Управління керівною діяльністю

Найбільш поширений  підхід, згідно з яким управлінський  персонал, залежно від функціональної ролі в процесі управління, поділяють на керівників, фахівців, службовців (технічних виконавців).Головну роль в управлінні організацією відіграє керівник, який очолює відповідний колектив, наділений необхідними повноваженнями прийняття рішень з конкретних видів діяльності організації (підприємства) і несе повну відповідальність за результати роботи очолюваного ним колективу. Слід зазначити, що принципових відмінностей у праці керівника, менеджера, адміністратора і начальника немає .

  Менеджер — це керівник або управляючий, що обіймає постійну посаду на контрактній основі та наділений повноваженнями в галузі прийняття рішень щодо конкретних видів діяльності фірми. Термін керівник використовується щодо:

• організатора конкретних видів робіт у межах окремих підрозділів або програм; керівника щодо підлеглих;
• адміністратора будь-якого рівня, що організовує роботу на основі сучасних методів управління.

Фахівці — це працівники, які виконують визначені функції управління. Вони аналізують зібрану інформацію і готують варіанти рішень для керівників відповідного рівня.

   До фахівців належать економісти, бухгалтери, фінансисти, аналітики, юристи та ін. Головна особливість їхньої діяльності полягає в тому, що вони працюють в умовах жорстких обмежень:

• наказів і розпоряджень керівників
• техніко-технологічних нормативів і організаційних регламентів діяльності
• чітких кваліфікаційних вимог щодо спеціальних знань.

У їхній діяльності переважають  логічні операції.

Службовці (технічні виконавці) — працівники, які обслуговують діяльність фахівців і керівників, покликані виконувати інформаційно-технічні операції, звільняючи керівників і фахівців від цієї трудомісткої роботи. Це секретарі, друкарки, молодші техніки та ін. Специфіка їхньої діяльності полягає у виконанні стандартних процедур і операцій, що переважно піддаються нормуванню. У роботі технічних працівників домінують логічні й технічні операції.

У цілому ж усі категорії  управлінських працівників роблять  свій внесок у розробку і реалізацію управлінських рішень, впливаючи  на діяльність як окремих працівників, так і всього колективу. Крім того, у теорії та практиці управління розрізняють лінійних та функціональних керівників. До лінійних менеджерів належать працівники, що діють на основі єдиноначальності, відповідальні за стан і розвиток організації або її підрозділів (директори, начальники цехів, майстри, бригадири). До функціональних менеджерів належать працівники, відповідальні за визначену сферу управління, які очолюють функціональні підрозділи, наприклад керуючий відділом маркетингу, головний економіст, начальник відділу кадрів та ін.Лінійний персонал здійснює безпосереднє управління виробництвом, функціональний — допомагає йому виконувати функції управління виробничими підрозділами. Лінійні та функціональні органи утворюють систему управління підприємством, яка реалізується через організаційну структуру управління, що включає склад, взаємодію та підпорядкованість елементів управління.Відповідно до класифікації управлінського персоналу зв'язки на підприємстві поділяються на такі види:

• лінійні, що виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор — начальник цеху — бригадир);
• функціональні, при яких не існує адміністративного підпорядкування між керівниками, а зв'язки здійснюються на різних рівнях управління за своїми функціями;
• між функціональні — це зв'язки по горизонталі, між підрозділами одного рівня управління (цехи, дільниці, відділи тощо).

За вертикальним поділом  праці та місцем у системі управління організацією виділяють керівників трьох рівнів: вищого, нижчого і середнього.

Керівники вищої  ланки — це представники вищого рівня управління, що мають найбільшу владу і несуть відповідальність за діяльність усієї компанії. Це директори (президенти) організацій, їхні заступники (віцепрезиденти). Вони визначають загальні напрями функціонування і розвитку  організації  в  цілому  або її великих складових,   приймають ключові рішення щодо поточних справ і майбутнього організації, розробляють довгострокові плани, формують політику і представляють компанію за її межами. Тільки вони мають повноваження для придбання іншої компанії, запуску нової виробничої лінії, наймання додаткових працівників та ін. Загалом від керівників вищої ланки залежать завдання фірми і способи досягнення їх. їхня діяльність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної і перспективної спрямованості, найбільшим зв'язком із зовнішнім середовищем, різноманітністю рішень, що приймаються, змістовністю. Хоча керівники вищої ланки в однакових корпораціях формально можуть називатися порізному (перший віце-президент, виконавчий директор, голова ради директорів та ін.), виконувані ними функції можуть бути аналогічними.

  Вище керівництво в першу чергу зобов'язане:

• визначати межу і довгострокову стратегію фірми;
• формувати організаційну структуру;
• розподіляти стратегічні ресурси;
• управляти прибутком.

Основні функції діяльності керівника вищого ланки організації:.

1. Вищестоящі організації.
• Законодавці органи влади.
• Правові органи.
• Державні органи управління.
2. Постачальники, споживачі, конкуренти
3. Партнери НДДК організації, навчальні заклади. Різноманітні асоціації. Фонди. Громадські організації.
4. Очолює колектив організації та керує ним.

До обов'язків керівників середньої ланки входить розробка планів щодо здійснення загальних завдань, поставлених керівниками вищого рівня управління, і координація роботи керівників нижчої ланки.

До складу середньої  ланки входять менеджери відділів, служб та інших підрозділів (завідувач відділу, начальник цеху, директор філії, управляючий в межах регіону, проекту). Характер роботи керівника середньої ланки визначається змістом роботи підрозділу, який він очолює. У ній переважає розв'язання тактичних завдань, значна увага приділяється взаємодії керівників середньої та нижчої ланок (рис.1.1.)

Рис. 1.1. Керівник середньої ланки в системі управління організацією

• Керівник середньої ланки проводить у життя політику вищого керівництва, виконує його накази, розпорядження;
• представляє інтереси очолюваного колективу перед вищестоящими керівниками, вносить пропозиції щодо поліпшення її діяльності, а також організації в цілому, поліпшення умов праці колективу;
• спрямовує, координує і контролює діяльність керівників нижчої ланки.

Отже, головні управлінські обов'язки керівників середньої ланки  такі:

• планувати та давати завдання в межах своєї компетенції;
• добирати й навчати персонал; контролювати і координувати роботу;
• підтримувати самостійність роботи співробітників.

    На нижчому рівні управлінської ієрархії зосереджені керівники нижчої ланки, або менеджери-контролери. Вони відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців і втілюють у життя плани, розроблені на більш високих рівнях управління. Цей рівень об'єднує такі посади: цеховий майстер, майстер дільниці, керівник групи і завідувачі підрозділів конторського типу. Робота їхня пов'язана з розв'язанням переважно оперативних, тактичних завдань і характеризується різноманітністю виконуваних дій, частими переходами від одного завдання до іншого, постійним спілкуванням із безпосередніми виробниками (працівниками). Керівник нижчої ланки втілює в життя політику вищого керівництва організації, виконує накази, розпорядження керівництва вищої і середньої ланки; представляє інтереси безпосередніх працівників перед керівниками, вносить пропозиції щодо поліпшення діяльності очолюваного колективу, умов праці підлеглих (пропозиції можуть стосуватися і діяльності організації в цілому), керує безпосередньо працівниками.

• Загалом працівники повинні: приймати самостійні рішення в межах своєї компетенції;
• повідомляти начальника, якщо рішення виходять за межі компетенції; відкрито висловлювати свою думку;
• продумувати можливість покращення своєї діяльності;
• інформувати керівника про свою діяльність;
• координувати свою діяльність з іншими співробітниками; підвищувати свою кваліфікацію тощо.

Вище керівництво середню  ланку управління розглядає як місце, де зберігаються внутрішні правила  бізнесу компанії. Керівникам середньої ланки управління відводяться дві ключові ролі, кожна з яких відповідає двом функціям, а саме координації дефіцитних ресурсів та послідовному проведенню внутрішньої політики. Обидві функції напряму залежать від довіри, яку можна виявити працівникам нижчої ланки. Вищі менеджери послідовно проводять внутрішню політику силами менеджерів середньої ланки управління.

1.2. Напрямки  організації діяльності управлінських   працівників

Управлінський вплив  на об'єкт здійснює не тільки менеджер як керівник і лідер трудового колективу, а н група людей, яка виконує разом з менеджером управлінські функції, тобто сферою професійної діяльності якої є процеси управління. Цих людей прийнято називати управлінським персоналом, працівниками апарату управління, кадрами управління.

Для ефективного впливу на об'єкт потрібна належна організація  праці цієї специфічної частини  трудового колективу організації  чи підприємства, її обґрунтований  поділ та кооперація.

Під організацією управлінської  праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до. діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.

Організація праці в  апараті управління ґрунтується  на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління, порядок взаємозв'язків між ними, норми взаємовідносин усередині апарату управління,

форми впливу на діяльність об'єкта управління, способи контактів з навколишнім середовищем. Організація управлінської праці як система є результатом упорядкованої діяльності і невід'ємною складовою частиною управління. Першочерговою проблемою створення організаційної системи для будь якого виду діяльності є поділ праці, об'єктивно необхідний у будь-якому трудовому процесі, що здійснюється колективом. Це зумовлено масштабами роботи, труднощами при виконанні окремих її частин та етапів, розосередженістю в часі та просторі, різною кваліфікацією та досвідом працівників. Поділ праці є також передумовою підвищення її ефективності і продуктивності.

      При   організації   управлінської   праці   застосовують три  напрями  її  поділу:  функціональний, технологічний та кваліфікаційний.

Функціональний  поділ праці полягає в закріпленні конкретних функцій управління за підрозділами чи окремими працівниками. Так, у будь-якому апараті управління повинні бути працівники, зайняті встановленням мети, плануванням, розробкою рішень, організацією виконання їх, мотивацією, контролем. Подальша спеціалізація і поділ праці в межах функції відбувається конкретизацією окремих складових конкретної (специфічної) функції та закріплення їх за працівниками. Наприклад, у межах загальної функції мотивації праці виділяється функція обліку праці. Обліком праці може займатися певний структурний підрозділ чи працівник.

Технологічний поділ праці являє собою спеціалізацію працівників відповідно до трьох великих груп робіт: керівництво структурним підрозділом, прийняття рішень на* основі інформації про здійснення робіт згідно з певною функцією; обробка інформації, яка надходить як від об'єкта управління, так і з інших джерел, та створення комплексу документації, необхідного для здійснення функції; оформлення документації, її пересилання, зберігання, облік, сортування та ін. Цим трьом видам робіт або видам діяльності відповідають і три категорії працівників: керівники, фахівці, інші працівники апарату управління.

Кваліфікаційний поділ праці — це ознака поділу праці, за якою співробітники виконують різну роботу, що відповідає їх кваліфікації та досвіду. Так, заступники керівника можуть відповідати за роботу різних структурних підрозділів виробничого та управлінського напрямів. Великий обсяг роботи може бути поділений на однакові ділянки за певною ознакою. Наприклад, при територіальному розосередженні однотипних підприємств працівники відділу, що входять до складу апарату управління організації, можуть закріплятися за підприємствами, розташованими на певній території. Під кооперацією праці розуміють об'єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань. В управлінні застосовують паралельну і послідовну, постійну та епізодичну кооперацію праці управлінського апарату. Поділ і кооперація управлінської праці є передумовою раціональної організації робочих місць в апараті управління.

Тепер розглянемо особливості  організації робочого місця і умов праці.

Нині організація  та обладнання робочих місць працівників апарату управління, створення відповідних умов для їх праці набувають дедалі більшого значення. З кожним роком збільшується обсяг оброблювальної інформації, все більше застосовуються засоби механізації та автоматизації робіт, техніка стає більш складна, виникають нові професії тощо. Все це потребує певної організації робочих місць, їх планування, устаткування, створення оптимальних умов для праці.