Управлінські рішення у менеджменті підприємства

p align="justify">     

       

     

     

     

     

     

      

     Рис. 1.5.  Стилі прийняття рішень у менеджменті [10]. 

     Стилю «урівноваженого типу» притаманна вже сформована вихідна ідея, яка виникла в результаті попереднього аналізу умов і вимог завдання. Урівноваженість виявляється в тому, що гіпотези як такі та їх перевірка однаково приваблюють увагу менеджерів. Така тактика прийняття рішення є найпродуктивнішою [7].

     «Імпульсивний»  стиль прийняття управлінських  рішень притаманний менеджерам, у  яких процес висунення гіпотези різко  переважає над діями щодо її перевірки  та уточнення. Такий менеджер легко генерує ідеї, проте мало піклується про їх оцінку. Це призводить до того, що процес прийняття рішень відбувається спонтанно за відсутності етапу обґрунтування й перевірки. В практичній діяльності імпульсивність рішень може призвести до того, що керівник намагатиметься реалізувати рішення, які недостатньо обмірковані й обґрунтовані [10].

     «Інертні  рішення» є характерними для менеджерів, які приймають їх досить невпевнено й обережно. Після висунення вихідної гіпотези, її уточнення відбувається досить повільно. Оцінка її є занадто критичною, кожний крок такий керівник перевіряє неодноразово, що призводить до подовження процесу прийняття рішень.

     «Ризиковані рішення» нагадують імпульсивні, проте  відрізняються від них певними  особливостями індивідуальної тактики. Якщо імпульсивні рішення минають етап обґрунтування гіпотези, то ризиковані його не обходять, але їх оцінка відбувається лише після того, як виявиться якась невідповідність. Кінець-кінцем хоча й із запізненням, елементи побудови гіпотези та результати її перевірки урівноважуються [18].

     «Рішення  обережного типу» характеризуються особливою ретельністю оцінки гіпотези й критичністю. Такі рішення притаманні менеджерам, які перш ніж дійти  якогось висновку, роблять багато різноманітних підготовчих дій. Для даних рішень є притаманною упереджувальна оцінка. «Обережні» керівники більш чутливі до негативних наслідків своїх дій, ніж до позитивних. їх лякають припущені помилки. Тому їх тактична лінія – уникнути помилок.

     Групове (колективне) рішення значною мірою  дозволяє знизити степінь ризику, проте потребує більш складної процедури. Серед колективних рішень особливо часто зустрічаються «непомітні рішення», коли хтось із учасників вносить певну пропозицію щодо обговорюваного питання й виникає дискусія. Чіткої позиції ніхто свідомо не виражає, а рішення виникає наче саме по собі.

     У разі, якщо рішення приймає авторитетна  особа («авторитетне рішення»), це може призвести до ефективних наслідків, коли авторитет зумів до прийняття  рішення уважно вислухати точки  зору членів групи й використав таким чином їхню думку. Проте необхідно відмітити, що члени групи в такому разі не сприймають прийняте рішення як власне.

     «Рішення  меншості» приймається тоді, коли, меншість, підтримуючи одне одного, проводить свою пропозицію. Ті у кого не було певної пропозиції відчувають, що рішення прийняте під тиском. Як відомо, мовчання зовсім не обов’язково є знаком згоди. Це можна помітити одразу ж після прийняття рішення в процесі кулуарних бесід [20].

     «Компромісні  рішення» приймаються в тому разі, коли сторони не можуть домовитись щодо прийняття певного рішення. Тоді приймається рішення, яке власне ніхто й не пропонував. Приймається таким чином, середнє рішення, яке не задовольняє ані ту, ані іншу сторони. Таке рішення легко порушити при виконанні.

     «Рішення більшості» вважається демократичним і успішним. Воно часто виникає в процесі голосування. У тих, хто залишився в меншості, виникає відчуття, що вони не зуміли досить чітко висловити свою позицію. В цьому разі меншість очікує, коли зміниться співвідношення сил, щоб зупинити здійснення прийнятого більшістю рішення [18].

     «Рішення  взаєморозуміння» виникає в результаті дискусій, а не голосування. Дискусія продовжується доти, поки кожний із учасників не зможе хоча б частково схвалити висунуту пропозицію. При цьому всі відчувають, що вони вплинули на прийняття рішення. Таке рішення не потребує безпосередньої одностайності, проте, оскільки дискусія продовжувалася досить довго, кожний знає чому дійшли до такого рішення.

     «Одностайне рішення» є досить рідким явищем. Повної одностайності в принципі досягти неможливо, й тому його не потрібно ставити умовою прийняття рішення [24].

     «Групові  рішення» є поєднанням багатьох індивідуальних рішень і це підвищує їх ефективність. Для того, щоб управлінські рішення були ефективними, слід враховувати ряд факторів: ієрархію в прийнятті рішень, використання цільових міжфункціональних груп, використання прямих горизонтальних зв'язків і централізацію керівництва. Ієрархія в прийнятті рішень визначається делегуванням повноважень щодо прийняття рішень тому управлінському рівню, який має більше необхідної інформації й безпосередньо бере участь в реалізації прийнятого рішення. Контакти з підлеглими, які знаходяться більш, ніж на один ієрархічний рівень нижче (вище), не припускаються. Використання цільових міжфункціональних груп уособлює те, що члени, які входять до складу таких груп, відбираються з різноманітних підрозділів і управлінських рівнів підприємства. Використання безпосередніх (прямих) горизонтальних зв’язків передбачає збір і обробку інформації без звернення до керівництва вищого рівня. Централізація керівництва це фактор, який ґрунтується на тому, що процес прийняття управлінських рішень повинен відбуватись за участю безпосередніх керівників, а не керівників більш високого рівня.

     Особливу  роль в ефективності прийнятих рішень відіграють методи доведення їх до виконавців [3]. Вважається, що вміння передавати завдання виконавцям є головним джерелом ефективності прийнятого рішення. В зв'язку з цим виділяють чотири основні причини невиконання рішень:

     – рішення було недостатньо чітко сформульованим менеджером;

     – рішення було ясно і чітко сформульованим, але виконавець його не усвідомив;

     – рішення чітко сформульоване і виконавець його добре усвідомив, але у нього не було необхідних умов і засобів для його виконання;

     – рішення було чітко сформульоване, виконавець його засвоїв і мав всі необхідні засоби для його виконання, але у нього не було внутрішньої згоди з варіантом рішення, який запропонував менеджер. Виконавець в даному разі може мати свій, більш ефективний, на його думку, варіант вирішення даної проблеми.

     Таким чином, визначивши в першому розділі дипломної роботи теоретичні основи управлінських рішень у менеджменті підприємства можна зробити висновок, що фіксований управлінський акт, який спрямовує діяльність трудового колективу у русло досягнення цілей, поставлених перед організацією або особою називається управлінськими рішеннями.

     Процес  прийняття управлінських рішень відбувається циклічно. Він починається  з виявлення невідповідності параметрів плановим завданням і закінчується прийняттям і реалізацією рішень, завдяки яким можна ці відхилення ліквідувати. Управлінські рішення передбачають пошук найбільш ефективного й раціонального варіанта для досягнення кінцевого результату. Процес прийняття й реалізації рішень – це послідовна зміна взаємопов’язаних стадій, та етапів дій менеджера, які розкривають технологію розумового пошуку істини й аналізу похибок.. Він включає цілий ряд стадій і операцій. Ефективність управлінських рішень залежить не лише від їх оптимальності, але й від форми доведення до виконавців (оформлення рішень та особистих якостей керівників і підлеглих). Організація виконання прийнятих керівництвом підприємства рішень є специфічною діяльністю менеджерів. Вона передбачає, що менеджери повинні тримати в полі зору всі рішення, знаходити способи впливу на них і керувати ними.

 

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «БОБРОВИЦЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД» 

2.1. Загальна характеристика ПАТ «Бобровицький молокозавод» 

     Публічне акціонерне товариство «Бобровицький молокозавод» являється одним із підприємств України, яке працює в галузі молочної промисловості.

     Юридична  адреса товариства: вул. Чернігівська, 50, місто Бобровиця Чернігівської області.

     ПАТ «Бобровицький молокозавод» створене по рiшенню засновникiв вiд 29 вересня 1997 року (Протокол № 1) у складi ТОВ «Спiльне пiдприємство iз iноземними iнвестицiями «РТС» та фiзичними особами - акцiонерами ПАТ «Чернiгiвмолпром». Його статут в новiй редакцiї затверджено на загальних зборах акцiонерiв вiд 26 березня 2008 року та зареєстровано державним реєстратором 06 серпня 2008 року пiд № 1 041 105 0015 000088 [18]. Станом на 31 грудня 2010 року товариство має дочiрнє пiдприємство «Престиж», сума внеску до статутного капiталу якого визначена в сумi 10250,00 грн. Статутний фонд ПАТ «Бобровицький молокозавод» становить 3000 тис. грн. який поділено на 2857143 простих імених акцій номінальною вартістю 1,05 грн.

     Частка  держави у статутному фонді відсутня.

     Основними виробничими цехами на заводі є:

• апаратний цех (виробляється тваринне масло);
• цех сухого знежиреного молока, в якому виробляють сухе молоко та твердий сир;
• цільномолочний цех, де виробляють молоко, сметану, кефір, ряжанку, творог різної жирності;
• апаратний цех.

     Безпосередню  участь у виробничих процесах беруть інженер-хімік, інженер-бактеріолог, інженер-технолог по виробництву цільномолочної продукції, інженер-радіофізик, технік-бактеріолог, які контролюють виконання відповідних виробничих процесів. Підприємство має власний автопарк площею 1,055 га, який налічує до 45 молоковозів.

     Основними видами продукції, що випускаються на заводі є сухе знежирене молоко, твердий сир, масло тваринне та цільномолочна  продукція.

     Особливістю молочного виробництва є насамперед те, що для нього характерна широка номенклатура продукції, що випускається, асортимент і кількість окремих видів якого може вимагати змін із-за об’єктивних факторів (зміни якості сировини, що надходить на підприємство, зміни попиту, стану обладнання тощо) в умовах переробки швидкопсувної сировини та напівфабрикатів. Таким чином, для молокозаводу особливу роль має визначення ефективної стратегії управління виробництвом. Це можливо в умовах своєчасної та об’єктивної інформації про стан виробництва.

     Технологічна  служба підприємства складається з висококваліфікованих технологів, які повсякчас дбають про якість продукції, постійно удосконалюють технологію, використовуючи наявні обладнання та установки, які потребують оновлення. Розглянемо процеси виробництва основних видів продукції на ПАТ «Бобровицький молокозавод».

     1. Технологічний процес виробництва сухого незбираного молока включає наступні стадії [16]:

• приймання і оцінка якості сировини;
• нормалізація (незбиране молоко нормалізують знежиреним молоком, маслянкою або вершками, в залежності від вмісту сухих речовин та жиру в прийнятому молоці);
• пастеризація (режими теплової обробки має забезпечувати високу ефективність знезаражування всього спектра мікрофлори молока та інактивацію ферментів з максимально можливим збереженням його первинних властивостей);
• згущення (процес видалення частини вільної вологи із сировини за умови, що система залишається у стані плинності);
• гомогенізація згущеного молока (зниження масової частки вільного жиру суміш гомогенізують на одно- або двоступінчастому гомогенізаторі);
• сушіння (одержання сухих молочних продуктів лежить принцип консервування – ксероанабіоз, який ґрунтується на видаленні з сировини вологи до мінімальних значень);
• охолодження сухого молока;
• розфасовка та маркування;
• зберігання й транспортування.

     2. Технологія виробництва сиру складається із наступних процесів [14]:

• переробка молока: для переробки на сир використовується лише сиропридатне молоко, що відповідає вимогам ДСТУ 3662-97 і технологічним інструкціям з виробництва твердих сичужних сирів;
• формування сиру:  сукупність технологічних операцій, спрямованих на відділення сирного зерна від сироватки та утворення з нього монолітних індивідуальних сирних голівок або блоків потрібної форми, розміру, маси;
• пресування: пресування сиру проводиться з метою ущільнення сирної маси, видалення залишків вільної (міжзернової) сироватки та утворення замкненого і міцного поверхневого шару (скоринки сиру);
• посол сиру в розсолі: харчова сіль відіграє роль смакового інгредієнта, що надає продукту специфічний смак і гостроту. Також сіль є регулятором мікробіологічних та ферментативних процесів;
• обсушування: обсушування сиру проводиться для видалення вологи із поверхні головки у спеціальному приміщенні або посольному відділенні протягом 1-6 доби при температурі 10(+/-2)°С і відносній вологості повітря від 90 до 95%.
• упаковка сиру: сир перед визріванням пакують у полімерну плівку або полімерне покриття на спеціальному устаткування і доправляють у камери визрівання сирів;
• визрівання: визрівання сиру являє собою складний комплекс взаємопов'язаний мікробіологічних, біохімічних і фізико-хімічних процесів, що протікають у сирній масі;
• зберігання: сири, що досягли кондиційної зрілості, перед відправкою з підприємства сортуються і оцінюються за якістю. Оптимальні строки зберігання і реалізації при температурі від 0 до 6°С і відносній вологості повітря від 80 до 85% складають не більше 4-х місяців.