Звіт по практиці

Залікові  ПИТАННЯ З КУРСУ "СУДОВА МЕДИЦИНА ТА СУДОВА ПСИХІАТРІЯ"

1. Предмет і система судової медицини.

Судова медицина — це важлива галузь медицини з власними методами дослідження, яка слугує розв'язанню складних - медико-біологічних питань, що постають перед правоохоронними органами, а також вирішує окремі проблеми охорони здоров'я та сучасної екології.

В Україні система предмета судової медицини включає такі розділи:

1. Процесуальні та організаційні  положення судово-медичної експертизи - зміст та тлумачення законів і відомчих розпоряджень, права и обов'язки, межа компетентності та відповідальності

судово-медичної служби, її установи, зв'язок з органами охорони  здоров я.

Розлад здоров'я та смерть людини внаслідок дії різноманітних факторів зовнішнього середовища. Етіологія, патогенез та діагностика травм, заподіяних фізичними, хімічними, біологічними та психоемоційними чинниками.

3. Судово-медична експертиза:

а) живих осіб - приводи, порядок, особливості проведення несмертельних травм, статевих злочинів, визначення віку, статевих станів, стану здоров'я тощо;

б) трупа - вчення про смерть, трупні явища, судово-медичне дослідження трупів у випадках насильної та раптової смерті і трупів новонароджених;

в) речових доказів біологічного походження (кров, волосся піт сперма, слина тощо); 

г) матеріалів та документів, що стосуються справ, пов'язаних з нанесенням шкоди здоров'ю людини.

 

2. Історичні етапи розвитку судової медицини.

Витоки судової  медицини — у сивій давнині. У  манускриптах Індусів (Аюрведа, 600 р. до н.е.), у книгах Мойсея, в Талмуді (І ст. до н.е.) розглядаються питання судово-медичного характеру, пов'язані в основному з оцінкою тілесних ушкоджень, строками зачаття. У Стародавньому Єгипті та Месопотамії, де основними законодавцями були жерці храмів, жінка-вбивця у стані вагітності не каралась на смерть. Наявність вагітності визначали жерці чи запрошені для цього лікарі.

В історії Стародавнього  світу (Греція, Рим) мають місце численні приклади участі лікарів у вирішенні  судових питань. Так, у Римі в 44 р. до н.е. придворний лікар АнтистІй обстежив труп Юлія Цезаря і заявив, що з 27 ран, виявлених на тілі забитого, лише одна смертельна.

Відомий Кодекс Юстиніана (529-534 рр.) кодифікував систему Римського  права і визначив місце лікарів  у судовому процесі, підкреслюючи, що "лікарі, власне, не свідки, вони більш судді, ніж свідки".

Так у Європі наприкінці XVI ст. починається розвиток судової  медицини, з'являються солідні наукові  праці, накопичується значний матеріал, необхідний і корисний для адміністрації  та суддів.

У поширенні наукової інформації велику роль відігравав журнал "Судебно-медицинская  экспертиза". Наукові статті публікувались  також у збірниках з'їздів та конференцій — союзних, республіканських, обласних.

Торкаючись історії розвитку судової медицини, не можна не згадати про військову судово-медичну експертизу. Саме вона зробила великий внесок у розвиток судової балістики, вивчення механізму утворення вогнепальних ушкоджень, наслідків вибухової травми, токсикології та багатьох інших питань, пов'язаних з бойовими діями, авіакатастрофами тощо.

На теренах  України у довоєнні та повоєнні роки відкрилось багато медичних вузів і  кілька інститутів удосконалення лікарів. Сьогодні в Україні студенти 15 медичних вузів, медичних факультетів Ужгородського  та Сумського університетів та слухачі закладів удосконалення лікарів вивчають судову медицину на 10 кафедрах та 7 курсах. Викладають також курс судової медицини на юридичних факультетах університетів та інститутів, у вищих навчальних закладах системи МВС, СБУ та МО.

Немає жодної судово-медичної проблеми чи питання, які не розроблялись би судовими медиками України, ї не лише на кафедрах, а й у Бюро судово-медичної експертизи. Щодо кафедр, де сконцентровано найпотужніший науковий потенціал, то визнаними лідерами є Київська, Харківська та Донецька наукові школи.

 

3. Питання судово-медичної експертизи на попередньому слідстві.

Експертиза  призначається у випадках, коли для  вирішення певних питань при провадженні  в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт  може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань  експерта.

Експерт дає  висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова  експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим  чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви  в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають  у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого  або які раніше були ревізорами в  справі.

Експертиза  призначається обов’язково:

1) для встановлення  причин смерті;

2) для встановлення  тяжкості і характеру тілесних  ушкоджень;

3) для визначення  психічного стану підозрюваного  або обвинуваченого при наявності  в справі даних, які викликають  сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення  статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;

5) для встановлення  віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для  вирішення питання про його  кримінальну відповідальність і  якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

При необхідності проведення експертизи слідчий складає  мотивовану постанову, в якій, крім даних, зазначених у статті 130 цього  Кодексу, вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або  назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення.

Коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз'яснює обов'язки і права, встановлені статтею 77 цього Кодексу, і попереджає його про кримінальну відповідальність за статтею 385 Кримінального кодексу України за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також про відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку. Про виконання цих дій слідчий складає протокол, в якому, крім даних, передбачених статтею 85 цього Кодексу, зазначає також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині  висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом.

 

4. Правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи.

Застосування  судово-медичних знань для вирішення  питань, які виникають у практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду, називається судово-медичною експертизою. Експертиза, в тому числі і судово-медична, є одним із доказів у слідчому і судовому процесах. Слід ще раз підкреслити, що така функція судово-медичної експертизи, як допомога органам охорони здоров'я, є специфічною тільки для нашої судово-медичної служби, у той час як в інших країнах судово-медична експертиза обслуговує лише органи слідства і суду.

Існують різні  види експертиз: судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, криміналістична, судово-технічна та ін. Причому судово-медична експертиза почала застосовуватись значно раніше, ніж інші види експертиз.

В Україні здійснюється державна (посадова) і вільна судово-медична експертиза. Переважна більшість експертиз проводиться судово-медичними експертами, тобто лікарями, які отримали спеціальну підготовку й обіймають посади судово-медичних експертів. Така експертиза є посадовою чи державною. Обов'язки судово-медичного експерта може виконувати тільки спеціаліст з вищою медичною освітою. Якщо немає лікаря, який обіймає посаду судово-медичного експерта, то відповідно ст. 192 КПК України запрошується лікар іншої спеціальності, у такому випадку він називається лікар-експерт, на якого поширюються права і обов'язки судово-медичного експерта. Цей вид експертизи називається вільною експертизою.

Проведення  судово-медичної експертизи регламентується  рядом спеціальних статей кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів України, постанов і розпоряджень уряду, а також положень, правил та інструкцій, які видаються Міністерством охорони здоров'я України і затверджені Наказом № 6 Міністра охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України».

Судово-медична  експертиза (дослідження), як і інші види експертиз, проводиться тільки за письмовою пропозицією, постановою, поданням органів дізнання, слідчих органів чи визначенням суду (ст. 196 КПК України). Відповідно до ст. 76 КПК України вона призначається обов'язково для встановлення: причини і категорії смерті; характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; статевої зрілості у справах про злочини, передбачені ст. 120 КПК України; віку підозрюваної особи чи звинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про їх кримінальну відповідальність за відсутності відповідних документів про вік.

У плані практичного  виконання розрізняють такі види судово-медичної експертизи: первинну, додаткову і повторну.

Судово-медична  експертиза проводиться як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні.

 

5. Структура судово-медичної служби в Україні.

Система судово-медичної служби України побудована на засадах  інстанційності та складається з:

• Головного  бюро судово-медичної експертизи МОЗ  України;

• Республіканського бюро судово-медичної експертизи (Автономна Республіка Крим);

• Бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я  державних обласних адміністрацій.

Основним структурним  підрозділом судово-медичної експертизи є бюро судово-медичної експертизи обласних (а у м. Києві — міського) управлінь охорони здоров'я та республіканське бюро Автономної Республіки Крим. Згідно з "Положенням про бюро судово-медичної експертизи", це "є державна спеціалізована установа, що входить до структури закладів охорони здоров'я України". У складі бюро мають бути такі структурні підрозділи:

1) відділ судово-медичної  експертизи трупів;

2) відділ судово-медичної  експертизи потерпілих, обвинувачених  та інших осіб;

3) відділ чергових  судово-медичних експертів;

4) відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія), який складається з:

а) відділення судово-медичної гістології;

б) відділення судово-медичної імунології;

в) відділення судово-медичної криміналістики;

г) відділення судово-медичної токсикології;

д) відділення судово-медичної цитології.

5) відділ комісійних  судово-медичних експертиз;

6) організаційно-методичний  відділ;

7) міські (міст  обласного підпорядкування) та  районні (міжрайонні) відділення  судово-медичної експертизи;

8) адміністративно-господарча частина з канцелярією та архівом.

Згідно з  зазначеним "Положенням" проведення судово-медичної експертизи може здійснюватися  на підприємницьких засадах за наявності  ліцензії, що видається МОЗ України.

Судово-медичними  експертами можуть працювати особи, які мають вищу медичну освіту та спеціальну підготовку в галузі судової медицини. Законодавство України передбачає, що до проведення судово-медичної експертизи можуть бути залучені фахівці медичних установ МОЗ України; на період проведення експертних досліджень вони іменуються "лікарями-експертами", мають всі права, передбачені законодавством, і несуть всю повноту відповідальності за виконану роботу.