Економіка праці і соціально-трудові відносини

Він характеризує середню по сукупності підприємств зміну самій продуктивності праці без урахування впливу структури працівників з погляду їх професійної підготовки.

Індекс структурних зрушень показує ту частину загальної динаміки середнього вироблення, яке викликане змінами в структурі персоналу підприємств і визначається по формулі:

                                    (4.12)

Твір факторних індексів (фіксованого складу і структури) дає індекс середнього вироблення (змінного складу):

Iфикс·Iстр = Iпер                                        (4.13)

Трудовий індекс продуктивності праці ґрунтується на порівнянні продукції по трудомісткості (t) її виготовлення. За своєю суттю він є модифікованим індексом фіксованого складу, але має ширшу сферу застосування, оскільки в аналіз може бути включена різнорідна продукція:

                                           (4.14)

Цей індекс характеризує динаміку продуктивності праці в результаті зміни трудомісткості. Різниця знаменника і чисельника його показує економію (-) або перевитрату (+) трудових витрат:

.                                          (4.15)

Найбільшу сферу застосування мають вартісні індекси продуктивності праці, які, як і звідні натуральні індекси, розраховуються у формі індексів змінного, фіксованого складу і структурних зрушень і мають аналогічний економічний зміст. Важливо підкреслити, що продукція звітного і базисного періодів при цьому вимірюється в одних і тих же зіставних цінах.

Оскільки рівень продуктивності праці істотно впливає на результати виробництва (зокрема на об'єм продукції), при проведенні комплексного аналізу його ефективності визначаються прирости продукції в одному періоді в порівнянні з іншим за рахунок зміни чисельності працівників (робочих) і їх вироблення. Продукція в цьому випадку (П) може виражатися як в натуральних, так і у вартісних вимірниках.

Загальний приріст продукції (DП) дорівнює різниці її величини в звітному (П1) і базисному (П0) періодах:

                                        (4.16)

Приріст продукції в результаті зміни чисельності працівників (робочих) - Dпт - розраховується по формулі:

                                   (4.17)

а за рахунок зміни вироблення (ПV) –

                                   (4.18)

де:

Т1 и Т0 – чисельність працівників (робочих) відповідно в звітному і базисному періодах;

V1 и V0 - вироблення відповідно в звітному і базисному періодах.

Сума приростів по чинниках дорівнює загальному приросту продукції:

                                  (4.19)

4.3. Чинники  і  умови зростання  продуктивності  праці

Продуктивність праці змінюється під впливом безлічі чинників, сприяючих її підвищенню або зниженню. Під чинниками розуміються рушійні сили або причини, що надають дію на рівень і динаміку продуктивності праці.

Виділяють також умови зміни продуктивності - процеси і явища, що ослабляють або підсилюють дію того або іншого чинника. До них відносяться:

природно-кліматичні умови, що мають істотне значення для сільського господарства, ряду добувних галузей;

особливості податково-бюджетної і грошово-кредитної політики, інвестиційної, структурної економічної політики держави, що визначають фінансові можливості і економічну віддачу інвестицій в розширення і технічне переозброєння виробництва;

особливості соціальної політики (що проводяться в життя

концепції зайнятості, доходів і соціального захисту населення, розвитку людського потенціалу країни);

- стабільність і передбаченність політичній ситуації і ін.

Стосовно макроекономічного рівня перераховані особливості державної економічної і соціальної політики самі виступають як регульовані чинники економічного зростання і підвищення продуктивності праці в національній економіці. На мікрорівні (підприємство, фірма) вони виступають як об'єктивно існуючі зовнішні умови, непіддатливі регулюванню з боку суб'єкта економічної діяльності. Через це іноді на мікрорівні їх розглядають як зовнішні нерегульовані чинники продуктивності праці.

До зовнішніх частково регульованих чинників відносяться: зміна асортименту продукції і, відповідно, її питомою ресурсоємності (витрат праці, основного капіталу, матеріалів на одиницю або одну гривну продукції) у зв'язку із зміною попиту і пропозиції на ринку; зміна рівня кооперації з іншими підприємствами, що визначає співвідношення частки матеріальних витрат на покупку напівфабрикатів, заготовок, що комплектують, послуг і інформації з боку, і власних трудових витрат на їх виробництво в загальних витратах і на виробництво продукції, а також надійність матеріально-технічного забезпечення. Відома частка регулювання цих чинників досяжна в результаті маркетингової, постачальницько-збутової політики фірми.

Регульовані - це внутрішні чинники, що об'єднуються за своїм змістом і суть в три основні групи:

матеріально-технічні, пов'язані з технічним рівнем виробництва, вдосконаленням технологій, техніки, вживаних матеріалів;

організаційні, які характеризують організацію праці, виробництва і управління;

соціально-економічні виробництва, що відносяться до людського компоненту, - якості працівників, їх вмотивованості і задоволеності працею.

Чинники зміни продуктивності праці залежно від характеру їх впливу на нього можна підрозділити на прямі і непрямі. Дія прямих чинників на продуктивність можна встановити і представити у вигляді функціональної залежності, з більшим або меншим ступенем точності визначивши приріст продуктивності праці за рахунок кожного з них. До цієї групи входять матеріально-технічні і організаційні чинники.

До матеріально-технічних чинників можна віднести:

модернізацію устаткування, що діє;

заміну застарілого устаткування новим, продуктивнішим;

підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва;

впровадження нових, прогресивних, зокрема ресурсозберігаючих технологій;

використання нового, прогресивного вигляду сировини і матеріалів, зокрема матеріалів із заздалегідь заданими властивостями;

використання нових джерел енергії;

підвищення конструктивної технологічності виробів;

підвищення якості продукції.

Використання матеріально-технічних чинників підвищення продуктивності украй актуально для сучасної обстановки в Україні.

Організаційні чинники продуктивності праці багато в чому визначають ступінь реальної економічної віддачі матеріально-технічних чинників. До них відносяться: вдосконалення організації управління і вдосконалення організації виробництва. Вони взаємозв'язані і є єдиною системою організації праці, виробництва і управління, що забезпечує максимально ефективне використання засобів виробництва, робочого часу і самої праці.

Непрямі чинники надають на продуктивність праці опосередковану дію. Підвищення добробуту працівників, зміни в системі оплати праці можуть зробити вплив на продуктивність через підвищення задоволеності працею, зростання зацікавленості в його результатах.

Найважливішими соціальними чинниками є:

матеріальна і моральна зацікавленість в результатах індивідуальної і колективної трудової діяльності;

рівень кваліфікації, загальноосвітньої і професійної підготовки, загальний культурно-технічний рівень працівників;

відношення до праці і трудова дисципліна;

здоров'я і рівень добробуту;

економічна і правова захищеність і ін.

4.4. Нормування  витрат  праці

Нормування витрат праці - це процес за визначенням мінімально допустимого об'єму продукції (робіт, послуг), вироблюваного в одиницю часу (годину, зміну, місяць), співвідношення чисельності працівників і устаткування або максимально допустимого часу для виконання конкретної операції в будь-якій області діяльності, а також твердження, контроль і стимулювання дотримання норм.

Змістом роботи по нормуванню праці є: аналіз виробничого процесу, розділення його на частини, вибір оптимального варіанту технології і організації праці, проектування режиму роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режиму праці і відпочинку, розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного і трудового процесів, їх впровадження і подальше коректування у міру зміни організаційно-технічних умов. Нормування праці є найважливішою ланкою як технологічної і організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Робота по нормуванню праці настільки тісно пов'язана з проектуванням технології і організації праці, що у багатьох випадках їх важко розмежувати. Практично норми витрат праці і матеріалів встановлюються в процесі технологічної і організаційної підготовки виробництва. Кожна істотна зміна в технології, організації праці і виробництва повинно супроводитися і зміною норм.

Склад нормованих ресурсів визначається конкретними організаційно-технічними умовами. Так, для робочих, що виконують складально-монтажні операції, головним ресурсом є робочий час. Необхідні витрати цього ресурсу на одиницю роботи (продукції) визначаються нормами часу. Тому в даному випадку оцінка ефективності праці робочого здійснюється на основі зіставлення фактичних і нормованих витрат часу. Для робочих-верстатників робочий час також є головним ресурсом. Але для верстатних робіт істотну роль грає також стимулювання раціонального використання інструменту і електроенергії, яке здійснюється на основі відповідних норм витрати цих ресурсів. Для багатьох робіт (налагоджувальних, ремонтних) важлива економія витрат на обслуговування устаткування при забезпеченні необхідного рівня його експлуатаційних параметрів.

У всіх випадках необхідно враховувати взаємозв'язок витрат на різні види виробничих ресурсів. Так, зниження трудомісткості продукції може бути досягнуте в результаті автоматизації устаткування, підвищення якості інструменту або пристосувань, що пов'язане з додатковими витратами. Тому норми праці повинні встановлюватися на рівні, відповідному мінімуму сумарних витрат на всі види виробничих ресурсів, необхідних для випуску планованого об'єму продукції.

Мінімізація витрат праці і інших ресурсів повинна здійснюватися в межах обмежень, обумовлених технічними, психофізичними, соціальними і іншими чинниками. З підвищенням технічного і організаційного рівня виробництва, зростанням його об'єму розширюється склад норм праці, посилюється взаємозв'язок функцій нормування і організації виробництва.

В даний час на підприємствах використовується система норм праці, що відображають різні сторони трудової діяльності. Найширше застосовуються норми часу, вироблення, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норма часу визначає необхідні витрати часу одного працівника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи (продукції). Вона вимірюється в людино-хвилинах (людино-годинах).

Норма вироблення визначає кількість одиниць продукції, яке має бути виготовлене одним працівником або бригадою (ланкою) за даний проміжок часу (годину, зміну). Норми вироблення вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах і ін.) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Норма обслуговування визначає необхідну кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі і інших виробничих об'єктів, закріплених для обслуговування за одним працівником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає чисельність працівників, необхідну для виконання певного об'єму робіт. Зокрема, чисельність тих, що працюють, необхідних для обслуговування одного або декількох агрегатів.

Норма керованості (числа підлеглих) визначає число працівників, яке має бути безпосередньо підпорядковане одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і об'єм робіт, який має бути виконаний одним працівником або бригадою (ланкою) за даний відрізок часу. Як і норма вироблення, нормоване завдання визначає необхідний результат діяльності працівників, проте, на відміну від неї, воно може встановлюватися не тільки в натуральних одиницях, але і в нормо-часах, нормо-гривнах. У зв'язку з цим норма вироблення може розглядатися як окремий випадок нормованого завдання.

Всі перераховані види норм встановлюються виходячи з необхідних витрат часу на здійснення елементів виробничого процесу. Норми праці повинні відповідати найбільш ефективним для даних умов конкретної ділянки варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Тобто норми праці повинні відповідати найбільш ефективному (при плановому рівні якості) використанню трудових і матеріальних ресурсів даних виробничих підрозділів.

Об'єкти нормування праці підрозділяються на: