Управлiння акцiонерним капiталом пiдприэмств в агропромисловому виробництвi

Вихід на міжнародні фондові  ринки та придбання статусу публічної компанії має як позитивні, так і негативні сторони, які потребують ретельного аналізу перед прийняттям рішення про проведення ІРО (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Переваги та недоліки публічного розміщення акцій

 Джерело: складено автором за даними [147, 191]

Такий фінансовий інструмент як депозитарні розписки (Американські депозитарні розписки – ADR, Європейські депозитарні розписки – EDR та Глобальні депозитарні розписки – GDR) носять похідний характер і випускаються у формі сертифіката на акції іноземного емітента. Особливістю фінансування шляхом випуску депозитарних розписок є те, що акції українського емітента блокуються у вітчизняного  зберігача   цінних  паперів,

на   кількість  яких   авторитетний    депозитарний   банк  емітує   депозитарні  розписки і розміщує їх на світових торгових майданчиках. Депозитарну  розписку можна вважати інноваційним інструментом на світовому фондовому  ринку, який дозволяє сформувати позитивний імідж та збільшити

довіру   до   підприємства-емітента,  підвищити   ліквідність  у   порівнянні   з 

акціями, які обертаються  на внутрішньому ринку, збільшити кількість  потенційних інвесторів за рахунок  досконалішої інфраструктури та прозорості фондових ринків зарубіжних країн. Проходження лістингу депозитарних розписок пов’язано з меншими вимогами в порівнянні з лістингом акцій. Однак, через відсутність укладених кореспондентських відносин Національного депозитарію України з іноземними депозитаріями для вітчизняних емітентів ускладнюється процес залучення  інвестицій через іноземні фондові біржі. В зв’язку з цим, українські емітенти, як правило, створюють в одній з держав ЄС материнську холдингову компанію, і розміщують на міжнародній біржі акції новоствореної компанії.

Прикладом виходу на Ринок альтернативних інвестицій LSE є лише одна компанія «Укрпродукт Групп» (Ukrproduct Group), що спеціалізується на виробництві, постачанні на експорт та дистрибуції молочних продуктів (торгові марки «Наш молочник», «Народний продукт», «Наш сирок», масло «Кремлівське», «Французьке», «Вершкова долина»). В 2005 році  за аналогічною схемою (компанія юридично зареєстрована на острові Джерсі, проте бізнес повністю розташований в Україні) вона розмістила акцій на суму 5,5 млн фунтів стерлінгів (майже 10 млн дол.), що склало близько 27% акціонерного капіталу. Причому, курсова вартість акцій більше, ніж в 5 разів перевищила номінальну, власниками яких стали фізичні особи та великі інституційні інвестори. Підготовка до первинного розміщення зайняла майже півтора року. Залучені інвестиції спрямовано на модернізацію виробництва, розвиток дистрибуції та логістики, збільшення оборотних коштів і рефінансування банківських кредитів.

Станом на червень 2005 року капітал компанії становив 17 млн фунтів, з якого більше 70% припадало на акціонерний капітал [20, с.54].

Завдяки проведенню процедури  ІРО ця компанія, продемонструвавши  прозорість корпоративного управління, отримала унікальні можливості доступу  до міжнародних ринків капіталу та англійських технологій виробництва сиру.

На думку професійних  фахівців в галузі ІРО, цінні папери підприємств харчової промисловості  з відомими брендами в найближчій перспективі будуть користуватися  попитом на міжнародних фондових ринках.

Основна причина обмеженого доступу більшості великих українських  молокопереробних підприємств до ринку  ІРО пов’язана з непрозорістю їх корпоративного управління та низьким рівнем капіталізації.

Всі молокопереробні  підприємства за рівнем капіталізації, концентрації акціонерного капіталу, обсягами виробництва продукції, інвестиційною привабливістю, популярністю за торговими брендами на споживчому ринку можна умовно поділити на три групи.

Перша група представлена холдинговими структурами, до яких ввійшли найбільші підприємства галузі з відомими торговими марками, з обсягами доходу від реалізації продукції понад  100 млн грн,  контрольний пакет акцій яких, здебільшого,  належить іноземному інвестору («Лакталіс», «Мілкіленд-Україна», «Вімм-Білль-Дан», ЗАТ «Молочний альянс», торговий дім «Західна молочна група, «КОМО», «Прем’єр-Фінанс» тощо). Їх продукція відома  серед споживачів є конкурентноспроможною як на вітчизняному, так і зарубіжних ринках країн СНД. Проте проведене дослідження показало, що більшість з них проводить агресивну фінансову політику, яка полягає в невиправданому зростанні позик та кредиторської заборгованості і, в більшості випадків, неефективному використанні позикового капіталу, що генерує значні збитки. Основна причина їх збитковості пов’язана з сезонністю виробництва молочної продукції, зумовленою дефіцитом сировини і неповним завантаженням виробничих потужностей. Жодне з досліджуваних підприємств цієї групи не проходило процедуру лістингу на фондовій біржі, тобто всі повторні емісії розміщувались приватним способом серед визначеного заздалегідь кола інвесторів. Стратегія розвитку молокопереробних підприємств цієї групи передбачає подальшу концентрацію акціонерного капіталу шляхом створення холдингів, а також злиття та поглинання  невеликих, але стабільно працюючих підприємств галузі. Залучення інвестицій можливе як на на внутрішньому, так і на зовнішньому фондових ринках.

До другої групи можна  віднести перспективні, потенційно конкурентоспроможні  підприємства, які визначилися із стратегічним інвестором,  використовують емісію акцій, облігацій, залучають кредитні ресурси, розширюють сировину зону,  з обсягами виручки від реалізації від 10 до 100 млн грн (АТЗТ «Переяслав-Хмельницький молокозавод «Молпродукт», АТЗТ «Обухівський молокозавод «Лукавиця», ВАТ «Глобинський маслозавод», ВАТ «Лубенський молочний завод» та інші). Розробка фінансової стратегії цієї групи підприємств має реалізовуватися через інтеграцію акціонерного капіталу шляхом створення дочірніх підприємств з товаровиробниками сировини, або формування диверсифікованих об’єднань, що дозволить подолати сезонність виробництва, покращити якість продукції та зменшити ризики у випадку погіршення кон’юнктури товарного ринку. Підприємства цієї групи мають можливість розмішувати свої цінні папери на вітчизняних фондових біржах. Третя група за чисельністю найбільша, проте, в основному, до її складу входять безперспективні неконкурентоспроможні молокопереробні підприємства з обсягами виручки від реалізації продукції до 10 млн грн, більшість з яких фінансово нестабільні та збиткові і випускають  продукцію невисокої якості, яка не користується попитом серед споживачів.  Вони неконкурентноспроможні навіть на вітчизняному ринку молока і непривабливі для інвесторів, бо потребують значно більших  вкладень капіталу, ніж підприємства з відомими торговими марками. Стратегія їх розвитку передбачає злиття дрібних та середніх, а також інтеграцію з товаровиробниками сировини. Емісія та розміщення цінних паперів можливе лише на умовах закритої підписки.

Нарощування обсягів виробництва молока та молокопродуктів, збільшення експорту цієї продукції безпосередньо залежить від розвитку сировинної бази.  З огляду на те, що постачання молока від населення на перспективу буде зменшуватись в силу об’єктивних причин, а якість такої сировини невисока, необхідно створювати умови для розвитку молочного скотарства на базі великих господарств, що сприятиме стабілізації сировинної бази,  дозволить суттєво покращити якість сировини та зменшити її собівартість. Тому гостра конкуренція молокозаводів за сировинні зони вимагає першочергового  вкладання інвестицій саме в їх розвиток.

Одним з найперспективніших шляхів розвитку молокопереробної промисловості  є інтеграція через акціонерний  капітал підприємств галузі з  сільськогосподарськими товаровиробниками – постачальниками сировини.

Кожна з виділених  груп  акціонерних підприємств  передбачає розробку власної стратегії  корпоративного управління, яка підпорядкована загальній і фінансовій стратегії та узгоджена з політикою управління  капіталом.

3.2. Алгоритм прогнозування потреби підприємства у залученому капіталі

Управління капіталом  акціонерного підприємства виступає складовою стратегічного та корпоративного управління і здійснюється його менеджерами за допомогою механізму, який реалізується через принципи, функції, методи та прийоми управління фінансами.

Управління капіталом  акціонерного підприємства є надзвичайно  динамічним процесом, який чутливо  реагує на зміну факторів зовнішнього  середовища та внутрішнього стану підприємства, зумовленого як операційною, так і фінансово-інвестиційною діяльністю. Основним завданням фінансового менеджера є необхідність врахування впливу кожного з факторів на майбутній фінансовий результат діяльності підприємства та забезпечити зростання ринкової вартості та доходів його власників. Досконалий менеджмент структури капіталу позитивно впливає на операційну та фінансово-інвестиційну діяльність, дозволяє забезпечити фінансову стійкість, стабільність і платоспроможність в довгостроковому періоді, збільшити інвестиційну привабливість підприємства шляхом підвищення ліквідності його цінних паперів.

 Відсутність єдиних  методичних підходів до управління структурою капіталу акціонерних підприємств в умовах неефективного фондового ринку вимагає розробки та впровадження адаптованих методик, спрямованих на пошук оптимального управлінського рішення, що сприятиме ефективній діяльності  підприємства.

Незважаючи на те, що єдиної теорії оптимізації структури капіталу не існує [72, с.33], вважаємо за доцільне здійснювати управління капіталом на основі розробки універсального методичного інструментарію для конкретного акціонерного підприємства, яке функціонує в агропромисловому виробництві з метою формування цільової структури капіталу, яка забезпечить максимізацію його ринкової вартості.

Узагальнюючи різні  теоретичні підходи до технології управління структурою капіталу пропонуємо  уточнити та доповнити  існуючий алгоритм на основі власних досліджень та передбачити наступну послідовність його етапів:

– застосування фінансового механізму управління капіталом в контексті обраної фінансової політики акціонерним підприємством (консервативна, поміркована, агресивна) і стратегії його корпоративного управління;

– інформаційне забезпечення виконання менеджментом функцій аналізу і планування;

–  ретроспективний аналіз структури капіталу, вартості його складових і їх впливу на ефективність використання капіталу за 3-5 річний період;

– планування потреби підприємства на прогнозний період в додатковому капіталі за рахунок зовнішніх джерел фінансування;

– формування дивідендної політики підприємства;

– моделювання оптимальної цільової структури капіталу за критеріями максимізації ринкової вартості та економічної доданої вартості  підприємства  мінімізації ризиків;

– розробка емісійної стратегії підприємства та її зворотній вплив на цільову структуру капіталу.

Прийняття раціональних управлінських рішень щодо формування та використання капіталу акціонерним підприємством ґрунтується на проведенні ретроспективного аналізу, виявленні тенденцій та прогнозуванні можливих ситуацій в майбутньому і підпорядковується досягненню стратегічних цілей підприємства.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Більш детальний аналіз  формування капіталу (додаток Л.1) у 2004-2007 рр. показав, що основними   джерелами   утворення   капіталу   у 2004 р. була додаткова емісія акцій (57,3%) та реінвестований прибуток (23,2%), що сприяло підвищенню рівня капіталізації підприємства. У 2005 р. на 82,0% приріст капіталу був забезпечений за рахунок збільшення нерозподіленого прибутку, в 2006 р. – 53,6% приросту забезпечив нерозподілений прибуток, а 43,9% - довгострокові банківські позики. У 2007р. частка нерозподіленого прибутку  у джерелах зменшилась до 40,2%, а частка короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості зросла до 50,6%.

Основними напрямами  використання капіталу ВАТ «Яготинський маслозавод» (додаток Л.2) в 2004 р. було погашення довгострокових та поточних зобов’язань (відповідно 43,9 та 28,3%), в 2005 р. 58,9% капіталу було інвестовано в основні засоби. В 2005-2006 роках достатньо значна частка капіталу (відповідно 33,4 та 59,2%) відволікалася на покриття дебіторської заборгованості, що при зменшенні поточних зобов’язань зумовило потребу в додаткових джерелах фінансування. Найбільш ефективно капітал використовувався в 2007 р., 37,1% якого було інвестовано в основні засоби та 41,9% – на збільшення запасів.

Тенденції  виявлені  при   формуванні   джерел   капіталу маслозаводу в  цілому  можна    характеризувати як   позитивні – зростання рівня капіталізації підприємства та зменшення фінансової залежності  від кредиторів. Структура капіталу та напрями його використання відповідають сформованій фінансовій стратегії,  підприємство демонструє фінансову стабільність та високі темпи економічного зростання (табл.3.4).

Як видно з табл.3.6 темпи зростання чистого прибутку перевищують темпи зростання  чистого доходу від реалізації продукції, всього капіталу та власного капіталу. Проте темпи зростання власного капіталу перевищують темпи зростання всього капіталу, що свідчить про недостатнє використання позик при формуванні структури джерел.