Соціально-виховна робота

Щоб впевнено й ефективно застосовувати виховні технології і їхні ведучі компоненти, прогнозувати очікуваний результат, приймати науково обґрунтовані рішення, класному керівнику необхідно бути досить підготовленим до цієї роботи. Важливо не тільки мати представлення про виховні технології і їхні взаємозалежні компоненти, але і знати характерні засоби і прийоми, умови оптимального вибору і застосування обраних прийомів.

Система виховання в навчальному закладі являє собою організовану сукупність усіх компонентів системи виховної діяльності, використовуваних для досягнення заданих цілей. Тому важливо знайти доцільне місце кожному прийому, ланці, ланцюжку і цілісній виховній технології. Оволодіння майбутнім класним керівником цими прийомами виховних технологій є важливою передумовою ефективності виховної роботи в навчальному закладі.

Ефективність виховної технології досягається:

1.  Організацією цілісного діяльнісно – виховного процесу відповідно до вимоги концепцій виховання, наукових рекомендацій і реальних потреб;

2.  Соціально-ціннісною, цільовою і змістовною спрямованістю виховання, оптимальною його організацією в рамках продуктивної моделі, алгоритму технології;

3.  Забезпеченням позитивної мотивації в навчально-виховному процесі, розкриттям і реалізацією сутнісного потенціалу кожного учня;

4.  Досягненням згуртованості шкільного і класного колективу, згоди в родині, що забезпечує йому цілісність як суб'єкту життя, діяльності;

5.  Особистим відношенням вихователя до виконання посадових обов'язків на високопрофесійному, творчому рівні;

6.  Всебічним забезпеченням виховного процесу.

Критеріями ефективності виховних технологій можна визначити:

1.  Досягнення виховних цілей, зв'язаних з цілісним формуванням особистості, згуртованістю колективу, що виявляються в морально-психологічному стані і результатах навчання;

2.  Відповідність виховної діяльності об'єктивним законам виховання, правовим нормам, розв'язуваним завданням і потребам дитини;

3.  Оптимальність системи виховної діяльності і дієвість виховних заходів, тобто відповідність продуктивній моделі, алгоритму технології;

4.  Рівень майстерності і мистецтва класного керівника у виховній діяльності, його особиста роль в організації цілісного діяльнісно - виховного процесу, у вирішенні практичних задач і конкретних проблем.

Врахування умов ефективності технологій виховного процесу і їхня об'єктивна оцінка відповідно до зазначених критеріїв дозволяє домагатися високих результатів у вихованні. У реальній практиці це забезпечить відповідність виховної роботи в навчальному закладі новим розв'язуваним завданням.

Новаційний потенціал навчального закладу не реалізується автоматично при нововведенні у виховний процес сучасних виховних технологій. Він розкривається в залежності від того, як будується сам процес виховної технології і який етап розвертається в даний момент. Вислів К. Д. Ушинського про те, що переноситься ідея, а не досвід вимагає уточнення.

Можна виділити умови, що створюють можливість повторення технології виховного процесу у іншому навчальному закладі:

                              Схожість особливостей педагогів і учнів школи-зразка і школи-новатора;

                              Схожість завдань, що стоять перед навчальними закладами;

                              Схожість особистісного стилю роботи керівників;

                              Близькість рівня організацій навчальних закладів як установ.

Однак, є елементи, що трансформуються при успішній реалізації технології виховного процесу (ТВП) в інших навчальних закладах.

                              Форми і зміст окремих справ;

                              Деталі, прийоми технології;

                              Організаційні структури самоврядування і соуправління;

                              Особливості загальношкільної атмосфери, що залежать від індивідуальностей педагогів і школярів.

Доля ТВП визначається не тільки внутрішкільними процесами, але і взаємозв'язком із середовищем. Швидкість, енергійність шкільних нововведень кінця 80-х - початку 90-х років (школи № 45 р. Ульяновска, № 20 р. Гродно, № 2, 50, 13 р. Миколаїв і ін.) - відображення оптимістичної соціальної хвилі 1987 - 1990 років. Пафос цієї хвилі збігся з гуманістичними і демократичними спрямуваннями вихователів-новаторів.

Особливе значення для впровадження технологій виховного процесу має також особистість ведучого розроблювача. Це виражається в ключових цінностях, що, як правило, висловлюються авторами в стійких словосполученнях. Наприклад, для Ф.Я. Шапиро в школі № 308 р. Санкт-Петербурга такою фразою було «Жити по-людськи», для В.А. Караковського в школах № 1 р. Челябінська і № 825 р. Москви - «Комунність, товариськість», для С.Д.Полякова в школі № 73 р. Москви і в перші роки школи № 62 р. Ульянівська - «Колективна творчість».

Широкого розповсюдження у виховній діяльності вихователів навчальних закладів здобула технологія колективного творчого виховання (Іванов І.П.). З існуванням технології створення ситуації успіху (Бєлкін А.С.) були ознайомленні заступники директора з виховної роботи, але у виховну діяльність не поспішали впроваджувати, мабуть, тому, що не мали наукового обґрунтування алгоритму застосування кожного існуючого прийому. Широкого використання здобула технологія ігрової діяльності, оскільки вона допомагала зацікавити дітей виховною роботою та відповідала певним запитам віку. Творчі педагоги у виховній роботи застосовували прийоми Технології вирішення винахідницьких задач (Альтшуллер С.Г.).

2.      ЕТАПИ СТВОРЕННЯ НОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У КОНКРЕТНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ.

Творчі педагоги будь – якого навчального закладу, який відповідає визначеним у лекції вимогам до створення новацій них технологій, може самостійно створити свою технологію виховного процесу на основі наукових теоретичних та практичних наробок, які у них є. Пропонується можливий “Варіант моделі створення нової виховної технології для конкретної школи”.

Етап 1. Пошук нових ідей

1.1.              Створення інформаційного новаційного фону. Участь учителів і школярів у конференціях, нарадах, семінарах, зборах, присвячених новим виховним ідеям і формам. Знайомство з роботою шкіл-зразків і вихователів-розроблювачів, залучення їх до школи з виступами, налагодження механізму фіксації й аналізу знайдених ідей (картотека, експертні групи, групи новаторів і т.і.)

1.2.              Актуалізація шкільних проблем і потреб. Виявлення проблем школи (у тому числі за допомогою консультанта), відкритість проблем для обговорення як у своєму колективі, так і з компетентними людьми зі сторони.

1.3.              Попередня робота (на рівні адміністрації чи невеликої проблемної групи) по формулюванню цілей і ідей введення нової технології. Початок спільного вироблення образу бажаної виховної технології.

Етап 2. Введення нової  технології

2.1.              Аналіз і проектування. Через діагностику і роботу проблемної групи новаторів прояснення очікувань і новаційних можливостей вихователів та школярів. Проектування ходу введення нової виховної технології.

2.2.              Спроби. Випробування відібраних ідей нової технології в роботі окремими вихователями на обмеженому відрізку часу. Управлінське і консультаційне забезпечення цієї діяльності. Підтримка і стимулювання випереджальної групи.

2.3.              Ухвалення рішення. Якщо аналіз спроб (за участю консультанта) показує ефективність ідей нової виховної технології і її сумісність з життям школи, то приймається рішення про більш масштабне введення нової виховної технології.

Етап 3. Реалізація нової виховної технології

3.1.              Управлінські ресурси. Головне в забезпеченні реалізації масштабності введення нової виховної технології є збільшення аналітичних ресурсів. Пошук педагогів, які візьмуть на себе обов'язок і відповідальність за поширення технології, поступове залучення усе більшої кількості педагогів у нові процеси.

3.2.              Новаційне навчання. Потрібно масове засвоєння прийомів виховної технології. Слід зазначити, що багато в чому успіх діяльності педагогічного колективу залежить від авторитету керівника проекту.

Етап 4. Закріплення виховної технології

4.1.              Організаційно-психологічні проблеми. Можуть виникнути як передбачені, так і непередбачені проблеми по впровадженню технології у виховну систему школи. Настає пік адаптації технології до виховної системи школи і системи до технології.

4.2. Корекційна робота. Для пом'якшення проблемних питань необхідна відповідна робота з вихователями і дітьми, закріплення образу нової технології у свідомості педагогічного й учнівського колективів.

Таким чином, враховуючи ці етапи можна в систему виховної роботи навчального закладу привнести нову технологію виховного процесу.

4. АКМЕОЛОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

На початку ХХІ століття при виникненні глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливої гостроти набуває пошук нових можливостей і ресурсів для їхнього раціонального рішення. Один з конструктивних шляхів пов’язаний зі створенням високих інноваційних технологій, причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологією.

Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців – один з найважливіших власне людських ресурсів, що стає фактором оптимального вирішення насущних глобально-кризових проблем. У цьому соціокультурному контексті особливого значення набуває нова інтегративно-комплексна наука акмеологія ( греч. акме – вершина, розквіт, логос – слово, навчання). Тому що саме вона вивчає закономірності і технології розвитку професіоналізму і творчості як акме-форм оптимального здійснення усіляких видів професійної діяльності.

Акмеологія – наука, що виникла на стику природних, суспільних і гуманітарних дисциплін і яка вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступіні його зрілості й особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Звернемо увагу на те, що акмеологія вивчає розвиток саме зрілої особистості. З акмеологічної точки зору зрілість особистості – більш масштабна категорія, що припускає переважаючий розвиток моральних якостей, гуманістичної спрямованості особистості, нормативності поведінки і відносин. Зріла особистість відрізняється високою відповідальністю, турботою про інших людей, соціальною активністю, що має гуманістичну спрямованість, а не тільки високими професійними досягненнями й ефективною самореалізацією.

Не всяку дорослу людину можна назвати по-справжньому зрілою особистістю. Саме тому в акмеологічному розумінні ступінь зрілості, а тим більше вершина зрілості – АКМЕ – розглядається як багатомірна характеристика стану дорослої людини, що охоплює визначений період її прогресивного розвитку, зв’язаного з великими професійними, особистісними і соціальними досягненнями. Тому акмеологія як наука покликана і дозволяє усебічно вивчати особливості найважливішого етапу розвитку людини в період зрілості.

Спрямованість і масштабність прояву АКМЕ в різних людей істотно відрізняється. Це природно, люди від народження не однакові по своїх задатках і здібностях. У них різні можливості розвитку.

Виділимо чотири шляхи, що складають методологічний принцип вивчення розвитку людини:

1) “пік” у прогресивному розвитку людини як індивіда;

2) найвищі досягнення в особистісному розвитку;

3) видатні результати в праці (тобто зв’язані з розвитком людини як суб’єкта діяльності);

4) досягнення вершин у розвитку людини як індивідуальності.

Дані напрямки зв’язані між собою.

На сучасному етапі акмеологію визначають як:

1. Наука про закономірності і механізми розвитку людини на ступені зрілості.

2. Наука про шляхи самореалізації людиною своїх можливостей творчого потенціалу.

3. Наука про досягнення вершин професіоналізму і способів його реалізації.

Найбільш інтенсивний розвиток одержали саме ті напрямки акмеології, що зв’язані головним чином із професійними досягненнями зрілої особистості, із прогресивним індивідуально-професійним розвитком людини як суб’єкта діяльності. Це цілком природно: особистісні досягнення стають помітними в основному в професійній діяльності, особливо тій, котра має високу соціальну значимість.

Метою акмеології є удосконалення людини, допомога в досягненні нею вершин у фізичному, духовно-моральному і професійному розвитку, гуманізація даного розвитку.

Об’єктом акмеології є зріла особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується головним чином у професійній діяльності і досягає вершини у своєму розвитку.

Предметом у широкому розумінні є процеси, закономірності і механізми удосконалення людини як індивіда, індивідуальності, суб’єкта праці й особистості в життєдіяльності, професії, спілкуванні, що приводять до оптимальних шляхів самореалізації, досягнення вершин у розвитку.

Формування людини як громадянина і професіонала відбувається під впливом природних і соціальних мікро- і макро- факторів. Мікроакме -–провісники досягнень на ранніх етапах. Макроакме – провісники досягнення зрілості.

До основних понять предмету акмеології відносяться:

1. Професія – постійна спеціальність, рід діяльності, занять, що служить джерелом існування.

2. Професіонал – людина, що обрала що-небудь постійним, основним своїм заняттям, що перетворила це заняття в професію.

3. Індивід – окремий представник людської спільності, що використовує знаряддя, знаки і через них оволодівання власною поведінкою і психічними процесами.