Соціально-виховна робота

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Марта 2012 в 10:46, курс лекций

Описание работы

Особливості сучасної системи виховних цінностей в умовах глобалізаційних процесів.
Гуманістичні основи сучасної системи виховання.
Сучасні підходи до побудови виховного процесу.

Работа содержит 1 файл

Навчальний посібник.doc

— 1.18 Мб (Скачать)

Більш того, у зв’язку з ростом тривалості життя в розвитих країнах виникло соціальне замовлення на реалізацію трудових потреб, ресурсів, професійного і життєвого досвіду людей похилого віку, чим і порозумівається інтерес до геронтології, що вивчає постпрофесійний розвиток людини старіючої. 

В зв’язку з тим, що  в останній третині XX століття намітилася переорієнтація освіти на безупинне навчання людини на усіх вікових ступінях (тобто дитинства, юності, зрілості, старості) крім традиційної педагогіки, що обслуговує шкільне навчання, можна порушувати питання про створення науки “юногогіки” про юність, що вивчає розвиток людини в юнацькому віці в процесі особистісного самовизначення, формування його соціально орієнтованого мислення.

Зі сказаного можна зробити наступні висновки. Інтенсивно розвивається останнім часом у взаємодії з теорією управління, педагогікою і психологією акмеологія істотно змінює акценти в сфері професійної підготовки й у системі безупинного виховання. При акмеологічному підході домінує проблематика розвитку творчих здібностей професіоналів з урахуванням різних аспектів їхньої підготовки й удосконалювання.

 


ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

 

План

1. Поняття технології виховного процесу.

2. Визначення ефективності функціонування технології виховного процесу.

3. Етапи створення нової технології виховного процесу.

4. Акмеологічні технології.

 

Література

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 304 с.: іл.

2. Кацинська Л.Л. Виховний процес в сучасній школі. – Рівне, 1997. – 156 с.

3. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе. – М., 1989.

4. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 176 с.

5. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования /Е.С. Полат, М.Ю. Бухаркина, М.В. Моисеева, А.Е. Петров; Под ред. Е.С.Полат. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 272 с.

6. Освітні технології: Навч. – метод. посіб. /О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.

7. Педагогика и психология. Учебное пособие /Под редакцией А.А. Бодалева, В.И. Жукова, Л.Г Лаптева, В.А. Сластенина. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 585 с.

8. Педагогические технологии: Учебное пособие для студентов педагогических специальностей /Под общей ред. В.С. Кукушина. – Серия «Педагогическое образование». – Ростов н/Д: Издательский центр «Март», 2002. 320 с. (стор.121 – 134)

9. Перспективні освітні технології: Наук. – метод. посібник. /За ред. Г.С.Сазоненко. – К., 2000. – 560 с.

10.            Перспективні педагогічні технології в шкільній освіті: Навчальний посібник /За заг. ред. С.П.Бондар – Рівне. Редакційно-видавничий центр „Тетіс” Міжнародного університету „РЕГІ” імені академіка Степана Дем’янчука, 2003. – 200 с. ( с. 20 – 43)

11.            Питюков В.Ю. Основы педагогической технологии. – М., 1997.

12.            Селевко Г.К. Воспитательные технологии. М.: НИИ школьных технологий, 2005. – 320 с. (Серия «Энциклопедия образовательных технологий».)

13.            Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. – М., 1998. – 256с.

14.            Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології: навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слухачів ІПО. – Харків: Веста: Видавництво „Ранок”, 2002. – 128 с.

15.            Трухін І.О., Шпак О.Т. Основи шкільного виховання: Навчальний посібник. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 368 с.

 

1. ПОНЯТТЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

На сучасному етапі розвитку суспільства виховний процес у школі повинен будуватися таким чином, щоб система виховання була сконцентрована на учня, на розвиток його індивідуальності як у системі колективних стосунків, так і при проведенні індивідуальної виховної роботи. У виховному процесі повинно домінувати ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину, тобто особистісно орієнтовану виховну діяльність.

Сьогодні мета виховання у загальному вигляді визначається необхідністю формування особистості, котра володіє певною інформацією, засобами, методами, що дає їй змогу приймати обґрунтовані рішення, свідомо будувати своє життя.

Отже, згідно завдань, поставлених державою перед школою, стає актуальним введення до виховних систем шкіл сучасних технологій виховного процесу. Одночасно постає потреба у кваліфікованих кадрах вихователів, які можуть опанувати сучасні методи, форми, технології виховання.

*****

Наукові дослідження з питань формування та виховання особистості майбутнього громадянина розвиненої країни все більшого значення надають потребі у розвитку особистісної “Я”- концепції молодої людини, формування почуття поважного ставлення як до власного життя, так і до життя іншої людини, підготовка її до життя у нових соціальних умовах майбутнього тощо.

У рамках раціоналістичної концепції виховання (Морсхед Р.) школа розглядається як інститут, який є опорою суспільства й несе відповідальність за збереження та передачу знань і цінностей, що створюють моральну й інтелектуальну основу саме соціального надбання людства.

Представники концепції “гуманістичної школи” (Фантіні М., Комбс А., Холт Дж., Майєрс Д., Вагнер Т., Роджерс К., Маслоу А.) виступають за посилення тенденції максимальної уваги до людини, її інтелектуальної і емоційної сфери. Наприклад, Вагнер Т. Вважає за основне завдання “гуманістичної школи” – виховання унікальної особистості. Представники цієї концепції велике значення надають особистості вчителя у процесі виховання, його професійним вмінням, ставленням до вихованців та виховного процесу.

Концепція соціалізації молоді (Вурцбахер Г., Лемберг О., Парсонс Т., Жіскар д’Естен О.) пов’язана з питаннями підготовки молоді до майбутньої професійної діяльності, вироблення почуття поважного ставлення до виконання громадських обов’язків. Соціальна адаптація учнів у концепції розглядається як основна мета виховання. Центральними поняттями цієї концепції виховання стали поняття “самореалізація”, “самоуправління”, “самоутвердження” як шлях розкриття особистістю аспектів власного “Я”.

З 70-х років ХХ століття стала розвиватися комунікативна теорія виховання (Шефер К.-Х.,Шаллер К., Баакс Д., Мюллєнхауер К., Хєрінгєр Г., Хаген М., та інші)  як різновид “теорії вільного виховання”. Мета цієї концепції – у звільненні індивіда від усіх форм зовнішнього тиску і примусу.

У технології навчання і виховання М. Монтессорі наголошується на необхідність урахування біологічних чинників, спадковості у вихованні дитини. Виховання ґрунтується на принципах свободи індивідуального підходу до дитини, внаслідок чого виробляється її самостійність, активна та свідома дисциплінованість. Мета виховання полягає у збудженні стимулів до життя, пробудженні духовних сил дитини, сприяння її вільному розвитку.

Френе С., засновник “Міжнародної федерації прихильників “нової школи”, запропонував такі концептуальні ідеї виховання дитини: систематичний облік і врахування особливостей вікової психології і різномаїття здібностей та нахилів учнів, цілеспрямована стимуляція їхньої інтелектуальної і емоційної активності; суспільно-корисна праця на всіх етапах навчання; виховання високих моральних і громадянських ідеалів.

Значний внесок у вирішення проблеми виховання творчої особистості дитини був зроблений засновником вальдорфської педагогіки Штайнером Р. За його концепцією людина складається з тіла, душі й духу. Виховання таким чином побудовано на принципах: побудова соціального організму в дусі трьохчленності: соціалізм для господарської діяльності, демократія для правової та державної; свобода для духовного життя; впровадження будь-якої вальдорфської ініціативи на основі трьохчленності: вихователів, вихованців, батьків; використання у вихованні знань про трьохчленність будови людини.

*****

Термін „технологія виховання”, який вперше застосував А.С.Макаренко, за визначенням Трухіна І.О. та Шпака О.Т. означає систему методів, прийомів та форм виховання, а також знання про ці педагогічні засоби. Технологія виховання є частиною загальної педагогічної технології, яка включає також систему засобів навчальної діяльності. Конструктивний смисл вживання поняття „технологія” полягає у підкреслюванні виправданості, обов'язковості, перевіреності досвідом певних засобів виховного впливу. Для того, аби теорії виховання „працювали” у масовій практиці, вони мають бути „технологічними”, тобто переведеними на мову методів, прийомів та форм, поділених на окремі операції, процедури та елементи, які можна планувати та відтворювати. Це не знижує ролі педагогічної творчості, проте робить діяльність вихователя більш надійною, стабільною і ефективною, тобто більш професійною. „Технологізація” не суперечить і демократизації виховання, посиленню уваги до саморозвитку та самовиховання, хоча так може здаватися на перший погляд.

Дещо інше визначення надають Мартиненко С.М. та Хоружа Л.Л.

Технологія виховання - це система створення належних умов виховання, комплексного застосування методів і прийомів впливу на особистість з урахуванням її індивідуально-психологічних особливостей, рівня вихованості, що гарантує одержання передбаченого результату.

За змістом виховна технологія – це:

   обґрунтування етапів, методів і засобів педагогічно-виховної діяльності з конкретною категорією людей (теоретичний аспект);

   оптимально-доцільна послідовність підходів у роботі з учнями (практичний аспект).

Виховна технологія передбачає певну програму діяльності. Для її вибору або розробки педагогу необхідно знати:

   індивідуальні особливості об'єкта;

   педагогічну мету, до якої прагне педагог у процесі виховання;

   умови реалізації технології;

   можливі форми і засоби реалізації виховної технології;

   власні можливості досягнення мети;

   термін, за який повинні відбутися ті чи інші особистісні зміни вихованця.

              Свою технологію вихователь реалізує через індивідуальну методику. Технологія може бути одна, однак методик її практичного застосування – багато. Будь – яка технологія передбачає чітку логіку й послідовність операцій, виконання яких гарантує високоякісний кінцевий продукт.

              Педагогічна теорія нині визнає доцільність технологічного й раціонального підходу до організації процесу виховання, проте поступово відходить від виключно інтуїтивного вирішення виховних завдань.

              Розробка технологій виховання пов'язана зі складнощами. Адже:

    виховання має цілісний характер, тому його важко розбити на операції, крок за кроком формувати особистісні якості;

    виховний вплив здійснюється на послідовно або паралельно, а комплексно;

    у вихованні провідну роль відіграє особистість вихователя, рівень його педагогічної майстерності;

    технологія виховання не може існувати без творчого підходу, який має органічно поєднуватися з чітко запланованою програмою дій.

Дамо ще одне визначення поняття технологія виховного процесу.

Технологія виховного процесу – це сукупність методологічних і організаційно-методичних установок, що визначають підбір, компонування і порядок використання виховного інструментарію. Вона визначає стратегію, тактику і техніку організації процесу виховання.

Стратегія виховання задає загальний задум, перспективи і план досягнення цілей виховання в процесі рішення практичних задач. Вона базується на новій концепції національного виховання й орієнтує суб'єктів виховання на оволодіння ефективною виховною практикою, відмовлення від неефективних стереотипів і рішуче подолання наявних протиріч і недоліків. Виховна діяльність класних керівників орієнтується на рішення виховних завдань і припускає проникнення в усі сфери життєдіяльності дитини для досягнення ними соціально значущої цінності й оптимального розвитку.

Технологія виховання визначає систему організації виховної діяльності в різних прийомах, алгоритмах, структурах стосовно до кожної окремої особистості. Комплексне, взаємозалежне їхнє застосування повинно бути науково грамотним і методично узгодженим.

Деякі автори виділяють такі складові елементи виховної технології:

             Виховний прийом визначає використання класним керівником сил і засобів для досягнення конкретного виховного ефекту.

             Виховна ланка – це окрема, самостійна частина виховної технології, що має для неї самостійне значення.

             Виховний ланцюжок – сукупність взаємозалежних, послідовно використовуваних прийомів і ланок для формування соціально-ціннісних якостей і поведінкових звичок.

Виховні технології реалізуються в процесі виховання, що складається з послідовно виконуваних виховних мір і заходів визначеної виховної системи всього навчального закладу чи класу. Вони являють собою органічну частину цілісного виховного процесу.

 

1.      ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.

Информация о работе Соціально-виховна робота