Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення

Встановлено, що соя містить високоцінний, досить збалансований за амінокислотним складом білок, прирівняний за біологічною цінністю до білків молока, риби і яловичини, причому імунохімічна реактивність більшості компонентів сої легко усувається при тепловій обробці.

Відомо, що соя крім білка і жиру містить значну кількість антипоживних речовин, що робить неможливим її пряме використання без попередньої фізико-хімічної обробки. Однак, часто ці речовини є дуже цінними для використання їх в комбікормовій, медичній, фармацевтичній та мікробіологічній галузях народного господарства.

Одним з найбільш поширених напрямків  використання сої є ії переробка в соєве молоко. При цьому отримують два продукти - соєве молоко та окару. Подальше вдосконалення технології комплексної переробки соєвих бобів можливо шляхом отримання трьох продуктів – соєвого молока, соєвого екстракту та окари, що забезпечить підвищення ефективності використання сої.

За підсумками 2009/10 маркетингового року, соєві боби виявилися дорожчими за інші олійні культури в Україні.

У січні 2010 року середні ціни внутрішнього ринку на неї досягали 3,7 тис. грн, що на 20% більше за тодішню вартість ріпаку та на 28% - соняшнику. Незважаючи на здешевлення сої у червні нинішнього року, вона залишається привабливою для сільськогосподарських підприємств та експортерів.

В різних країнах світу із бобів  сої виготовляють муку, крупи, масло, молоко, печиво, хліб, цукерки, ковбасу, каву, шоколад, цілий ряд кулінарних страв. У клініках лікувального харчування сою додають до котлет у випадках, коли хворому потрібна велика кількість  білків. Незважаючи на високий вміст  білка в сої, вона менше, ніж інші білкові продукти, викликає виділення  шлункового соку, тому її призначають  при гастритах з підвищеною кислотністю.

Молочні продукти із сої, а також  соєве борошно використовують при  цукровому діабеті — вони місять менше вуглеводів, ніж інші бобові рослини, а білки цінніші, ніж  гороху й квасолі. В Англії з соєвого  борошна для бажаючих схуднути випускають «кембріджський» хліб. В Австрії соєве борошно дієтологи застосовують у вигляді каші для дітей, які хворіють на туберкульоз. В деяких країнах сою використовують в медицині, як сировини для виготовлення препаратів, що стимулюють центральну нервову систему, при лікуванні діабету.

Соєве молоко — солодкуватий, смачний напій біло-кремового кольору з легким приємним запахом. Одержують його з замоченої у воді, подрібненої і провареної на парі сої. Воно майже не поступається за поживністю і засвоюваністю організмом молоку корови. Отримане за спеціальною рецептурою його важко відрізнити від коров'ячого на зовнішній вигляд і за фізичними властивостями. Соєве молоко відрізняється високими дієтичними властивостями. У Східній Азії соєве молоко було відоме і широко використовувалось для харчування ще декілька століть тому. Напевно сприяв цьому буддизм, де релігійними правилами заборонено пити коров'яче молоко. Це дієтичний продукт, що не містить лактози, за харчовою цінністю відповідає коров'ячому молоку 1,5-2%-ної жирності. Соєве молоко краще перетравлюється у шлунку, рекомендується при виразковій хворобі шлунку, холециститі, цукровому діабеті, харчовій алергії на молочні продукти тваринного походження. Молоко із сої при відстоюванні утворює вершки. Під час кип'ятіння сильно піниться, «збігає» з каструлі, як і коров'яче. Під час кип'ятіння на поверхні утворюється жирна плівка, яку китайці вважають ласощами. Соєве молоко також скисає, з нього можна виготовити сир.

Окара - однорідна волога маса без запаху, світло-жовта, з високим вмістом білка. Її одержують шляхом відтискання соєвого молока на фільтр-пресі. Окара — цінне джерело білка, клітковини, містить двовалентне залізо і легко засвоюється організмом. Окару використовують для виготовлення хлібобулочних виробів, печива, соусів і т.д, додаючи до борошна. При випіканні кондитерських виробів нею можна замінити яйця (1 столова ложка окари + 2 столові ложки води заміняє 1 яйце).

Соєвий сир

Соєве молоко у теплому місці  за декілька годин скисає і дуже нагадує кисле коров'яче молоко. Із соєвого кисляку виділяється  сир, який складається із білкових речовин. На вигляд він подібний до коров'ячого. Якщо молоко не має «бобового» присмаку, то і сир виходить задовільним, особливо якщо його трошки посолити. Соєвий сир з легким запахом бобів, що приготовлений вдома, варять або підсмажують, після чого неприємний запах повністю зникає.

Тофу

Соєвий сир, по-китайськи «то-фу», поширений у всіх країнах Сходу. Має консистенцію м'якого сиру, майже без запаху, ніжний за смаком, кремового кольору. Готується тофу із соєвого молока після його скисання. Із кислого соєвого молока (як із коров'ячого) одержують соєвий сир. Після того, як його добре відтиснути, тофу готовий до вживання. Відмінність його від соєвого сиру полягає в тому, що тофу є пресованим продуктом. Цінність тофу полягає в тому, що білок сої, який важко перетравлюється, перетворюється в сирі у продукт, що добре засвоюється організмом. Перетравність тофу — 95%. Має високий вміст повноцінного рослинного білка, що за своїм амінокислотним складом і біологічною цінністю прирівнюється до білка м'яса. На Сході тофу ще називають «м'ясом без костей». У ньому низький вміст жиру і вуглеводів. Тофу використовують в їжу у свіжому, смаженому, сушеному, маринованому, копченому вигляді. Додають у різні страви у співвідношенні від 40 до 80% до інших продуктів.

Соєве м'ясо виготовляють зі знежиреного соєвого борошна, яке пресується до тих пір, поки не набуде форми волокна. Це новий, унікальний за харчовою цінністю продукт харчування, що має м'ясоподібну структуру і однаковий з м'ясом вміст білка. Текстурований соєвий білок має форму і текстуру фарша, гуляша, відбивних. На відміну від м'яса тваринного походження, соєве м'ясо не містить холестерину, в ньому є життєво необхідні мінеральні речовини: кальцій, фосфор, магній, залізо, а також вітаміни групи В і вітамін Е. Соєве м'ясо продається у сухому вигляді, перед вживанням його потрібно розмочити чи відварити. При цьому соєве м'ясо збільшується в масі за рахунок поглинання води в 2,5-4 рази. Соєве м'ясо можна готувати різними способами: варити, тушкувати, запікати, смажити. Варити потрібно впродовж 10-30 хв.

Соєву олію одержують шляхом пресування насіння сої. Свіжа соєва олія не має смаку і запаху, швидко гіркне. Тому в домашніх умовах соєву олію виготовити досить проблемно. Після рафінування вона набуває янтарного кольору, довго зберігається, використовується для заправки салатів із свіжих овочів, є відмінним дієтичним, високо засвоюваним продуктом. Олія містить життєво необхідні ненасичені жирні кислоти, в тому числі лінолеву, вітаміни Е і С, солі кальцію, натрію, магнію, калію, фосфору та ін. Соєва олія корисна при захворюванні нирок, нервової системи, підвищує імунітет, покращує обмін речовин, запобігає атеросклерозу. На соєвій олії можна смажити їжу, додавати в тісто, готувати м'ясні і рибні страви. На заводах з нього виготовляють маргарин, який не поступається тваринному маслу.

Шрот та макуха

Побічна продукція після екстракції олії. Шрот містить менше клітковини і краще засвоюється тваринами  порівняно з соняшниковим. В 1 кг міститься 1,21 кормова одиниця, 361 г  перетравного білка, 26,2 г жирів, 80 г  клітковини, 36,4 г лізину, 8,5 г метіоніну, 5,2 г триптофану. Теплова обробка  надає соєвому шроту приємного  запаху. При виготовленні комбікормів  додають 10% соєвого шроту, що дозволяє збалансувати корм за вмістом білків та амінокислот.

Соєву макуху одержують при механічному добуванні олії. Як і соєвий шрот вона є цінним кормом для тварин. В 1 кг міститься 1,19 кормова одиниця, 346 г перетравного білка, 43 г жиру, 72 г клітковини.

В Україні сою вирощують в усіх природно-кліматичних зонах, хоча її виробництво має свої відмінності в конкретних умовах. Основними виробниками зерна є підприємства Степу і Лісостепу.

Отже, простежимо розвиток соєвого виробництва в нашому підприємстві ТОВ «Сварог - Дністер», визначимо економічну ефективність виробництва сої.

   1.2. Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для вимірювання. Для одержання порівнянних величин-витрат і результатів-обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

[22,c. 235]

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

В умовах свободи підприємницької  діяльності і ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва сої використовують такі показники: урожайність культури, продуктивність праці, собівартість, окупність витрат, розмір валового доходу та прибутку з розрахунку на 1 ц продукції та на 1 га посіву, рентабельність виробництва сої.

Урожайність зернобобових культур. Цей показник відображає ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва.

Урожайність визначається як відношення збору валової продукції з площі посіву в центнерах до площі посіву даної культури, га. Проте за даною формулою можна визначити не лише урожайність певної культури, а й середню врожайність по групі зернобобових.

Продуктивність  праці. Виробництво продукції в сільському господарстві супроводжується затратами живої та уречевленої праці загальні затрати цих видів праці одержали назву сукупних. Продуктивність праці більш точно вимірюється саме сукупними її затратами. Але визначенню цих затрат перешкоджає складність перерахування уречевленої праці в живу. Тому в сільському господарстві вона вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці –  це здатність конкретних робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт  за одиницю робочого часу. Цей показник характеризує ступінь ефективної діяльності людини протягом даного проміжку часу.

Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції  до затрат праці, що вимірюється в  людино-годинах, людино-днях, або середньорічних працівниках. При визначенні продуктивності праці в зерновиробництві  ми  розраховуємо такі показники: затрати праці на 1 ц зерна, виробництво зерна на 1 працівника, на 1 людино-годину, кількість відпрацьованих люд.-год. всіма працівниками і одним, коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення фактично відпрацьованого часу одним працівником за рік до можливого фонду робочого часу.

Собівартість. Вартість продукту– це вираження втіленої в ньому живої та уречевленої праці. Її величина визначається  кількістю затраченої суспільно необхідної праці на виробництво одиниці продукції. Суспільні витрати складаються з трьох частин: вартості спожитих засобів виробництва (c), вартості необхідного продукту (v) і вартості додаткового продукту

Собівартість  продукції – це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції (c + v). Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об’єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення.[23,c. 143]

Вартість валової  продукції на 1 грн. виробничих витрат характеризує окупність виробничих витрат.

  Розмір валового і чистого доходу та прибутку розраховуємо на 1 гектар сільськогосподарських угідь та на 1 ц продукції.

Рентабельність означає доходність, прибутковість підприємств. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. [ 28,c.217]

У результаті господарської  діяльності сільськогосподарські підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості валової продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському господарстві чистого доходу визначає народногосподарську рентабельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку,— госпрозрахункову.

Прибуток господарств  — це реалізована частина їх чистого  доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображує їх внесок у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використовують такі показники як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню виробничих витрат.