Емоційний розвиток дітей старшого дошкільного віку засобами природи

 Якщо дитина у  своєму найближчому оточенні  бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь шляхом пізнавальної, ігрової діяльності, вона зможе коригувати свої потреби.

Розкриваючи дошкільнятам світ природи, знайомлячи їх з потребами  довкілля, педагог може відкрити й  зміцніти в кожній дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціативність, мужність, турботливість, чуйність [19, с. 8-9].

Отже, почуття, які мотивують  дії дитини в природі, сприяють усвідомленню таких сталих норм і правил поведінки  в природному довкіллі, у яких проявляється стійке ставлення людини до світу, і саме їх  називають моральними.

Практичні почуття

Почуття, що пов’язані  з практичною діяльністю дітей і  залежні від вольової діяльності дитини, називають практичними.

Вони виявляються в  захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Практичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям дитини.

Показником позитивного  розвитку практичних почуттів є те, що діти вміють долати певні труднощі, докладають вольових зусиль, відчувають задоволення від своєї роботи. Наприклад, для створення сприятливих умов для життя хатніх тварин треба почистити клітку, помити поїлку, набрати чистої води, нарізати моркви, насипати зерна і т. ін. Для цього потрібен певний час і фізичні зусилля, які можна було б витратити на щось інше, не менше цікаве й корисне, наприклад, на гру. Але почуття обов’язку, турбота, можливість відчути задоволення від добре виконаної роботи спонукають дитину працювати для маленьких улюбленців.

Яскраве уявлення дітьми змісту і форми діяльності, її процесу  і результату для інших людей  і природних об’єктів – основна передумова виникнення й розвитку практичних почуттів [38, с. 4].

Отже, спілкування дошкільників з природою безпосередньо впливає на емоційний розвиток дітей, розвиває інтелектуальні, естетичні, моральні і практичні почуття, сприяє становленню гармонійної гуманної і активної особистості.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизований за сферами життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам».

Сфера «Природа» формує елементарний природо доцільний світогляд, несе ціннісно-змістову наповненість за екологічним та природничим напрямами, сприяє усвідомленню дитиною себе як частки природи, формує відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї і внаслідок її дій у довкіллі.

Сфера «Культура» вводить  дитину у світ практичної та духовної діяльності людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань національної та світової культур.

Сфера «Люди» формує соціальну компетентність: навчає диференціювати людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитися в межах дозволеної поведінки, оволодівати культурою діалогу, адекватно реагувати на вчинки і слова інших, дотримуватись правил хорошого тону, співпереживати і спів діяти.

Сфера «Я сам» відкриває дитині світ власного внутрішнього життя, прагнень, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з можливостями; привертає увагу до особливостей власного фізичного, психічного та соціального розвитку [3, с.14] .

В основу Базового компонента покладено якість розвитку вихованості та навченості дитини перших семи років життя. Належним чином в Базовому компоненті висвітлено питання емоційного розвитку дошкільників. Базовий компонент дошкільної освіти тим і відрізняється від попередніх концепцій та програм, що насамперед орієнтує на створення таких умов, таку організацію життєдіяльності дитини, які допоможуть їй реалізуватися й самоствердитися, забезпечують її життєву компетентність.

Опановуючи  сферу «Люди», дитина навчається рахуватися з іншими людьми. У неї формуються інтерес до подій суспільного  життя, розуміння колективних взаємин; накопичується досвід допомоги і  захисту інших, з'являється розуміння спільного й відмінного з іншими; виникають співчуття і співрадість, формується соціальна компетентність, уміння поводитися у межах припустимої поведінки.

Через відкриття власного «Я» дошкільня спостерігає за собою, відокремлює себе з навколишнього світу, вивчає простір власного «Я», що спонукає хлопчиків і дівчаток цікавитися власною біографією, зовнішністю. вчинками, результатами діяльності, прагнути до самозбереження та саморозвитку. Так формується особистісна свідомість, дитина відкриває світ власного внутрішнього життя − своїх переживань, прагнень, думок − усвідомлює його наявність і в інших людей.

Таким чином, у Базовому компоненті дошкільної освіти закладено підхід до особистості як до частки природи, культури, елемента соціуму та носія душевного життя. Цей державний документ визначає вимоги суспільства до розвиненості, вихованості, а також умови, за яких їх можна досягти.

 

1.3 Специфіка емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку

Внаслідок розширення засобів взаємодії  дошкільника з дорослими та ровесниками, засвоєння моральних цінностей, які регулюють взаємини між людьми, збагачується емоційний світ дитини. Завдяки слову вона усвідомлює власні переживання («Я образився», «Мене скривдили», «Я радію», «Мені прикро» тощо); диференціюється емоційне ставлення до іншого та етична оцінка вчинків. Старшому дошкільнику властиві амбівалентні (суперечливі) переживання (наприклад, ревнощі). Усвідомлюються почуття, які переходять одне в інше («Мамо, я тебе такою не люблю...»). Серед соціальних емоцій, які мають вирішальне значення для формування моральності дошкільника, просоціальної поведінки (вміння домовлятися, узгоджувати дії, поступатися, допомагати та ін.), значне місце посідає емпатія (співчуття). Вона виявляється в здатності поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію його очима, відчути і пережити його стан, врахувати їх у своїй поведінці. Це саме той матеріал, з якого формується особистість дошкільника і в якому лежать джерела мотивації майбутньої навчальної діяльності та моральної поведінки.

На думку Л. Подоляк, дитині старшого дошкільного віку знайомі назви і форми виявлення основних емоцій (або вміє визначати модальність): горе, радість, страх, гнів, сором, образа, зацікавлення. Вона встановлює причинно-наслідкові зв'язки між подіями життя і переживаннями людини та ознаками експресії (міміка, поза, жести) з опорою на сприймання емоціогенної ситуації на малюнку,  підбирає зображення емоції до вербального опису життєвої ситуації [77, с. 72].

Дитина здатна вербалізувати  свої власні емоції, адекватно реагувати на різні емоціогенні ситуації, вміє запобігати негативним емоціям або знайти безпечний вихід, зіставляти форму емоційної реакції з її наслідками для тих, хто поруч, володіє емоційним передбаченням.

Просоціальна поведінка  дитини стимулюється емпатією. У спілкуванні дитина вживає назви основних моральних, інтелектуальних та естетичних почуттів. Будь-яка її діяльність є емоційно насиченою. Переживання узагальнюються, усвідомлюються, стають глибшими, складнішими.

Дитині властиво безконфліктно будувати свої взаємини з ровесниками, у неї розвинені почуття власної гідності, самоповаги, впевненості у собі. Емоційно здорова дитина старшого дошкільного віку життєрадісна, щира, довірлива.

Старший дошкільник вчиться  опановувати свої переживання завдяки формуванню волі: стримувати їх зовнішній вияв або розряджати їх (особливо негативні емоції — гніву, наприклад) в необразливій формі для оточуючих.

Завдяки сформованим  «внутрішнім етичним інстанціям»  дитина стає здатною керувати своїми діями відповідно до поставленої мети, яка допомагає переборювати труднощі, докладати зусилля. Формуються вольові риси особистості: наполегливість, самостійність, цілеспрямованість, здатність до саморегулювання та ін. Внутрішніми спонуками до цих виявів стають соціальні мотиви, власні обіцянки, почуття обов'язку тощо.

Важливим досягненням  розвитку дитини дошкільного віку є  поява емоційної децентрації: здатність  її враховувати в своїй поведінці бажання, інтереси, прагнення, переживання інших людей. При цьому емоційний відгук виникає раніше, ніж дитина набуває вміння оцінювати ситуацію з точки зору іншої людини [ 41,с. 71-73].

Особливості емоційного розвитку дошкільника подаємо у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Особливості емоційного розвитку дошкільника

№	Критеріальні  характеристики розвитку	Основні показники  розвитку
1	Розширюється коло предметів, явищ, що викликають переживання дитини	Джерелом емоцій стають ігрова діяльність, продуктивні види діяльності, спілкування з ровесниками, з дорослими, а також дитина сама як цінність, переживання свого «Я», його динамічності, автономності
2	Збагачується зміст  емоцій, формуються моральні, естетичні  та інтелектуальні почуття	Відбувається диференціація  почуттів, їх вербалізація, виникають амбівалентні почуття, розуміння морального сенсу конфліктної ситуації
		Продовження таблиці 1.1.
3	Посилюється стимулююча (або гальмівна) роль почуттів у поведінці  дитини. Вони стають внутрішніми мотивами і регуляторами вчинків	Емоційний образ випереджає поведінку, з'являється емоційне передбачення наслідків своїх дій і вчинків, вербалізація своїх переживань
4	Почуття узагальнюються, дитина втрачає свою безпосередність, наївність, з'являється здатність стримувати зовнішній вияв своїх переживань, приховувати їх	Дитина здатна стримувати вияв своїх переживань, надавати їм безпечну необразливу зовнішню форму для оточуючих, відповідно коригувати свою поведінку

 

Прояви позитивних емоцій щодо об’єктів і явищ природи –  не абстрактне почуття, а свідоме  бажання дитини пізнати й захистити  навколишній світ. З огляду на це вихователь, плануючи і здійснюючи природознавчу та природоохоронну роботу з дошкільнятами, має орієнтуватися не стільки в тому, що вони вже засвоїли, скільки у можливостях їхньої пізнавальної діяльності у подальшому.

Коли знання про світ стають більш повними, систематичними й узагальненими, основою виховання дошкільнят мають стати емоційний розвиток і розвиток естетичного почуття й любові до довкілля. Тому, на нашу думку, організовуючи спостереження дошкільнят за явищами живої і неживої природи, вихователь має враховувати такі моменти:

1. Природні явища постійно розвиваються і змінюються (ще вчора, наприклад, діти милувалися рожевими тюльпанами в квітнику. Сьогодні квіти відцвіли, потемніли і вже не викликають естетичних почуттів).

2.Природні явища взаємопов’язані і взаємозумовлені (кругообіг води в природі).

3. Їхній розвиток відбувається внаслідок ряду кількісних і якісних змін (наприклад, з яйця з’являється гусінь, гусінь перетворюється на лялечку, з лялечки виходить метелик).

4. Кожне явище, набуваючи розвитку, не втрачає своєї сутності (наприклад, дерево восени, скинувши свої красиві листочки, не вмерло, не втратило для нас своєї цінності, воно просто приготувалося для довгого зимового сну).

5. У процесі пізнання явищ природи через емоційне сприйняття вдосконалюється особистість дитини (наприклад, розвивається почуття співчуття та відповідальності у процесі догляду за пораненими тваринами).

6. Визнавати право на існування кожного компонента природи поза особистими симпатіями та антипатіями і відповідно поводити себе (неприпустимо в присутності дітей виказувати огиду до черв'яків, павуків, ропух і т. ін., тим самим подаючи дітям негативний приклад).

Виходячи з цього, важливим моментом стає особистість вихователя та його професійні якості, оскільки вихователь, на думку Г. Бреслава, має безпосередній вплив на емоційний розвиток дитини. Тому до особистості вихователя вчений висуває певні вимоги:

1. Бути уважним, ставитися до дітей з довірою, повагою, доброзичливо, враховуючи їхні індивідуальні можливості, особливості, нахили. Виявляти при цьому щиру зацікавленість і емоційну чутливість. Тільки такі почуття спроможні викликати в дитини відповідні духовні якості.

2. Бути чесним і об’єктивним в оцінюванні знань, умінь, вчинків дитини, оскільки прискіпливість і негативізм тут недоречні. Вихователь повинен знайти таке оптимальне співвідношення критичних і позитивних оцінок, яке не образить дитину, не пригнітить почуття її гідності, а, навпаки, активізує її до пізнавальної діяльності. Вимоги педагога до дитини повинні носити справедливий, обґрунтований і цілеспрямований характер.

3. Бути освіченою і шляхетною людиною, яка в змозі творчо переосмислювати сучасні наукові знання до рівня, доступного дитині.

4. Бути естетично спроможним сприймати природу. Педагогу особисто треба відчувати і захоплюватися прекрасним такою мірою, щоб насичені радісними пориваннями почуття і емоційні хвилювання від спілкування з природою пройшли трансформацію підсилення через душу вихователя до душі дитини.