Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання

Міністерство освіти і науки  України

 

Тернопільський державний педагогічний університет

 

імені Володимира Гнатюка

 

Кафедра рідної мови і

 

методики її викладання

 

Д И П Л О М Н А Р  О Б О Т А

 

Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання

 

Виконавець:

 

студентка ІІІ-го курсу

 

групи 31

 

факультету ПВПК

 

Петрушко Г. В.

 

Науковий керівник:

 

канд. пед. наук, доц.

 

Наумчук М.М.

 

Тернопіль 2009

 

 

А н о т а ц і я

 

Мацько І.Г. Розвиток мовленнєвої  діяльності молодших школярів на уроках читання –Рукопис.—ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009.-

 

У дипломній роботі розкриваються  основні положення проблеми розвитку мовленнєвої діяльності на уроках читання  в початкових класах, досліджується  сутність та розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів, визначаються можливості уроків читання у формуванні мовленнєвих умінь і навичок учнів початкових класів; виявляються основні характеристики читання як виду мовленнєвої діяльності; аналізуються методичні особливості проведення різних видів вправ з розвитку мовлення молодших школярів на уроках читання.

 

Представлена розробка експериментальної  методики організації і проведення роботи з розвитку мовленнєвої діяльності на уроках читання в початкових класах, а також експериментальне обгрунтування  проаналізованих теоретичних положень.

 

Дипломна робота містить 112 сторінок, на яких представлені: вступ, два розділи, висновки, 78 використаних науково-методичних джерел.

 

Ключові слова: мовленнєвий розвиток, мовленнєва діяльність, читання, збагачення, уточнення, активізація словникового запасу.

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Розділ 1. Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання

 

1.1.     Сутність та розвиток  мовленнєвої діяльності молодших  школярів

 

1.2.     Характеристика читання  як виду мовленнєвої діяльності

 

1.3.     Можливості уроків читання у формуванні мовленнєвих умінь і навичок учнів початкових класів

 

Розділ 2. Експериментальне дослідження  розвитку мовленнєвої діяльності на уроках читання у початковій школі

 

2.1.          Організація  і зміст експериментального дослідження

 

2.2.          Перевірка  ефективності розвитку мовленнєвої  діяльності молодших школярів  в експериментальному дослідженні

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

Додатки

 

 

Вступ

 

 

 

Навчання української мови, як зазначається у Концепції мовної освіти 12-річної школи, має бути передусім націлене на відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта забезпечення й подальшого розвитку національної культури й державності. [64,с.4]

 

Виконати поставлене завдання можливо лише за умов реалізації усіх змістових напрямів шкільного курсу рідної мови - комунікативного, мовознавчого, культорологічного. У сучасній науково-методичній літературі знаходимо різноманітні технології навчання, відповідні методи й прийоми, використовуючи які, вчитель досягатиме високого рівня якості уроків, продуктивного використання навчального часу, перетворення класу в справжню педагогічну майстерню.

 

Уміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво  свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини посіло одне з центральних місць. Ідеї народної педагогіки щодо розвитку усного мовлення передували багатьом науковим методичним рекомендаціям, які викладено в працях відомих педагогів і лінгвістів. Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Воно з являється вперше в ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, які ще не мають чіткого граматичного оформлення, але поступово воно збагачується й ускладнюється. У процесі мовленнєвої практики дитина оволодіває фонетичною будовою і лексикою, засвоює закономірності словозміни й словотворення, логіку і композицію висловлення, відшліфовує виразність свого мовлення. « Висока культура усного й писемного мовлення, добре знання і чуття рідної мови, писав академік В. В. Виноградов,-найкраща опора, найвірніша підмога й найнадійніша рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності». [25,с.47]

 

Проблеми розвитку мовлення почали висвітлюватися в педагогічній літературі ще в 20-30 роках XX ст. Однак практика вивчення рідної мови в сучасній школі свідчить, що розвиток мовленя учнів не посідає належного місця в системі педагогічної роботи й часто перетворюється в нудне і часто незрозуміле для дитини заучування сухих мовних категорій.

 

У програмі середньої загальноосвітньої  школи зазначається, що розвиток мовлення-це принцип у роботі з читання, граматики  і правопису. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку. [70, с.24]

 

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

 

-      вдосконалення звуковимови  учнів і підвищення їхньої  вимовної культури;

 

-      збагачення, уточнення  й активізація словникового запасу  молодших школярів;

 

-      уміння вживати  слова у властивому для них  значені, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;

 

-      послідовно і  логічно викладати думки;

 

-      удосконалення граматичного  ладу мовлення дітей;

 

-      оволодіння нормами  українського літературного мовлення;

 

-      засвоєння найважливіших  етичних правил спілкування.

 

Перелічені напрями роботи з  розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й  будувати зв’язні висловлення різних типів і стилів.

 

Розвиток мовлення дітей як одне із основних завдань їхнього інтелектуального виховання має стати серцевиною, основою роботи класовода з читання. Навчити школярів самостійно будувати зв’язні висловлення, користуватися діалогом, говорити чітко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним і цілеспрямованим зусиллям учителя протягом тривалого часу. Цю роботу потрібно здійснювати не тільки на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення різних тем, опрацювання всього програмного матеріалу з читання.

 

Необхідність навчання дітей зв’язно  висловлювати свої думки названо терміном «зв’язне мовлення», який закріпився в методиці викладання мов у початкових класах. Під цим терміном розуміється процес, діяльність мовця, послідовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком такої діяльності стає текст—сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом(темою) й основною думкою висловлювання за допомогою мовних ( лексичних, граматичних та інтонаційних) засобів. У методиці ці два поняття – зв’язне мовлення і текст – стоять поряд.

 

На розвиток мовлення, на формування комунікативних умінь заочною мірою  впливає художній текст, який збуджує  емоції, збагачує думку. Розвиває уяву, що є обов’язковою ознакою творчого мислення. «Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної нейтральної лексики вибудовуються сув’яззю емоційно-експресивної лексики, різних видів синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів;використання зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів» [57, с. 251].

 

Таким чином, художньому тексту властиві образність, що виявляється у майстерному  змалюванні картин і образів засобами образно-поетичного слова, та конкретно-чуттєвий елемент, який бере участь у створенні  чуттєво-емоційних вражень. Саме цим  відрізняються тексти художнього стилю від інших. Як лінгвістичне поняття текст характеризується інформативністю, смисловим, структурно-стилістичним взаємозв’язком його складових частин. Аналізуючи текст, необхідно: визначити тему й основну думку, тип мовлення, проаналізувати мовні засоби, за допомогою яких виражається ідейно-образний та естетичний зміст твору. Останній критерій є надзвичайно важливим для формування комунікативних умінь і комунікативної культури в дітей шкільного віку, оскільки має на меті формування комунікативної компетенції школярів—забезпечення вмінь створювати власні висловлювання різних жанрів і стилів мовлення, адекватних ситуації спілкування, гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності: комунікативної, лінгвістичної і культурологічної.

 

Уміння гарно говорити, логічно  і чітко формулювати свої думки, послідовно і грамотно викладати  їх на папері – потрібні кожній освіченій  людині. Відсутність таких умінь  часто створює істотні незручності  як для самої людини, так і для  тих, хто її оточує.

 

Заняттям з розвитку зв’язного мовлення дітей в усіх чинних сьогодні програмах надається пріоритетне значення. Проте, на жаль, не завжди вони реалізуються сповна, а відтак діти не володіють навичками творчого розповідання, не вміють логічно і зв’язно висловлювати власну думку, а більше повторюють розповідь вчителя чи товариша.

 

Кожному, хто хоча б побіжно обізнаний  із психологією як наукою, відомо, що писемне мовлення формується лише на базі усного, а не навпаки. Якщо дитина не навчилась складати усні твори, то вона і надалі не зможе задовільно писати творчі роботи. Діти ж, навчені вільно висловлюватись, логічно будувати усні розповіді, порівняно легко навчаться робити це і письмово. Таким чином, базою для успішного письмового висловлювання думок у шкільні роки є розвиток мовлення дитини ще до того, як вона піде до школи.

 

Мета кожного вчителя - зробити  мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим.

 

Школа має готувати дитину до майбутнього  життя і праці. Якщо учень досконало  вивчить мову, то в майбутньому зможе брати активну участь у суспільному житті України, бо тільки у розвиненому мовленні формуються вміння користуватися новими засобами, добирати їх з граничною точністю, виражати сприйняте, передавати іншим набуті знання. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Чим виразніше і розвиненіше мовлення, тим більше виступають у ньому сама людина, її духовний зміст, її інтерес.

 

Тому вчителям особливу увагу слід приділяти розвитку усного і писемного мовлення, Для цього треба постійно розширювати життєвий досвід учнів: вчити їх спостерігати, уявляти, мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

 

Основна мета курсу української мови — забезпечити розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення ( слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей читати і писати, працювати з дитячою книжкою, будувати зв’язні писемні висловлювання; сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння; забезпечити мотивацію вивчення рідної мови.

 

Відповідно до освітньої галузі « Мова і література» Державного стандарту початкової загальної  освіти галузь (навчальний предмет) українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною.

 

Мовленнєва змістова лінія, яка  є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом  спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються  усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці(слухання-розуміння; діалогічне, монологічне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням (читання вголос і мовчки, робота з дитячою книжкою, письмові види робіт).

 

Програми передбачають набуття  учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовленні  їх комунікативними завданнями, ситуацією  спілкування. Однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку умінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. З цією метою необхідно використовувати спеціальні види роботи, забезпечувати постійний контроль за сформованістю відповідних умінь.

 

Читання – один з основних компонентів  розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо в  початкових класах сформувати в учнів  технічну сторону читання, уміння працювати  з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.

 

Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній. Суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному  вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.

 

Як наголошує Л. С. Виготський, у  процесі читання художніх текстів  відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення  до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.