Соціально-виховна робота

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Марта 2012 в 10:46, курс лекций

Описание работы

Особливості сучасної системи виховних цінностей в умовах глобалізаційних процесів.
Гуманістичні основи сучасної системи виховання.
Сучасні підходи до побудови виховного процесу.

Работа содержит 1 файл

Навчальний посібник.doc

— 1.18 Мб (Скачать)

Особливої уваги заслуговує друга група задач. Неможливо у дитини сформувати ненасильницьке ставлення до інших людей, якщо в основному педагогіка продовжує дотримуватись авторитарних позицій. Вчителі, вихователі свідомо і несвідомо  використовують широкий спектр методів і прийомів, основаних на прихованому і відкритому примушенні. Тому важливо, щоб був гуманізований сам навчально-виховний процес, починаючи з дошкільних закладів і закінчуючи вищою школою. Гуманізація передбачає переорієнтацію з навчально-дисциплінарної моделі педагогічної взаємодії на особистісно-орієнтовану модель.

Для того щоб мета та задачі педагогіки ненасилля могли бути реалізовані в освітньому процесі, необхідні загальні педагогічні умови, які б сприяли цьому.

В відповідності до двох виділених блоків задач доцільно визначити і дві відповідні педагогічні умови, які б сприяли їх вирішенню.

Перша умова – орієнтованість педагогів на особистісну модель взаєморозуміння з дітьми дошкільного віку, школярами та студентами.

Друга умова передбачає створення серії специфічних передумов для організації життєдіяльності всіх, хто навчається на ненасильницькій основі таформування в них позиції ненасилля на різних вікових етапах онтогенетичного розвитку.

Якщо спробувати визначити  різні ознаки позиції примушення і позиції ненасилля, то вони будуть виглядати наступним чином:

Позиція примушення

Позиція ненасилля

1. Роздратованість.

1. Вміння не дратуватися або використовувати позитив свого роздратування.

2. Вразливість.

2. Вміння не ображатися або використовувати позитив образ.

3. Емоційна нестійкість.

3. Емоційна стійкість.

4. Невпевненість в собі.

4. Впевненість у собі.

5. Негативна відкритість (сприймання з орієнтацією на негативне).

5. Позитивна відкритість (сприймання з орієнтацією на позитивне).

6. Егоцентричність.

6. Здатність до соціальної децентрації.

7. Наявність комплексу психологічного захисту.

7. Відсутність захисту або його усвідомлення.

8. Нетерпимість до чужої думки, інших людей.

8. Терпимість до чужої думки, інших людей.

9. Обмеження суб’єктивної свободи.

9. Розширення меж суб’єктивної свободи.

10. Пріоритет дисциплінарного впливу над організаційним.

10. Пріоритет організаційного впливу над дисциплінарним.

11. Низький рівень здатності підключати дітей до власної мети і підключатися до мети дітей та школярів.                

11. Високий рівень здатності підключати дітей до власної мети та підключатися до мети дітей та учнів.

12.  Підвищення у дітей та учнів напруженості та тривоги.

12. Зниження у дітей та учнів напруженості та тривоги.

13. Пріоритет негативних форм оцінювання над позитивними.

13. Пріоритет позитивних форм оцінювання.

14. Перевага реактивних форм реагування над активними.

14. Перевага активних форм реагування над реактивними.

 

Таким чином, педагог, сформувавши в собі позицію ненасилля, - це людина, яка здатна не дратуватися, не ображатися, емоційно врівноважена, впевнена у собі, якій властива позитивна відвертість, що успішно долає власний егоцентризм, усвідомлює свій психологічний захист, яка вміє стримувати свою агресивність та формувати в свідомості наміри іншого плану – пов’язані з ненасильницькими діями, добрий організатор, орієнтований на  узгодження цілей і задач інших людей (дітей, учнів) з особистими, що надає пріоритет активним формам реагування, позитивно оцінює дітей, зменшуючи в них рівень напруги, тривоги і страху.

Процес формування позиції ненасилля тривалий і складний, пов’язаний з актуалізацією  здібностей педагога до особистісного росту, вміння розібратися в собі,  оцінити свої якості і інше.

Організація життєдіяльності дошкільнят і школярів на ненасильницькій основі включає: забезпечення можливостей для здійснення дітьми вільного вибору, насичення різних видів діяльності ненасильницьким змістом, забезпечення пріоритетів для здійснення позитивної діяльності оцінювання, активне привертання уваги батьків до проблем розвитку як у них самих, так і у дітей, здатності до ненасильницької взаємодії і інше.

 

3. Акмеологічні технології

На початку ХХІ століття при виникненні глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливої гостроти набуває пошук нових можливостей і ресурсів для їхнього раціонального рішення. Один з конструктивних шляхів пов’язаний зі створенням високих інноваційних технологій,  причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологією.

Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців – один з найважливіших власне людських ресурсів, що стає фактором оптимального вирішення насущних глобально-кризових проблем. У цьому соціокультурному контексті особливого значення набуває нова інтегративно-комплексна наука акмеологія ( греч. акме - вершина, розквіт, логос - слово, навчання). Тому що саме вона вивчає закономірності і технології розвитку професіоналізму і творчості як акме-форм оптимального здійснення усіляких видів професійної діяльності.

Акмеологія – наука, що виникла на стику природних, суспільних і гуманітарних дисциплін і яка вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступіні його зрілості й особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Звернемо увагу на те, що акмеологія вивчає розвиток саме зрілої особистості. З акмеологічної точки зору зрілість особистості – більш масштабна категорія, що припускає переважаючий розвиток моральних якостей, гуманістичної спрямованості особистості, нормативності поведінки і відносин. Зріла особистість відрізняється високою відповідальністю, турботою про інших людей, соціальною активністю, що має гуманістичну спрямованість, а не тільки високими професійними досягненнями й ефективною самореалізацією.

Не всяку дорослу людину можна назвати по-справжньому зрілою особистістю. Саме тому в акмеологічному  розумінні ступінь зрілості, а тим більше вершина зрілості – АКМЕ – розглядається як багатомірна характеристика стану дорослої людини, що охоплює визначений період його прогресивного розвитку, зв’язаного з великими професійними, особистісними і соціальними досягненнями. Тому акмеологія як наука покликана і дозволяє усебічно вивчати особливості найважливішого етапу розвитку людини в період зрілості.

Спрямованість і масштабність прояву АКМЕ в різних людей істотно відрізняється. Це природно, люди від народження не однакові по своїх задатках і здібностях. У них різні можливості розвитку.

Виділимо чотири шляхи розвитку, що складають методологічний принцип вивчення людини:

1) “пік” у прогресивному розвитку людини як індивіда;

2) найвищі досягнення в особистісному розвитку;

3) видатні результати в праці (тобто зв’язані з розвитком людини як суб’єкта діяльності);

4) досягнення вершин у розвитку людини як індивідуальності.

Дані напрямки зв’язані між собою.

На сучасному етапі акмеологію визначають як:

1. Наука про закономірності і механізми розвитку людини на ступені зрілості.

2. Наука про шляхи самореалізації людиною своїх можливостей творчого потенціалу.

3. Наука про досягнення вершин професіоналізму і способів його реалізації.

Найбільш інтенсивний розвиток одержали саме ті напрямки акмеології, що зв’язані головним чином із професійними досягненнями зрілої особистості, із прогресивним індивідуально-професійним розвитком людини як суб’єкта діяльності. Це цілком природно: особистісні досягнення стають помітними в основному в професійній діяльності, особливо тій, котра має високу соціальну значимість.

Метою акмеології є удосконалювання людини, допомога в досягненні нею вершин у фізичному, духовно-моральному і професійному розвитку, гуманізація даного розвитку. Об’єктом акмеології є зріла особистість, що прогресивно розвивається, що самореалізується головним чином у професійній діяльності і досягає вершини у своєму розвитку.

Предметом у широкому розумінні є процеси, закономірності і механізми удосконалювання людини як індивіда, індивідуальності, суб’єкта праці й особистості в життєдіяльності, професії, спілкуванні, що приводять до оптимальних шляхів самореалізації, досягнення вершин у розвитку.

Формування людини як громадянина і професіонала відбувається під впливом природних і соціальних мікро- і макро- факторів. Мікроакме - провісники досягнень на ранніх етапах. Макроакме - провісники досягнення зрілості.

До основних понять предмету акмеології відносяться:

1. Професія - постійна спеціальність, рід діяльності, занять, що служить джерелом існування.

2. Професіонал - людина, що обрала що-небудь постійним, основним своїм заняттям, що перетворила це заняття в професію.

3. Індивід - окремий представник людської спільності, що використовує знаряддя, знаки і через них оволодівання власною поведінкою і психічними процесами.

4. Особистість - індивід, як суб’єкт соціальних відносин і творчої діяльності. 

5. Розвиток особистості - процес формування особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації і виховання.

6. Творчість - діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Творчість має особистісний, процесуальний і результативний аспекти. Вона реалізується у виробництві, науці, мистецтві, політиці, педагогіці.

7. Самореалізація - прагнення до більш повного втілення своїх задумів, досягнення поставлених цілей, прояву своїх схильностей і здібностей.

8. Зрілість - період у житті людини від самостійного вибору професії і навчального закладу до самостійного планування ритму і режиму роботи, самостійної організації свого часу і способів досягнення результатів. Це найбільш тривалий період індивідуального розвитку, що характеризується тенденцією до вищих досягнень у розвитку фізичних, інтелектуальних, духовних можливостей людини. Хронологічні рамки цього періоду досить умовні - завершення юності і початок старіння.

Акмеологічність можна розглядати в синхронічному плані у вигляді самовдосконалення людини, а дихронічно - у виді його професійної соціалізації. Затребуваність акмеології в сучасній Україні в умовах переходу до ринкових відносин, державотворення і демократичного суспільства набуває особливої актуальності. Для цього необхідні активні люди, високі професіонали, що володіють ініціативою, діловитістю, організованістю і творчим потенціалом.

Сучасні акмеологічні технології і розробки покликані реалізувати в соціальній практиці: загальнолюдські цінності і національні традиції; гуманістичні і культурні ідеали; позитивні принципи здорового глузду й економічної ефективності; цивілізованої правосвідомості і раціональної організації; екологічної доцільності і естетичної гармонії; творчого самовдосконалення; щирості спілкування і волі самовираження; глибини проживання різноманітного індивідуального досвіду і знаходження взаєморозуміння в процесі конструктивної взаємодії людей і їх творчої професійної діяльності.

Завдяки суспільно-гуманітарній природі і своєму аксиологічно-гносеологічному статусу акмеологія тісно пов’язана з  педагогікою.                                                                         Центральною лінією у цій взаємодії служить соціально-культурний простір суспільного виховання людини  як особистості і його професійно-екзистенціальної самореалізації в обраній сфері діяльності, що протікає в динамічно мінливому екологічному й економічному оточенні і здійснюється у взаємодії з партнерами по сімейному і діловому життю, людському спілкуванню, трудовій діяльності і сфері дозвілля, науки і мистецтва. Саме категорія творчої, культурно осмисленої  праці - основна у взаємодії акмеології з суспільними науками, вона визначає різні соціальні аспекти трактування її ключових понять - діяльності, професіоналізму, організації і управління.

Становлення творчості в сфері управління, освіти, науки, техніки й інші галузях соціальної практики багато в чому пов’язане з подоланням об’єктивних протиріч професійної діяльності і виникаючих у ході її суб’єктивних конфліктів. Тому одна з передумов розробки акмеологічних   технологій розвитку професіоналізму кадрів управління – розгляд взаємозв’язку акмеології і конфліктології.

Розглянемо взаємодію акмеології і конфліктології у вивченні і розвитку професійної творчості і виховання.

Конфліктологія займається вивченням ролі усередині і міжособистісних конфліктів у різних сферах людської діяльності, а також розробкою способів оволодіння ними з метою розвитку професійної творчості. Як комплексна науково-практична дисципліна конфліктологія виникла порівняно недавно на стику ряду гуманітарних наук: соціології, політології, права, педагогіки, психіатрії, психології. Істотна особливість конфліктології - те, що вона розглядає конфліктні процеси і включених у них людей у конкретних ситуаціях різного типу: від міжнаціональних і соціальних до групових і особистісних.

Акмеологія вивчає діахронічний аспект буття людини, акцентуючи увагу на продуктивності його професійної діяльності (у виді творчих досягнень, соціального визнання, особистого успіху і т.п.) на різних вікових етапах життя. Одним із ключових питань для акмеології є проблема становлення і розвитку творчого потенціалу людини в різних видах професійної діяльності в сфері управління, науки і винахідництва, підприємництва, освіти і виховання.

Чим же пояснити той інтерес, що проявився лише в кінці XX століття  до психології розвитку людини в цілому і до вивчення її  зрілості зокрема акмеологією? Саме в цей період особливої гостроти набуває    соціальна потреба у фахівцях різного профілю в сфері управління, менеджменту, соціальної роботи з високим рівнем професіоналізму і майстерності, що вивчає акмеологія. Тому недостатньо забезпечувати одержання дітьми загальної освіти, її необхідно розглядати і як професійно-передстартове навчання, тобто в контексті не тільки вікового й освітнього розвитку, але і соціального і професійного.

Информация о работе Соціально-виховна робота