Звіт по практиці

 

 

 

6. Порядок проведення судово-медичної експертизи.

В Україні здійснюється державна (посадова) і вільна судово-медична експертиза. Переважна більшість експертиз проводиться судово-медичними експертами, тобто лікарями, які отримали спеціальну підготовку й обіймають посади судово-медичних експертів. Така експертиза є посадовою чи державною. Обов'язки судово-медичного експерта може виконувати тільки спеціаліст з вищою медичною освітою. Якщо немає лікаря, який обіймає посаду судово-медичного експерта, то відповідно ст. 192 КПК України запрошується лікар іншої спеціальності, у такому випадку він називається лікар-експерт, на якого поширюються права і обов'язки судово-медичного експерта. Цей вид експертизи називається вільною експертизою. 

 Проведення  судово-медичних експертиз може  здійснюватись на підприємницьких  засадах на підставі ліцензії, що видається МОЗ України. Проведення судово-медичної експертизи регламентується рядом спеціальних статей кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів України, постанов і розпоряджень уряду, а також положень, правил та інструкцій, які видаються Міністерством охорони здоров'я України і затверджені Наказом № 6 Міністра охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України". 

 Судово-медична  експертиза (дослідження), як і інші  види експертиз, проводиться тільки за постановою органів дізнання, слідчих органів чи ухвалою суду (ст. 196 КПК України). Відповідно до ст. 76 КПК України вона призначається обов'язково для встановлення: причини і категорії смерті; характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; статевої зрілості у справах про злочини, передбачені ст. 120 КК України; віку підозрюваної особи чи обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про їх кримінальну відповідальність за відсутності відповідних документів про вік. 

 Судово-медична і судово-слідча практика показує, що експертизу необхідно проводити і в ряді інших випадків, наприклад, для визначення втрати працездатності, при симуляції хвороби, статевих злочинах, для визначення стану здоров'я і т. ін. 

 У плані  практичного виконання розрізняють такі види судово-медичної експертизи: первинну, додаткову і повторну. 

 При первинній  експертизі здійснюється первинне, частіше одномоментне і кінцеве  дослідження об'єкта з відповідним  висновком експерта. 

 Інколи після проведення первинної експертизи необхідно провести додаткове дослідження, проконсультуватися зі спеціалістами, коли слідчий пропонує дати кінцеві висновки з урахуванням усіх матеріалів. Таке дослідження і є додатковою експертизою. Вона може призначатись у випадках недостатньої ясності чи повноти висновків експерта і, як правило, доручається тому самому експерту, який проводив первинну експертизу, або іншому експерту. 

 Повторна  експертиза проводиться в тих  випадках, коли висновки первинної  експертизи були необгрунтованими чи викликали сумнів у їх правильності, не задовольнили з будь-яких мотивів слідство чи суд, або якщо вони суперечать іншим доказам у справі. Повторна експертиза проводиться іншим, більш кваліфікованим експертом чи кількома експертами. 

 Комісійна  експертиза за участю кількох експертів однієї спеціальності проводиться в найбільш складних випадках, а саме: у правах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, для визначення процента стійкої втрати працездатності, як повторні експертизи, часто як первинні експертизи у складних кримінальних справах і т. ін. 

 Комплексна  експертиза проводиться в одній  справі групою різних спеціалістів. В експертизі отруєнь беруть  участь лікарі-клініцисти, судові  хіміки, біологи, ботаніки та ін. 

 Судово-медична  експертиза проводиться як на  попередньому слідстві, так і  в судовому засіданні.

 

7. Права і обов'язки експерта.

Згідно з  чинним законодавством на судово-медичного  експерта покладаються такі обов'язки:

- прийняти до  виконання доручену йому експертизу;

- повідомити  у письмовій формі особу або  органи, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить  за межі компетенції експерта  або якщо надані йому матеріали  недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;

- з'явитися за  викликом особи або органу, які  призначили експертизу, для допиту  з приводу проведеної експертизи  чи повідомлення про неможливість  її проведення;

- заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин.

Експерт має  право:

- знайомитися  з матеріалами справи, які стосуються  експертизи;

- порушувати  клопотання про надання додаткових  і нових матеріалів, необхідних  для вирішення поставлених питань;

- з дозволу  особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

- вказувати  у висновку експертизи на факти, які мають значення для справи, але щодо яких йому не були поставлені запитання; у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії — складати окремий висновок експертизи.

Експерту забороняється:

- розголошувати  без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання;

- вступати в  контакти, не передбачені порядком  проведення експертизи, з будь-якими  особами, якщо такі особи мають  пряме чи побічне відношення  до експертизи.

Експерт складає  висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість.

 

 

8. Судово-медична документація.

Основним документом судово-медичної експертизи є "Висновок експерта". Він оформляється тоді, коли підставою для проведення експертизи є постанова слідства чи ухвала суду. Зазначений документ складається з трьох розділів: а) вступу; б) дослідницької частини; в) підсумків.

У вступі подаються  відомості про те: коли, де, ким, на якій підставі (за чиєї постанови чи ухвали) і в якій справі проведена  експертиза, що направлено на експертизу, які питання поставлено на вирішення, та яка вона (комісійна, додаткова чи повторна), її номер. Наприкінці вступу зазначається, що судово-медичному експерту (експертам) було роз'яснено права, обов'язки та відповідальність згідно з чинним законодавство.

Дослідницька  частина містить відомості про  обставини справи, відомості на початок  проведення. Потім детально, мовою, зрозумілою і не для фахівця, викладаються дані про все, що було виявлено у  процесі експертизи об'єктів (трупа, речових доказів тощо), з переліченням методів і ходу проведення досліджень.

Вступна і дослідницька частини підписуються експертом.

У підсумках  містяться мотивовані відповіді  на поставлені запитання. Вони мають  базуватися на даних, отриманих у  процесі виконання досліджень. "Висновок" складається не менш як у двох екземплярах — перший передається до органів слідства, а другий зберігається в архіві судово-медичної установи.

Коли кримінальну  справу ще не порушено і від висновків  судмедекспертів залежить — буде чи не буде її порушено. У таких випадках складається "Акт судово-медичного дослідження трупа" чи "Акт судово-медичного обстеження" (живої особи). Він також оформляється за певною схемою: а) вступ; б) дослідницька частина в) заключна частина.

Окрім вказаних, експерт може складати й інші документи, передбачені чинним законодавством, наприклад "Лікарську довідку про смерть", відповідні довідки для установ технічної інспекції щодо охорони праці тощо.

 

9. Поняття про клінічну і біологічну смерть.

"Смерть —  це незворотне припинення основних життєвих функцій організму (кровообігу, дихання, функцій центральної нервової системи)"

Перехід від  життя до смерті — не є одномиттєвим, цей процес називається вмиранням  і складається з ряду послідовних  етапів:

а) передагональний стан — людина непритомна, артеріальний тиск безупинно знижується, тони серця значно послаблені, дихання поверхневе, часте; різко знижені рефлекси;

б) термінальна  пауза — свідомість, дихання, пульс, серцебиття, рефлекси відсутні;

в) агонія (конання) — свідомість втрачена, але час від часу на коротку мить повертається, дещо частішає пульс та серцебиття, а дихання, навпаки, рідке й до того ж глибоке;

г) клінічна смерть — повне пригнічення свідомості, рефлексів, дихання, діяльності серця: цей стан відомий ще як уявна, мнима смерть, він триває впродовж 5-8 хвилин. Протягом цього часу ще можна повернути організм до життя;

д) біологічна смерть — розвиток необоротних змін у  діяльності центральної нервової системи, дихання та кровообігу.

Після агонального  підвищення життєдіяльності швидко настає клінічна смерть. Вона характеризується найглибшим пригніченням центральної нервової системи, що поширюється й на довгастий мозок із припиненням кровообігу та дихання.

Клінічна смерть є зворотнім етапом умирання. У  цей час організм як єдине ціле вже не існує, проте незворотні зміни в органах ще не розвиваються. У середовищі з низькою температурою, що вповільнює обмінні процеси, етап клінічної смерті може бути більш тривалим. У зв'язку з цим своєчасне надання медичної допомоги людині, котра перебуває в такому стані, може повернути її до життя. Медичне вивчення різних аспектів клінічної смерті зумовило виникнення реаніматології.

Етап клінічної  смерті за звичайного перебігу через 5-6 хв переходить у незворотній етап умирання - смерть біологічну.

Після припинення основних життєвих функцій організму  в ньому послідовно розвиваються зміни, що дають можливість достовірно встановити факт настання смерті - абсолютні (достовірні) ознаки смерті, що за часом  виникнення поділяють на ранні та пізні.

Для констатації  смерті використовуються так звані ^зглєішшні (ймовірні) і достовірні (абсолютні ) ознаки смерті. До орієнтовних ознак належать: нерухоме, пасивне положення тіла, блідість шкірних покривів, відсутність свідомості, дихання, пульсу і серцебиття, _відсутність чутливості на больові, термічні подразнення, відсутність рогівкового рефлексу^ реакції зшндь_на_світл о.

Розпізнати  дійсну смерть за ймовірними ознаками, якщо після смерті пройшло небагато часу, не завжди легко. Тому в сумнівних  випадках, за наявності лише орієнтовних ознак смерті і відсутності явно несумісних з життям ушкоджень, лікар повинен надавати можливу в наявних умовах допомогу (штучне дихання, непрямий масаж серця, введення серцевих препаратів і т. ін.) до тієї пори, поки не пересвідчиться в настанні смерті, тобто появі ранніх трупних змін. Тільки після появи трупних плям спроби оживлення можуть бути припинені і констатована смерть.

 

10. Ранні трупні явища, їх характеристика.

Вже підкреслювалось, що про незворотність припинення життя свідчить лише наявність абсолютних трупних ознак смерті. Це насамперед трупні плями, трупне охолодження, заклякання, висихання, гниття.

Коли припиняється робота серця, кров у судинах під  дією власної ваги опускається в  ті частини тіла, які знаходяться нижче, там вона наповнює вени та капіляри, надаючи блідо-синього забарвлення шкірі. Це і є початкова стадія утворення трупних плям. З'являючись через 1-2 години після смерті, а інколи й пізніше, повного свого розвитку вони досягають через 14-16 годин, набуваючи через 6-12 годин насиченого синьо-багряного кольору. Звичайно трупні плями розміщуються на частинах тіла, що знаходяться нижче, на місцях, де немає зовнішнього тиску. Так, скажімо, часто вони відсутні на лопатках і сідницях.

У своєму розвитку трупні плями проходять три стадії, але чітку межу між ними провести надзвичайно складно, бо процес цей характеризується поступовістю переходу з однієї стадії до іншої.

Перша стадія —  гіпостаз, триває від 1-2 до 10-12 годин  і характеризується наявністю у  кровоносних судинах крові та її механічним опусканням.

При натисканні на трупну пляму, вона зникає (визначення стадії трупної плями), а потім  відновлюється. Базуючись на даних  про час, за який шкіра у місці  натискання знову набере первісного кольору, можна скласти уявлення про час, коли сталася смерть. Якщо трупна пляма поновлює свій колір через 1-2 хв., то з моменту смерті пройшло 5-6 годин (перша фаза), через 3-5 хв. — 6-12 годин (друга фаза).

Друга стадія трупних  плям — стаз — настає через 10-12 годин  після смерті і триває до 30-48 годин. За цієї стадії внаслідок дифузії плазма крові просочується крізь стінки судин і кров в них згущується. Тому при натисканні на трупну пляму остання не зникає, а лише блідне. Виокремлюють дві фази стазу. У першій, що триває від 12 до 24 годин, більша частина ділянки шкіри в місці трупної плями блідне, а менша — зберігає свій первісний колір. Забарвлення плями відновлюється через 10-15 хвилин. У другій фазі стазу, яка триває від 24 до 48 годин, лише на незначній частині ділянки, на яку натискали, пляма блідне, а первісний колір поновлюється через 30-60 хв.