Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення

На основі цих результатів можна  зробити такі висновки, що урожайність підвищилась і у 2010 році, в порівнянні з 2008 роком, збільшилась  на 63,6%.    Вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь зросла у 2010 році в порівнянні з 2008 роком.

Підйом врожайності сої у ТОВ „Сварог - Дністер” свідчить про ефективне використання матеріально-технічної бази, застосування необхідної кількості мінеральних і органічних добрив. Можна сказати, що інтенсифікація в ТОВ „Сварог - Дністер” знаходиться на задовільному рівні.

На основі цих розрахунків, можна  зробити висновок, що вартість валової  продукції зернових зростає у 2010 році в порівнянні з 2008 роком на 3,15%. Щодо вартості валової продукції на 1 середньорічного працівника, то відбулися наступні зниження на 30,63%. Собівартість сої збільшилась . У 2010 році, порівняно з 2008 роком, собівартість 1 ц сої зросла на 13,9 грн. Це призвело до того, що у 2010 році на підприємстві був збиток. Вартість валової продукції на 1 грн. витрат виробництва знизилась  у 2010 році на 91,95%.

Ці зміни негативно впливають  на процес інтенсифікації. Отже, інтенсифікація в ТОВ „Сварог - Дністер” знаходиться на досить низькому рівні, і її впровадження є малоефективним.

Впровадження інтенсивних технологій потребує збільшення виробничих витрат на 1 га посіву до 1,5 і більше разів. Але це може спричинити зростання собівартості одиниці продукції і зниження рівня рентабельності виробництва, що  ми можемо спостерігати у нашому підприємстві.

Інтенсифікація всебічно впливає  на розвиток сільського господарства, створює нові можливості підвищення економічної ефективності виробництва.

Процес інтенсифікації передбачає створення високопродуктивного  сільського господарства на основі підвищення його технічного рівня, широкого використання більш досконалих засобів виробництва і кваліфікованої праці.

В сучасних умовах інтенсифікація сільського господарства є головним напрямом його розвитку і основним джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення  економіки аграрних підприємств.

Водночас впровадження у виробництво  культур і сортів інтенсивного типу 
може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без 
дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, 
підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.[10,c.142]

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, 
що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби 
захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості. 
Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського 
господарства — впровадження комплексної механізації і автоматизації 
виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх 
на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед 
підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що 
є основним якісним фактором його економічного і соціального 
розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності 
сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності 
праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає 
вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці — 
знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної 
озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням 
організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і 
голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й 
ефективності виробництва на 70—75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25—30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції.[31,c.154]

 У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, який забезпечує переведення господарств на повне самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання.

Основним напрямом підвищення економічної  ефективності виробництва зерна сої є послідовна інтенсифікація галузі. [25,c.456]

Підвищення врожайності зерна сої на основі інтенсивних факторів дасть змогу збільшити валове виробництво, зменшити витрати на виробництво одиниці продукції.

Крім того, можна буде скоротити посівні площі сої у підприємствах, де їх концентрація в структурі сівозмін дуже висока, а також зосередити виробництво в найбільш сприятливих регіонах.

Слід впроваджувати інтенсивну технологію вирощування сої з урахуванням особливостей конкретної природно-кліматичної зони.

Інтенсивна технологія вирощування сої передбачає такі основні елементи:

• розміщення посівів сої у сівозмінах після найкращих попередників;
• поліпшення системи основного і передпосівного обробітку грунту;
• застосування науково-обгрунтованих норм мінеральних і органічних добрив;
• висів насіння районованих сортів стійких проти хвороб і з високою схожістю, що забезпечує механізоване формування густоти насаджень;
• застосування ефективної системи боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами рослин;
• і поліпшення заготівлі, зберігання і переробки зерна;
• впровадження нових організаційних форм господарювання;
• зміна форм власності;
• вдосконалення економічних відносин між всіма галузями оліє-жирового підкомплексу.

Використання перелічених факторів інтенсифікації вимагає високого професіоналізму  працівників, в тому числі – апарату  управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Нормування  праці

   Нормування праці  -  це  визначення  її  необхідних  затрат  на  виготовлення одиниці  продукції  в  конкретних  організаційно  технічних  умовах.   Ціллю нормування   праці  є  найбільш  точне  визначення  необхідних   затрат,   а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці.Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці. Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

                                  Принципи організації праці

      Організація праці - система мір  спрямованих на більш повне  й ефективне використання трудових  і матеріальних ресурсів.

      Головна  ціль  організації   праці   -   створення   умов   для   росту продуктивності  праці.  Тому правильна організація  праці повинна  враховувати  такі завдання:

   - техніко-економічне завдання - створення умов  праці для ефективного використання робочого часу, трудових навиків і досвіду  робітників,  а також   створення   умов   для   найбільш   ефективного   використання устаткування й інших матеріальних засобів,

    - соціальна - створення гігіїєнічних і безпечних умов  праці.   Охорона праці здійснюється по таких основних напрямках:

   -  кооперація  праці  в   професійно-кваліфікваному,   технологічному  і функціональному аспектах;

    - нормування праці як основа  її організації;

- матеріальне  і моральне стимулювання робітників за поліпшення якісних і кількісних показників їхньої праці;

    - добір,  підготування  і  підвищення  кваліфікації  кадрів,  включаючи

      вивчання сучасних прийомів і  методів праці;

    - організація робочих місць, включаючи  поліпшення умов праці.

У нашій  країні не приділяється належної уваги  виборові, підготуванню підвищенню  кваліфікації  робітників.   Деякою   мірою   це   пов'язано   зі складність  переходу  до  ринкових  відносин.   Постійні  зміни   попиту   і пропозиції товарів  і послуг і  самої  робочої  сили  потребують  її  великої  рухливості, мобільності,  у  тому  числі  фахової  і  кваліфікаційної. [7,c.204]                            

                             Робочий час і його основні елементи:

Під робочим часом розуміється  тривалість участі людини в організованому трудовому процесі, протягом якого вона  повинна  виконувати  свої   виробничі або службові обов'язки. Він вимірюється тривалістю  робочого  дня,  робочого тижня, робочого місяця, робочого року і  звичайно  регулюється  національним законодавством, що визначає його граничний  розмір  за  календарний  період, яким частіше усього є тиждень. У залежності від віку й умов праці  для  окремих  категорій  робітників законодавчо  встановлюється  скорочений  робочий  час.   У  першу  чергу  це відноситься до осіб молодших 18 років, осіб, зайнятих на важкій і  шкідливій роботі, і ін.

    Якщо  характер виробничих  процесів  дозволяє,   робочий час  може  бути неповним, гнучким або ковзним і реалізуватися у відповідному 

підході  до організації робочого дня або тижні.

   Гнучкий графік  роботи замість  точної  фіксації  моменту  її  початку  і  кінця  передбачає визначені  проміжки   часу,   протягом   яких   вона   може   починатися   і закінчуватися, а також період, коли співробітники обов'язково  повинні  бути присутнім на робочому місці.  Змінний графік припускає можливість  зрушувати момент його початку і закінчення в порівнянні  з  прийнятими  в  організації стандартами, що звичайно має місце  при повторазмінній роботі.

    Неповний  день,  гнучкий  і  змінний  графік  роботи,  поділ  її  серед декількох співробітників, частковийе виконання ними обов'язків вдома й ін., тобто гнучкий режим праці, стають можливими в умовах появи новітніх  засобів зв'язку.

    Час обслуговування  робочого місця витрачається  на   підтримку його  в належному стані.  Воно, у свою чергу, може ділитися, хоча далеко не  завжди, на організаційне і технологічне.   У  його  рамках  здійснюється    складання, наведення   порядку,   сортування   матеріалів,   підготування   до   роботи устаткування.

        Перерви   також  неоднорідні.   Насамперед,   необхідно   говорити   про технологічні перерви, коли основний процес  або  тимчасово  припиняється  по причинах, пов'язаних із специфікою роботи  устаткування,  або  продовжується без участі людини. Організаційні перерви  обумовлені  природними  чинниками необхідність    відпочинку,  прийняття їжі),  а  також  різноманітного    роду боями, неполадками, що відбуваються як із вини робітників, так і  незалежно від них.

  Але час не можна умножити, додати, нагромадити, купити, взяти в  борг. Його  можна    тільки  раціонально   використовувати,   заощаджувати.    Від спроможності це робити залежить успіх будь-якого робітника.  Щоб справитися з таким завданням, необхідно точно знати, на що час витрачається, і  робити усе  якнайшвидше.

  Там, де режим роботи  задається технологією, основою  більш раціонального використання часу і подолання його  втрат  є  нормування,  тобто  визначення норм  і нормативів  його  витрат.    Під нормою   часу   розуміється   його регламентований розмір, необхідний для  виробництва  одиниці  продукції,  її партії, або виконання тієї або іншої  роботи  одним або групою  виконавців відповідної кваліфікації у визначених  організаційно-технічних  і  природно - кліматичних умовах. [9,c.83]

    Встановлюється норма в людино-хвилинах, людино-годинах або  людино-днях і включає такі елементи: норму подготовчо заключного часу,  норми основного і допоміжного часу,  норми  часу  на  організаційно-технічне  обслуговування устаткування й інших виробничих об'єктів, перерви, обумовлені технологією  й організацією виробництва, на відпочинок і особисті потреби.

   При нормуванні  ручних і машинно-ручних  робіт   в  основу  норм  кладуться нормативи часу, тобто його затрати що регламентуються на  виконання  окремих виробничих  операцій,  установлені  для   звичайних   умов   з   урахуванням застосування передових прийомів  і  методів  праці  виконавцями  відповідної кваліфікації, сучасного устаткування.

    Крім норм і нормативів часу на виробництво, визначаються  норми  затрат часу на відпочинок, що знаходяться в залежності  від  ступеня  стомлюваності робітника,  при  виконанні  окремих  видів  робіт.   Вони   грунтуються   на спеціальних  наукових   рекомендаціях   і   виражаються   у   відсотках   до оперативного  часу.  Більшість нормативів часу  встановлюється  для  робітників,  діяльність яких обумовлена особливостями роботи устаткування і  характером  організації технологічних  процесів  (масовим,  потоковим,  крупносерійним,  одиничним). Вони можуть також  відноситися  і  до  службовців,  чия  робота  не  містить творчих функцій, виконання яких не  піддається  нормуванню.   Раціоналізація праці тих, хто пов'язаний із творчістю, має в основі інші принципи.[14,c.91-92]

                         Планування часу керівників і спеціалістів.

    Планування праці,  як і планування взагалі, є   першим  обов'язком  будь-якого   керівника,  але,  на  жаль,  як  показують  дослідження,  вітчизняні менеджери приділяють цьому небагато часу -  у  3,5  разу  менше,  чим  їхні американського колеги, зато на оперативну роботу  -  по  всіх  мірках  менш важливу - витрачають на третину більше.

   Процес планування  часу починається з  постановки  задач,  для  чого  на майбутній  період  складається  перелік  справ  і  можливих   перешкод,   на подолання  яких  піде  визначений  час.   Згодом   цей   перелік   регулярно доповнюється, обновляється, коректується шляхом виключення з нього того, що на справді є несуттєвим.