Методичні розробки уроків з екологічного виховання учнів засобами позакласної роботи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНЕ  ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМ ПФОРМУВАННЯ  ЕОКЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ……………………………………………………………..……………7

1.1Сутність ключових понять на  рівні сформованості  екологічного виховання учнів……………………………………………………………………8

1.2  Педагогічні умови  формування екологічного виховання  учнів  засобами позакласної  роботи…………………………………………………….23

Висновки до розділу І……………………………………………………34

 

РОЗДІЛ ІІ

ДОСЛІДНИЦЬКА  РОБОТА  З ПИТАННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ЕКОЛОГІЧНОГО  ВИХОВАННЯ  УЧНІВ…………………………………………………………………………….36

2.1 Методичні розробки  уроків з екологічного виховання  учнів засобами позакласної роботи  ……………………………………………………36

2.2  Результати дослідницької роботи……………………………………48

Висновки до розділу ІІ…………………………………………………   55

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 56

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..57

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  проблеми дослідження. Нагальною потребою сьогодення є подолання екологічної безграмотності людства, що спричинила кризову екологічну ситуацію в цілому світі і в нашій країні, зокрема. Для того щоб покращити становище, необхідно проводити екологічне й природоохоронне навчання і виховання, починаючи з перших днів перебування дитини в школі. Таке свідоме й цілеспрямоване виховання має бути неперервним не лише впродовж шкільного навчання, а й усього життя кожної людини. У зв’язку з цим чимраз більше дослідників (А. Волкова, Г. Карола, О. Листопад, Г. Пустовіт, В. Скутіна) доходять висновку, що екологічна криза є проявом світоглядної руйнівної духовності людини. Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що уроки природознавства повинні будуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини, а саме: співпереживання, співчуття, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, зорієнтоване на формування екологічної культури учнів.

Свідоме й бережливе  ставлення до природи, має формуватися  з дитинства, у сім’ї , в школі, і можливе воно лише за умови підвищення екологічної культури та знань особистості у даній галузі. У цій роботі необхідно проводити лінію на викорінення психології невичерпності природних ресурсів і споживацького ставлення до природи. Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення, у зв’язку з тим, що погіршилась екологічна ситуація у світі, мало приділяється уваги охороні й збереженню довкілля. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до природи - це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння та бажання активно захищати, покращувати природне середовище.

У методичній літературі вказано на ще існуючі недоліки в  справі формування екологічної культури учнів, а також визначено окремі заходи і шляхи підвищення ефективності даного процесу. Зокрема, робиться акцент на необхідність розкриття системи екологічних знань під час вивчення всіх навчальних предметів; вказується, що всі види суспільно корисної і продуктивної праці повинні мати екологічну спрямованість, а природоохоронна робота має відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти засвоєнню молодшими школярами екологічних правил та норм поведінки у природному середовищі.

Створення нового ставлення  людини до природи - завдання не тільки соціально-економічне, але й споживацьке. Воно випливає із необхідності формувати екологічну культуру, в основі якої лежить нерозривний зв’язок людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому значенні цього слова розуміється освіта, розвиток і виховання у вузькому значенні слова.

Мета екологічного виховання школярів - формування відповідного ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це допускає дотримання споглядацьких і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його організації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.

Сама природа розуміється  не тільки як зовнішнє відносно людини середовище - вона включає людину. Ставлення  до людини, до природи не лише тісно пов’язане з сімейними, суспільними, міжособистісними, виробничими відносинами, але й охоплює всі сфери свідомості людини: наукову, політичну, ідеологічну, художню, етичну, естетичну, правову.

Відповідальне ставлення  до природи означає розуміння законів природи, проявляється в дотриманні етичних і правових принципів природокористування, в активній діяльності із вивчення та охорони навколишнього середовища, у правильному природокористуванні, у боротьбі зі всім, що згубно впливає на довкілля. Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозв’язаної наукової, етичної, правової, естетичної і практичної діяльності вчителя, спрямованої на вивчення та покращення відносин між природою і людиною. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є етична турбота про майбутні покоління.

Процес формування екологічної  культури повинен бути безперервним і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди.

Мета дослідження : 1. Уточнити сутність поняття «екологічна культура школяра», а також систему понять, які співвідносяться з цією категорією; 2. Довести важливість і необхідність екологічного виховання у сучасній школі; 3. Вивчити психолого – педагогічну літературу з питання екологічного виховання школярів в процесі позакласної роботи; 4. Проаналізувати теоретико – методологічні підходи до формування екологічної культури.

Завдання дослідження :1. Розглянути історію виникнення екологічної освіти, концепції відомих педагогів минулого щодо екологічного виховання учнів; 2. Розкрити сутність та цілі екологічного виховання  в сучасній школі;

3. Визначити найефективніші  методи виховання  в процесі  позакласної роботи, щодо екологічного виховання учнів; 4. Обґрунтувати дидактичний принцип зв’язку навчання  з практикою на прикладі діяльністного підходу  у екологічному навчанні; 5. Довести, що гра є одним з найефективніших засобів екологічного виховання школяра.

Об’єкт  дослідження : процес екологічного виховання учнів на позакласній роботі

Предмет дослідження : методи та прийоми здійснення екологічного виховання у сучасній школі.

Методи дослідження : Емпіричні методи: спостереження, бесіда з учнями та вчителями, тестування. Статистична обробка даних.

База дослідження: Дослідницька робота проводилась на базі середньої ЗОШ №69 м. Кривого Рогу серед учнів 5-х класів.

Структура роботи : курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, що нараховує близько 30 джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ

ТЕОРЕТИЧНЕ  ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ                                                   ЕОКЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ ПОЗАКЛАСНОЇ

 

1.1 Сутність  ключових понять на  рівні сформованості   екологічного виховання учнів 

 

Природа - джерело життєдіяльності людини. Однак упродовж тривалого часу відбувається руйнація життєтворчих основ, що загрожує знищенням не лише людини, а і всього живого на Землі. Забруднення навколишнього середовища є одним із найсуттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя й здоров’я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень. Екологічні умови, що склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя. Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких екологічних наслідків, згубно позначилася на здорової людей.

Постала негайна потреба змінити світоглядні парадигми та світосприйняття. Адже саме від’ємний приріст населення, «екологічні» захворювання - найгостріші й найболючіші проблеми для України. Розв’язання їх можливе за умови формування принципово нового мислення - екологічного та виховання екологічної культури особистості. Турботою про екологічне благополуччя природного середовища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, навчальні посібники.

Тривалий час основною причиною виникнення екологічних проблем вважалось застосування недосконалих промислових і сільськогосподарських технологій. Більш глибокий аналіз сучасного стану показав, що розв’язання даних проблем неможливе без розширення поняття екологічної культури суспільства, найбільш продуктивне формування якої припадає на старший дошкільний і молодший шкільний вік. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є підвищення екологічної грамотності учнів, формування у них навичок економного, бережливого використання природних ресурсів, формування активної гуманної позиції по відношенню до природи, тобто виховання у школярів екологічної культури, зазначає Т. Тарасова [23, с. 61-62].

Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховання у дітей відповідального ставлення до природи - складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями та уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, покращувати навколишнє природне середовище.

Засадою формування феномена культури є унікальність феномена особистості  як універсальної єдності можливостей мислити, вміти і могти [2].

Екологічна культура визначає способи  і форми взаємовідносин людини із навколишнім середовищем.

Із позиції культурології екологічна культура (з лат. cultura - виховання, розвиток, шанування) - це «осмислене ставлення  до природи у людини, яке забезпечує збереження, збагачення навколишнього  середовища і створює сприятливі умови для життя та існування людини»; «міра і спосіб реалізації та розвитку сутнісних сил людини, екологічної свідомості і мислення в процесі духовного й матеріального освоєння природи і підтримання її цілісності» [6, с. 15].

Е. Маркарян підкреслює, що екологічна культура є компонентом культури суспільства в цілому і включає осмислення засобів, завдяки яким здійснюється безпосередній вплив людини на природу та її духовно-практичне освоєння (знання, культурні традиції, ціннісні установки і т. ін.) [19]. При такому підході екологічна культура притаманна будь-якому суспільству як спосіб його адаптації до біофізичного оточення. Дійсно, знання про природу, її взаємозв’язки із суспільством, способи збереження, інтерес до її компонентів, морально-естетичні почуття по відношенню до неї, позитивна різноманітна діяльність з її охорони (в тому числі достойна поведінка, її пізнавальні, санітарно-гігієнічні, естетичні мотиви) - все це різною мірою притаманне усім людським поколінням.

На думку В. Сергеєвої та О. Семенюк, за своєю сутністю екологічна культура є своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності. Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-естетичні почуття та переживання, зумовлені взаємодією з природою, екологічно доцільна поведінка у довкіллі [2].

Деякі вчені екологічну культуру розглядають як культуру єднання людини з природою, гармонічне злиття соціальних потреб людей із нормальним існуванням та розвитком середовища. Зокрема, І. Звєрєв, А. Захлєбний, І. Суравегіна, Л. Симонова-Салєєва характеризують людину, що оволоділа такого роду культурою, як таку, що підкорює всі сили своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення навколишнього середовища, не допускає його руйнування і забруднення [15]. Тому необхідно оволодіти науковими знаннями, засвоїти моральні ціннісні орієнтації по відношенню до природи, а також виробити практичні уміння і навички по збереженню сприятливих умов навколишнього середовища.

Проте, будучи невід’ємним компонентом світогляду людини, екологічна культура за своєю структурою є складним синтетичним утворенням, всі складові якого знаходять відображення в сучасному навчальному процесі початкової школи. При цьому слід також зазначити, що до цього часу не існує єдиної точки зору на різноманітність структурних компонентів екологічної культури. Зокрема, Б. Ліхачов, розглядаючи сутність екологічної культури як «органічну єдність екологічно розвинутих свідомості, емоційно-практичних станів і науково обґрунтованої вольової утилітарно-практичної діяльності», використовує для її характеристики такі поняття, як «екологічне виховання», «екологічна уява», «екологічні відчуття» і «дієво-практичне вольове, екологічно обґрунтоване, практичне ставлення до природи, поведінка в ній відповідно з об’єктивними законами взаємодії, нормами права, моралі, естетики, доцільності» [13, с. 246-247, 251-252].

Контакт із природним  довкіллям людина починає з раннього віку. Саме тоді закладаються початки  екологічної культури особистості. Цей процес має ґрунтуватися на психологічній особливості молодших школярів. Серед останніх важливим є підвищена емоційна чутливість, не сформованість пізнавальної та вольової сфер. У ставленні до природи дитина не диференціює своє «Я» від навколишнього світу (егоцентризм), не розрізняє межу між «людським» і «нелюдським» (антропоморфізм), у неї переважає пізнавальний тип ставлення (який об’єкт на дотик, смак, а не милування ним) порівняно з емоційно-почуттєвим та практично дієвим. Психологічні особливості ставлення дітей молодшого шкільного віку до природи визначають педагогічну стратегію формування основ їх екологічної культури.