Соціально-виховна робота

Механізм виховання.

Він полягає в цілеспрямованому використанні форм і способів соціального спадкування за допомогою надання педагогічної допомоги учням у засвоєнні й виконанні соціальних ролей. Освоюючи і виконуючи ці ролі, дитина спочатку інтеріоризує (переводить зовнішнє у свій внутрішній світ) існуючі в суспільстві соціальні цінності, тобто як би їх «привласнює» собі, а потім у процесі власної творчої діяльності їх збільшує.

Дія такого механізму виховання можливо лише тоді, коли педагог успішно реалізовує систему виховних функцій:

1) діагностичну (вивчення учнів, рівня їхньої вихованості і вихованості, умов і середовища виховання);

2) цільової орієнтації (вибір виховних цілей і задач);

3) планування (визначення змісту і способів організації виховного процесу, організаторів і учасників запланованих справ, їх термінів проведення);

4) організаторську (організаційне забезпечення процесу виховання);

5) мобілізаційно-спонукальну (формування готовності учнів до вирішення поставлених задач);

6) комунікативну (забезпечення психологічного контакту і співробітництва педагога й учнів);

7) формуючу (переклад цілей виховання на цілі діяльності учнів);

8) контрольно-аналітичну і оцінну (контроль, аналіз і оцінка ефективності виховних зусиль, ходу формування особистості);

9) координації і корекції (узгодження виховних зусиль всіх учасників процесу виховання і їхня корекція);

10) вдосконалення (творчий пошук нових форм і методів виховання).

При здійсненні вищезазначених функцій педагог, на думку М.М.Таланчука, може використовувати наступні методи виховної діяльності:

— діагностичні (спостереження, анкетування, інтерв'ю, бесіда, тестування, соціометрія, іспитові ситуації, факторне і лонгітюдне вивчення);

— цілеорієнтаційні (добір, ранжирування, диференціація виховних задач);

— планування (структурування, персоніфікація, нормування, моделювання діяльності, добір форм виховної взаємодії);

— організаторські (організація колективу й організація його самоврядування, колективної діяльності, розподіл ролей, делегування відповідальності учням і його регулювання);

— мобілізаційно-спонукаючі (актуалізація значущих цілей, соціального суб'єктного досвіду, психічних станів, мотивація діяльності і поведінки, психологічне підкріплення, навіювання);

— комунікативні (вибір опорних позицій, адаптація відносин і вироблення їхніх норм, поетапне ускладнення взаємної відповідальності, орієнтація на довіру і співробітництво);

— формуючі (формування свідомості і досвіду життєдіяльності, методи стимулювання);

— контрольно-аналітичні й оцінні (перевірка ходу виховного процесу, збір і облік даних про якість виховання, систематизація, класифікація, типологія, порівняльний аналіз, узагальнення, експертна оцінка, групова й індивідуальна самооцінка);

— координаційно-корекційні (добір і вироблення єдиних і персоніфікованих вимог до учнів, до організації виховної роботи, корекція дій та зусиль).

Оцінка ефективності процесу виховання відповідно до зазначених критеріїв дозволяє оцінити результативність діяльності педагогів щодо забезпечення гармонійного розвитку вихованців.

Критерії і показники ефективності виховного процесу.

Професор М.М.Таланчук стверджує, що критеріями ефективності виховного процесу виступають показники готовності і можливості особистості виконувати об’єктивно існуючу систему соціальних ролей. Критерії вихованості особистості, на його думку, похідні від соціальних ролей: скільки об’єктивно існує властивих людині соціальних ролей, стільки і повинно бути критеріїв (див. таблицю).

Оцінка ефективності процесу виховання відповідно до вищезазначених критеріїв і дозволяє оцінити результативність діяльності педагогів щодо забезпечення гармонійного розвитку вихованців.

6.    Формування способу життя, гідного Людини

Ця концепція ввійшла в педагогічну теорію і практику разом з ім'ям її творця — Надії Єгорівни Щуркової, що виклала основні концептуальні положення в книзі «Спосіб життя, гідний Людини і його формування у школяра». З впевненістю можна сказати, що в назві концепції злилися воєдино головні наукові ідеї і найбагатший, унікальний досвід практичної діяльності автора.

Відзначимо, що концепція вже в самій назві глибоко філософська. Спосіб життя — це не тільки вирішальний соціально-психологічний, але і буттєвий компонент становлення особистості. Можна вважати, що «спосіб життя, гідний Людини» — це буття людини у світі, що керується відношенням до світу своїми родовими якостями - прагненням до істини, добра і краси.

Як справедливо відзначає H.Є. Щуркова, спосіб життя — це новотвір людини, що вже прожила якийсь період життя, що має деякий ряд сприйманих об'єктів, подій, ситуацій, явищ; людини, здатної узагальнити цей ряд, створити деяку ієрархічну структуру різноманітних проявів життя.

Що це за новотвір? Яка його структура? Як і завдяки чому відбувається становлення і подальший розвиток цієї якості? Які функції і механізм формування? Відповідь на ці питання ви знайдете у роботах професора H.Є. Щуркової: «Виховання: новий погляд з позиції культури», «Виховання дітей у школі: нові підходи і нові технології», «Програма виховання школяра», «Класне керівництво: теорія, методика, технологія» та інші.

Поняття «виховання». B будь-якій концепції виховання існують два моменти: по-перше, визначення поняття виховання і, по-друге, ціль виховного процесу.

Професор H.Є. Щуркова визначає виховання як цілеспрямоване, організоване професіоналом-педагогом сходження дитини до культури сучасного суспільства, як розвиток здатності жити в ньому і свідомо будувати своє життя, гідне Людини.

Вже в самому визначенні виключена «формуюча», позиція вихователя, що впливає. За ним не визнається права впливати, і тим більше формувати учня. Формується спосіб життя, створюються умови для сходження дитини до культури. І головне з цих умов — учитель-вихователь як «представник культури». B цьому визначенні виховання закладений принцип суб'єктності, що орієнтує всіх суб'єктів виховного процесу на вільний вибір моральної позиції, на відповідальність за цей вибір, на свідомість і творчість.

Таке розуміння сутності виховання дозволяє авторові концепції відповідно формулювати мету і принципи виховного процесу.

Мета і принципи виховання. На думку H.Є. Щуркової, ціль виховання — це особистість, здатна будувати своє життя, гідне Людини.

Особистість. Соціальна особа людини. Людина стає особистістю, коли ставить собі обов'язки і відповідає за них, коли рефлексує, усвідомлює, оцінює, розуміє себе та інших. Коли знаходить здатність реалізувати свої природні сили і задатки, коли реалізує себе у відповідності зі своїм призначенням, коли виконує місію Людини на Землі. Це і є та висота, на якій людина може називатися людиною розумною, що володіє інтелектуальними здібностями (homo sapiens).

Іншим цільовим блоком у концепції H.Є. Щуркової є моральна складова мети виховання. Людина є істота моральна, яка володіє здатністю бути моральною (homo moralis). По суті, це духовний стрижень особистості. Особистість з'являється як носій блага, добра, до того ж сповнена енергією діяти добро.

Нарешті, творча складова. Людина — істота творча, яка володіє здатністю зробити щось, чого не створила природа (homo creatus — людина творча або homo faber — людина, що творить).

Таким чином, у меті виховання укладена триєдність розумного, духовного і творчого. І тільки у випадку досягнення особистістю цієї триєдності вона виявляється в стані будувати життя, гідне Людини. У такого життя, як уже відзначалося, є три підстави — істина, добро і краса.

Іншими словами, життя, гідне Людини, — це життя, побудоване на Істині, Добрі і Красі. Воно надає людині можливість знайти свою родову людську сутність: реалізувати себе як homo sapiens, здійснити в собі здатність бути homo creatus, виявити себе як homo moralis.

«Ціль виховання, — як вважає Н.Є.Щуркова, — повинна носити загальний характер, що допускає нескінченність індивідуальних різноманіть, так, щоб розвинута особистість зберігалася у всій її неповторності і своєрідності в широкому коридорі культури, але так, щоб індивідуальна своєрідність ні в якому разі не зводилася до варварства печерної органічної людини».

Практикоорієнтування мислення вчителя ставить неспокійне запитання: як реалізувати цю мету на практиці? Природно очікувати, що кожний піде своїм шляхом, але є загальні принципи (основні правила), що відповідають механізму виховання, що приводять задуми в рух до мети, повинен бути і відповідний зміст, що наповнює виховний процес.

Звернемося до основних педагогічних правил виховання — принципів, що не декларуються, а, на думку автора концепції, виводяться з аналізу мети виховання.

Дійсно, яким правилам повинний підкорити свої дії вчитель, формуючи у своїх вихованців спосіб життя, гідне Людини?! Цих правил багато. Одні народжуються в тій або іншій педагогічній ситуації і «вмирають», коли ситуація дозволяє. Але існують «заголовні», основні принципи, які лежать у основі всіх інших. H.Є. Щуркова називає наступні:

1) принцип орієнтації на соціально-ціннісні відносини, які пропонують педагогу розкривати повсякденну предметну ситуацію, виявляючи за подіями, діями, словами, вчинками, а також предметами і речами людські відносини і цінності на рівні сучасної культури;

2) принцип суб'єктності, який припускає неухильне сприяння педагога розвиткові у дитини здатності бути суб'єктом власної поведінки, діяльності й у підсумку свого життя;

3) принцип прийняття дитини як даності, що означає визнання права учня на повагу його особистості, історії життя, визнання особливостей і рівня розвитку на даному етапі його індивідуального життя, отже, і визнання права дитини на дану поведінку і вироблений їм вибір.

Зміст виховного процесу. Його основу складають такі напрямки, як філософічне, діалогічне та етичне виховання.

Філософічне виховання — це виховання надсітуативного мислення, здатності до узагальнень, щоб дитина могла за фактом бачити явища життя, за явищем — закономірності, а за закономірностями «розпізнавати основи людського життя».

Тільки філософське виховання може сприяти становленню суб'єкта вчинку («поступання», по M.M. Бахтіну), суб'єкта життя, тобто особистості, здатної до самостійного вибору життєвої позиції і такій, що віддає собі звіт у тому, якому життю вона надає перевагу.

Суб'єкт — це хазяїн і розпорядник власного життя. І наші діти «з молодих нігтів» повинні розуміти, що є різні люди: одні «пливуть за течією» і виявляються там, куди заніс їх вітер обставин; інші роблять своє життя таким, яким воно повинно бути за їх поняттями і уявленнями.

Філософське виховання саме і припускає формування понять і уявлень про таке життя, що гідне Людини, доброчесної і вольової. Але воно можливо там і тоді, коли всієї життєдіяльності школярів удалося забезпечити філософську спрямованість.

H.Є. Щуркова називає п'ять методичних напрямків, що забезпечують реалізацію ідей філософського виховання.

Перше — виявлення цінності (значимого для себе) за предметами, речами, діями, подіями, фактами і явищами.

Друге — пред'явлення соціально-культурної цінності дітям так, щоб вона була сприйнята ними «у своєму чарівному і глибокому значенні».

Третій напрямок — знаходити такі форми взаємодії з дітьми, що активізують духовну діяльність по ціннісному осмисленню життя, учать мистецтву пошуку сенсу життя, коли юні громадяни задумуються про своє призначення. Для цього вчителям потрібно вміти розширювати соціальний кругозір вихованців, уміти пред'являти їм історичні події, соціальні замальовки, художні образи так, щоб створювалася багата палітра соціальних явищ, з яких будується представлення про життя, гідне Людини. Для цього потрібно вміти говорити з дітьми про життя доступно, але разом з тим — високо і філософічно, «поставляючи» їм у такий спосіб гідний «матеріал» для того, щоб будувати власну дорогу життя, гідне Людини.