Міни як об'єктивний процес розвитку організації

Рис. 3.7. Різні стратегії зміни організації [147, с. 52] 

  У рамках розглянутої теорії виявляється вплив життєвого циклу виробу на стратегію зміни організаційного потенціалу. Так, якщо продукт є нововведенням, то зміна організаційного потенціалу повинна описуватися кривою (3), а якщо продукт близький до моменту свого морального старіння - кривою (1).

  Викладена вище теорія застосовується лише до організацій, що гостро реагують на всі зміни зовнішнього середовища. Для кожного конкретного випадку повинна встановлюватися оптимальна частота організаційних перебудов. Сам же процес зміни визначається зовнішніми умовами. Уже проведені експерименти, коли в організації заздалегідь відпрацьовується кілька можливих структур управління і, в залежності від умов, вибирається один з варіантів. Причому вибір того чи іншого варіанта може здійснюватися на ЕОМ за допомогою формальних методів.

Примітка: Сукупність (1) і (2) — це повний потенціал 

Рис. 3.8. Модель вищого керівництва фірмою

  Модель управління фірмою (рис. 3.8) показує, що в залежності від зовнішніх умов і характеру розв'язуваних проблем вище керівництво повинне концентрувати свою увага на цілком визначених моментах, зазначених у матриці [147, с. 46 - 52].

  Теорія інститутів і інституціональних змін

  Наприкінці 80-х — початку 90-х рр. американський учений Дуглас Норт, згодом став лауреатом Нобелівської премії по економіці, опублікував цілу серію робіт, що мають безпосереднє, відношення до обґрунтування ролі і принципів функціонування, організацій.

На думку Дугласа Норта, ринок — це складне і неоднозначне явище. Він являє собою структуру, що охоплює різні інститути: закони, правила гри і, що найбільше важливо, визначені кодекси поводження, типи відносин і зв'язків. Інститути є набором правил, процедур відповідностей, морального й етичного поводження індивідуумів в інтересах максимізації багатства. Інститути — це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори і добровільно прийняті кодекси поводження) обмеження, а також фактори примусу, що структурують їх взаємодію. Усі разом вони утворять спонукальну структуру суспільств і економік. Інституціональний же розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії між інститутами й організаціями, коли перші визначають "правила гри", а другі є "гравцями". Нові інститути, згідно Дугла- су Норту, з'являються тоді, коли суспільство вбачає можливість одержання прибутку, що не може бути отримана в умовах вже існуючої інституціональної системи. Іншими словами, якщо виробничі фактори сприяють можливості збільшення доходів, а інституціональні цьому перешкоджають, тоді великі шанси виникнення нових інститутів.

  У своїх роботах Дуглас Норт показав, що організаційні фактори грають більш важливу роль ніж технічні, оскільки ведуть до зміни інститутів, що, у свою чергу, впливають на розвиток економіки. Технічні зміни й інші важливі фактори економічного розвитку є недостатніми: будучи складовими процесу росту, самі по собі вони і не можуть його пояснювати. Ключем до економічного росту є ефективна організація економіки. У своїх роботах Норт порушує фундаментальне питання: чому деякі країни багаті, а інші — бідні. І відповідають: "Інститути створюють базові структури, за допомогою яких люди протягом всієї історії домоглися порядку й у такий спосіб знизили ступінь своєї непевності. Використовуючи техніку, вони визначають вартість операцій і перетворень і, отже, рентабельність і обґрунтованість економічної активності".

  Великі інституціональні зміни відбуваються повільно, тому що інститути є результатом історичних змін, що формують індивідуальне поводження. Чим вище інституціональна непевність, тим вище стають витрати по операціях. Відсутність можливості укладати контракти і вступати в інші зобов'язуючі інституціональні відносини є причиною економічної стагнації. Д. Норт у своїх роботах висуває фундаментальні питання про зв'язок економічних змін, технічного розвитку й інституціональних умов.

  У книзі "Інститути, інституціональні зміни і функціонування економіки", він, розвиваючи свою теорію, переглядає поняття раціональності. Робиться особливий акцент на двох концептуальних проблемах: одна з них виникає при сприйнятті людиною світу з його безліччю фактів, інша — при сортуванні цих фактів по важливості і розрахунку оптимального вибору. Аналіз веде до глибокого розуміння ролі інститутів у рішенні цих проблем.

  Принципове значення й актуальність зберігають висновки з теорії нової інституціональної економіки. Головне полягає в тому, що надзвичайно важко, та й практично недостовірно аналізувати перехід від планової економіки до ринкові без інституціонального підходу до проблем і подій. Суть висновків зводиться до наступного.

1. Якщо закони можуть бути змінені протягом короткого часу, то неформальні норми змінюються поступово. Саме такі норми створюють легітимну основу для дії законів, а революційні зміни останніх часто приводять до результатів, що відрізняється від очікуваних. Країни, що приймають закони, мають інші економічні умови, неформальні норми і спонукальні фактори, набувають зовсім не того напрямку розвитку, що мають держави, звідки ці закони запозичені.

  Функціонування економіки в значній мірі визначається державним устроєм, що формує економічні закони, створює і забезпечує ефективні права власності і впливає на політику розвитку. Ретельний і всебічний аналіз приводить до необхідності дотримання визначених умов: а) політичні інститути зберігають стабільність, якщо їх підтримують організації, зацікавлені в їхній незмінності; б) для успішного здійснення реформ необхідна зміна інституціональ- ної системи; в) модифікація норм поведінки, що підтримують нові закони, є тривалим процесом, і при відсутності такого спонукального механізму державний устрій не може бути стабільним; г) у довгостроковій перспективі економічний ріст вимагає розробки законів і правил; д) неформальні обмеження іноді (але в короткі періоди) можуть забезпечувати економічний ріст навіть при несприятливих чи нестабільних законах.

  Ефективні політико-економічні системи формують гнучкі інституціо- нальні структури, здатні переживати шок зміни і фактор успішного розвитку. Однак формування цих систем є результатом тривалого процесу; створення ж ефективних систем, розрахованих на короткострокову перспективу, вимагає в кожнім випадку спеціальних досліджень і розробок.

  Сучасні напрямки теоретичних розробок

  На передньому плані теоретичних розробок і тенденцій, що мають велику практичну значимість, у даний час виявилися ті напрямки, що у найбільшій мірі відбивають умови функціонування, що змінилися, організацій. Це викликано й орієнтацією на новітні технології, проблемою ризикових інвестицій, способами високопродуктивного ведення господарства, прогнозуванням споживчого попиту і поводження конкурентів, домінантою стратегічного підходу в управлінні. Серед основних напрямків теоретичних узагальнень і розробок можна назвати такі.

  Насамперед — реінжиніринг, тобто перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробництва і управління. Це — і теорія, і методи комплексного оздоровлення корпорацій, управлінського ренесансу з охопленням і реконструкцією усіх без винятку елементів, включаючи систему людських мотивацій і стимулів. Це — перебудова з ясно поставленими цілями і засобами. У рамках цього напрямку розглядаються і нові імпульси підвищення ефективності, зв'язані зі скороченням розмірів і оптимізацією суб'єктів, що господарюють, і потенціал матричних структур, що органічно поєднують лінійне і програмне керівництво, і можливості діяльності комплексних цільових команд, і багато чого іншого. Управлінський механізм є надбудовою для оволодіння ринком: аналіз його ємності, організація збуту товарів, способи стимулювання продажу, забезпечення конкурентноздатності товарів і послуг.

Наступне — концепція внутрішніх ринків корпорацій (чи організаційних ринків). У даному випадку мова йде про перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність корпорацій. Такі революційні перетворення повинні охопити всі підрозділи — лінійні, функціональні, маркетингові і навіть апарат вищих керівників. Вони стають автономними ланками, що купують і продають товари і послуги усередині та зовні й поєднуються єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами і підприємницькою культурою. Завдяки випрямленню операцій організаційні ринки різко скорочують багато видів витрат, увага фокусується на обґрунтуванні переходу від ієрархічних до горизонтальних структур, на пошуку вигідних співвідношень між великими і малими операціями.

  Відповідно до цієї концепції підрозділи, що мають економічну волю усередині підприємств, швидше можуть забезпечити зміни у виробництві товарів, наданні послуг, у всій системі відносин зі споживачами. На цій основі і з використанням інформаційних технологій формуються "Мережні організації" з розподіленими автономними ланками, так звані віртуальні корпорації. З'являється принципово новий об'єкт управління, що вимагає дуже тонкого відношення до себе.

  Це стосується і розроблювальної концепції "демократичної корпорації", що передбачає глибоку децентралізацію управління з розширенням демократичних форм і методів функціонування підрозділів і керівників.

  Теорія альянсів (асоціативних форм організації і управління). Інтеграційні процеси в керуванні, орієнтовані на більш ефективне використання усіх видів ресурсів (і в першу чергу науково-технічних, інвестиційних і фінансових), приводять до появи різноманітних форм горизонтального об'єднання організацій. Утворюються плоскі ієрархії навколо корінних процесів зі специфічними цілями в кожнім з них. Це не тільки так звані горизонтальні корпорації, але і стратегічні союзи, різні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарських асоціацій і груп.

  Нова корпоративна модель передбачає розширення кооперування серед конкурентів, постачальників і споживачів і тим самим змінює уявлення про границі організації. Професійні знання й уміння кожного партнера дозволяють створювати "кращу в усьому" організацію, у якій будь-яка функція і процес реалізуються на світовому рівні. Компанії з'єднуються разом для того, щоб використовувати специфічні ринкові можливості, що для окремо узятих організацій не існують.

  Особлива увага приділяється проблемі всебічного розвитку людських ресурсів. Відношення до людей як до ведучого ресурсу, до капіталу, а не як до витрат виробництва стає чи не центральним постулатом теорії організацій [147, с. 56 — 57].

  В усіх проектах і програмах розвитку організацій основним орієнтиром стає підвищення місця і значимості людини — як суб'єкта управління і як об'єкта управління — з його інтересами, мотивами, стимулами, ступенем задоволеності і т.ін. Особливе місце і тепер, і в майбутньому повинні займати проблеми довіри — до систем управління, до прийнятих рішень, до їх виконання, до керівників. Захист людини як працівника, як підприємця, як власника відіграє ключову роль у підвищенні ефективності функціонування організацій.

3.2 Життєвий цикл організації

  Організації зароджуються, розвиваються, домагаються успіхів, слабшають і, зрештою, припиняють своє існування. Деякі з них існують нескінченно довго, але жодна не живе без змін. Нові організації формуються щодня. У той же час щодня сотні організацій ліквідуються назавжди. Ті, що вміють адаптуватися процвітають, негнучкі — зникають. Якісь організації розвиваються швидше інших і роблять свою справу краще, ніж інші. Керівник повинний знати, на якому етапі розвитку знаходиться організація, і оцінювати, наскільки прийнятий стиль керівництва відповідає цьому етапу.

  Саме тому широко розповсюджене поняття про життєвий цикл організацій як про передбачувані їх зміни з визначеною послідовністю станів протягом часу. Застосовуючи поняття життєвого циклу, можна побачити наступне: існують виразні етапи, через які проходять організації, і переходи від одного етапу до іншого є передбачуваними, а не випадковими.

  Концепції життєвого циклу приділяється велика увага в літературі щодо вивчення ринків. Життєвий цикл використовується для пояснення того, як продукт проходить через етапи народження чи формування, росту, зрілості й спаду. Організації мають деякі виняткові характеристики, що вимагають визначеної модифікації поняття життєвого циклу. Один з варіантів розподілу життєвого циклу організації на відповідні тимчасові відрізки передбачає наступні етапи.