Емоційний розвиток дітей старшого дошкільного віку засобами природи

2. Комунікативні емоції  виникають на основі потреби  в спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями,  знайти їм відгук; почуття симпатії; почуття поваги до кого-небудь; почуття вдячності, подяки; почуття обожнювання кого-небудь; бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей. Комунікативні емоції сприяють формуванню неформальних відносин усередині навчальної групи.

3. Глоричні емоції (від  лат. «слава»), пов'язані з потребою в самоствердженні й славі: прагнення завоювати визнання, пошану; почуття ураженого самолюбства й бажання взяти реванш; почуття гордості; почуття переваги; почуття задоволення тим, що ніби виріс у власних очах, підвищив цінність своєї особистості.

4. Праксичні емоції, викликані  діяльністю, її зміною в ході  роботи, успішністю або неуспішністю, труднощами здійснення й завершення: бажання домогтися успіху в  роботі; почуття напруги; захопленість, захопленість роботою; милування  результатами своєї праці, її продуктами; приємна утома; приємне задоволення від того, що справа зроблена.

5. Пугничні емоції (від  лат. «боротьба»), обумовлені потребою в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби: спрага гострих відчуттів; захват небезпекою, ризиком; почуття спортивного азарту; рішучість; спортивна злість; почуття найсильнішої вольової й емоційної напруги, граничний мобілізації своїх фізичних і розумових здатностей.

6. Романтичні емоції: прагнення до всього незвичайного, потаємного; прагнення до надзвичайного, незвіданого; очікування чогось незвичайного й дуже гарного, світлого чуда; вабливе почуття далечі; хвилююче почуття дивно перетвореного сприйняття навколишнього: все здається іншим, неймовірним, повним значущості, таємниці; почуття особливої значущості відбуваючогося; почуття лиховісного-таємничого, містичного.

7. Гностичні емоції (від грецького «знання»), пов'язані з потребою в пізнавальній гармонії: прагнення зрозуміти, що відбувається, проникнути в сутність явища; почуття подиву або здивування при зіткненні із проблемою; почуття ясності або невиразності думки; нестримне прагнення перебороти протиріччя у власних міркуваннях, привести всі знання й погляди в систему; почуття здогаду, близькості рішення; радість відкриття істини.

8. Естетичні емоції, пов'язані з ліричними переживаннями: прагнення краси; насолода гармонією й красою об'єкта, явища; почуття витонченого, граціозного; почуття піднесення; почуття величного; насолода звуками; почуття хвилюючого драматизму; почуття світлого смутку й замисленості; поетично-споглядальні переживання; почуття щиросердечної розм'якшеності, зворушеності; почуття рідного, милого, близького; насолода спогадів про давнє; гірко-приємне почуття самітності.

9. Гедоністичні емоції, пов'язані із задоволенням потреби  в тілесному й душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями − від смачної їжі, тепла, сонця та ін.; почуття безтурботності; млість, солодка лінь; почуття веселощів; приємна бездумна збудженість у компанії, на танцях; хтивість.

10. Акізітивні емоції (від франц. «придбання»), породжувані інтересом, тягою до нагромадження, колекціонуванню, володінню: прагнення мати певні об'єкти у своєму безроздільному користуванні, множити їхнє число, накопичувати; радість із нагоди збільшення своїх нагромаджень; приємне відчуття при огляді своїх нагромаджень. Об'єкти колекціонування можуть бути самі несподівані - від творів мистецтва до кришок від пляшок. Хтось «колекціонує» власні серцеві перемоги, а хтось − книги з описами чужих перемог [47, с.10-13].

У своїх дослідженнях психологи зазначають, що у кожної людини є своя душевна емоційна мелодія — загальна емоційна спрямованість, яка характеризується емоцією більш бажаною та частіше повторюваною для неї.   Я. Коломинський наголошує, що за допомогою цієї емоційної мелодії, яка звучить для кожного з нас, можна пояснити здатність людини сприймати те чи інше явище природи та мистецтва, життєві ситуації і, головне, — інших людей. Ступінь співпадання душевних мелодій, їх співзвучність лежать в основі міжособистісних відносин: від «подобається» до відданої дружби на все життя [15, с.10-13]. В. Семиченко пише, що в таке «ненаукове» трактування важливих життєвих явищ повірити надзвичайно важко раціональним людям, які хочуть все розкласти на складові елементи та дослідити і описати весь світ. А ось емоція такому описанню не піддається. Як тільки людина починає «сама себе досліджувати», вдивлятися в свою радість, печаль, смуток та простежувати, вони зникають або змінюються. Емоційний резонанс отримав у психології особливу назву — емпатія, тобто розуміння емоційного стану іншої людини [47, с.18].

Поняття емпатії  розкриває здатність особистості  до емоційного відгуку на переживання іншої людини, це мистецтво розуміти і відчувати іншого таким, яким він є, вміння ставити себе на його місце, проникатися його цінностями. Входження в особистісний світ іншого в свою чергу передбачає потребу відкрити власний світ, довірливо спілкуватися, тобто відмовитися від готових упереджених оцінок, чутливості до мінливих переживань іншого, максимальної делікатності. Емпатія визначає доброзичливість і чуйність людини, її спостережливість і дбайливість, емоційну витривалість, тактовність і демократичність поведінки, вміння серцем відчувати найтонші душевні порухи іншого і відповідати на них своїми співпереживаннями.

Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат), виражається зовні особливими мімічними або нервово-мімічними засобами й має особливе суб'єктивне переживання (феноменологічною якістю).

Таким чином, кожна з  базових емоцій являє собою стійке утворення, що має свою програму. Вважається, що механізми їхнього виникнення є вродженими, хоча остаточне оформлення кожна емоція одержує в соціальному оточенні, у процесі соціального навчання.

Фундаментальні емоції є важливим структурним елементом  психічного життя людини, вони в «чистому» виді існують лише нетривалий відрізок часу, оскільки їхнє виникнення супроводжується активізацією інших емоцій, з якими виникають складні емоційні комплекси.

К. Ізарду до фундаментальних  емоцій відносить:

1. Інтерес-хвилювання − позитивна емоція, що мотивує навчання, розвиток навичок і вмінь, творчі прагнення. Його виникнення при роботі з конкретним об'єктом супроводжується активізацією пізнавальних процесів, стимулюванням допитливості, захопленості діяльністю. У міжособистісних відносинах інтерес до інших людей знижує психологічні дистанції, сприяє встановленню ефективних відносин.

2. Радість − позитивне емоційне порушення, що виникає з появою можливості, досить повно задовольнити актуальну потребу, імовірність чого до цього моменту була невисока або невизначена. У суб'єктивному плані це найбільш бажана емоція. Радість рідко досягається в результаті прямого прагнення її одержати. Вона є скоріше побічним результатом подій і умов їхнього протікання. Радість може виникати й у результаті ослаблення або повного усунення неприємних емоцій або переживань.

3. Горе-страждання − емоція, викликувана комплексом причин, пов'язаних з непоправними життєвим втратами. Нерідко переживається як занепад духу, почуття самітності, жалість до себе, відчуття власної непотрібності, покинутості, нерозуміння навколишніми.

4. Гнів виникає при явній розбіжності поведінки іншої людини з нормами етики, моралі. При гніві виникає відчуття, що «кров кипить», м'язи напружуються, голос зривається від обурення, особа починає горіти. Емоція гніву може сприяти мобілізації сили, викликати відчуття впевненості в правильності власних дій.

5. Відраза − часто виникає разом із гнівом, але має свої власні ознаки й інакше суб'єктивно переживається. Якщо емоція гніву викликає бажання покарати, то відраза являє собою бажання позбутися від кого-небудь або чого-небудь.

6. Презирство − емоція, що відбиває деперсоналізацію іншої людини або цілої групи, втрату ними своєї значимості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з ними.

7. Страх − переживання, викликуване одержанням прямої або опосередкованої інформації про реальну або уявлювану небезпеку, очікування й пророкування невдачі при здійсненні дії, обумовленого виниклою ситуацією. Психологи вважають, що страх є найдужчою негативною емоцією. Страх може паралізувати людини, а може імобілізувати його енергію.

8. Подив − різке підвищення нервової стимуляції, що виникає через якусь раптову подію. Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіх пізнавальних процесів на об'єкт, що викликав подив. У пізнавальній діяльності подив, викликуваний несподіваним, парадоксальним фактом, може лягти в основу формування інтересу до навчального предмета в цілому.

Психологи стверджують, що емоція подиву викликається тими самими умовами, що й страх, що це своєрідна  форма страху, прямо пропорційна різниці між проведеною й фактично отриманою інформацією. Але при страху увага зосереджує на передбаченні погрози, а при подиві - на причинах незвичайного. Тому один з раціональних прийомів придушення страху - у зсуві уваги з негативного прогнозу на виявлення причини, що відбувається.

Варто пам'ятати, що повторні невдачі при необхідності знову  й знову виконувати необхідну  дію може викликати страх уже  перед самою цією дією. Це особливо варто враховувати в педагогічному  процесі, оскільки страх перед невдачею, перед іронією викладача, перед осудом групи може повністю блокувати активність.

9. Сором − виникає як переживання неузгодженості (дійсної або тільки уявлюваної) між нормою поведінки і фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або різко негативної оцінки оточуючих у свою адресу. Сором мотивує бажання сховатися, зникнути.

10. Провина − емоція, схожа на сором, оскільки також виникає в результаті неузгодженості очікуваної й реальної поведінки. Однак сором може з'являтися через будь-які помилки, провина ж виникає при порушенні морального або етичного характеру, причому в ситуаціях, у яких людина почуває особисту відповідальність. Почуття провини також рівною мірою мобільно в різних людей. Деякі люди настільки охоче приймають на себе провину за будь-які події, що стають постійною жертвою менш сумлінних осіб. [36, с. 199].

Отже, фундаментальні емоції також у різному ступені представлені в психічному житті людини. Одні з них проявляються часто, тоді як для виникнення інших потрібні сильні стимули.

Дві або більше фундаментальні емоції можуть поєднуватися в особливі комплекси. Ці комплекси, проявляючись у людини відносно стабільно й часто, визначають якусь його емоційну рису. Розвиток таких емоційних рис дуже залежить від генетичних передумов індивіда та від особливостей його життя.

Виділяють наступні основні  емоційні риси.

1. Тривожність − комплекс фундаментальних емоцій, головним компонентом якого є страх, що доповнюють - горе, гнів, сором, провина, а іноді інтерес-порушення.

2. Депресія − комплекс, що включає горе, гнів, відразу, презирство, страх, провину й боязкість. При цьому гнів, відраза й презирство можуть бути як зовні спрямованими (ворожість, до інших), так і внутрішньо спрямованими (ворожість, звернена на самого себе).

3. Любов − комплекс емоцій, що займає особливе місце в житті людини, вищий рівень позитивного емоційного відношення до відповідного об'єкта.

Поняття «любов» у психології вживається у двох значеннях. У широкому значенні любов − це вищий ступінь емоційно-позитивного відношення, що надає відповідному об'єкту статус базової життєвої потреби людини (любов до вітчизни, до матері, до роботи, до дітей, до спорту та ін.).У більше вузькому змісті під любов'ю розуміється інтенсивна, напружена потреба бути максимально представленим у житті іншої людини, одержуючи від нього відповідне почуття тієї ж інтенсивності, напруженості й стійкості.

4. Ворожість − взаємодія емоцій гніву, відрази й презирства, що іноді веде до агресії або ненависті [36, с. 201].

Емоційне життя дитини – це сукупність емоційних станів, які переживаються нею. Це особлива форма існування дошкільника в навколишньому світі, коли вона класифікує об’єкти реальної дійсності на «приємні» і «неприємні», все, з чим стикається: відчуває задоволення і незадоволення, радість і горе, обурення і захоплення, гнів і сором, упевненість у собі і ніяковість та ін. [59, с. 259].

В сучасній дитячій психології виділяють наступні загальні лінії  розвитку емоцій та почуттів:

- формування емоційних  станів у зв’язку із зміною  ситуацій життя дитини;

- формування вищих почуттів на основі емоцій;

- становлення емоцій  і почуттів в руслі особистісних  новоутворень [59, с.261].

В онтогенезі розвиток почуттів та емоцій відбувається за певними  закономірностями:

1. Спочатку з’являються  емоції, що відображають найпростіші переживання, пов’язані із задоволенням природних потреб.

Та слід зазначити, що на відміну від тварин, найпростіші  емоції дитини мають соціальний характер. Результатом соціальних впливів  виступає виникнення позитивних емоцій (наприклад, «комплексне пожвавлення» у немовляти, усвідомлена посмішка).