Управлiння акцiонерним капiталом пiдприэмств в агропромисловому виробництвi

За твердженням Н. Шевчук, показник EVA залежить від професіоналізму керівників підприємства і в крупних західних компаніях він впливає на їх преміювання. Також цей показник є більш досконалим для оцінки ефективності використання капіталу, тому що він враховує не тільки його рентабельність і доходність, а й  вартість і структуру капіталу [192].

Вважаємо, що показник EVA доповнює інструментарій механізму управління капіталом акціонерного підприємства та дозволяє оцінити ефективність рішень з операційної, фінансової, та інвестиційної діяльності.

4. Фінансовий механізм управління акціонерним капіталом

Вважається, що термін «менеджмент» (англ. Management) є похідним від Manage – «управляти». Англійська економічна наука вживає цей термін стосовно  мікрорівня,   коли  мова  йде  про господарське  управління. Так, М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі спрощено трактують менеджмент «…як уміння досягати поставлених цілей за допомогою праці, інтелекту, поведінки людей» [111, с.5], а управління визначають як «…процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для досягнення цих цілей» [111, с.38]. Томпсон-мол., А. Артур, Ш. А. Стрікленд стверджують, що «…ефективне управління полягає в розробці кращої стратегії та професійній її реалізації» [169, с.57], а стратегію розглядають як «…план дій по завоювання вигідного стану на ринку і досягненню стійкої конкурентної переваги» [169, с.75].

Професор Й. С. Завадський розглядає менеджмент як «…сукупність стратегій, філософій, принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва будь-якою діяльністю з метою поліпшення її ефективності та задоволення ринкових потреб споживачів», що, на нашу думку, досить влучно та точно розкриває його сутність [63, с.17]. О. Віханський стверджує, що «…управління, яке ґрунтується на людському потенціалі, дозволяє досягти підприємству стратегічних цілей та конкурентних переваг» [41, с.12].

Фінансовий менеджмент (Financial Management) виступає окремою сферою загального менеджменту підприємства, його невід’ємною складовою, яка займається управлінням фінансовими ресурсами і фінансовими відносинами, що супроводжують рух цих ресурсів, з метою досягнення стратегічних цілей. Метою фінансового менеджменту підприємства є ефективне використання обмежених фінансових ресурсів, яке забезпечує найвищу прибутковість при мінімізації ризиків, і досягається шляхом обґрунтування потреби у фінансових ресурсах, виявлення альтернативних джерел фінансування та оптимізації  структури на основі їх вартісної оцінки, ефективного використання інвестованих коштів.

Завадський Й.С. визначає фінансовий менеджмент як «…систему  управління фінансовими ресурсами, яка включає процес розробки цілей  управління фінансами підприємства чи організації і здійснення впливу на них за допомогою методів, важелів і інструментів фінансового механізму» [63, с.164]. На наш погляд, це одне з найбільш всеохоплюючих визначень даної економічної категорії.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Збільшення акціонерного капіталу шляхом збільшення номінальної  вартості акцій відбувається за рахунок  внутрішніх джерел – додаткового або резервного капіталу, що впливає на структуру власного капіталу, і не змінює загальну структуру капіталу акціонерного товариства.

 Збільшення номінальної  вартості акцій не впливає  на зміну складу акціонерів, частка  кожного з яких залишається  незмінною, а цей захід призводить, як правило, до підвищення ринкової ціни акцій. Конвертація облігацій в акції може застосовуватись з метою покращання структури балансу.

Таким чином, збільшення акціонерного капіталу може відбуватися  або за рахунок зовнішнього фінансування, або за рахунок зміни структури власного капіталу шляхом зміни розмірів додаткового, резервного капіталу, або нерозподіленого прибутку. При цьому зовнішнє фінансування дозволяє мобілізувати фінансові ресурси для реалізації інвестиційних проектів з метою зменшення ринкової ціни акцій, покращання ліквідності, кредито- та платоспроможності, збільшення частки капіталу, в межах якої власники несуть відповідальність, збільшення бази для нарахування дивідендів.

Зменшення розміру акціонерного капіталу обмежується законодавчо  визначеним мінімальним розміром статутного фонду і здійснюється шляхом зменшення  номінальної вартості акцій або зменшення  їх кількості без зміни номінальної вартості, безкоштовної передачі акцій до анулювання або анулювання викуплених акцій. Зменшення акціонерного капіталу може використовуватися з метою підвищення курсу акцій, зменшення  рівня капіталізації або надлишку ліквідності, зміни структури власників.

Висновки до розділу 1

Відсутність єдиного  підходу до трактування капіталу як економічної категорії дозволило на основі узагальнення теоретичних концепцій, дослідження сутнісних та функціональних ознак внести окремі уточнення та доповнення в класифіікацію та поняття капіталу. Вважаємо, що капітал як економічна категорія виступає авансованою вартістю у формі грошей, товарів або нематеріальних цінностей, яка включається його власником в економічний оборот на невизначений час з метою приросту та нагромадження.

Систематизацію ознак  капіталу з позицій його управління пропонуємо розглядати в двох площинах: формування та використання. Пропонуємо доповнити класифікаційні ознаки капіталу: за формою використання додати людський капітал, а за формою прояву в обороті – інтелектуальний капітал, в зв’язку з тим, що ці складові відіграють важливу роль в підвищенні ефективності його використання. Високий рівень інтелектуального капіталу потребує більших витрат, проте забезпечує додаткові прибутки на інвестований капітал.

Враховуючи двоїстий характер капіталу, зауважимо, що як об’єкт фінансового менеджменту він є частиною фінансових ресурсів, залучених для підприємницької діяльності з різних джерел (акціонерний, пайовий, борговий) і розміщених в товарній, грошовій або інтелектуальній формах з метою приросту та нагромадження, що забезпечується ефективним  його менеджментом.

Узагальнюючи сутнісні ознаки акціонерного капіталу вважаємо, що він виступає матеріальним носієм відносин власності та зовнішнім джерелом власних фінансових ресурсів, залучених шляхом випуску і розміщення акцій, власники яких делегують функцію управління капіталом професійним менеджерам, які зобов’язуються забезпечити зростання доходів акціонерів в обмін на мотивацію їх праці.

Обґрунтовано сутнісну різницю між поняттями акціонерний  капітал і власний капітал  акціонерного товариства, яка полягає  в тому, що акціонерний капітал виконує функцію носія власності та корпоративних прав,  визначає частку доходу  та участь в управлінні його власника, тоді як власний капітал акціонерного товариства  виконує функцію фактора виробництва, інвестиційного ресурсу та мультиплікатора капітала, гарантує фінансову незалежність та виступає орієнтиром ринкової вартості підприємства.

З метою уніфікації категорії  «корпоративне підприємство» в  нормативно-законодавчих актах запропоновано  внести  зміни та доповнення в  його визначення в частині виділення його характерних ознак щодо створення статутного фонду шляхом емісії і розміщення акцій, делегування функцій управління корпоративними правами та розпорядження капіталом менеджерам, які зобов’язуються забезпечити збільшення доходів акціонерів.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Виробництво молочної продукції  тісно залежить від стану молочного  скотарства, яке є постачальником сировини на молокозаводи. Головна причина неповного завантаження виробничих потужностей та зменшення обсягів виробництва молока та продуктів його переробки зумовлена катастрофічним скороченням поголів’я корів за 1995-2007 роки у 2,3 раза та  переміщенням переважної його частини в господарства  населення (у 2006 р. 77,2% проти 22,8% в сільськогосподарських підприємствах), що спричинило значний дефіцит сировини для потреб переробки та суттєво погіршило її якість (рис. 2.1).

Продуктивність корів  тільки у 2002 р. досягла рівня 1990 р. (2873 кг), а

Джерело: побудовано за даними Держкомстату України

Рис. 2.1. Динаміка поголів’я  корів в розрізі форм господарювання та виробництва молока в Україні.

у 2007 р. зросла на 27,6%, причому в сільськогосподарських підприємствах зростання відбулося майже вдвічі, тоді як в господарствах населення приріст становив всього 28,5%. Причому виробництво молока за 2000-2007 рр. у всіх категоріях господарств зменшилось на 5,2%, яке відбулося за рахунок громадського сектора, де зменшення склало 39,9% (додаток Д).

Знищення великотоварного  виробництва, яке було основним постачальником молочної сировини, порушення інтеграційних  зв’язків між товаровиробниками  та переробниками молока негативно  вплинуло на обсяги виробництва молока та молокопродуктів.

За регіональним поділом  найбільшими виробниками молока є 12 областей – Вінницька, Донецька, Житомирська, Київська, Львівська, Одеська, Полтавська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська та Чернігівська області (їх частка становила 54,3% від загального виробництва). Традиційною зоною розвитку молочного скотарства виступає зона Лісостепу, що зумовило розміщення в ній найбільших молокопереробних підприємств. У 2007р. в Київській, Полтавській та Черкаській областях досягнуто найкращі показники по продуктивності корів (4456; 4011 і 4078 кг відповідно проти 3665 кг в середньому по Україні) (додаток Д).

В зв’язку з цим  об’єктом дослідження обрано 36 найбільших акціонерних молокопереробних підприємств чотирьох областей лісостепової зони (Київської, Полтавської, Вінницької та Черкаської) (додаток Е).

З 1995 р. по 2002 р. виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах було збитковим і лише у 2003 р. рівень рентабельності становив 10%. У структурі каналів реалізації молока сільськогосподарськими підприємствами найбільша частина припадала на молокопереробні підприємства (за даними Держкомстату України в 2004 р. – 82% товарного молока).

Найбільш загрозливим  для галузі виявилося падіння  закупівельних цін у січні 2006 р. на  сировину, зумовлене обмеженням експорту молокопродукції до Росії та не сприятливими прогнозами світових цін на цю продукцію, яке призвело до чергового скорочення молочного поголів’я корів.

Дефіцит молочної сировини викликаний суттєвим скороченням поголів’я  корів вплинув на зменшення завантаженості виробничих потужностей молокопереробних заводів і в осінньо-зимовий період був на рівні 40-50%, тоді як в Європі цей показник не перевищує 5%, що зумовило жорстку конкуренцію підприємств за сировинні зони, погіршення якості молока для переробки у зв’язку з переміщенням його виробництва з колективних форм господарювання до господарств населення. Вирішення цих проблем пов’язано, в першу чергу, із спрямуванням інвестицій як у технологічне переоснащення та модернізацію молокопереробних заводів, так і у розвиток сировинної бази (поголів’я та кормів), що потребує залучення реальних інвестицій та відновлення інтеграційних зв’язків через акціонерний капітал між виробниками та переробниками молока, що, на нашу думку, дозволить вирішити проблему зменшення собівартості кінцевої продукції, стабілізувати сировинну базу,  підвищити якість сировини, збалансувати інтереси учасників технологічного ланцюга в розподілі фінансового результату.

Більшість підприємств, що працюють в галузі переробки молока, в процесі приватизації були перетворені з державних або орендних в акціонерні товариства закритого або відкритого типу. Нормативно-законодавча база, що регулювала особливості приватизації в АПК, передбачала акціонування  безальтернативною  формою приватизації  підприємств харчової та переробної промисловості, в т.ч. і в переробці молока, із залученням до числа акціонерів сільськогосподарських товаровиробників – постачальників сировини (не менше 51%).  Проте на практиці більшість невеликих молокозаводів були приватизовані власними трудовими колективами за незначною участю ( 5-10%)  виробників сировини.

Корпоратизація підприємств  галузі була проведена формально  і не забезпечила залучення реальних інвестицій для техніко-технологічного переоснащення підприємств, не визначила стратегічного інвестора та не сприяла підвищенню ефективності виробництва.

Неефективне використання акціонерного капіталу молокопереробними  підприємствами зумовило виробництво  неконкурентноспроможної і збиткової  продукції більшістю підприємств  галузі.

Можна виділити декілька етапів в проведенні приватизації молокопереробних підприємств. Перший етап характеризувався безоплатною передачею майна  з використанням приватизаційних  майнових сертифікатів, що зумовило його формальність у плані залучення  реального акціонерного капіталу. Він призвів до розпорошення акцій серед дрібних акціонерів – фізичних осіб, що суттєво ускладнило процедуру прийняття управлінських рішень, не сприяло виявленню ефективного власника, погіршило матеріально-технічний та фінансовий стан молокопереробних підприємств. Низький рівень участі постачальників молока в акціонерному капіталі молокозаводів не забезпечив налагодження  інтеграційних відносин з виробниками сировини та посилив ціновий диспаритет між ними та переробною галуззю.

Масова приватизація молокозаводів припала на період 1992-1996 рр., що характеризувався економічною нестабільністю та високими темпами гіперінфляції, які зменшили реальну вартість цілісних  майнових комплексів і їх викуп став можливий власними трудовими колективами без участі селян. Акціонування не принесло бажаних позитивних змін в галузі, тому що акції, всупереч їх природі, були використанні як інструмент приватизації і не були реалізовані інвестиційна та інтеграційна функції акціонерного капіталу. Навіть потужні молокопереробні підприємства виявились збитковими.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.