Емоційний розвиток дітей старшого дошкільного віку засобами природи

2. Розвиток емоцій  відбувається як їх диференціація,  як збагачення переживань.

3. Розвиток почуттів  у дітей відбувається як узагальнення  емоцій, спрямованих на певний  об’єкт.

4. Процес емоційного розвитку дитини характеризується поступовим відокремленням суб’єктивного ставлення від об’єкту переживань. Чим молодша дитина, тим більшою мірою змиті для неї характеристики об’єкта і характеристики суб’єктивного переживання. Наприклад, медсестра, що робить уколи, - «погана тітонька». Дитина негативну характеристику свого емоційного стану переносить на людину, пов’язану із цим станом.

5. У дитинстві відбувається  розвиток динамічної і змістовної сторін емоцій і почуттів.

Розвиток змістовної сторони обумовлено розширенням і поглибленням знань дитини про оточуючий світ. Розвиток динамічної сторони обумовлено формуванням уміння контролювати і регулювати свої емоційні вияви [59, с.263].

Для того, щоб відновити цілісність емоційного життя людини, необхідно розглянути склад усіх утворюючих його компонентів. У нього входять:

1) Емоційний тон відчуттів − безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи й спонукаючи людину до їхнього збереження й усунення (інакше − бажання).

2) Окремі, так звані  ситуативні емоції, що є суб'єктивною формою вираження ступеня задоволення тієї або іншої потреби й виражаючи оцінне відношення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності, конкретним досягненням у ній, до сформованих або можливих ситуацій і перспектив задоволення потреб.

3) Емоційні стани: 

    - загальний емоційний фон − так звані настрої;

    - реакції на екстремальні умови, коли людина не справляється з виниклою ситуацією − афекти;

    - реакції на тривалі підвищені навантаження, що вимагають мобілізації всіх сил − стреси.

4) Абсолютно домінуючі,  стійкі почуття − страсті.

5) Вищий рівень розвитку  емоцій людини - стійкі почуття  до об'єктів (матеріальних або  духовних), що відносяться до вищих  потреб.

6) Емоційність людини − тобто зміст, якість і динаміка його емоцій і почуттів.

7) Емоційний досвід  людини − способи реагування, що закріпилися, ієрархія емоцій і почуттів [47, с. 22].

Емоційний розвиток неможливо повністю абстрагувати від розвитку інших явищ психічного життя людини.

Таким чином, розглянувши поняття «розвиток» та «емоції», можемо зробити висновок, що емоційний розвиток − це процес, внаслідок якого відбувається якісні зміни психічних станів та процесів людини, в яких реалізується її ситуативні переживання.

 

1.2. Емоційний розвиток старших дошкільників засобами природи

Проблема розвитку емоційної спрямованості дошкільника  на довкілля і самого себе належить до однієї з найважливіших у дитячій  психології та педагогіці.

В. Сухомлинський казав: «Добрі почуття йдуть своїми коренями у дитинство, а людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжується у процесі, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу» [97, с. 54].

Видатні педагоги й просвітителі (К. Ушинський, В. Бєлінський, Е.Водовозова, Є.Тихеєва) виступали за спілкування дітей із природою з метою формування їхнього світогляду. Ці педагоги розглядали й позитивний вплив наукових знань про природу на формування моральних якостей особистості, які визначають поводження дітей у природі. Спілкування із природою викликає у дітей емоційний відгук, прояв симпатії до світу, прагнення наблизити його до себе, пізнати, зрозуміти.

Значний внесок у розробку питання про використання природи у початковому вихованні і навчанні дітей зробив К. Ушинський. Учений вважав неможливим здійснення початкового навчання без природи. Педагог називав природу «всерозвиваючою» і у своїх працях розкривав можливості використання її для розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей.

Розробку ідей К. Ушинського ми знаходимо у працях його учениці й послідовниці Е. Водовозової. Основні погляди на роль природи у вихованні дітей знайшли відображення у її книзі «Розумове і моральне виховання дітей від першого виявлення свідомості до шкільного віку».

Е. Водовозова висувала завдання всебічного розвитку дітей, починаючи з раннього віку. Важливу роль у здійсненні цих завдань вона відводила природі Для цього Е. Водовозова радила відвести дітям невеликий клаптик землі, дати вирощувати їм різноманітні рослини, брати участь у догляді за свійськими тваринами тощо.

На думку Е. Водовозової, розумове виховання повинне йти поруч з моральним і естетичним. Саме у спілкуванні з природою, в процесі догляду за рослинами, тваринами потрібно здійснювати формування благородних почуттів, любові до живих істот, почуття жалю до них [120, с. 5].

Видатний педагог і  організатор дошкільної справи Є. Тихєєва розглядала природу як елемент середовища, без якого не можна виховати здорову, всебічно розвинену людину. Природа, на думку Є. Тихєєвої, основний лікар і вихователь маленької дитини. Вона зміцнює її, лікує, збагачує знаннями [120, с.7].

На думку В. Бєлінського природничі науки найбільше можуть зацікавити дітей. Цей предмет близький дітям тому, що вони на кожному кроці стикаються з природою, а отже, виховання їх треба починати з вивчення природи. В.Бєлінський убачав, що поезія наближує природу до дітей, робить сприймання її більш доступним і зрозумілим [120, с. 6].

Великі педагоги минулого (Я. Коменський, М. Монтессорі, І.Песталоцци, Ж.-Ж. Руссо й ін.) особливо підкреслювали  необхідність виховання почуттів дітей засобами природи.

Видатний чеський педагог  Я. Коменський зробив великий внесок у розроблення питання про роль природи у вихованні дітей. Людина, на його думку, частина природи і повинна розвиватися за законами природи. Правильне виховання, за Я. Коменським, має будуватися відповідно до природи дитини, її можливостей.

Цікаві погляди на роль природи у формуванні особистості  дитини були висловлені видатним французьким  мислителем Ж.-Ж. Руссо. Ж.-Ж. Руссо був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи.

У педагогічних творах видатного  швейцарського педагога І. Песталоцці «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Лінгард і Гертруда», «Книга для матерів», «Метод. Пам'ятна записка Песталоцці» знайшла втілення ідея розвитку здібностей людини відповідно до законів природи. Подібно до Ж.-Ж.Руссо, І.Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з природою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей, на основі якого будується вся наступна робота над розвитком понять. Природа, вказував він,— це джерело, завдяки якому розум піднімається від неясних чуттєвих сприймань до чітких понять. Тому, на думку І. Песталоцці, дитину з ранніх етапів розвитку слід ввести у всю багатоманітність навколишньої природи.

У педагогічній спадщині М. Монтессорі, її праці «Метод наукової педагогіки, що застосовується до дитячого виховання в будинках дитини» важливе місце відводилося природі як засобу розумового, морального розвитку і зміцнення фізичних сил дитини.

Природа, особливо в дитячому віці, підкреслювала М. Монтессорі, потрібна для розвитку розуму і тіла, для формування людини, оскільки вона належить природі. Найкращий спосіб зміцнити дитину — організувати її спілкування з природою. Для психічного життя дитини потрібно збагачувати її враженнями від природи. Основними засобами для досягнення цього є організація праці на землі, вирощування рослин і тварин, спостереження за природою [120, с. 8].

Спілкування з природою необхідно розглядати як предметну та інформаційну взаємодію людини з навколишнім світом. Емоційне спілкування є основною умовою освоєння дітьми дошкільного віку довкілля. Воно пробуджує хвилювання, захоплення, радість, впевненість у собі як складовій частині всього живого.

Класифікацію почуттів у своїй роботі наводить вихователь-педагог

Н. Гайдак [19, с.7 − 9]. Вона виділяє:

Інтелектуальні почуття

Тільки природа у  її розмаїтті й постійному розвитку спроможна забезпечити дитині задоволення потреби у враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях неможливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає так званий сенсорний голод. Це можна спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні: дитина починає нервувати, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Достатньо погуляти з дитиною на вулиці − у парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, − як позитивні емоційні враження від спілкування з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість [19, с. 7].

Отже, інтелектуальні почуття  є емоційним відгуком на ставлення  особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні.  Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях.

Пізнавальні почуття  залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:

• цікавість;
• допитливість;
• цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;
• захоплення пізнавальною діяльністю.

Механізм пізнавальних почуттів є природженим орієнтувальним рефлексом, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля [19, с. 7].

Естетичні почуття

Відчуття краси в  явищах природи, гармонійна злагодженість  в об'єктах цілого та частин, ритм, симетрія, довершеність форм і відтінків  пов'язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує душу дитини. Ці почуття називаються естетичними.

Естетичний смак з’являється  у дитини в ранньому віці. Тому дуже важливо своєчасно накопичувати в дітей естетичні враження, розвивати  в них відчуття кольору, відтінку, форми, вчити бачити красу природи в цілому.

Ще до того, як людина навчиться що-небудь виготовляти  або робити, вона вже спроможна  сильно відчувати природу, сильно переживати наплив свідомо-несвідомих відчуттів  у процесі бачення її краси  й величі. Звідси випливає особлива, випереджаюча роль емоційного сприймання для розвитку естетичних почуттів.

Далеко не всі люди бувають спроможні глибоко входити  в світ краси і  повною мірою  насолоджуватися нею. Залежно від  рівня загальної та мистецької культури, люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів, стандартними формами.

Для того, щоб виховувати естетично культурну особистість, потрібно відкрити дитині очі на цей  світ, поселити в її душі радість  і натхнення. У цьому допоможуть об'єднані зусилля вихователів у дошкільному навчальному закладі, батьків удома. Це необхідно тому, що всі упущення в духовному житті дитини, й особливо в сфері емоційного і естетичного виховання, неможливо компенсувати в більш зрілому віці. Якщо любов до природи і захоплення її красою не приходять до людини у дитинстві, не прищеплені їй змалку, то вони, як правило, вже зовсім не приходять. Або ці емоції, прокинувшись нарешті, носять поверхневий, невідвертий характер [19, с. 8].

Отже, можемо зробити  висновок про неоціненне значення природного довкілля для емоційного розвитку дітей.

Безперечне навчальне  і суттєве значення має  педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського. Учений розробив глибокі й різнобічні рекомендації щодо того, як треба здійснювати  естетичне виховання дітей. «Краса природи як засіб емоційного, естетичного і морального виховання діє тільки в спільній гармонії всіх засобів духовного впливу на особистість» [97, с. 115].

В. Сухомлинський наголошував, що при сприйнятті краси природи «до почуттів треба підвести» і що для цього потрібні «емоційні ситуації» [97, с. 58]. У даному випадку не підходять ні дидактика, ні примус, ні штучне розчулення красою природи, ні будь-який педагогічний трафарет. Тут необхідна вільна організаційна і психологічна підготовка до сприйняття, наприклад, снігопаду і зимового лісу, повені, цвітіння садів тощо.

Через емоційне спілкування  з природою дорослі мають впливати на виховання в дитини позитивного  емоційного ставлення до самої себе. «Бачення і переживання краси  навколишнього світу, − стверджував В. Сухомлинський, − одне з головних джерел розуміння й переживання радості буття, краси життя, неповторності та унікальності думки про те, що я живу…» [97, с. 114].

Моральні почуття

У дошкільному віці естетичне сприйняття відрізняється емоційною безпосередністю, підвищеним інтересом до довкілля, живою реакцією на зустріч із красою природи, що виявляється в усмішках, вигуках, міміці, жестах.

Спілкування з природним  довкіллям спільно з дорослими  допомагає дітям оволодіти емоційною  регуляцією поведінки, засвоїти її еталони. Вже з двох років малюк орієнтується щодо моральних норм «добре-погано». Але лише цих знань недостатньо, щоб дитина поводила себе морально. Одночасно зі знайомством з природним довкіллям дитина отримує еталони ставлень і людських цінностей: одні об'єкти, явища, дії набувають знаку бажаних, приємних; інші, навпаки, відкидаються як негативні, потворні, небезпечні. У подальшому дитина вчиться співставляти еталони з власними враженнями, вчинками, діями. Протягом дитинства сила емоцій, їхня тривалість і стійкість змінюються у зв'язку зі зміною характеру діяльності дитини та її мотивів, а також у зв'язку з ускладненням відносин дошкільника з природним довкіллям.