Економіка праці і соціально-трудові відносини

Фахівці - працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними і іншими роботами (адміністратори, бухгалтери, диспетчери, інженери, інспектори, математики, нормувальники, механіки, ревізори, соціологи, економісти, юрисконсульти і ін.)

Службовці - працівники, здійснюючу підготовку і оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, діловоди, касири, коменданти, секретарі-друкарки, стенографістки і так далі).

Працівники підприємства розподіляються по видах виробництв, професіях, спеціальностях і кваліфікації.

Професія характеризується комплексом теоретичних знань і практичних навиків, необхідних для виконання певної роботи в одній з галузей виробництва. Вона зумовлюється характером створюваного продукту праці і специфічними умовами виробництва в даній галузі.

Спеціальність - визначається подальшим розподілом праці в межах професії.

Кваліфікація - залежить від рівня спеціальних знань і практичних навиків працівника і характеризує ступінь складності виконуваного їм конкретного виду роботи.

3.2.  Показники чисельності персоналу

Для характеристики загальної чисельності зайнятих на підприємствах і в організаціях використовуються моментні та інтервальні показники. Моментні - відображають  чисельність працівників на певну дату, а інтервальні - їх середню чисельність за відповідний період. Для аналітичних цілей застосовуються показники середньої чисельності.

Чисельність працівників на певну дату (облікова чисельність) називається обліковим складом (числом працівників за списком). У обліковий склад працівників включаються всі постійні, тимчасові і сезонні працівники даного підприємства (їх трудові книжки повинні знаходитися у відділі кадрів). У окремому списку відбиваються сумісники, в наказі про зарахування на роботу яких повинно бути вказано, що тривалість їх робочого дня не повинна перевищувати 50% робочого часу, встановленого законом для даної категорії працівників (трудові книжки сумісників знаходяться по місцю їх основної роботи). У обліковий склад не включаються працівники, що працюють по договорах підряду, а також що привертаються для виконання випадкових разових робіт особи (що вчаться профтехучилищ, особи, що проходять виробничу практику і стажування без зарахування на штатні посади з відповідною виплатою зарплати і ін.).

Обліковий склад працівників встановлюється на кожен календарний день періоду на початок першої зміни. При цьому за кожен день враховується кількість явок на роботу і нез'явлень з різних причин (відпустка, хвороба, виконання державних і суспільних обов'язків і ін.). Чисельність працівників в святкові і вихідні дні приймається рівною попередньому робочому дню.

Середньоспискова (середня облікова) чисельність за період визначається як приватне від ділення суми облікових чисел працівників за всі дні періоду (включаючи святкові і вихідні) на число календарних днів, або шляхом ділення загальної кількості явок і нез'явлень на число календарних днів в періоді.

3.3. Рух персоналу

Чисельність працівників конкретних підприємств і організацій постійно змінюється в часі. Ці зміни відбуваються унаслідок прийому на роботу і звільнення з роботи. Процес зміни чисельності працівників, що приводить до перерозподілу робочої сили між окремими підприємствами, галузями і регіонами, називається рухом робочої сили. Для характеристики  руху робочої сили використовується система абсолютних і відносних показників.

Абсолютні - це показники обороту. Розрізняють оборот по прийому (число прийнятих на роботу за період) - Оп; по звільненню (число звільнених) - Оу; загальний оборот (сума числа прийнятих і звільнених) - Оо..

Для оцінки інтенсивності руху робочої сили розраховуються відносні показники - коефіцієнти, які є приватними від ділення відповідного абсолютного показники руху на середньоспискову чисельність працівників за період (). Так, коефіцієнт обороту по прийому (Кп) рівний:

                                          (3.1)

по звільненню (Ку):

                                        (3.2)

загального обороту (Ко):

                                         (3.3)

Для загальної оцінки ситуації із зайнятістю можна використовувати коефіцієнт заміщення робочої сили (Кз):

                                              (3.4)

В тому випадку, якщо цей коефіцієнт більше 1, то відбувається не тільки відшкодування спаду робочої сили у зв'язку із звільненням, але і з'являються нові робочі місця. Якщо цей показник менше 1, значить, скорочуються робочі місця, і якщо при цьому мова йде не про окреме підприємство або галузь, а про економіку в цілому, то має місце зростання безробіття.

З метою аналізу ступеня стабільності  трудових колективів розраховується коефіцієнт постійності складу (КПС):

  (3.5)

3.4. Робочий  час і його  використання

Інформація про робочий час необхідна для аналізу використання робочої сили, вивчення умов праці, розробки і укладання колективних трудових угод.

Робочий час осіб, що працюють по найму, регулюється трудовим законодавством, відповідно до якого тривалість нормального робочого тижня складає 40 годин, а для неповнолітніх і осіб, що працюють в тяжких умовах, - 36 годин в тиждень. Для деяких категорій працівників, зайнятих на особливо важких роботах, встановлюється менш тривалий робочий тиждень.

При обліку часу основними одиницями є  людино-година і людино-день. Відпрацьованою людино-годиною є 1 година роботи працівника на своєму робочому місці. Відпрацьованим людино-днем - явка працівника на роботу і той факт, що він приступив до роботи незалежно від тривалості робочого часу.

У економічній практиці враховуються декілька видів фонду часу.

Календарний фонд часу розраховується в людино-дні і в людино-годинах. У першому випадку він дорівнює сумі облікової чисельності працівників підприємства або організації за всі календарні дні періоду (місяця, року), а в другому - фонд в людино-дні умножають на середню нормальну тривалість робочого дня, яка  визначається по формулі середньою арифметичною зваженою виходячи з нормальної тривалості робочого дня, встановленої для кожної категорії персоналу.

Календарним фондом часу є так званий час, що розташовується, а не виробниче; він складається з людино-дня явок і нез'явлень на роботу по всіх причинах. Календарний фонд використовується для визначення середньоспискової чисельності працівників.

До календарного фонду включається час встановлених за законом щорічних чергових відпусток працівників, а також вихідні і святкові дні. Якщо з календарного фонду відняти людино-день, що доводиться на вихідні і свята, отримаємо табельний фонд часу.

Якщо у свою чергу з табельного фонду відняти людино-день чергових відпусток, знайдемо максимально можливий фонд робочого часу. Останній є робочим часом, яким може розташовувати підприємство або організація при стовідсотковій явці працівників, тобто теоретично призначений для роботи час.

Максимально можливий фонд робочого часу складається з фактично відпрацьованого в межах встановленого періоду роботи (урочного часу) і робочого часу, не використаного протягом періоду.

До фактично відпрацьованого часу відносяться:

а) фактично відпрацьований час протягом нормального (встановленого) періоду роботи;

б) час, відпрацьований понад нормальний  період роботи і зазвичай оплачуваний по ставках, що перевищують нормальні ставки (наднормові години роботи);

в) час, витрачений на підготовку робочого місця, ремонт, відхід і підготовку устаткування, заповнення квитанцій, карток, накладних;

г) час, проведені на робочому місці під час простоїв з різних причин, або час, проведений на робочому місці, протягом якого не було проведено ніякої роботи, але за яке була проведена оплата на основі контракту про найм;

д) час на короткі періоди відпочинку на робочому місці, включаючи перерву на чай.

Робочий час, не використаний протягом періоду по поважних причинах, складається з нез'явлень унаслідок хвороби, учбових відпусток, виконання державних і суспільних обов'язків і інших нез'явлень, передбачених законом. До причин не використання робочого часу відносяться адміністративні відпустки і робота в режимі неповного робочого дня або неповного робочого тижня за рішенням адміністрації, а також трудові конфлікти.

Повну інформацію про  фонди часу і їх використання можна отримати з балансу робочого часу (таблиця. 3.1).

Таблиця 3.1.

Баланс робочого часу

На рівні підприємства баланси робочого часу доцільно складати щомісячно. Детальна класифікація напрямів невикористання часу за поважними причинами  і причинами втрат робочого часу дозволяє погоджувати виробничу програму з тими реальними ресурсами робочого часу, якими можна розташовувати, ґрунтуючись на даних про структуру використання робочого часу за період.

На основі даних балансу можна розрахувати показники використання фондів часу.

Коефіцієнт використання максимально можливого фонду часу рівний:

,                                                       (3.6)

де:

Тф – фактично відпрацьований час в урочний час (стр.6.1. балансу);

Тмвф - максимально можливий фонд робочого часу.

Цей коефіцієнт застосовується для аналізу використання робочого часу на підприємстві і його підрозділах, а також галузі.

Коефіцієнт використання табельного фонду часу рівний:

                                                   (3.7)

де Ттф – табельний фонд часу.

Табельний фонд часу і показник його використання доцільно застосовувати при міжгалузевих зіставленнях. Використання для таких цілей коефіцієнта Кмвф небажано, оскільки тривалість чергових відпусток зайнятих в різних галузях працівників вельми різко відрізняється.

Коефіцієнт використання календарного фонду розраховується по формулі:

                                           (3.8.)

где ТКФ – календарний фонд часу.

Цей показник застосовується як для аналізу зіставлення ступеня використання робочого часу на рівні підприємств, галузей і економіки в цілому, так і для міжнародних зіставлень використання робочого часу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість чергових відпусток і кількість святкових днів в різних країнах істотно розрізняються. Це може привести до значних погрішностей в оцінці ступеня використання максимально можливого і табельного фондів часу.

Для аналізу використання тривалості робочого періоду розраховується коефіцієнт:

,                                                (3.9)

где Дф – середнє число днів, фактично відпрацьованих за період одним працівником;

Дн - число днів, які повинен був відпрацювати один працівник за період відповідно до режиму роботи підприємства.

При цьому Дф визначається як відношення загального числа відпрацьованого людино-дня до середньоспискової чисельності працівників.