Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Февраля 2013 в 19:14, дипломная работа
Метою даної роботи є вивчення можливостей використання різних видів вправ на уроках читання як засобу мовленнєвої діяльності молодших школярів у практиці шкіл.
Вступ
Розділ 1. Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання
1.1. Сутність та розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів
1.2. Характеристика читання як виду мовленнєвої діяльності
1.3. Можливості уроків читання у формуванні мовленнєвих умінь і навичок учнів початкових класів
Розділ 2. Експериментальне дослідження розвитку мовленнєвої діяльності на уроках читання у початковій школі
2.1. Організація і зміст експериментального дослідження
2.2. Перевірка ефективності розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів в експериментальному дослідженні
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Матеріал для засвоєння цих відомостей представлений у вправах підручників, тут окреслено також створювані або уявні ситуації, в яких відбувається спілкування. Однак опрацювання такого матеріалу не дасть бажаних результатів, якщо воно залишиться лише одним з епізодів навчального процесу. Питання культури мовлення і етики спілкування треба тримати в полі зору постійно — як на уроках, так і в позаурочний час, домагаючись усвідомлення і виконання кожним учнем усіх названих вимог.
Отже, у процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі [45; С. 62]. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках учні сприймають зразки усного і писемного монологічного мовлення — наукового, публіцистичного, ділового. Опановують читання, письмо, вивчають систему рідної мови і збагачують власний словниковий запас.
1.2. Характеристика читання як виду мовленнєвої діяльності
У початковій школі на уроках читання є величезні можливості для розвитку в учнів грамотного, логічно побудованого і образного мовлення, багатого за своїм структурно-логічним і змістовним складом. Приділяючи спеціальну увагу такому розвитку учнів, учитель готує їх до уважного сприймання художньої літератури, враховуючи, що книга відіграватиме дедалі більшу роль у всьому дальшому житті людини, сприяючи розвитку її мови і мовлення, розуму, почуттів і художнього смаку.
Формування у школярів читацьких умінь та навичок є одним з головних завдань початкової школи. Як стверджують науковці [26; 34], навчання читанню органічно пов'язане з системою письма і, відповідно, засвоєння нових слів на уроках читання логічно пов'язане із перекодуванням знаків-символів (букв) у слова з визначеним лексичним значенням.
Читання на початковому етапі
У визначенні читання як предметного змісту дій читача виділена матеріальна, звукова сторона мови. Не букви чи їх назви є предметним змістом дій читача, а звукова сторона мови — фонеми і їхня послідовність.
Власне, читання вголос є своєрідним говорінням за графічною (буквеною) моделлю. Але якщо це лише говоріння, то дитина нічому новому не вчиться, оскільки говорити вміє з раннього дитинства, і до моменту, коли починається навчання читанню, усне мовлення вже пройшло значний шлях розвитку [7; С. 33]. Діти до цього часу вже добре говорять і розуміють звернену до них мову, уміють виділяти з неї необхідну інформацію. Це стосується не лише життєвого усного мовлення, але й книжкової мови у тому випадку, якщо дітям читають дорослі.
Однак, незважаючи на те, що говоріння і читання є формами усного мовлення, вони зовсім різні за способом свого формування. Дитина вчиться говорити, орієнтуючись за взірцями мови дорослих. У ході розвитку мови вона виконує величезну роботу з орієнтації в мові, з координації артикуляційно-мовленнєвих дій зі слуховими образами, отриманими від дорослих. Формування усного мовлення в дитини — процес ще недостатньо розкритий, складний за своїм механізмом і досить тривалий [33; С. 17].
Принциповою відмінністю між
Згідно цього процес навчання читанню слід розуміти як перебудову управління усним мовленням, перетворення його з автоматичного в довільний, свідомо регульований процес з наступною автоматизацією.
Для того, щоб зрозуміти сутність механізму відтворення звукової форми слова, необхідно звернутися до сучасних наукових знань з фонетики, яка описує звуки і дає їхню характеристику передусім з боку артикуляції.
Найзагальніший випадок
Вважалося, що вимова слідує за послідовним
рухом очей по буквах і є послідовним
нанизуванням однієї фонеми на іншу. Основну
функцію ока вбачали в
Оскільки вимова всіх попередніх приголосних фонем відбувається з позиції наступної голосної фонеми, то психологи називають даний принцип читання традиційним.
Управління відтворенням звукової
форми слова при читанні
Між рухами очей, що здійснюють попередню
орієнтацію, і роботою мовленнєвого
апарату існують складні
Загальна орієнтація у фонемному складі мови, розрізнення у словах категорій фонем за їх диференціальними ознаками - обов'язкова передумова навчання читанню. Без цього взагалі неможливо сформулювати орієнтаційну частину дії з відтворення звукової форми слова, оскільки для читання навіть найпростішого слова необхідно вміти знайти в ньому у певній послідовності всі ті орієнтири, що містяться в описаних ланках орієнтувальної частини дії [34; С. 122].
Мовленнєвий звук не дорівнює фонемі. Фонема - це функція, яку виконують деякі з ознак звука. Мовленнєвий звук - це ціла сукупність звукових ознак, із змінними спектрами, частотою, силою і тривалістю.
Цей механізм попередження, при якому приголосна фонема вимовляється з позиції вимови наступної голосної фонеми, і є основним механізмом утворення складу, у якому приголосна фонема набуває нових додаткових якостей, виступаючи у формі одиничного неповторного звука. Слід підкреслити, що це випередження поширюється не тільки на зовнішню ротову артикуляцію, але і значно глибше, беручи свій початок у більш глибоких і мимовільно керованих рівнях.
Встановлення механізму випередження і функції глоткової трубки при утворенні складу є наріжним для розуміння механізму читання. Механізм читання у своїй виконавчо-мовленнєвій частині принципово такий же, як і при вимові, але він істотно інший у ланці управління [73].
При читанні керування відбувається через букви до звукової форми слова, у якій представлені в єдності ті ознаки звуків, що несуть слово-розрізнювальну функцію; ті, котрі такої функції не виконують і залежать від навколишніх звуків, є змінними [1; С. 67]. На основі сформульованих теоретичних положень були визначені умови формування адекватного лексичного значення слова у молодших школярів.
Існують два види читання: вголос (або голосне) і мовчазне (або читання про себе). Мовчазному читанню передує голосне, яке, однак, не замінюється повністю читанням про себе, а триває впродовж усього початкового навчання. Зменшується лише його питома вага у порівнянні з мовчазним читанням [34; С. 127].
Така послідовність
Ця ж послідовність
Кожен із перелічених видів читання має практичну вагу в підготовці активного читача. Голосне читання, що відповідає вимогам виразного читання, сприяє кращому усвідомленню прочитуваного, посилює виховний та естетичний вплив, на слухачів. До цього прагне вчитель. Здійснюється воно застосуванням різноманітних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», вибіркового, в особах [11; С. 73]. Кожна з цих форм задовольняє певну методичну мету.
Індивідуальне читання дозволяє здійснювати роботу з окремим учнем: навчати чи контролювати йога успіхи. І все ж воно не виключає залучення однокласників до ознайомлення з текстом.
Хорове читання допомагає
«Ланцюжкове» читання — це й ефективна форма активізації учнівської діяльності в класі, це й засіб контролю за вже вивченим це й практичний прийом удосконалення навичок виразного читання. Такі функції воно виконує завдяки принципу його організації: текст читають учні по одному реченню, передаючи «естафету» читання сусідові.
До вибіркового читання
Читання в особах, відоме ще з букварного періоду, — один з результативних способів навчання виразному читанню. Його застосування можливе як при читанні окремих оповідань, так і при вивченні байок і казок. Читання в особах доцільно поєднувати з інсценуванням.
Незаперечний вплив усіх цих форм голосного читання і на культуру мовлення учнів: читаючи вголос, діти виробляють орфоепічні норми, замислюються над правильним виразом думки [61; С. 43]. Усе це змушує не відмовлятися від голосного читання протягом усього часу навчання дітей молодшого шкільного віку. Його слід широко практикувати також і в умовах роботи з дітьми в малокомплектній школі.
Доказом практичного значення мовчазного читання служить його широке застосування у повсякденному житті. Без нього не можна уявити самостійного читання газет, книжок, документів. Воно є основним видом читання в життєвій практиці людей. Переваги його у порівнянні з голосним читанням — в економії часу, адже темп читання про себе значно вищий, ніж читання вголос. А це значить, що читання мовчки продуктивніше за голосне читання. Тому в методиці читання йому відводиться належне місце [34]. Але провідним видом залишається все ж голосне читання і в 3, і в 4 класах.
При навчанні дітей голосному читанню велику роль відіграє зразкове виразне читання вчителя. На різних етапах навчання він демонструє вимову слів, прочитування речень, абзаців і цілих текстів. При опрацюванні ж творів художньої літератури приклад виразного читання (чи декламації) повинен справляти особливе враження [44]. Звідси вимога — кожному майбутньому вчителеві досконало володіти технікою виразного читання, глибоко усвідомити його критерії і застосовувати їх на практиці.
Хоч до мовчазного читання учні готуються в час роботи над букварем, на уроках читання можна відвести певний час для вироблення сталих навичок мовчазного читання, якщо в цьому є потреба. Подальша робота над виробленням навичок мовчазного читання здійснюється поетапно. Перший етап - мовчазне читання уже прочитаних вголос творів, поглиблене осмислення прочитаного: відповіді на запитання, добір речень для ілюстрацій до характеристики персонажів, визначення головної думки твору та ін. За ним іде етап читання про себе без попереднього голосного читання, але після підготовчої роботи. По закінченні мовчазного читання рекомендується прочитати текст вголос і піддати його більш детальному розбору [35; С. 12]. Пропонуючи мовчазне читання, слід визначати чає для опрацювання матеріалу. Це активізує роботу учнів і привчає їх до швидкого читання.
Информация о работе Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання