Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення

 

Національний Університет Біоресурсів і Природокористування

Навчально-науковий інститут бізнесу

Економічний факультет

 

 

 

 

                                           Кафедра аграрної   економіки

                                    Ім. проф. І. Н. Романенка

          

       

 

                                      Курсова робота

“Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення”

 

 

  Виконала:

студентка

економічного  факультету

відділення „Облік і аудит”

3-го курсу 7 -ої групи

Заєць Надія

 

                                                                             ^{Перевірили:                                                                                            професор Мацибора В.І.}

                                                                                 доц. Герасимчук Н. А.

 

  Київ - 2011

         

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

1.1.Суть економічної ефективності  сільськогосподарського виробництва..6

1.2. Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення…………………………………………………………………14

Розділ 2. Рівень виробництва сої та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства  та їх використання…………….18

2.2. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору сої…...28

2.3.Економічна ефективність виробництва сої………………………….32

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва  сої

3.1. Інтенсифікація виробництва сої…………………………………….39

3.2 Нормування праці.  ……………………………………………………49

3.3.Організація праці ……………………………………………………59

Висновки…………………………………………………………………...61

Список використаної літератури………………………………………...64

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Народне господарство України являє  собою взаємопов'язану систему  галузей матеріального виробництва. Кожна з них займає відповідне місце в закономірному розподілі  суспільної праці і виконує притаманні їй соціально-економічні функції в  задоволенні постійно зростаючих потреб суспільства. Важливе місце в  системі народного господарства займає сільське господарство, яке  зародилося дуже давно і є дуже важливою галуззю матеріального  виробництва. Воно є основним постачальником продуктів харчування для людини, кормів для худоби та сировини для  промисловості. Забезпечення потреб населення  в продуктах харчування та інших  товарах, які виробляють із сільськогосподарської  сировини, здійснюється в єдиному агропромисловому комплексі країни. АПК - це система тісно пов'язаних між собою галузей народного господарства (сільське господарство, галузі промисловості, що його обслуговують, підприємства, які займаються заготівлею, транспортуванням, зберіганням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції і виробів з неї). Характерна його особливість - повсюдність розміщення.

      Соя – унікальна культура, що є основою стратегічних культур

землеробства. В 1960 році в світі було вироблено 31 млн. тонн сої, в 2010 році очікувалося  в межах 240 млн. тонн. Більше 90% сої  використовується в годівлі тварин і менше 10% в харчуванні людей.

 В 2009 році, за даними ФАО, вирощено 222,15 млн. тонн сої. Основними виробниками були США – 91,42 млн. тонн, Бразилія – 56,96 млн. тонн, Аргентина – 30,99 млн. тонн, Китай – 14,5 млн. тонн, Індія – 10,21 млн. тонн, Парагвай – 3,85 млн. тонн, Канада – 3,5 млн. тонн, Болівія – 1,49 млн. тонн, а тепер і Україна – 1,04 млн. тонн.

       Актуальність збільшення виробництва сої гостро поставлена часом і перед Україною, особливо, коли визначені Кабінетом Міністрів України, Міністерством аграрної політики України як один з пріоритетів розвитку вітчизняного агропромислового комплексу рослинництво, свинарство та молочне скотарство.

         Про значну роль сої в відгодівлі тварин свідчать наступні данні: в країнах ЄС для відгодівлі тварин і птиці щорічно використовують 32 млн. тонн соєвого шроту, а в Україні – в межах 0,5 млн. тонн, що складає 25% від потреби. Як наслідок показники ефективності тваринництва в цих країнах значно вищі чим в Україні.

         За даними академіка Бабича А.О. в США за рахунок введення сої в сівозміну і зміни структури посівів взагалі, одержано 40% приросту продуктивності посівів кукурудзи, ячменю, пшениці.

         Сою вигідно вирощувати і з економічної точки зору: ціни на світовому ринку на зерно сої з 2004 року виросли з 278 $ США за 1 т до 370-400 $ США за 1 т в 2009 році, середня ціна на ринку України в 2009 році становила 3400 грн. за 1 т, рентабельність виробництва сої в 2009 році – 41,4%, ріпаку – 34,9%, соняшнику – 30,9%.

Тема  моєї курсової роботи є дуже актуальною, тому що за останні роки Україна відчула загострення  продовольчої проблеми через низький рівень виробництва м’ясної продукції, а як відомо соя є високобілковим продуктом, який високоякісним замінником м’ясопродуктів. Метою є необхідність глибокого аналізу економічної ефективності виробництва сої й обґрунтування системи заходів підвищення його доходності. Ми повинні ретельно вивчити основні проблеми виробництва сої, шоб сприяти швидкому їх вирішенню.

Дослідження економічної ефективності виробництва зерна будемо проводити  на прикладі ТОВ «Сварог - Днітер» села Куча Новоушицького району Хмельницької області. При написанні курсової роботи буде вирішуватись ряд завдань. По-перше, визначення самої сутності економічної ефективності виробництва сої; по-друге, дослідження основних факторів, що впливають на економічну ефективність і міру їх впливу на неї; по-третє, впровадження оптимальних шляхів підвищення виробництва сої; по четверте,  дослідження організації, нормування і оплати праці в зернобобовому виробництві.

Дана робота базується  на  працях відомих українських і російських вчених-економістів. Також теоретичною  основою курсової роботи є законодавча  база зерновиробництва. Дослідження  економічної ефективності виробництва сої проводиться за методом порівнянь, економіко-математичним методом.

Крім літературних джерел, в даній  роботі використовувались річні  фінансові звіти за 2008-20010 роки підприємства ТОВ „Сварог - Дністер”, які в свою чергу містили такі документи:

• ф. № 50 с.-г
• звіт про фінансові результати (Ф №2)
• баланс (Ф №1)

 

 

            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

 

1.1.Суть економічної ефективності  сільськогосподарського виробництва

 

Основною метою економічної  стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає, насамперед, вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці. Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Економічна  ефективність  сільськогосподарського  виробництва  означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Для оцінки економічної  ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку.

Тому вихідним критерієм  народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Як економічна категорія  критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини у необхідному асортименті та належної якості продукції на душу населення.

Однак Україна зацікавлена не тільки у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й в систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції.

У сільському господарстві, як і в  інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному  зв’язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які  заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати  не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального  результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного  обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього  середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу. [21,c. 30-34]

Соя вже багато років належить до найважливіших культур світового  землеробства, її вирощують на всіх континентах, вона є найпоширенішою серед зернобобових і олійних  культур, відіграє вирішальну роль у  зерновому, харчовому і кормовому  балансах низки великих країн.

Однією із впливових сільгоспкультур  на зниження собівартості і підвищення ефективності тваринництва, насамперед, свинарства, є соя і продукти її переробки та використання їх у кормовиробництві. [22, с.150-158]

Якщо в світі в 1960 році виробляли 31 млн. т сої, в 2002 – 184,9 млн. т, то в 2009 році – 210,9 млн. т. В 2010 році прогнозується  виробництво сої в межах 253,4 млн. т. Основними країнами – виробниками  є: США – 80,7 млн. т, Бразилія – 57 млн. т, Аргентина – 32 млн. т, Китай – 15,5 млн. т, Канада – 9,3 млн. т, Індія – 9,1 млн. т, Парагвай – 3,9 млн. т, Україна  – 1,043 млн. т. У зерні сої міститься 33–40% білка, 16–20% жиру, 22–26% вуглеводів, а також ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Соя — лідер серед  бобових культур за вмістом білка. У соєвому зерні й шроті  його вміст вище, ніж у телятині в 3–5 разів. Важливо, що білок сої  — біологічно повноцінний, він включає  всі незамінні амінокислоти.

Поживна цінність зерна визначається не тільки кількістю білка, але і  його якістю, яка залежить від збалансованості  амінокислотного складу, вмісту незамінних амінокислот, перетравності та характеру  впливу на засвоєння білка деяких неспецифічних факторів. Білок сої  містить: лізину — 6,6%, метіоніну — 1,4%, цистину — 1,6%, триптофану — 1,3%, аргініну — 7,7%, гістидину — 2,3%, лейцину — 7,9%, ізолейцину — 5,3%, фенілаланіну — 5,1%, треоніну — 3,8%, валіну — 5,4%. В білку зерна бобових культур, і зокрема сої, недостатньо сірковмісних амінокислот, триптофану, треоніну, валіну та ізолейцину, але багато лізину, на який бідні зернові злакові корми.

Олігосахариди сої, які представлені в основному трисахаридом рафінозою і тетрасахаридом стахіозою, мають біфідогенні властивості (сприяють розвитку біфідобактерій травного тракту).

Зерно сої багате на мінеральні речовини та вітаміни. В 1 кг зерна міститься 21 г калію, 7 г фосфору, 5 г кальцію, 2,6 г сірки, 125 мг заліза і 3,4 мг натрію, а також мікроелементи — 14 мг міді, 33 мг цинку, 27 мг марганцю і 0,06 мг селену. Залізо сої засвоюється в  організмі свиней на 80%, що в 2–3 рази більше, ніж з інших кормів.

Вітамінний склад сої представлений  каротином — 1,5–2 мг, тіаміном (В1) — 10–18,5 мг, рибофлавіном (В2) — 3–3,8 мг, пантотеновою кислотою (В3) — 13–22 мг, ніацином (В5) — 20,8–35,0 мг, піридоксином (В6) — 7–13 мг, біотином (Н) — 0,7–0,9 мг, фолієвою кислотою (Вс) — 1,8–2,0 мг, інозитолом — 2–2,5 мг, холіном — 3,2–3,6 мг, вітаміном Е (альфа-токоферолом) — 4,8–7,8 мг, вітаміном K — 1,8–2 мг.

Соя та продукти її переробки входять до раціону харчування людини. Соєві боби є унікальним рослиною, яка може давати в вегетаційний період таку величезну кількість харчових речовин, в часності, білків і жирів, вітамінів і інших не менш важливих компонентів. На основі 2-х основних продуктів-соєвого шроту і соєвої олії, які виходять при переробці соєвих бобів на маслозаводах, соєві боби є значним джерелом сировини як для годування тварин, так і для харчування людини.

Якщо соєвий шрот є найважливішим  носієм протеїну в кормовому раціоні  перш за все для тварин з однокамерним шлунком і для свиней, то соєва  олія переважно в облагородженому  вигляді як рафината використовується для харчування людини у вигляді харчового масла і для виробництва маргарину. Це цінна масло все більше вживається для годування свиней, в основному, у нерафінованій вигляді і стає невід'ємною складовою частиною раціонів для відгодівельних свиней і племінних свиноматок при складанні внутріфермерскіх кормових сумішей. При годівлі поросят власними або готовими сумішами, що містять соєве масло, на практиці домагаються високих ефектів у добовий приріст. У зв'язку з тісним зв'язком виробництва з соєвими бобами і соєвим шротом, соєва олія підлягає тим же ринковим механізмам, які діють і для них, тобто можна враховувати терміни з найбільш сприятливими ситуаціями відносно цін.