Управління керівною діяльністю

пропозицій  письмово", чи "Я обов'язково передам керівництву Ваші пропозиції", чи "Дозвольте, я з'ясую можливості організації зустрічі".

  Якщо ініціатива щодо зустрічі йде від вас, пам'ятайте, що, визначаючи час і місце зустрічі, необхідно зауважити: "Якщо це Вас влаштовує.." Це пов'язано з тим, що за традиціями ділового спілкування конкретні деталі можливої зустрічі (місце, час, кількість перекладачів тощо] визначає сторона, яку запрошують на переговори. В організаціях, яким необхідно часто вести переговори, створюється спеціальна протокольна служба, функціями якої є підготовка програми перебування делегації партнерів, бронювання місць у готелі, забезпечення транспортом, підготовка приміщення для переговорів, складання плану візитів, екскурсій тощо. Протокольна служба стежить за вчасним розсиланням запрошень на переговори всім зацікавленим особам із зазначенням мети переговорів, часу початку та закінчення їх, місця проведення, умов проживання, харчування тощо. Необхідно перед переговорами ще раз попередити телефоном чи особисто всіх учасників переговорів.

  У найзагальнішому вигляді програма прийому партнерів має враховувати такі моменти:

• організація процесу переговорів;
• організація процедури підписання прийнятих   документів, екскурси на підприємство;
• офіційні візити, прийоми;
• відвідування музеїв, виставок, театрів;
• організація прес-конференцій тощо.

  У програмі треба запланувати один вільний вечір для гостей: вони часто використовують його для організації зустрічних прийомів. Крім того, в програмі кожного дня доцільно залишати вільний час для другого сніданку, короткого відпочинку та особистих справ, наприклад, для покупки сувенірів. Делегації, які прибувають на 2-3 дні, краще приймати в будні протягом тижня, не залишаючи їх на суботу й неділю. Важливе значення для проведення та результатів переговорів має добір членів делегації для переговорів. Робочою групою вважається така, що складається з чотирьохшести осіб. До складу делегації слід включити спеціалістів, здатних прийняти рішення самостійно, без санкції вищого керівництва. До складу групи входять керівник, фахівець з технічних проблем, радник з економічних та фінансових питань, юрист.

  Для роботи делегацій необхідно підготувати приміщення. Це повинна бути непрохідна кімната, тепла, добре освітлена, з чистим повітрям, бажано, щоб в інтер'єрі відчував ся смак господаря. Учасників переговорів треба посадити в зручні крісла. В кімнаті не повинно бути телефону. Форма столу має бути така, щоб всі учасники переговорів добре бачили один одного. На стіл треба покласти папір, ручки, олівці. Бажано на кожному місці поставити табличку з іменем та посадою особи. На вхідні двері добре б повісити табличку з написом: "Ідуть переговори, не входити". Мова речей свідчить: якщо на столі немає попільничок, це означає, що курити не бажано. Під час складання плану розмови обов'язково приблизно визначте термін розгляду окремих питань. Іноді для кожного питання слід підготувати свій тактичний план його розв'язання. Більш важливі проблеми треба розглянути передусім, коли партнери ще не втомились та для того, щоб вистачило часу для їх розгляду. В той же час психологи радять першими ставити ті питання, на які партнери здатні дати ствердні відповіді. Це надасть переговорам позитивного емоційного заряду.

      Основні етапи ведення переговорів:

1. привітання і обмін люб’язністю
2. ознайомлюючий виступ( що ми хочемо,що пропонуємо і т.п)
3. заперечення, питання, поправки, уточнення
4. підведення підсумків, уточнення строків
5. обговорення часу і умов наступної зустрічі
6. обмін люб’язністю, прощання

Нормування  праці

    Раціональне використання персоналу значною мірою визначається станом нормування праці. Наукове обґрунтування кількості і якості праці є одним із важливих завдань теорії управління персоналом. Науково обґрунтовані норми праці виконують функцію міри її оплати. В обґрунтованих нормах акумулюється ефективність використання техніки, прогресивна технологія і раціоналізація організації праці. Науково обґрунтована норма є еталоном того рівня продуктивності праці, який за певних організаційно-технічних умов повинен бути досягнутий кожним працівником. Отже, обґрунтовані норми — основа організації праці, виробництва та заробітної плати. Нормування — це процес визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу у сферах діяльності людини.

  Для встановлення норм праці потрібне всестороннє і глибоке вивчення всіх елементів трудового процесу, рівня його організації з технічної, економічної і фізіологічної точки зору.

  Сутність нормування праці полягає в тому, щоб визначити витрати живої праці на виконання певного виду роботи у конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці.

   Нормування праці виступає як засіб встановлення і забезпечення контролю над мірою праці, а через неї над мірою споживання і спрямоване на підвищення продуктивності праці, ефективне використання роботи.|

Оскільки, будь-який процес праці відбувається в часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час, що об'єктивно потрібний на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.

  В умовах підприємств нормування праці виступає:

• базою планово-економічних розрахунків поточного, перспективного, прогнозного характеру;
• вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва;
• основою раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством;
• засобом встановлення рівно інтенсивних норм праці, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці та оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

   Під науковим нормуванням розуміють встановлення норм праці для певних умов виробництва при раціональному використанні технічних засобів та інтенсивності праці.

   Важливою умовою наукового нормування праці є забезпечення єдності норм на однакові види робіт, що виконуються в ідентичних організаційно-технічних умовах. Згідно з цим принципом норми повинні відповідати конкретним умовам виробництва.

   Важливим є принцип прогресивності норм, що сприяє впровадженню нової техніки та прогресивних технологій, раціоналізації робочих місць.

   В сучасних умовах розвитку економіки використовують так; норми праці і нормативи.

   Норма часу - це регламентована величина затрат часу для виробництва одиниці продукції або на виконання одиниці роботи одним чи групою працівників відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах. Ця норма встановлюється в хвилинах, людино-годинах і людино-днях. Норми часу широко застосовуються в будівництві, автотранспорті, на розвантажувальних або навантажувальних роботах.

  Норми виробітку — це обґрунтована кількість обсягу роботи, я ку повинен виконати працівник або група працівників відповідної кваліфікації в певних конкретних умовах, за встановлений час (зміну, годину) і вимірюється в натуральних показниках.

  Норма обслуговування — визначена кількість об'єктів (кількість машин, одиниць обладнання, працівників), яку повинен обслуговувати один або група працівників відповідної кваліфікації за одиницю часу в конкретних умовах.

  Норма керованості — це кількість працівників або підрозділів, що підпорядковані одному або декільком керівникам (директор, його заступник). Різниця норм керованості і норм обслуговування в тому, що норми керованості розраховані на регламентацію кількості працівників, якими може керувати один керівник.

  Норма чисельності — це обґрунтована кількість виконавців певного професійного складу, які повинні обслуговувати якийсь об'єкт, або виконувати увесь запланований обсяг робіт, закріплений за відділом, підрозділом у певних організаційно-технічних умовах.

  Норми виробітку, обслуговування і кількості є похідними від норм часу.

   Комплексні норми (норми трудомісткості) — це сукупні витрати часу на виконання корисного обсягу робіт у передбачені терміни.

  Умовою встановлення науково обґрунтованих норм праці є нормативи.

   Нормативи — це розраховані величини затрат робочого часу і трудових ресурсів, на основі яких розраховуються норми праці. Вони класифікуються залежно від виду нормативів, методів розробки, міри укрупнення і

масштабів застосування. Найбільш принципове значення мають  вид нормативів і методи розробки.

   Застосування нормативів скорочує витрати часу і дозволяє у всіх випадках користуватись єдиним методом розрахунку. Для розрахунку норм праці використовують нормативи часу на підготовчо-заключну, основну, допоміжну й оперативну роботу, нормативи часу на організаційно-технічне обслуговування робочого місця, нормативи часу на відпочинок і особисті потреби, на перерви, обумовлені технологічним процесом. У централізованому порядку розробляються довідники єдиних і типових норм праці. Єдині норми застосовуються для нормування однакових видів робіт на підприємствах, організаціях однієї або декількох галузей народного господарства, для яких вони призначені. Також мають практичне застосування міжгалузеві і галузеві довідники норм. Розробка і впровадження обґрунтованих нормативів і норм праці комплексний процес, який ґрунтується на спеціальних методах нормування.

   Метод нормування — сукупність прийомів вивчення й аналізу процесів праці, виміру затрат часу з метою встановлення норм праці і впровадження їх у виробництво.

   Залежно від завдань та способів дослідження всі методи нормування праці поділяють на чотири основні групи:

• метод мікроелементного нормування, який ґрунтується на розподілі робіт за сукупністю рухів людини і на кожен із них встановлюються норми часу;
• метод аналітичного нормування, суть якого полягає в класифікації видів робіт, фотохронометражних спостереженнях, обробці даних статистичними методами і визначенні норм часу за видами робіт;
• метод статистичного нормування, суть якого — в моделюванні залежності трудомісткості окремих процесів від логічно вибраної сукупності факторів при допомозі кореляційно-регресивного аналізу;
• метод експертного нормування, суть якого полягає у формуванні нормативів трудомісткості і кількості групою кваліфікованих спеціалістів експертів на основі оцінки затрат праці, кваліфікації працівників, технічних засобів та обсягів інформації.

    Застосування норм праці в організаціях щорічно переглядаються, застарілі норми замінюються новими з урахуванням досягнутого рівня технічного забезпечення, удосконалення організації виробництва. Враховуючи, що витрати на робочу силу мають тенденцію до збільшення, важливе значення надається питанням планування робочої сили і завантаження працівників на основі норм праці. Підприємці провідних країн (Японії, Англії, Італії, Швеції і США) не тільки не знижують вимоги до нормування праці, а й розширюють сферу його застосування і підвищують якість діючих норм праці. Так, у США, згідно з вибірковими даними, нормування праці здійснюється на всіх підприємствах машинобудування, на 90 % підприємств харчової, 93 % - текстильної промисловості. Використовуються спеціальні нормативі і і документи, в яких міститься опис усіх видів робіт із зазначенням втрат прані на їх виконання. У нормуванні праці широко використовується електронно-обчислювальна техніка та розроблення норм праці за допомогою мікроелементних нормативів, створення автоматизованих систем проектування й нормування трудових процесів. Це, на думку зарубіжних спеціалістів, стало визначальним напрямом розвитку нормування праці в XXI столітті.

 

 

 

 

 

1.3. Оцінка організації діяльності працівників апарату управління

  Оцінка праці виробничого й управлінського персоналу набула значного поширення на підприємствах, починаючи з 70-х років XX століття, і побудована на системі балів. В 1989 р. науково-дослідним інститутом праці (м. Москва) було видано методичні рекомендації, які послужили основою для вдосконалення практики оцінки персоналу на основі системи балів.  Головна ідея цієї оцінки — кількісно виразити за допомогою балів найсуттєвіші характеристики як працівника, так і роботи, яку він виконує. Для характеристики працівника кількісній оцінці підлягають його професій-нокваліфікаційний рівень (К) і ділові якості {Д), що створюють необхідні передумови для виконання відповідних функціональних обов'язків.  За ознаки, що характеризують роботу, взято складність роботи функцій (Су і конкретно досягнутий результат (Р). Ці ознаки тісно взаємозв'язані. Так, оцінка поточних результатів роботи підтверджує оцінку ділових якостей. Корелюють між собою професійно-кваліфікаційний рівень працівника і складність його роботи. Для комплексної оцінки персоналу доцільно означені характеристики розглядати в сукупності. Комплексна оцінка конкретного працівника (К_пр) розраховується за формулою

      (1.3)

де 0,5 — коефіцієнт.

 

  Елементи комплексної оцінки мають різний ступінь постійності. Якщо професійно-кваліфікаційний рівень, ділові якості та складність функцій, що виконуються, практично не змінюються, то оцінка результатів праці є найбільш динамічною і здійснюється щомісячно. Професійно-кваліфікаційний рівень працівника визначається за загальним для всіх категорій персоналу набором об'єктивних ознак, якими є: освіта, стаж роботи за фахом, активність участі в системі безперервного підвищення професійної майстерності. Для оцінки професійно-кваліфікаційного рівня робітників, спеціалістів і керівників застосовується єдиний набір ознак за їх незмінним питомим

   В методичних рекомендаціях НДІ праці стаж роботи оцінюється: до 15-ти років за кожний рік - 0,01 бала; 15 і більше років —0,15 бала.

 За загальної оцінки професійно-кваліфікаційного рівня методикою враховується активність участі в системі безперервного підвищення професійної майстерності в різних формах навчання.

  Оцінка активності працівників, що навчаються, може бути така:

- короткострокові курси, стажування на підприємстві, курси цільового призначення й масові форми навчання          0,05 бала

• навчання у школі робітничої молоді           0,05 бала 
• отримання другої професії, спеціальності, підтвердження свідоцтвом
• 0,10 бала і
• курси підвищення кваліфікації (один раз на 4 роки) з