Економічні аспекти управління виробничим потенціалом

     Стан  основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів[8].

     Коефіцієнт  зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова  вартість основних засобів.

     Показник  зносу основних засобів може визначатись  також у відсотках на початок  і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

     Коефіцієнт  придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний  період.

     Коефіцієнт  оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію  нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Фк - балансова  вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фз - залишкова  вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів;

ч - середньооблікова чисельність працівників;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

Пз - загальний  прибуток підприємства.

     Коефіцієнт  вибуття показує інтенсивність  вибуття основних засобів, тобто  ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для  дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

     До  показників, які характеризують ефективність використання основних засобів і використовуються при витратному підході, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

     Найбільш  загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний  період;

Фк - балансова  вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний  прибуток за звітний період;

Фк - балансова  вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

     Абсолютним  показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

     До  показників ефективності використання основних засобів можна також  віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі. 

1.2 Характеристика основних підходів до управління виробничим потенціалом підприємства

     Найбільш  великим елементом державного господарства з економічної, технічної і соціальної точок зору є виробничий потенціал, що виступає у виді підприємств, фірм і т.д. Змістовна сторона діяльності таких організацій украй різноманітна і впливає на різні сторони життя суспільства. Будучи частиною цього суспільства, виробничі організації і їхні члени самі піддані процесам суспільних змін. Тому виробничі організації і їхній вплив на суспільство можна розглядати в багатьох аспектах[5].

     Сама  по собі виробнича організація як складна система, виступає у виді:

- юридично (законодавчо) оформленого суб'єктно-об'єктного  органа;

- господарського  об'єкта;

- соціального  організму;

- організаційної  структури;

- просторово-технічного  організму.

     Як  цілісна система, об'єкт і суб'єкт  різних взаємин, виробнича організація  виступає як юридична особа, що має  у власності, господарському  веденні  або оперативному управлінні відособлене майно, здійснює майнові права і відповідає за своїми обов'язками цим майном.

     Як  система зі складною внутрішньою  структурою виробнича організація  може виступати у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого виду структур, що характеризують взаємодію різноманітних факторів і елементів організації для досягнення її цілей.

     Для досягнення ринкового успіху і для  ефективного функціонування будь-яке  підприємство має потребу в ефективній системі управління.

Конкретні функції управління тісно зв'язані зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності (загальне управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг)[11]. Наприклад, реалізація функцій в області маркетингу включає:

- організацію  збору й обробки маркетингової інформації;

- вибір  цільових ринків і їхнє сегментування;

- застосування  маркетингових рішень по продукту;

- вибір  і взаємодія з каналами товароруху;

- просування  товару;

- вибір  і реалізація цінової політики;

- планування  й аналіз ефективності маркетингової діяльності.

     При управлінні НДДКР (інноваціями) реалізуються наступні конкретні функції управління:

- організація  інноваційного процесу;

- вибір  і реалізація стратегії НДДКР;

- оптимальний  розподіл ресурсів на НДДКР;

- упровадження  результатів НДДКР;

- захист  результатів НДДКР.

     До  задач планування виробництва відносять:

- вибір  технологічного процесу;

- планування  програми виробництва;

- планування  послідовності виробництва (оперативне  планування);

- формування  виробничих систем;

- зміст  і експлуатацію устаткування;

- організацію  матеріально-технічного постачання.

     Фінансове управління підприємством включає:

- придбання  фінансових засобів;

- використання  фінансових засобів;

- управління  ліквідністю;

- структурування  капіталу і майна;

- управління платіжними засобами і проведення платіжного обороту;

- фінансове  планування і фінансовий контроль.

     Таким чином, конкретні функції управління фірмою можна розглядати як системні компоненти її менеджменту.

     У соціально-економічних системах управління застосовують властиві тільки їм методи управління, під  якими розуміють способи реалізації функцій управління або способи впливу суб'єкта на об'єкт управління. Їх поділяють на три великі групи методів:

- адміністративно-правові  ;

- економічні;

- соціально-психологічні.

     Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично відокремлених  при формуванні систем управління. Вони містять у собі опору на законодавчі  і різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, що офіційно діють у межах усього простору управління. Найбільш типові прояви таких методів управління на рівні підприємства у виді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і вказівок.

     Економічні  методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Так, для підприємств (фірм) сюди відносять форми організації заробітної плати і матеріального стимулювання, підхід до персоналу як співвласникам підприємства, способи участі працівників у прибутку підприємства і т.д.

     Соціально-психологічні методи управління враховують соціальні  і психологічні статуси людей, що визначають їхні формальні ролі в  структурі і процесах управління. Наприклад, на роль керівника підрозділу доцільно призначати особу, що має статус неформального лідера з визначеними параметрами характеру і темпераменту, застосування як вплив на колектив підприємства таких категорій, як імідж фірми, гордість за її якісні і масштабні характеристики і т.п.   

1.3. Сутність діагностики виробничого потенціалу підприємства.

     Діагностику виробничо-господарської діяльності доцільно почати з вивчення динаміки обсягу виробництва та реалізації продукції.

     Передусім аналізується динаміка виконання підприємством  обсягів виробництва продукції та обсягів реалізації.

     Значне  зростання обсягів реалізованої продукції порівняно з обсягом  товарного випуску за звітний  період свідчить про погашення раніше не сплачених рахунків. Позитивним фактором є зростання надходжень коштів через банківські рахунки, а також зменшення обсягу реалізації продукції через бартерні операції.

     При аналізі господарської діяльності організації в першу чергу  вивчається його загальна виробнича  структура, кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд, основних фондів, використовуваних технологій (через показники їх енерго- та ресурсоємності, «відходності»), коефіцієнти використання проектної потужності, рівень рентабельності організації тощо.

     Кожна галузь виробництва має свою специфіку, а тому і підхід до аналізу різних галузей повинен бути різний.[23]

     У цілому методика охоплює загальні показники  роботи промислових організацій. Нижче  наводяться показники, які враховуються безпосередньо в галузях.

     Обстеження  виробництва. Обстеження виробництва  здійснюється за всіма елементами керованої  підсистеми: робітники; організація  виробництва; процеси виробництва; організація праці робітників; продуктивність праці; техніка та технологія виробничих процесів; продукція; взаємозв’язок факторів виробничого об'єкта; аналіз виробничої структури; виробничий потенціал організації.

     Робітники