Концептуальні основи стратегічного управління

Тема 1. Концептуальні основи стратегічного  управління.

1.   Розв  п-в, перехід від закр до  відер типу п-ва як реакція  на зміни в оточуючому середовищі.

Здатність людини передбачувати  розв подій і їх наслідків лежить в осн передбачення. Передбачення залежить від чиників: ступення сприйняття та розуміння явищ і процесів на п-ві й навколо нього; рівня передбачуваності розв цих явищ і процесів; оцінки можливості упр впливу на ці процеси та явища за допом доступного методичного й технол інструментарію.

Наук передбачення- діял із застосуванням окремих методів, прийомів та інструментів, які дають змогу уявляти перебіг процесів та явищ у майбутньому в певній послід з установлен взаємозв’язків.

Потрібно заст. наук, раціон та інтуїтивні прийоми й методи, спират на скл комплекс прогнозно-аналіт, метод і соц-псих підходів.

Невизначеність- характ числених явищ, що їх розгул теорія і  практика м-ту: поведінки окремої  чи групи осіб, орг-ції в цілому, прийнятя рішень різного типу, оцінюваня  прогнозів, розробка стратегій. Рівень невизнач. х-ться браком або повною відсутністю інф-ції про процеси, явища, вплив окр факт на діяь п-ва. Зменш рівня невиз-сті призведе: до більш якісного упр впливу; впорядкуваню діял керівників п-ва,тощо.

 

2.   Поняття стратегії п-ва і стратегічного управління.

Стратегія – загальний, всебічний план досягнення цілей.

Стратегія п-ва – визначення основних довгострокових цілей та завдань  п-ва, прийняття курсу дій і  розподілу ресурсів, необхідних для  досягнення поставлених цілей.

Стратегічне упр –  це реалізація концепції, в якій поєднується цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності п-ва, що дає змогу встановити цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприємництва та приводити їх у відповідність з останніми, розробляючи та реалізуючи сист стратегій.

СУ має такі особливості: 1) базується на певному поєднані теорій м-ту стосовно діял п-ва; 2) орієнтується на вивчення умов, в яких функціонує п-во; 3) концентрує увагу на необх  збору та застос баз стратегічної інформації; 4) допомагає прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію відповідним розподілом ресурсів, встановленням ефективних зв’язків та формуванням стратегічної поведінки персоналу; 5) передбачає заст. певних інструментів і методів розв п-ва; 6) створює передумови для створення такої сист упр, яка дає змогу функціонувати орг-ції у стратегічному режимі, що, у свою чергу, забезпечує її існування в довгостроковій перспективі.

Мета стратегічного  упр – це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку і виконання сист планів, удосконалення п-ва та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.

 

3.   Довгострокове планування

Довг план базується  на гіпотезі про можливість людини передбачати та контрол майб. Осн  ДП були екстраполяційні прогнози, що врах факт, які сприяли зростаню п-ва або обмежували його можливості (фін ресурси та джер їх залученя).

Формальні процедури  ДП виникли внасл розв процесу бюджетування, який застосовувався та удоскон на п-вах. ДП викор різні варіанти екстраполяції, а також складніші моделі очікуваного екон зростання окремих країн, можливості розв ринків тощо. П-во як об’єктивний план розвитку склад з підсвист різного типу: пост, в-ва, збут, фін, персоналу, з метою отрим високих резул діял п-ва потр проанал, скоординувати свою діял, спроектувати на більш обґрунтованих засадах свій розв і включити відпов завд до планів розв всієї орг-ції.

ДП сприяв тому, що на певному етапі в керівників різних рівнів склалося уявленя про передбачуваність майб. П-ва витрачали багато часу то грошей на розробку скл моделей, розрахунки, на форм-ня детальних планів, які  знаходили місце на полицях шаф, а рішеня про діял п-ва приймались так, ніби планів зовсім не існувало. У ДП не орієнт на варіанти негативного розв подій, вважалося що всі негаразди можна подолати.

 

4.   Стратегічне  планування

У 1960х поч. „бум Страгічного планування” який базув на домінувані концепції п-ва як відер сист на мікрорівні, а також на розв прогнозуваня та індикативного план-ня на держ рівні. П-во стало більш залежним від попиту споживачів у визнач перспектив свого розширеня та подальшого існуваня. Це зумовило перехід від довго- до стратег пл.-ня, яке було більш гнучким. Стайнер визн чин-ки розв СП: зрост розмірів п-в завдяки підвищ комплексності та диверсифікації діял; НТП; розв зв’язків з ін орг-ціями; зрост конкур на вн та зовн ринках внаслідок їх заповненя; розв методології та інструментарію пл.-ня; наявність необх оргтехніки та кваліфік кадрів; лідирування п-в, які більше уваги приділяли СП.СП – це адаптивний процес, за допом якого здійсн регулярна розробка та корекція сист формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їх виконаня на осн безперервного контролю та оцін змін, що відбуваються зовні та всередині п-ва. СП охоплює сист довго-, середньо- та короткострокових планів, проектів і програм, однак головний змістовий наголос робиться на довгостро цілях та стратегій їх досягненя.

Стр-ний аналіз середовища п-ва ств підвалини для прогнозуваня можливостей розв ситуації. У СП шир заст. сценарій пл.-ня „портфеля  п-ва”, шир арсенал методів маркетингу та пл.-ня. Пл.-ня набирало все більш  органічної форми з орієнтацією  на визн цілей та альтернативні заходи щодо їх досягнення; перехід на „запасні”, підготовлені варіанти вже не сприймається як порушення „норм перебігу подій”; успіх визн досягненя комплексу соц-ек чиників, устан як критерій на довгості період.

Заст. СП зумовило необх інтеграції різних видів планової діял,що їх здійсн всі підсвист п-ва, а також подальшого розв страт діял на п-ві, оформленої у вигляді сист стр-ного управління.

 

 

5.   Фактори, що  сприяли розв стратегічного планування.

СП – це адаптивний процес, за допом якого здійсн регулярна розробка та корекція сист формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їх виконаня на осн безперервного контролю та оцін змін, що відбуваються зовні та всередині п-ва. СП охоплює сист довго-, середньо- та короткострокових планів, проектів і програм, однак головний змістовий наголос робиться на довгостро цілях та стратегій їх досягненя.Спочатку СП обмежувалось визначенням цілей та стратегій їх досягнення, тб визн страт поведінки п-ва в сист „продукт-ринок”.У межах СП шир заст. такі категорії: „життєвий цикл продукту”, цикл попиту на продукцію, що вигот, період, потрібний для досягнення цілей, тощо. Усе це сформувало потребу в більш гнучких підходах до визначення горизонтів пл.-ня, у виваженому поєднані балансування різних за тривалістю дій для досягнення цілей, а також зумовило подальше підвищення ролі стр-ного аналізу в діял п-в. Адже такий аналіз дає змогу чітко визн, які саме сфери та напрямки діял потребують довго-, які – середньострокових термінів їх здійснення в конкретних умовах, що склалися та будуть складатись у зовн середовищі. При цьому зростає й кільк доступних п-ву альтернативних варіантів розв, внаслідок чого відкрив ширший вибір дій на перспективу.

 

6.   Підходи  до планування за Мінцбергом.

 В одній з перших  своїх робіт Г.Мінцберг розглядав очікування щодо довгострокового пл.-ня. Він розглянув такі підходи до пл.-ня: підприємницький, адаптивний та плановий. Підприємницький підхід визн заг уявлення про майб стан п-ва і за допом послідовних рішень і дій для їх втілення скеровує його (п-во) розв за одним із можливих варіантів; адаптативний – орієнтується на постійне реагування на проблеми, що виникають, тому шлях підприємництва – це короткі кроки за невизначеної перспективи; плановий дає змогу „влучити в ціль”, яку заздалегідь визначено. Наступні роки показали марність таких сподівань і неприйнятність „класичного” довгострокового пл.-ня для реального життя.

 

Тема 2. Еволюція цілей і завдань підприємств.

7. Епоха масового  виробництва.

Епоха масового в-ва проходила  в 1820-1900рр. в США. В цей час вся енергія п-в була спрямована на нові технології в-ва, за допомогою якої можна було б збільшити випуск продукції, зменшити собівартість, захопити ринок збуту продукції. Підприємницький сектор відгороджувався від втручань ззовні.Концепції конкуренції в її сучасному розумінні не існувало. Конкурувати означало добитися повного подавлення суперника, а не конкурувати на ринку на рівних правах.

 

8. Епоха масового збуту.

Якщо в перші десятиліття  нинішнього століття успіх був гарантований фірмі, що пропонував найнищу ціну за рахунок низької собівартості виробленої продукції, то на початку 30рр. попит на споживчі товари став близький до насиченого. Тому фірми переключили свою увагу з в-ва на ринок. Розвиток реклами, потреби споживачів, реформування системи збуту відбувається перехід до ринкової орієнтації п-в. В цей же час розвивається маркетинг як окрема наука, виникла необхідність у формуванні теоретичних підходів щодо збуту продукції та втілення їх в практику. Ця епоха спричинила позитивний вплив на хід в-ва, оскільки орієнтувала виробників не тільки на виробництво, а головним чином на збут.

 

9.  Постіндустріальна  епоха.

Під час постіндустріальної епохи в розвинутих країнах світу  було досягнуто високий рівень в-ва. Населення також досягло високого рівня життя. В цей час почали розвиватись крім традиційних галузей економіки, галузі що забезпечують зростаючі потреби споживачів галузі що випускають предмети розкоші. В цей час людство підіймає питання як соціальної справедливості, проблеми бідності населення, екології, боротьби за чистоту навколишнього середовища, так і посилюється вплив громадської думки про приватний бізнес.

 

10.  Особливості цілей  і завдань п-в АПК України  в сучасних умовах.

1) П-ва Укр. повинні  пройти всі три етапи розвитку швидше ніж ЗХ країни;

2) п-ва АПК повинні  змінити структуру в-ва щоб  адаптуватися до ринку;

3) в ході еволюції  загальних цілей і завдань  п-в відбувається формування адекватних  підсистем управління головними  рисами яких є а) децентралізація  управління; б) організація господарського управління на рівні підрозділів п-в;

4) значно інтенсифікувати  процеси інтернаціоналізації в-ва  – це підвищить рівень конкуренції  на внутрішньому і зовнішньому  ринках;

5) зростає нестабільність  в економіці, все частіше виникає  несподівані події, які мають негативний вплив на економіку п-ва.

 

11.  Місія підприємства.

Місія – якісна мета, задля якої існує орг-ція у  ринк соц-орієнтованій ек-ці. Місія  п-ва відобр напрям розв п-в і демонструє соц роль. Місія п-ва має свою упр  цінність: форм погляди вищого керівництва на довгості плани подальшого розв; знижує ризик прийняття необґрунтованих рішень; виражає ціль орг-ції та слугує працівникам стимулом для роб; допом мен-рам сер ланки сформ цілі, задачі підрозд об’єднувати цілі розв всієї компанії; полегшує підготовку орг-ції до майб.Місія скл на осн довгостроков бачення того, що орг-ція прагне робити, та з того, якою орг-цією вона намагається стати. М може бути обґрунтована та визначена лише за умови чіткого уявлення про пр-цію чи послугу, яка може знайти збут на конкр сегменті ринку, про орг-техн можливості вигот конкурентоспром продукту, про існування суспільної відповідальності фірми. М – генеральна мета, що стосується її довгостроков орієнтації на якись вид діял та відповідне місце на ринку; при цьому „місце на ринку” розгул з таких поглядів: які групи споживачів обслугов, які ф-ції при цьому виконуються, які виробн процеси використ. Можна сказати, що місія – своєрідна текстова реклама, хоча її роль та значення для п-ва виходить далеко за межі рекламного оголошення.

12.   Цілі підприємства.

Через багатоцільовий х-р  діял п-ва дуже гостро постає проблема визн та балансу різноспрямованих цілей, що ними корист п-во у своєму розв. Усі  цілі вст на осн місії, переваг  вищого керівн, позицій, які орг-ція чи п-во має в зовн середовищі, та ін факт., що відбивають бажаний стан орг-ції, яких треба досягти завдяки використ її виробн потенціалу. Для того щоб досягти встановлених цілей особливу увагу приділяють процесам ідентифікації та адаптації. Процес ідентифікації- процес, за допом якого забезп взаємозв’язок людини та орг-ції, завдяки ототожненню окремими особами цілей орг-ції з власними цілями. Процес адаптації – дії, за допом яких індивіди намагаються вплив на цілі орг-ції, змінюючи їх. Сист цілей п-ва є результ перебігу обох цих процесів та стосується проблем організаційної поведінки, змушуючи балансувати об’єктивні вимоги до цілей з боку середовища та суб’єктивне сприйняття та оцінювання персоналом змін в орг-ції.Цілі п-ва – це описані у формальному вигляді межі, яких воно бажає досягти у довго- та короткостроков періоді. Кожне п-во обирає та формує свої цілі, а також формує сист показників для їхньої х-ки. П-ки що в заг переліку можуть відбивати цілі орг-ції, згруповують так: загальноек, маркетингові, цілі в-ва, фінансові, наук-техн, кадрові, орг-упр.

 

13.   Класифікація  цілей. 

Існує багато класифікаційних  груп, які визн цілі упр. Деякі з  них поділені за такими ознаками: за спрямованістю дій – зовн та вн.; за напрямками діял на п-ві – ек, техніко-техн, соц, екологічні; за можливістю їх повного здійснення- цілі створеня та цілі розвитку; за рівнями упр – цілі всього п-ва, окремих пі дрозд груп чи індивідуумів; за часовими х-ками – коротко-, середн-, довгострокові; за відповідною спрямованістю на види діял – стратегічні, тактичні оперативні; за за впливом на окремі елементи п-ва – виробничі та упр; за пріоритетами – осн, побічні та підтримуючі; за вимірюваністю – кільк та якісні.Цілі поділяються на: стратегічні – мають довгострок х-р і направлені на зміцнення позиції фірми, що і є осн для довго строк існування; фінансові – мають короткострок х-р в більшості випадків направлені на забезп макс прибутковості в поточному періоді.Складна класифікація не дає змоги охарактеризувати повний взаємозв’язок і взаємозалежність цілей, які допом налагодити ефект роб для їх досягнення.