Емоційний розвиток дітей старшого дошкільного віку засобами природи

 

 

3

Вступ

Актуальність  дослідження зумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку суспільства проходить процес модернізації системи освіти відповідно до Національної доктрини розвитку освіти в Україні, який перш за все торкнувся мети та змісту освіти. Зокрема метою дошкільної освіти сьогодні є життєва компетентність дитини, розвинена особистість, формування в неї базису особистісної культури, реалізації особистісного компоненту.

Однією із складових  життєвої компетентності є компетентність у спілкуванні, яка передбачає міцне оволодіння дітьми низкою різнобічних комунікативних умінь та навичок, що у свою чергу тісно пов’язане з емоційним розвитком дітей.

У базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» зазначається, що розвиток особистості в старшому дошкільному віці тісно пов'язаний з особливостями світу її почуттів та переживань [2, с. 72 ]. З одного боку, емоції є «індикатором» стану і настрою дитини, її ставленням до навколишнього світу та самої себе, з другого – самі істотно впливають на поведінку та діяльність. Старший дошкільник має знати, вміти, хотіти та конструктивно діяти. Щоб сприяти цьому, варто посилити увагу до виховання потреб та почуттів – моральних, пізнавальних, естетичних, практичних.

Природа, як середовище перебування людини, є джерелом, що поповнює його життєві сили та разом з тим містить у собі величезний потенціал всебічного розвитку особистості. Особливо ефективно здійснюється всебічний розвиток особистості, якщо він починається з раннього дитинства. Сприйнятливість дитини в дошкільні роки та вплив природи на формування різних сторін особистості маляти широко відомі. Природа збуджує допитливість дитини, впливає на його сенсорику й викликає почуття прекрасного. Можна без перебільшення сказати, що найбільш повно дитина пізнає красу навколишнього світу через сприйняття краси природи. 

Впливаючи на емоції дитини своїми естетичними якостями − досконалістю форми, різноманітним і (залежно від часу дня, року, освітлення) мінливим колоритом − природа викликає естетичні почуття. Це сприяє прояву емоційного відношення до об'єктів і явищ природи.

Проблема розвитку емоційної спрямованості дошкільника  на довкілля і самого себе належить до однієї з найважливіших у дитячій  психології та педагогіці. Вивченням  цієї проблеми займалися відомі дитячі психологи: Б.Ананьєв, Л. Виготський, А. Леонтьєв, А. Усова, Є. Фльоріна, Т. Макарова. Їх праці лишаються класичними, базовими і визначають методологічні підходи до розв’язання питання. Вивченням емоційних станів дітей займалися такі відомі науковці, як Г. Люблінська, О. Кононко, Ф. Фребель, О. Сухомлинський, Є.Тихєєва. Проте ці праці розкривають окремі аспекти проблеми, водночас залишаючи поза увагою інші. Тому проблема емоційного розвитку дошкільника засобами природи сьогодні залишається недостатньо вивченою.

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатню розробленість  в теорії і практиці дошкільного  виховання, нами була визначена тема дипломної роботи: «Емоційний розвиток старших дошкільників засобами природи».

Об’єкт дослідження: емоційний розвиток дошкільників.

Предмет дослідження — процес впливу природи на емоційний розвиток дітей старшого дошкільного віку.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці психолого – педагогічних умов емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Виходячи з мети дипломної роботи, ми виокремили наступні завдання:

1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з питань емоційного розвитку дошкільнят;
2. виявити критерії, показники, схарактеризувати рівні емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи;
3. розробити та апробувати дидактичну модель емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи;
4. здійснити дослідно-експериментальну перевірку психолого-педагогічних умов ефективності емоційного розвитку дошкільників засобами природи.

Гіпотеза дослідження – емоційний розвиток старших дошкільників засобами природи буде ефективним, якщо забезпечити такі психолого-педагогічні умови:

• створення позитивної емоційної сфери в групі засобами природи;
• наявність позитивних емоційних природничих стимулів у навчально-виховному процесі;
• стимулювання ініціативи дітей у різних видах діяльності в природі.

Для вирішення поставлених  завдань використовувались такі методи дослідження:

Теоретичні: аналіз філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду.

Емпіричні: методи педагогічної та психологічної  діагностики (спостереження, бесіда, педагогічний експеримент); якісний аналіз результатів  експерименту; методи математичної обробки одержаних результатів дослідження.

База дослідження. Педагогічний експеримент здійснювався протягом 2009-2010 років на базі дошкільних закладів № та №

Експериментом було охоплено 100 дошкільників.

Наукова новизна дослідження: уточнено сутність поняття «емоційний розвиток», «емоції», «почуття»; науково обґрунтовано принципи і теоретичні позиції побудови дидактичної моделі емоційного розвитку старших дошкільників засобами природи; визначено та експериментально апробовано психологічні умови ефективності емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи.

Практична значущість дослідження полягає в розробці системи емоційного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи, орієнтовного планування дидактичних завдань і вправ, що можуть бути використані як рекомендації для педагогів і психологів ДНЗ.

Структура і  обсяг дипломної роботи магістра. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків до них, додатків. Загальний обсяг 91 сторінка, з них основного тексту 75 сторінок. У тексті 10 таблиць,        1 схема, 2 діагами. У списку використаних джерел 120 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ

1.1 Сутність поняття «емоційний розвиток».

Щоб зрозуміти сутність поняття «емоційний розвиток» треба визначити, що собою являє розвиток та емоції взагалі.

Тлумачний словник визначає «розвиток», як процес, внаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого [10, с. 1043].

 Психологічний словник розкриває поняття «розвиток», як розгорнутий у часі процес кількісних та якісних змін в організмі та психіці людини, її мисленні, почуттях і поведінці, що є результатом біологічних процесів в організмі та впливів навколишнього середовища [46, с. 332].

Розвиток, за визначенням Т. Поніманської, засвідчує якісні зміни в організмі та психіці під впливом навколишнього середовища [78, с.31].

Люди не завжди розуміють різницю між поняттями «емоція» і «почуття». У тлумачному словнику емоція визначається як душевне переживання, почуття людини [10, с. 213]. В свою чергу для терміну «почуття» наводиться кілька визначень: 1) психічні та фізичні почуття людини; 2) здатність сприймати навколишнє середовище; 3) стан людини, який викликається почуттєвим досвідом; 4) емоції людини; 5) любов, кохання [119, с. 443].

Перше визначення терміну  почуття не розкриває його сутності, підкреслюючи той факт, що почуття − це почуття, і воно має два різновиди − психічне та фізичне. Друге визначення свідчить, що почуття − це здатність сприймати навколишнє середовище. Третє – це стан людини, який викликається почуттєвим досвідом. Але виникає інше питання, що ж таке почуттєвий досвід і звідки він береться.

З четвертого визначення (почуття – це емоції людини) випливає, що поняття «емоція» та «почуття» синонімічні. П’яте (почуття – це любов, кохання) визначення свідчить, що існує тільки два почуття: почуття любові та кохання. Проте виникає питання: чи є любов та кохання душевними переживаннями?

Для конкретнішого тлумачення цих понять звернемося до психологічного словника.

Емоції (від лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — психічні стани і процеси в людини і тварини, в яких реалізуються їх ситуативні переживання. Емоції виступають також і як властивості людини, оскільки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об'єктів, сфер діяльності, до інших людей, до самого себе [82, с. 197].

Фізіологічною основою емоцій, за вченням І. Павлова, є безумовні рефлекси. Розроблена також інформаційна теорія емоцій як компенсаторних реакцій організму на брак інформації [95, с. 31]. За цією теорією емоція є відображенням мозком людини і тварини будь-якої актуальної потреби (її якості та величини) та можливості її задовольнити, яку мозок оцінює на основі генетичного і раніше здобутого індивідуального досвіду.

Від почуттів емоції відрізняє те, що емоції виконують певні функції щодо пристосування людського організму до середовища. Почуття як соціально орієнтовані виконують важливі функції з активного пристосування до соціального середовища, перетворення його в інтересах окремої людини і всього суспільства.

Розвиненість  почуттів, здатність оптимально керувати своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості [25, с. 52].

Отже, почуття — це психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності. Почуття є суб'єктивним відношенням дитини до дійсності, в якому специфічно відображається об'єктивний  світ.

З погляду психофізіології  почуття є стійкими умовно-рефлекторними утвореннями, що становлять основу афективних і вольових реакцій людини на природне і соціальне оточення. Почуття людини детерміновані її трудовою і суспільною діяльністю; вони є головним структурним елементом    індивідуальної і групової психології. Почуття пов'язані з емоціями, однак ототожнювати їх не можна [49, с.129].

А. Лук дуже змістовно розкриває значення емоцій та почуттів у житті людини. У своїй праці вчений наголошує на тому, що багато найважливіших рішень приймаються під безпосереднім впливом почуттів. Саме тому важливою є проблема виховання и самовиховання почуттів, бо вони є однією з основних у процесі формування всесторонньо розвинутої, духовно багатої особистості

[57, с.20].

Емоції, як процес, є діяльністю оцінювання інформації про зовнішній та внутрішній світ, яка надходить у мозок. За допомогою емоцій оцінюється дійсність, і ця оцінка доводиться до відома організму мовою переживань. Звідси випливають функції емоцій: сигнальна та регулююча [81, с. 120].

Емоційний процес містить  три основних компоненти.

          Перший – це емоційна збудливість, яка визначає мобілізаційні зміни в організмі. Якщо відбувається якась подія, що має значення для індивіда і констатується за формою емоційного процесу, то психічні, моторні, вегетативні процеси протікають інтенсивніше.

          Другий – знак емоцій: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна; а негативна – коли оцінюється негативно. Позитивна емоція збуджує дію підтримки позитивної події, негативна – збуджує дію підтримки, яка спрямована на знешкодження контакту з негативною подією.

          Третій компонент розглядає два стани сильного емоційного збудження, афект: страх, гнів, радість, за яких ще зберігаються орієнтація і контроль, та крайнє збудження: паніка, жах, повний відчай, коли орієнтація та контроль практично неможливі [31, с. 32-35].

Емоційна збудженість  може мати також форму емоційної  напруги, яка виникає в усіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певної дії, але ця тенденція блокується. Наприклад, у ситуаціях, коли залишається страх, але не можна втекти, або коли гнів потрібно стримувати, або коли є бажання, але здійснити його не можна, або коли людину переповнює радість, а потрібно зберігати серйозність тощо.

Дитина може задовольнятися не тільки позитивними, але й негативними емоціями. Негативна емоція — це сигнал тривоги, сигнал, який попереджає про небезпеку. Позитивна емоція — це сигнал благополуччя. Дитина, більше ніж доросла людина, піддається впливу емоцій.

Існують різні  класифікації емоцій. С. Максименко подає  наступну класифікацію:

а) згідно з модальністю  переживання:

- позитивні (радість,  азарт, співчуття);

- негативні (страх,  гнів, зловтіха);

б) за характером впливу на організм:

- стенічні ( активізують  організм, посилюють працездатність);

- астенічні (ослаблюють  організм, знижують працездатність);

Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка призводить до її виникнення, але організує дію, спрямовану на зменшення або знешкодження шкідливих виливів. [31, с. 32-35].

Також емоції класифікуються залежно від сфери  явищ, що спричиняють їх виникнення. Одна з найбільш повних класифікацій запропонована Б.Додоновим [89, с. 27]. Дослідник виділяє:

1. Альтруїстичні емоції переживання, що виникають на основі потреби у сприянні, допомозі, заступництві іншим людям: бажання приносити іншим людям радість і щастя, почуття занепокоєння за долю кого-небудь, турбота про нього; співпереживання удачі й радості іншого; почуття надійності або розчулення; почуття відданості; почуття участі, жалості.