Сучасні методи прийняття управлінських рішень

_г порівняно новий  важливий метод перевірки того, чи всі кошти, особ-

••-'зо непрямі кошти  та мимовільні витрати, враховані при визначенні

бівартості певного  товару. Традиційні методи калькуляції  додавали не-т-лмі витрати до основних, що було неточним.

Це було не так важливо  коли прямі витрати складали більшість  у : —лтстурі витрат; але сьогодні багато товарів містять якраз більшу част-'" непрямих витрат. За старими методиками існувала тенденція занижу-і::-~їі собівартість спеціалізованих товарів та послуг, списуючи численні і-^рямі витрати, що, врешті, призводило до орієнтації на середні показ-

• -:-;п витрат і собівартостей, і, як наслідок, до встановлення надто висо-с 'х цін на звичайні товари і надто низьких на спеціалізовані. АВС дозво-^г-^:- цього уникнути за допомогою точнішого розподілу непрямих коштів, ;.;.здяки визначенню грошових рушіїв для кожної діяльності. Принаймні,

•":-:; кажуть експерти.

ЛВС працює таким чином.

і Визначаються види діяльності та її об'єкти (звичайно продукти, але іноді покупці чи інші суттєві визначення). Цей процес може вимагати певного часу. Наприклад, якщо покупець потребує двох товарів або особливих умов, важливіше зважати на рентабельність продажу конкретному покупцеві, ніж на прибутковість окремого продукту.

2. Рушії витрат (чинники, що впливають на витрати  - наприклад, кількість робочих замовлень) визначаються відносно кожної діяльності.

,2 Витрати розподіляються  щодо кожного об'єкта зокрема  та співста-вляються з цінами, аби визначити прибутковість.

ЛВС може бути також перетворений у бухгалтерську систему, але це -с ;'сно спосіб для аналізу прибутковості продукту у певний момент часу. . ^..3 С-аналіз потребує періодичного перегляду для того, щоб переконати-і:-- що попередні факти та інтуїтивні висновки досі залишаються значу-с.-:.іми, особливо якщо змінюються причини витрат та види діяльності. .-ЗС мусить призвести до зміни рішень стосовно калькуляції цін, фоку-с-^ання уваги на товарах та замовниках, ринковій політиці та інших х-лх, які можуть підняти прибутковість. АВМ (асііуііу-ЬавесІ тапа^етепі)

Це доповнення до Л-ВС-аналізу, який перетворює його на загальну філософію менеджменту шляхом врахування потреб замовників при розгляді та з'ясуванні коли додаткова вартість певних товарів чи послуг могла б бути повністю або й більше покрита замовниками. АВМ ще не досяг такої популярності, як АВС, але його логічний наслідок та фокусування на утилітарності ролі замовника може бути корисний.

Цим завершуємо наш короткий огляд методів аналізу, що про  їхню сумнівну дієздатність ітиметься в пятому розділі. (Цій темі присвячена велика кількість книжок). Нижче ми обговоримо інші знаряддя та засоби, які стануть у пригоді керівникам різного ранґу.

СЦЕНАРНЕ ПЛАНУВАННЯ

Написання сценарію цілком можна назвати одним із найважливіших  знарядь для прийняття рішень серед усіх інших засобів, що застосовуються менеджерами. З тої причини, а ще тому, що цей метод як правило недооцінюється, він заслуговує на більше обговорення.

Хоча сценарне планування набуло широкого вжитку лише тепер, воно практикувалося в тій чи іншій  формі у діловому світі ще з  початку 60-х рр. Уперше його було вжито  прогностичною групою, яка займалась складанням планів для нафтової компанії "Коуаі Пиісіг 8НеІІ". Використовуючи цей засіб, вони спрогнозували енергетичні кризи 1973 та 1979 років. розгортання руху енергетичної економії, розвиток світового руху охорони навколишнього середовища і навіть розвал Радянського Союзу за багато років до цих подій.

Але потрібно було надрукувати  дві книги, одну, написану колишнім менеджером компанії Аріє де Псом, а  другу — Артом Клинером, що провів опитування менеджерів "Коуаі ОиісН ЗНеІІ" для того, аби зарекомендувати сценарне планування як нове знаряддя менеджменту.

Тим часом дехто гадав, що навіть "ЗНеІІ" послаблювала увагу, дозволяючи довколишнім лоббістським групам диктувати темпи змін. Інші компанії мусять багато що вивчити, аби цей засіб почав приносити результати.

Як написав у своїй  книзі "Жива компанія" Гіс, сьогодні складання сценаріїв "здається оточеним невизначеністю та загадковістю. Люди не впевнені, чи цей процес справді веде до кращих рішень; чи є він способом кращого пізнання майбутнього, чи і перше, і друге разом".

Залишається фактом, зазначають ті, хто застосовує даний засіб, що це спосіб полегшення практичного мислення в організації. Хоча складання сценарію часто плутають зі складанням планів виходу із загрозливих ситуацій чи пом'якшення наслідків несприятливих подій, які підказують, як має діяти компанія у позаштатних ситуаціях, складання сценарію — це

ВИСНОВКИ

Управління є специфічною  сферою людської діяльності. Ефективність її залежить не стільки від особистих  особливостей людини, скільки від знань та розуміння управлінських завдань, способів стимулювання та об’єднання зусиль усіх членів організації у напрямку реалізації цілей організації.

Водночас необхідно  пам’ятати, що у будь-якій організації  управління здійснюється на кількох рівнях. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління – менеджерами.

В управлінні виокремлюють шість головних елементів, кожний з  яких є складником або конкретною його характеристикою. Ці елементи можна піддавати окремому аналізу. До них належать ініціативність, уміння працювати з інформацією, захист своєї думки, прийняття рішень, розв’язання конфліктів та критичний аналіз. Усі шість елементів мають життєво важливе значення з точки зору забезпечення ефективного управління, оскільки жодний з елементів не може компенсувати відсутність або надлишок будь-якого іншого.

Реалізація  цих елементів у реальній управлінській  діяльності може бути спрямована або  на турботу про виробництво, або  на турботу про людей. Міра реалізації турботи про виробництво та турботи про людей і характер поєднання визначають типологію стилів діяльності.

Стиль управління звичайно залишається постійним  у певних ситуаціях, проте при  зміні ситуації можливі адаптація  або зміна стилю. Запасний стиль – це той, до якого вдається керівник, якщо на нього справляють тиск, він потрапляє у напружений стан або виникає конфлікт, який не можна розв’язати вже відомим шляхом.

За умов організації  конфлікти можуть виникати з будь-якого  приводу, але все ж таки переважне значення мають конфлікти, викликані наявністю суперечливих виробничих та особистих інтересів у співробітників.

Кожний учасник  конфлікту обирає той чи той тип  поведінки в залежності від індивідуально-типологічних особливостей, ситуації, очікуваних результатів.

Кожний тип  поведінки може зустрічатись у чистому  вигляді, але, як правило, у реальному  житті вони взаємопов’язані. Кожен  управлінець повинен володіти навичками  всіх типів поведінки і використовувати  їх згідно з відповідними ситуаціями.

Керівник, ознайомившись з поданим матеріалом, дізнається про речі, які підвищують, або, навпаки, знижують ефективність управління. Позитивний досвід, який при цьому він отримає, може сприяти зростанню його внеску в діяльність організації та підвищенню ймовірності того, що кар’єра такого керівника в організації буде успішною.

Користуючись  запропонованими даними, підходячи  творчо до них, керівник може з’ясувати  наслідки і кінцеві результати того чи того стилю управління і вирішити для себе, які зміни важливі  та необхідні для збільшення внеску кожного працівника в кінцевий результат діяльност організації. 
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

	Дес Дурлоу. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень.:Пер.з анг. – К.Всеувито, Наукова думка, 2001. –242 с. – (Сер. «Усе про менеджмент»).
	Кредисов А.И. История  учений менеджмента.– Киев:ВИРА-Р, 2000. –336 с.
	Лемберт Том. Ключові  проблеми керівника. 50 перевірених  способів вирішення проблем.– Пер.з  анг. – К.Всеувито, Наукова думка, 2001. – 242 с. – (Сер. «Усе про менеджмент»).
	Гибсон Дж.Л., Доннели  Д.Х.-мл, Организации: поведение, структура, процессы: Пер.с анг. – 8-е изд. –М.:ИНФРА-М, 2000. –ХХVI, 662 с.
	Питэр Э.Лэнд. Менеджмент – искусство управлять: Пер. с  анг. – М.:ИНФРА-М, 1995 –144 с.
	Білорус О.Г. Економічна система глобалізму:Монографія. – К.:КНЕУ, 2003. –360 с.
	Якокка Л. Карьера менеджера/ Пер. с анг.; - Мн.: ООО «ПОПУРРИ», 2001. –416 с.
	Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент, М.: Гардарика, 1998
	Веснин В.Р. Основы менеджменту.- М.: «Триада,ЛТД», 1997
	Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. -М.: Экономика, 1989
	Майталь Ш. Экономика для менеджеров.- М.:Дело,1996.-416 с.
	Бреддик У. Менеджмент    в    организации.  - М.:Инфра-М,1997.-344с.
	Джон Диксон. Проектирование систем: изобретательство, анализ и  принятие решений. - М.: “Мир”, 1969, -440с.
	Г.Деслер “Управление  персоналом” – М.:Бином, 1997г
	Джон Ф.Берджес, Дэн  Штайнхофф “Основы управления малым  бизнесом” – М.:Бином, 1997г.
	Роберт Хіт. Кризовий менеджмент для керівників. –Пер.з  анг. – К.Всеувито, Наукова думка, 2001. –242 с. – (Сер. «Усе про менеджмент»).

4.  
6. Герчикова И.Н. Менеджмент. - М.:Банки и биржи. ЮНИТИ, 1995
7. Глухів В.В. Основы менеджмента. - С.-Петербург.: Спец. литература, 1995
8. М.А.Комаров. Менеджмент –М.: ЮНИТИ,1998 Р.,
9. Максимцов М. М, Игнатьева А.В., Менеджмент, М.:Банки и биржи, ЮНИТИ,1998
10. Мескон М.Х., Альберт Н., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.:Дело, 1992. – 373с.
11. Фалмер Р.М. Энциклопедия современного управления. Т1,3. - М.: 1992.
12. Андреев В.И. Саморазвитие менеджера.- М.: Народное собрание, 1995. – 160 с.
13. Брэддик У. Менеджмент в организации.- М.: «ИНФРА-М», 1997. – 344 с.
14. Беклешов Д. В. Манеры и поведение делового человека, Н.Уренгой: Бизнес социальная психология, 1993 – 113 с.
15. Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. – М: ИМПЭ. Изд. «Триада, Лтд», 1997. – 384с.
16. Виханский О.С.,Наумов А. И. Менеджмент: Уч. – М.:Изд-во МГУ, 1995, - 416 с.
17. Довгань Л. Є., Нємцов В.Д. Менеджер – підготовка і перепідготовка. – К.: МП “ОКО”, 1993, - 126 с.
18. Завадський Й. С. Менеджмент: - Т.1 – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997, - 543 с.
19. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. Посібник .- К.: КНЕУ. 1997. – 248 с.
20. Максимцов М. М., Игнатьева А.В. Менеджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998, - 343 с.
21. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992, - 702 с.
22. Мухин Ю. И. Наука управлять людьми, М.: Форум, 1995, - 368 с.
23. Обозов Н. Н. Щекин Г. В. Психология работы с людьми. 3-е изд., переработ.- К.: МАУП, 1996. – 136 с.
24. Паркинсон С. Н., Рустомджи М. К. Искусство управления \пер с англ. К. Савельева. – М.: Агенство «ФАИР», 1997. – 272 с.
25. Питер Ф. Друкер Эффективный управляющий, пер. А. Мкервали СП «Бук Чембэр Интернэшнл», 1994. – 265 с.
26. Платонов С. В., Третяк В. И. Искусство управленческой деятельности. – К.: ООО «Издательство Либра», 1996. –416 с.
27. Салига С. Я. Основи менеджменту: учбовий посібник. – К.: “ОКО”, 1994. – 140 с.
28. Туленков М. В. Вступ до теорії та практики менеджменту: Навч. Посібник.- К.:МАУП, 1998. –136 с.
29. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк., 1995.- 351 с.
30. Щокін Г.В. Практична психологія менеджменту:Науково-практичний посібник. – К.: Україна, 1994. – 399 с.
31. Association of Information and Dissamination Centers, 1987, Spring Meeting. Information Service and Use. V. 7, 1997

 

32. Кричевский Р.Л. «Если Вы — руководитель...», М. – 1996

 

33. Травин В. В., Дятлов В. А. Основы кадрового менеджмента, М. – 1995

 

34. Шекшля С. В., Управление персоналом современной организации, М. - 1996
35. Балабанов  И.Т. «Основы  финансового  менеджмента, М. – 1995 –284с.

 

36. Веснин  В.Р.  Основы  менеджмента  М. – 1997 – 412 с.

 

37. Галькевич  Р.С.  Набоков  В.И. Основи  менеджмента, М., - 1998, –467с. 

 

38. Герчикова И.Н. Менеджмент: учебник для вузов, - М., ЮНИТИ  "Банки и биржи", 1994, (с.375).

 

39. Кабанов  А.Я.  Управление  персоналом  организации», - М., 1997, – 435с.

 

40. Кохно П.А.,  Мікрюков В.А.,  Коморов С.Е. Менеджмент -М.: Финанси и статистика, 1993 – 411с.

 

41. Ленд  П.Е.  «Менеджмент - мистецтво  управляти», М., - 1995, (с.284). 

 

42. Любинова Н.Г.  Менеджмент – путь к успеху - М.:Агропромиздат, 1992 – 189с.

 

43. Майкл Меськон і інш.,  Основи менеджменту - М., 1995, –.243с.

 

44. Максимцов  М.М.  Ігнатьєва  А.В. Менеджмент, М., - 1998, –389с. 

 

45. Панасюк  А.Ю.  Управлінське  спілкування, - М.,    1990, (с.222). 

 

46. Паркинсон,  З. Нортког, Рустомжі М.К. Мистецтво управління,  - Леніздат, 1992, (с.428).

 

47. Розенберг  Д.М.  Бізнес,  менеджмент – М. - 1997, – с.400.

 

48. Телор Фредерік Уїнслоу,    Менеджмент, - М., 1992,– 175 с.

 

49. Уткин  Є.А.  Управління  фірмою, - М.,  1996 – 312с.. 

 

50. Фатхутдінов  Р.А.  Система  менеджменту, - М.,    1996 – 274с. 

 

51. Ховард  До., Коротков  Є. Принципи  менеджменту, - М., 1996, – 377с. 

 

52. Хойер В.  Як робити бізнес в Європі, - М.– Вид-тво"Прогрес", – 1990, (с.513).

 

53. Сучасний менеджмент:  принципи і правила, Дайджест, Н. Новгород, ІКЧП, 1992,–51с.
54. Hammer M., and Champy J. Re-engineering the Corporation. – NewYork: Harper business, 1993
55. Stewart, Tomas A, Intellectual Capital: The new wealth of organizations, – NikolasBrealey,1997.
56. Drummond,Helga. Effective Decision-making, 2-nd edition,– Kogan Page, 1996
57. Barker Alan/ How to be a Better Decision-maker –Kogan Page, 1996
58. Exec! Home page, 17 June 1997