Методичні розробки уроків з екологічного виховання учнів засобами позакласної роботи

- єдність інтелектуальної  та емоційно-вольової основ у  діяльності учнів з вивчення  і охорони навколишнього середовища;

- взаємозв’язок глобального,  національного і краєзнавчого  підходів у розв’язанні проблем охорони природи [16].

Світоглядний аспект екологічної культури як компонента цілісної характеристики особистості - це найбільш загальні ідеї взаємодії  людини з природним оточенням. Екологічна культура виступає в якості органічної частини світогляду яка об’єднує духовні основи ставлення людини до світу (мета її прагнень, уявлення про сутність свого існування, принципи діяльності), що передбачають наявність і динаміку іншої, (внутрішньої світоглядної функції - свідомої побудови свого внутрішнього світу, утворення особливого механізму, з допомогою якого в регуляцію соціальної поведінки включаються світоглядні цінності (екологічний імператив або екологічна свідомість) [9]. В працях Г. Шейніс, І. Кряж, А. Ільїної та інших досліджується екологічна свідомість як сутнісне ставлення до природи, взаємовідносини людини з природою [13]. При цьому, зазначає М Вересов, акцент робиться на вивченні психологічних особливостей сприймання як природи в цілому, так і окремих природних об’єктів, розкриваються окремі аспекти формування ставлення до природи, тобто логічна свідомість - єдність знань про природу і ставлення до неї як до цінності. Такий підхід дозволяє виділити реальність не тільки знання, але й змісту - ціннісно-змістовий рівень: для того щоб система понять, що формується у дитини, стала фактором становлення її особистісного ставлення, вона має включати ціннісний зміст предмета. В цілому ж екологічні знання дітей формують осмислений характер ставлення до живих істот і дають початок екологічній свідомості.

У свідомості, що відображає взаємовідношення людини з природою, можна виділити такі компоненти: знання про природні явища і закономірності, розуміння цілей, змісту і способів діяльності, оцінку зовнішнього і внутрішнього людського світу, самооцінку особистісної позиції у відносинах із дійсністю і людьми [16]. Але це не повинно ототожнювати свідомість і світогляд як специфічну його форму, що включає фундаментальні ідеї, які визначають світосприймання людини і є результатами узагальнення знань, досвіду емоційних оцінок; для екологічної свідомості цю роль виконує екологічна культура в якості необхідної частини світогляду.

Таким чином, процес формування екологічної культури як кінцева мета екологічної освіти характеризується такими аспектами:

1) загальні особливості:  а) ступінчатий характер (формування  екологічних уявлень; розвиток  екологічної свідомості і почуттів; формування переконань в необхідності  екологічної діяльності; вироблення навичок і звичок поведінки в природі; подолання в характері учнів споживацького ставлення до природи); б) тривалість; в) складність; г) активність;

2) психологічний аспект: а) розвиток екологічної свідомості; б) формування певних природовідповідних  потреб, мотивів, установок особистості; в) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок, звичок; г) виховання сили волі; д) формування значущих цілей екологічної діяльності.

Останнє обумовлює висунення  в процесі формування екологічної  культури таких завдань:

1) формування у людей  такої свідомості, ставлення до  природи, людини, в основі якого  лежить розуміння їх непротистояння  один одному: людина - суб’єкт («процесуальна  одиниця») загальних закономірностей  самоздійснення природних форм  побуту;

2) формування у підростаючого покоління екологічної свідомості, в тому числі глобальної, пов’язаної із осмисленням себе як суб’єкта, що мислить в масштабах усієї планети;

3) дотримання екологічного  підходу до учнів в системі  освіти, що полягає в тому, щоб  логіка організації навчальних середовищ і побудова технологій навчання відповідала загальноприродним закономірностям їх фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку;

4) створення в умовах масової  школи такого освітнього середовища, яке сприяло б формуванню у дітей екологічної свідомості - екологічного ставлення до природи і людини [15].

Отже, екологічну культуру можна розглядати як показник рівня екологічної свідомості людини, новий спосіб з’єднання його з природою, примирення з нею на основі глибшого її пізнання. Відбувається осмислення людиною своєї належності до світу, себе як особистості, невід’ємної частини природи своїх вчинків, бажань, інтересів, напрямів самовдосконалення, що складає суть екологічної самосвідомості, аспекту свідомості, що входить в екологічну культуру особистості.

Формування екологічної культури особистості, формування навичок, екологічних  знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи  як універсальної, унікальної цінності є основною метою шкільної екологічної освіти.

У Концепції екологічної освіти України зазначено, що формування екологічної  культури передбачає:

- виховання розуміння сучасних  екологічних проблем держави  й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності  (зв’язку локальних із регіональними та глобальними);

- відродження кращих традицій  українського народу у взаємовідносинах  з довкіллям, виховання любові  до рідної природи;

- формування усвідомлення безперспективності  технократичної ідеї розвитку  й необхідності заміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності живого й неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку;

-  формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи й стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв’язків та самообмеженості, подолання споживацького ставлення до природи;

-  розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному і глобальному рівнях, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів;

- розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров’я та вироблення навичок його збереження [11, с. 6].

Таким чином, в основі екологічної культури лежить відповідальне  ставлення особистості до навколишнього середовища, усвідомлення закономірностей розвитку природи та суспільства, розуміння того, що людина - частина природи.

Головною рисою екологічної  культури є вміння передбачати наслідки впливу людини на природу та вміння підпорядковувати всі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, турбота про збагачення природних ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2  Педагогічні умови формування екологічного виховання учнів  засобами позакласної роботи

 

Стосунки людини і  природи стали важливим предметом педагогіки порівняно недавно. Зрештою, якщо питання ставлення людини до власної природи – до власного тіла – має вже свою вікову історію, а сьогодні переростає у так зване «валеологічне виховання», то проблеми стосунків людини з довкіллям є порівняно свіжими.

Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею , якій не підвладні час, мода…

Екологічна  культура – всіх видів людської діяльності, так чи інакше  пов’язаних з пізнанням , освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.

Екологічна  культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.

Школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища.

Коли дитина приходить  до 1 класу. У неї  ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Тому завдання вчителя – сформувати мислення та культуру кожного учня, навчити молоде покоління жити за законами природи, домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за все живе на Землі, турбота про збереження природи стали рисами характеру кожної людини.

Навчання екології має  бути активним, цікавим, раціональним , максимально наближеним до життя, а у навчальному матеріалі не повинно бути перенасиченості психічною інформацією, яку діти неспроможні належним чином сприйняти.

В. О. Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину на одинці  з нею, годі сподіватись, що вона  під впливом навколишнього  середовища стане розумною, глибоко  морально, непримиренною до зла.

Тільки активна взаємодія  природою здатна виховувати найкращі людські якості.

Екологічна  культура учня охоплює:

1. знання про взаємозв’язки в природі та усвідомлення людини як її частини;
2. розуміння необхідності берегти навколишнє середовище;
3. розуміння естетичної цінності природи;
4. уміння і навички позитивного впливу на природу;
5. негативне ставлення до дітей, що завдають шкоди природному середовищу.

Свідоме і бережливе  ставлення кожної людини до природи  можливе тільки при наявності  екологічної культури , широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи  з дитинства. Знання  екологічних норм, закономірностей  розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблеми, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.

Метою екологічної культури, виховання є формування системи  наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального  ставлення до навколишнього природного середовища.

Зміст навчально –  виховної роботи  в цьому напрямі  полягає у розкриті перед дітьми багатогранної цінності природи 

Успіх екологічного виховання  значною мірою залежить від урахування

Ряду педагогічних вимог. При реалізації вимог екологічного виховання необхідний комплекс  таких методичних засобів і прийомів, щоб вивчення природи, будь – яке спілкування з нею залишилось в пам’яті дітей глибокий слід, обов’язково впливало б на почуття і свідомість.

Саме такий вплив справляють ігри, вікторини, екскурсії, народні прикмети, екологічні досліди, тому їх розглядають як важливу умову ефективного формування екологічної культури в учнів.

Успіх екологічного виховання  великою мірою залежить від врахування  ряду педагогічних вимог.

У вчених – педагогів  поки що не склалося єдиної думки в  питанні, які саме умови сприяють ефективному засвоєнню  учнями екологічних знань та вихованню їх на основі екологічної культури. На думку педагогів, головною умовою успішного формування в учнів екологічної культури є вміння поєднати навчальний матеріал  екологічного змісту із практичною діяльністю учнів у природному середовищі.   

Важливо брати до уваги  як і вікові, так і індивідуальні  особливості, риси характеру, ставлення  до навчання , потреби і здібності кожного учня. Лише за цієї умови вчитель може забезпечити свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, вибрати  у неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру .

Вивчення педагогічних умов екологічного виховання здійснюється   на основі ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду та власного досвіду роботи – це зокрема, такі  вимоги:

• комплексний підхід до вивчення природи, з використанням міжпредметних зв’язків;
• врахування вікових, індивідуально – психологічних особливостей учнів;
• організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчально та суспільнокорисної праці;
• вибір оптимальних норм, методів і приймів екологічного виховання;
• вплив вчителів на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища;
• єдність дій усього педагогічного колективу школи в екологічному вихованні учнів

Таким чином, екологічне виховання учнів має ряд специфічних  особливостей, а його розвиток повинен  відповідати комплексу педагогічних умов.

Позашкільна екологічна освіта  та виховання, як інтегральна  форма «екологізації» навчально  – виховного процесу, спрямована на:

• забезпечення потреб особистості у творчій  самореалізації, поглиблення і розширення шкільного базового рівня екологічної освіти;
• підготовку до активної професійної та громадської діяльності. Вона здійснюється всіма позашкільними навчально виховними закладами, творчими молодіжними об’єднаннями за місцем проживання, на підприємствах – недержавними молодіжними та дитячими осередками в позаурочний час. Завдання їх :
• виховання потреб спілкування з природою і безпосередня участь в її охороні;
• організація змістовного екологічного грамотного дозвілля в природі;
• підтримка юних талантів  і обдарувань для формування творчої та наукової еліти у галузі охорони довкілля, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді шляхом проведення олімпіад, конкурсів, фестивалів, та інших форм позакласної роботи. Вони здійснюються з врахуванням вікових можливостей і потреб школярів та учнівської молоді  через профільні позашкільні заклад і гуртки , клуби, зокрема – Український державний екологічно – натуралістичний центр дітей та молоді Міністерства освіти та науки України, Будинки дітей та юнацтва, товариства, спілки.