлося про суттєві відмінності у розумінні Бога, Всесвіту, людини представниками різних цивілізацій.

Майже двісті років тому Й. Фіхте наполягав на тому, що будь-який народ або окремі його представники, які займаються механічним запозиченням чужих духовних цінностей, типів мислення, втрачають здатність створювати щось нове і в рамках рідної, і в рамках чужої для себе культури.

Згадаємо й слова класика вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинського, який стверджував, що єдиної для всіх народів системи виховання не існує як у теорії, так і на практиці. Виховна система кожної нації є результатом її історичного розвитку, її вірувань, особливостей матеріальної та духовної культури, географічного ареалу проживання. Звідси суттєві відмінності у цілях та засобах кожної національної виховної системи. Англійці, наприклад, з часів Дж. Локка орієнтуються на ідеал джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі та вміє вести свої справи розумно і передбачливо. Для німців та народів північної Європи традиційно «порядок понад усе», тому вони цінують такі якості особистості, як точність, акуратність, цілеспрямованість, працелюбність. Завдяки індуїзму в Індії домінуючими моральними якостями є стриманість, покора, спокій, ненасилля. В Японії та Китаї багатотисячолітні традиції конфуціанського виховання сформували ідеал людини, пройнятої духом групового співробітництва.

Характер вирішення проблем національного виховання залежить від багатьох чинників, зокрема від того, є країна полі- чи мононаціональною; процес державотворення є актуальним чи вже давно завершеним; чи розвинуті демократичні норми життя в державі. Залежить він і від конкретних реалій політичного, економічного та духовного життя країни.

У 1993 році американець С. Хантингон провів аналіз 100 порівнювальних досліджень про цінності у різних державах. Він довів, що західні цінності мають самий низький статус у світі. Сьогодні актуальною є ідея загальних базових цінностей (мозаїка цінностей).

                            ➫Наприклад, генезис ціннісних орієнтацій американської школи у 50-90-х рр. XX ст. детермінований такими чинниками:

             у площині розвитку науково-технічного прогресу – переходом від постіндустріального суспільства до інформаційного, отже означає усвідомлення необхідності не тільки високого кваліфікаційного рівня, а й безперервного характеру освіти;

             у політичній площині – трансформацією свідомості від стану «холодної війни» між двома світовими системами до відчуття глобальної відповідальності за процеси, що відбуваються в сучасному світі;

             в етнокультурній площині – від політики «плавильного котла», в якому іммігранти з різних куточків земної кулі набували цінності «середнього американця», до ідеології мультикультурної освіти, «міжкультурної компетенції», для якої є характерним позитивне ставлення до різноманіття культур, мов, звичаїв, поглядів на життя;

             у соціально-психологічній площині відмічається тенденція появи нової – соціальної орієнтації поряд з традиційною індивідуалістичною, що знайшло відображення в нових формах так званого «кооперованого» навчання і морального виховання, у здійсненні «ми-орієнтації» поряд із «Я-орієнтацією»;

             в етичній площині – від політики «ціннісного нейтралітету» та «вульгарного індивідуалізму», до справжнього етичного буму, результатом якого стало створення таких професійних організацій, як «Педагоги за соціальну відповідальність», «Акцент на взаєморозуміння» та ін. Розроблено сотні спеціальних етичних програм, які повинні допомогти всій нації, і перш за все молоді, по-новому усвідомити такі цінності, як повага до себе і кожної людини, до всіх форм життя і до навколишнього середовища, відповідальність у найширшому розумінні цього слова. Концепція виховання у дусі «загального блага» ставить перед школою завдання роз'яснення таких цінностей, як порядність, терпимість, дисциплінованість, готовність прийти на допомогу, вміння співпрацювати з оточуючими, мужність, основи демократії [2].

Дуже актуальними є завдання національного виховання для української школи, яка утворилася разом з національною державністю та новим типом економічних відносин у країні. Провідними цінностями національного виховання, визначеними у Державній національній програмі «Освіта (Україна XXI століття)» стали патріотизм, громадянськість, гуманізм, толерантність, совість, честь, любов, дружба, працелюбність.

В умовах державотворення на перше місце правомірно висувається завдання виховання громадянськості, а отже, зростає вагомість цінностей, пов'язаних з належністю до народу (спільність мови, способу мислення, географічних умов, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури, побутової культури тощо).

В основу сучасного розуміння ідеї громадянськості покладе­но такі фундаментальні цінності, як Людина – найвища цінність; Сім'я – природне середовище розвитку людини, основа її духовності; Праця – основа людського життя; Знання – багатство особистості, надія народу на виживання; Батьківщина – наріжний камінь того, що єднає тисячі поколінь етносу в єдине ціле; Земля – спільний дім, батьківщина всього людства, цілісного і неподільного; Мир – головна умова існування Землі, Батьківщини, сім'ї, людини [11].

Будучи провідною цінністю системи національного виховання, громадянськість не може розглядатись у сучасних умовах лише в цьому контексті, оскільки реальними явищами нашого життя стали процеси глобалізації соціально-економічного та духовного життя, універсалізації прав людини, проблеми глобальної екології тощо. Отже, розуміння громадянськості як цінності, яка стосується як держави-нації, так і певної наднаціональної спільноти (наприклад, об'єднаної Європи), всього людства (концепція «людської цивілізації як глобального помешкання») стає все більш характерним для сучасної педагогічної теорії і практики.