Методичні розробки уроків з екологічного виховання учнів засобами позакласної роботи

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Мая 2013 в 17:11, курсовая работа

Описание работы

Завдання дослідження :1. Розглянути історію виникнення екологічної освіти, концепції відомих педагогів минулого щодо екологічного виховання учнів; 2. Розкрити сутність та цілі екологічного виховання в сучасній школі;
3. Визначити найефективніші методи виховання в процесі позакласної роботи, щодо екологічного виховання учнів; 4. Обґрунтувати дидактичний принцип зв’язку навчання з практикою на прикладі діяльністного підходу у екологічному навчанні; 5. Довести, що гра є одним з найефективніших засобів екологічного виховання школяра.
Об’єкт дослідження : процес екологічного виховання учнів на позакласній роботі
Предмет дослідження : методи та прийоми здійснення екологічного виховання у сучасній школі.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМ ПФОРМУВАННЯ ЕОКЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ……………………………………………………………..……………7
1.1Сутність ключових понять на рівні сформованості екологічного виховання учнів……………………………………………………………………8
1.2 Педагогічні умови формування екологічного виховання учнів засобами позакласної роботи…………………………………………………….23
Висновки до розділу І……………………………………………………34

РОЗДІЛ ІІ
ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА З ПИТАННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ…………………………………………………………………………….36
2.1 Методичні розробки уроків з екологічного виховання учнів засобами позакласної роботи ……………………………………………………36
2.2 Результати дослідницької роботи……………………………………48
Висновки до розділу ІІ………………………………………………… 55
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 56
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..57

Работа содержит 1 файл

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ.doc

— 328.50 Кб (Скачать)

Уявлення про природу як про  духовну цінність дає змогу особистості  відчути єдність людини і природи  на психологічному, особистісному рівні. Водночас духовна взаємодія з природою має великий вплив на розвиток особистості, а також її мотиваційної сфери у ставленні до природного довкілля, що має стати основою в екологічному вихованні учнів.

Вагоме місце повинно відводитись і формуванню когнітивного (інтелектуального) каналу формування екологічної свідомості, завдяки якому відбувається інтелектуалізація емоційної сфери. Вроджену потребу дітей у пізнанні можна вчасно задовольнити за допомогою дорослого, який має відповідну кваліфікацію [17].

Тож сьогодні завдання педагогів - виховувати екологічно свідому людину, яка б  не вміло виправляла свої помилки, а  й навчилась їх передбачати, знаходити  альтернативу у стосунках між  людством і природою. Екологічне виховання  повинно займати провідне місце у навчальних закладах, адже набуті в цей час знання перетворюються у тривалі переконання. Школярі, в яких сформується екологічна культура, будуть дбайливо ставитись до оточуючої природи, зазначає В. Деревянко [7]. Саме тому виникає необхідність розпочинати виховання екологічно свідомого і культурного громадянина вже з дитячого віку.

Як зазначає О. Біда, в методиці викладання природознавства поняття «екологічна культура» вживається у різних аспектах, а саме:

1) по-перше, це поняття  розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття «екологічна культура» має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства і його матеріального та духовного розвитку, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі;

2) по-друге, у педагогічному аспекті  поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи [2].

Екологічна культура суспільства  і екологічна культура особистості  пов’язані між собою. Екологічна культура населення - це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні. Таким чином, екологічна культура - це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність людини, суспільства і природи.

У нашому дослідженні поняття «екологічна культура» ми вживаємо у другому значенні, а саме як екологічну освіченість людини, тобто сформованість у неї системи природничих знань, умінь, навичок, поглядів, переконань та моральних почуттів, що ґрунтуються на свідомому ставленні до природи як до універсальної, унікальної цінності, а також практичну участь у раціональному використанні природних багатств.

Педагогічним процесом, спрямованим  на формування екологічної культури особистості, є екологічна освіта і  виховання.

Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова  вважають, що екологічне навчання і виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів [21].

О. Біда підкреслює, що поняттям «екологічне виховання та освіта»  визначається єдина система заходів, спрямована на формування тих якостей  людини, які необхідні для гармонійних  відносин суспільства та природи [2].

У «Концепції неперервної  екологічної освіти та виховання  в Україні» зазначається, що актуальність екологічного виховання і освіти учнів як необхідної умови для  утвердження нового екологічного мислення суспільства полягає в тому, що воно формує систему поглядів, переконань, які базуються на загальнолюдських нормах і законах розвитку природи, сприяє тісному взаємозв’язку майбутніх громадян із вирішенням конкретних екологічних проблем, передбачає цілеспрямоване систематичне засвоєння учнями знань про взаємодію людини та природи [11, с. 3]. А відтак, екологічне виховання повинно становити цілісну систему, що охоплює все життя людини. Воно мусить мати на меті формування в людини світогляду, заснованого на уявленні про єдність із природою та спрямованість культури і всієї практичної діяльності не на експлуатацію природи і навіть не на збереження її в первинному вигляді, а на її розвиток. Адже подальший розвиток людства може відбуватися тільки разом із подальшим розвитком природи, її розмаїттям та багатством [20].

Екологічне  виховання - це створення умов для засвоєння людиною екологічної культури, виробленої суспільством, з її зміною в наступності поколінь, підкреслює А. Ільїна [13]. Екологічна культура набуває особистісного, індивідуального трактування - як прийнятий людиною спосіб гармонійної динамічної взаємодії з оточуючим її природним світом (система ціннісних орієнтацій), так і глобальне звучання - узагальнений культурно-екологічний досвід усього людства (екологічна етика). При цьому перша індивідуальна інтерпретація дає можливість говорити про різний рівень сформованості екологічної культури особистості, що має значення як параметр оцінки її динаміки в плані екологічного виховання. Таким чином, в сучасній педагогічній науці під екологічним вихованням розуміють неперервний процес навчання, виховання, розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природного середовища та здоров’я (див. рис. 1) [16].

В цьому світлі наявність  у учнів екологічної культури обумовлено сформованістю певних ціннісних орієнтацій, готовністю до діяльності на благо природи на основі екологічних знань та умінь, природовідповідних дій під час самостійного спілкування з нею. Проте, проаналізувавши стан навчально-виховного процесу в школі, З. Запорожан [15], А. Захлєбний [8], І. Звєрєв [11], Г. Пустовіт [18] та інші справедливо зазначають, що він спрямований в основному на розвиток інтелектуальної сфери молодших школярів і менше всього орієнтований на становлення емоційно-моральних ставлень до природи, тоді як відомо, що екологічне виховання здійснюється на основі розвитку інтелектуально-емоційної сфери, тобто на основі взаємозв’язку знань і почуттів.

Разом із тим, В. Зотов  стверджує, що в останні роки з’явилась  тенденція розглядати екологічне виховання  як один із важливих аспектів соціалізації особистості, що означає:

1) уміння здійснювати  соціальні ролі і позиції, без  яких неможлива взаємодія суспільства і природи, безболісне і безпечне для обох сторін;

2) наявність певних  орієнтацій у вигляді оцінних  суджень, провідних ідей, норм  і соціально значущих мотивів  поведінки;

3) сформованість «критичного»  мислення, уміння передбачити наслідки своєї поведінки, «екологічна рефлексія»;

4) здатність емоційного, морально-естетичного переживання актів спілкування з природою [10].

Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної  вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять:

а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера;

б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство - природа - людина» і  осмислення місця, функцій людини в  цій системі;

в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній [16].

Останнє обумовлює правомірність  виділення наступних завдань  екологічного виховання учнів школи на сучасному етапі:

  • засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки;
  • розуміння різносторонньої цінності природи як джерела матеріального і духовного розвитку суспільства;
  • оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення;
  • вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності людини в природі;
  • формування розуміння взаємозв’язків у природі;
  • розвиток духовної потреби в спілкуванні з природою, осмислення її позитивного впливу на людину, прагнення до пізнання навколишньої дійсності в єдності з переживаннями морального характеру;
  • формування прагнення до активної діяльності з покращення і збереження середовища, пропаганди природоохоронних знань, нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі [20].

Екологічне виховання  утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових  особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров’я [15]. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв’язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої. [16].

 Структура  екологічної культури

1. Варіативні компоненти: екологічне світорозуміння (відповідність поглядів сучасній картині світу), ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього, екологічна самосвідомість. Курсивом позначені компоненти екологічної культури, що виділяються традиційно.

2.   Екологічні знання і уміння формують екологічну свідомість.

3. Екологічні переконання і світогляд нерідко розглядаються як фундаментальна основа екологічної культури.

4. Система екологічних цінностей: людина - органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном - атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.

 Основні  аспекти змісту екологічної освіти (за Н.М. Мамедовим)

Таким чином, метою сучасної екологічного освіти і виховання в школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практично-дієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров’я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини. Вони, на думку більшості вчених (Л. Бобильової, А. Захлєбного, Н. Виноградової, Т. Іванової та інших), покликані розв’язувати такі завдання:

1) засвоєння провідних  ідей, основних понять і наукових  фактів про природу, на базі  яких визначається оптимальний  вплив на неї, відповідно до  її законів;

2) розуміння багатосторонньої  цінності природи як джерела  матеріальних, духовних сил суспільства  і кожної людини;

3) оволодіння знаннями, практичними уміннями і навичками  раціонального природокористування,  розвиток здатності оцінювати  стан довкілля, приймати правильне  рішення з його покращення, передбачати  можливі наслідки своїх дій  і не допускати негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-корисної діяльності;

4) осмислене дотримання  норм поведінки в природі, що  виключає нанесення їй шкоди,  забруднення чи руйнування природного  середовища;

5) розвиток потреби  спілкування з природою, сприймання  її позитивного впливу; прагнення до пізнання реального світу в єдності з морально-етичними переживаннями;

6) активізація діяльності  з покращення природного середовища, нетерпиме ставлення до людей,  які причиняють їй зло, бажання  зупинити його, участь у пропаганді ідей охорони природи [12].

Все це обумовлює важливість формування у учнів потреби спілкування з природою, інтересу до пізнання її законів; установок і мотивів діяльності, спрямованих на осмислення універсальної цінності природи, раціонального характеру природокористування; переконань у необхідності збереження природи, піклування про збереження здоров’я свого та інших людей як суспільної цінності, потреба приймати участь в роботі із вивчення та охорони природи, пропаганди екологічних ідей; системних наукових знань про єдність людини, суспільства і природи, способи оптимізації норм природокористування як матеріальної основи; системи морально-естетичних ціннісних екологічних орієнтацій; уміння використовувати моральні й правові принципи, норми і правила екологічно грамотного ставлення до навколишньої природи в реальній поведінці; умінь використовувати знання про дію природних законів, способи охорони природи, бережливого ставлення до неї в трудовій, суспільно корисній та практичній діяльності.

У процесі екологічного виховання і навчання відбувається розвиток інтелектуальної (здатності до цілісного аналізу екологічних ситуацій), емоційної (естетичного сприйняття і оцінки середовища) і вольової (переконань у можливості розв’язання екологічних проблем, прагнень до поширення екологічних знань і особистої участі в практичних справах із захисту навколишнього середовища) сфер людини. Принципи його здійснення:

- міждисциплінарний підхід  до формування екологічної культури: визначення функціонального предмету  в загальній системі екологічного виховання, забезпечення міжпредметних зв’язків, підходів;

- системність і неперервність  вивчення екологічного матеріалу;

Информация о работе Методичні розробки уроків з екологічного виховання учнів засобами позакласної роботи