Соціально-виховна робота

Для більш цілісного і детального аналізу й оцінки результативності виховного процесу H.Є. Щуркова пропонує використовувати і такі показники, як:

-   зовнішній вигляд дитини;

-   фізичний і психічний розвиток дітей;

-   їхня поведінка;

-   якість різноманітної діяльності;

-   здібності і самопочуття дітей;

-   ціннісні переваги;

-   відношення дитини до свого Я.

І ще одне важливе зауваження автора концепції доцільно враховувати в практиці діагностичної діяльності. Вона підкреслює, що «виховний результат — це міра відповідності розвитку ціннісних відносин дитини і його різнобічних функцій, що забезпечують повноту людського життя, тому рівню культури, якого досягло людське суспільство на даний момент свого історичного розвитку».

Отже, концепція «Формування в школярів способу життя, гідного Людини» — це не інструкція до обов'язкового виконання, не адміністративне розпорядження. Це світ думок, почуттів і педагогічної практики H.Є. Щуркової. Вона показала нам цей світ і навіть запросила ввійти в нього. І ми вже зрозуміли, мабуть, навіть прийняли: кожний вибирає для себе і по собі.

Це стосується і нас, вихователів. Якщо ми бачимо сенс у тім, щоб наші вихованці вже в шкільні роки відучувалися від бездумного існування і точно знали, як будувати життя, керуючись принципами істини, добра і краси, то ця концепція як система цілей, змісту, методів і форм — НАША.

ТЕХНОЛОГІЯ НЕНАСИЛЬНИЦЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ. АКМЕОЛОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ.

План

1. Герменевтичний підхід до виховання

2. Технологія ненасильницької комунікації

3. Акмеологічні технології

Література

1.    Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. М., 1968.

2.    Воспитание детей в школе: новые подходы и новые технологии /Под ред. Н.Е. Щурковой. – М., 1997.

3.    Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. – М., 1991.

4.    Гессе Г. Демиан. История юности, написанная Эмилем Синклером //Иностранная литература. 1993. № 5. 

5.    Горак Г.І., Березко І.В., Ніколаєнко Я.М. Стратегія життя (філософський, етичний та психологічний вимір). – К.: Український Цент духовної культури, 2001. – 172 с.

6.    Джампольски Дж. Д. Любовь побеждает страх/ Пер. с англ. Т.В. Зарембо. – М.: Профиздат, 1991. – 128 с.

7.    Джампольски Дж. Как обрести внутреннее равновесие и оздоровить свои отношения с окружающими: Мини - курс, - М., 1990 г.

8.    Емельянов Ю.В. Как помочь самому себе. Вместо предисловия //Как стать предприимчивым и богатым: Из американских рецептов. – М., 1991.

9.    Жариков Е.С., Крушельницкий Е.Л. Для тебя и о тебе: Кн. для учащихся. – М.: Просвещение, 1991. – 223 с.

10.     Коган Л.Н.  Человек и его судьба. - М.: Мысль, 1988. - 181 с.

11.     Кон И.С. Психология юношеского возраста. М., 1979.

12.     Луиза Хей Как исцелить свою жизнь // Путь к себе. – 1991. - № 20 (23).

13.     Маралов В.Г. Основы самопознания и саморазвития: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 256 с.

14.     Мольц М.  Я - это Я, или как стать счастливым: Пер. с англ./ Предисл. В.П. Зинченко, Е.Б. Моргунова. - М.: Прогресс, 1991. - 192 с. 

15.     Ниренберг Дж., Калеро Г. Читать человека – как книгу. – М., 1990.

16. Пальчевський С.С. Акмеологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Кондор, 2008. – 398 с.

17. Прихожан А.М. Психология неудачника: Тренинг уверенности в себе. - М.: ТЦ «Сфера», 1999. - 192 с. (Серия «Практическая психология»)

18. Руководство практического психолога: Психологические программы развития личности в подростковом и старшем школьном возрасте. /Под ред. И.В. Дубровиной. - 4-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - 128 с.

19.     Сатир В. как строить себя и свою семью: Пер. с англ.: улучш. изд. – М.: Педагогика-Пресс, 1992. - 192 с.: ил.

20.     Солдатова Г.У., Шайгерова Л.А., Шарова О.Д. Жить в мире с собой и другими: Тренинг толерантности для подростков. М.: Генезис, 2000. – 112 с.

21. Степанов Е.Н., Лузина Л.М. Педагогу о современных подходах и концепциях воспитания. – М.: ТЦ Сфера, 2002. – 160 с.

22. Толстых Н.Н. Психологическая технология развития временной перспективы и личностной организации времени // Активные методы в работе школьного психолога. - М., 1990 г.

23.     Фалу Эйр Станьте режиссером своей жизни, вместо того, чтобы быть актером // Путь к себе. – 1991. - № 16 (19).

24. Фопель Клаус Как научить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения: Практическое пособие: Пер. с нем.: В 4-х томах. Т.1. - М.: Генезис, 1998. - с. 47-77

25.     Шосторм Э.Т. Человек – Манипулятор. Внутреннее путешествие от манипуляции к актуализации/ Пер. с англ. Н. Шевчук, Р. Кучкаровой. – М.: Апрель Пресс, Изд-во ЄКСМО-Пресс, 2002. – 240 с. (Серия “Как стать психологом”).

26. Щуркова Н.Е. Воспитание: новый взгляд с позиций культуры. – М., 1997.

27. Щуркова Н.Е. Образ жизни, достойной Человека, и его формирование у школьника. – Смоленск, 1995.

Передача досвіду старшими поколіннями людей молодшим існує з найдавніших часів. Накопичення  людством знань, розвиток знарядь і способів праці, їхнє ускладнення історично призвели до необхідності спеціально займатися навчанням і вихованням дітей.

Кожне покоління людей вирішує три найважливіші задачі. По-перше, освоїти досвід попередніх поколінь, по-друге, збагатити і збільшити цей досвід, і, по-третє, - передати його наступному поколінню. Суспільний прогрес став можливим лише тому, що кожне нове покоління опановувало досвід предків, збагачувало його і передавало своїм нащадкам.

Новий час, третє тисячоліття, важливі події, що відбуваються в нашій країні, задачі ствердження в житті українського суспільства гуманістичних і демократичних ідей, прав і свобод, ринкових відносин, норм життя правової держави і цивільного суспільства по-новому, розширено ставлять задачі перед педагогічною наукою і практикою. Проголошення ідей не означає їхнього втілення в життя суспільства і кожної людини. Минулі 90-і роки переконливо показали, що люди повинні вміти жити, поводитися належним чином в умовах  наданих свобод. Щоб жити в умовах демократії, треба, щоб демократія жила в нас; щоб жити в умовах моралі і справедливості, треба, щоб мораль і справедливість жили в нас; щоб жити в умовах права, треба, щоб право жило в нас. Це ставить серйозні проблеми  в цілому перед педагогікою, і однією з основних її частин – вихованням.

Розвиток людини – це процес становлення його особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих соціальних і природних факторів.

Виховання в широкому розумінні є цілеспрямований процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил особистості, підготовки її до життя, активної участі в трудовій діяльності. Виховання у вузькому розумінні слова – систематичний і цілеспрямований вплив вихователя на вихованців з метою формування в них бажаного ставлення до людей і явищ навколишнього світу.

Виховний процес у значній мірі носить цілеспрямований характер. Він припускає певний напрямок виховних зусиль, усвідомлення їхніх кінцевих цілей, а також містить у собі змістовну сторону і засоби досягнення цих цілей. Мета ж виховання визначається ідейними і ціннісними установками, що проголошує те чи інше співтовариство.

Сьогодні багато говорять про зміну змісту освіти, її стандартизацію. Торкнулося це питання і виховного процесу. Якщо нам стали звичні слова “якість освіти”, то зараз у побут уже міцно ввійшло поняття “якість виховання”.

База виховання  - навчання, що виховує, (навчання виховує,  виховання навчає). Багато вчених розглядають це питання під іншим кутом: логіка виховання  і навчання різна. Головна логіка виховання  - логіка формування мотивів: не наказ, не нотація, а мотивація. Ціль виховання -  формування соціальної системи “Особистість”. Ціль навчання - формування суспільного й індивідуального інтелекту.

Нам варто пам’ятати про те, що чим більше педагогізований процес,  тим гірше в ньому дитині.

Сила традиційного виховання була в цілеспрямованості і системності. Звідси була і результативність. Недоліки зв’язували з тими цілями, що виховання ставило перед собою (в основному, це були ідеологічні цілі). Однак, докір несправедливий: тому що кожне суспільство ставить перед системою навчання свою мету.

Школа існує для того, щоб задовольнити потреби батьків. Сьогодні це - якісне навчання, розвиток індивідуальних здібностей дитини. На жаль, здебільшого ми говоримо про формування яких-небудь здібностей дітей, у той час як ми повинні створювати умови для розвитку цих здібностей.

Тут доречно провести аналогію з освітнім процесом: сьогодні втратило актуальність гасло “Знання – сила”. Набагато вірніше говорити: “Пізнання – сила”, тому що цінні тільки ті знання, що учень добуває самостійно, таким чином, він пізнає навколишній світ.

Тобто, сутність виховання можна виразити формулою: це керування процесом особистісного розвитку школяра шляхом створення сприятливих умов.

Точки дотику існують як у вихованні, так і в навчанні. Ми розглянемо сучасні технології виховного процесу.  Зокрема це технології голографічного та герменевтичного підходів до виховання, технологія ненасильницької комунікації та акмеологічні технології.

1. Герменевтичний підхід до виховання

Наростаючий у суспільстві прагматизм, неміцність сімейних зв’язків, потворні форми ініціативи і підприємництва приводять до втрати таких суспільних цінностей як інтерес до знань, культури, праці, що у свою чергу,  впливає на стан морального благополуччя молоді.

При побудові соціокультурного виховного простору важливий герменевтичний підхід, що сприяє розумінню педагогом молодої людини, його мотивів, розумінню культури іншого народу, з терпимістю до його традицій, способу життя. У педагогіці герменевтичний підхід тісно зв’язаний з феноменом толерантності, терпимості.

Сьогодні на перший план висуваються цінності і принципи, необхідні для спільного виживання і вільного розвитку (етику і стратегію ненасильства, ідею терпимості до чужих і сторонніх позицій, цінностей, культур, ідею діалогу і взаєморозуміння, пошуку взаємоприйнятих компромісів і т.п.). Мова йде про формування толерантно орієнтованого виховання. Толерантну свідомість можна розвивати на основі філософії толерантності. Як філософська категорія толерантність була визначена в зв’язку з проявами нетерпимості, агресивності у всіх сферах життя людини. “Толерантність – це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру”, – так говориться в Декларації принципів толерантності, прийнятій генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році. Толерантність – це людська чеснота: терпимість до розходжень серед людей, мистецтво жити у світі різних людей і ідей, здатність мати права і свободу, при цьому, не порушуючи прав і свободи інших людей. У той же час, толерантність – це не поступка, чи полегкість потурання, а активна життєва позиція на основі визнання іншого. Допомогу педагогу в процесі виховання культури толерантності учнів надає педагогічна герменевтика – наука, що вивчає проблему розуміння, тлумачення і виявлення глибинних змістів в освітній діяльності в цілому, і у виховній практиці, зокрема. Роль герменевтики полягає в тому, щоб додати освітній діяльності виховну спрямованість, маючи на увазі, насамперед, такий важливий момент, як цілепокладання. Ключові питання: З якою метою? Заради чого? – у постійній увазі герменевтики. Не позначивши мети виховання, неможливо шукати засобу досягнення цих цілей. У широкому розумінні герменевтика сьогодні – це мистецтво розуміння і тлумачення проявів духовної діяльності людини, що є одним з найважливіших моментів у вихованні толерантної людини. Герменевтичні підходи до виховної діяльності педагога-вихователя являють собою концептуально новий етап у розвитку освіти в цілому. Дані підходи означають спроможність педагога осягнути внутрішню зв’язаність розглянутих явищ, скласти ясне уявлення про причинно-наслідкові зв’язки. У сучасній педагогічній науці герменевтичний підхід ставить за свою мету “розсекретити універсум знаків”, проникнути в “глибинні змісти”, розкрити “білі плями”, звернути увагу не стільки на окремі факти, скільки на їхнє сполучення, систему. Орієнтація педагога на збагнення змісту поведінки і вчинків дітей означає, що у виховній діяльності на перший план виходять задачі розуміння дитини.

Метод педагогічної герменевтики допомагає прийняти і зрозуміти кожну дитину, розвиває педагогічну інтуїцію, толерантність у подоланні ситуації “нерозуміння”, наближає педагога до рішення актуальних задач гуманізації життя дітей. Розуміння завжди починається з виявлення нерозуміння, потім випливають операції по його подоланню через звернення педагога до власного інтелектуального, емоційного, культурного і педагогічного досвіду, а потім випливає рефлексія як рух у змістах. Виявлення, розпізнавання власного професійного нерозуміння – дуже складна педагогічна задача. У чому проблема? Головна проблема в тому, що педагоги часто не можуть зрозуміти складності і протиріччя виховного процесу з метою усвідомити їх як об’єкти свого професійного нерозуміння. У цих випадках найчастіше ситуації “нерозуміння” стають причиною конфліктів між дорослими і дітьми, а їх наслідком – дитячі неврози і зриви.

Застосування герменевтичного підходу – це, насамперед, культура толерантності як норма життя, тобто емпатія, “впочування”, “прислухання”, “вдивляння” у дітей, головним результатом зусиль яких повинне стати створення нового образу дитини як своєрідного “тексту”. Цілісне бачення наближає педагога до розуміння унікальності дитини. Важливо і те, що інформація про дитину розглядається не як закінчена, а як що постійно розвивається, котра щораз створюється, а не відтворюється по раз і назавжди заданому зразку. Оволодіння герменевтичним методом означає для педагога підвищення культури свого професійного мислення, розвиток власної культури толерантності. Шлях до толерантності – це серйозна емоційна, інтелектуальна праця і психічна напруга, тому що воно можливе тільки на основі зміни самого себе, своїх стереотипів, своєї свідомості. У цьому зв’язку герменевтичне виховання  удосконалює контекст сприйняття світу і тим самим підготовляє нове, більш глибоке розуміння. У сучасній науковій літературі підкреслюється, що саме за допомогою розуміння вдається за зовнішніми проявами людини “побачити невидиме”: суб’єктивні змісти, цінності, відносини, переживання, почуття.

Природно, що багато хто з цих сутностей мають ірраціональну природу і тому не можуть бути пізнані тільки раціональним шляхом. У силу цього герменевтика включає дві групи методів розуміння:

1. Методи інтерпретації (герменевтика у вузькому розумінні). Строгої методики тут немає, але є герменевтичні принципи, тобто принципи орієнтації на автентичне значення інтерпретованого змісту. Мається на увазі, що при інтерпретації педагогом поведінки дитини вихідною позицією є визнання дитини, повага його “самості”, індивідуальності, розуміння того, що його поведінка має для нього самого суб’єктивне, автентичне значення. Важливо дотримуватися принципу “герменевтичного кола”, суть якого виражається формулою “єдність цілого проясняється через збагнення окремих частин, а значення кожної частини осягається в контексті цілого”.