Маркетинг-микс в системе производственно-коммерческой деятельности предприятия (На примере ОАО «Электротермометрия»)

       Таблиця 1.1

Основні елементи маркетингової політики розподілу

Етап життєвого циклу продукції. Виходячи із цього фактора, вибирають засоби впливу, які найбільшою мірою відповідають головному завданню маркетингової комунікації. Так, на етапах розробки і впровадження товару на ринок головне завдання маркетингової комунікації-інформування споживачів; на етапах розгортання виробництва та комерційної реалізації продукції – переконання споживачів, підкреслення переваг продукції; на етапах зрілості і насичення ринку – «утримання» споживачів, нагадування про свої товари.

Рис. 1.2. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій [5]

Характеристики продукту. До цієї групи факторів належать [5]:

– складність – чим вона вища, тим більші зусилля з інформування, а також питома вага персонального продажу;

– ступінь ризику, який полягає у купівлі даного продукту (для споживача ризик – це вартість товару у грошовому вираженні, а також соціальний та фізичний ризик). Чим він більший, тим більшою має бути питома вага пропаганди та стимулювання збуту;

– рівень додаткових послуг – чим він вищий, тим більші зусилля з маркетингової комунікації, тим ширше використання всіх засобів впливу.

Стратегія каналу розподілу – так звана «штовхаюча» стратегія приділяє головну увагу особистості торговельного працівника і персональному продажу. За «тягнучої» стратегії головне – реклама, пропаганда, стимулювання збуту.

Географічне розміщення споживачів – чим воно ширше, тим важливішим є використання реклами та пропаганди.

Найбільш прогресивним є розрахунок бюджету виходячи з мети і завдань фірми. Його прогресивність полягає в тому, що в процесі маркетингових комунікацій вкладають саме таку суму грошей, яка необхідна для досягнення поставленої мети.

Але це не завжди можливо з огляду на наявні ресурси. Тому користуються й іншими підходами, зокрема плануванням бюджету, виходячи з принципу «попередні асигнування плюс певний процент». Такий підхід фірми використовують тоді, коли посилюють свою діяльність на ринку (наприклад, на стадії розгортання виробництва і комерційної реалізації продукції). Відомий також метод конкурентного паритету, коли фірма намагається асигнувати на реалізацію процесу маркетингової комунікації суму не меншу, ніж її конкуренти. Можна також використати підхід за принципом «певний процент від суми продажу». Він ставить у залежність суму асигнувань на комунікацію від її ефективності, але стає недоречним тоді, коли обсяг продажу падає, бо в цьому випадку асигнування на маркетингову комунікацію треба збільшувати, а не зменшувати.[32]

У деяких випадках фірми використовують формування бюджету маркетингової комунікації за принципом «все, що можливо». Це типовий залишковий метод розрахунку бюджету, а звідси і його головний недолік – залишку може і не бути, або він буде досить незначним, щоби досягти мети маркетингової комунікації.

Діагностика комплексу маркетингу промислового підприємства має здійснюватися з використанням низки принципів системності, конкретності, комплексності, об'єктивності, дієвості, порівнянності, економічності.

Запропонованій у роботі діагностиці комплексу маркетингу промислового підприємства властиві певні переваги: спрямованість на вивчення винятково маркетингової діяльності підприємства; придатність процедури діагностики до використання її підприємствами, що займаються різними видами підприємницької діяльності; можливість самостійного використання процедури діагностики через відсутність умовностей та узагальнень; структурованість, що дозволяє чітко виділити і сформулювати проблеми в маркетинговій діяльності, що мають бути вирішені; доступність розуміння результатів усім персоналом підприємства. [18;22]

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ КОМЛЕКСУ «МАРКЕТИНГ-МІКС» ВАТ «ЕЛЕКТРОМЕТРІЯ»

2.1. Аналіз галузевого ринку

Ринок контрольно-вимірювальних приладів дуже сегментований. У різних регіонах попитом користуються різні технології і обладнання. Важливою тенденцією на ринку контрольно-вимірювальної техніки є перехід до універсальних засобів контролю. Виробники пропонують не один прилад з певними функціями, а універсальні прилади із сумісними блоками, які дозволяють значно розширити його функційність.

Вітчизняний ринок контрольно-вимірювальних приладів представлений широкою гамою виробів вітчизняного та закордонного виробництва. Так з українських підприємств, які виготовляють вимірювальні прилади для енергетичної та металургійної галузі, можна виокремити таких виробників - ТзОВ “Коммунар” (м. Харків), “Веда-НОВА” (м. Київ), ПНВП “Промприлад” (Житомир), “", "Роднік-Ют (Запоріжжя), а також НВФ “Харків-прилад”, одним з основних напрямів діяльності якого є розробка, впровадження і виробництво засобів безконтактного вимірювання температури (пірометрів), продаж, сервісне обслуговування стаціонарних, переносних пірометрів та тепловізорів.

Завдяки великому різноманіттю засобів вимірювання існує доволі широкий набір їх класифікаційних ознак. За функційним призначенням усі засоби вимірювання поділяються на:

- вимірювальні прилади (засоби вимірювання, призначені для вироблення сигналу інформації (сигналу, що містить кількісну інформацію про вимірювану фізичну величину) у формі, що доступна для безпосереднього сприйняття спостерігачем);

- вимірювальні перетворювачі (засоби вимірювання, призначені для вироблення сигналу інформації у формі, що зручна для передання, обробки та зберігання, але не забезпечує безпосереднє сприйняття користувачем.

Найбільш чисельною групою засобів вимірювання є вимірювальні прилади і перетворювачі, які називають вимірювальними пристроями);

- вимірювальна система (сукупність засобів вимірювання, з’єднаних між собою каналом спільного користування для вироблення сигналів вимірюваної інформації у формі, що зручна для автоматичної обробки). Створення інформаційно-вимірювальних систем пов’язано з новим етапом розвитку вимірювальної техніки, а саме з побудовою вимірювальних систем на базі радіовимірювальних приладів загального застосування;

- вимірювальні установки – сукупність функційно об’єднаних засобів вимірювання, призначених для вироблення сигналів вимірюваної інформації, зручної для безпосереднього сприйняття.

За методом вимірювання вимірювальні пристрої бувають прямої дії, що реалізують метод безпосередньої оцінки¸ і пристрої, що використовують метод порівняння. Найпростішим є метод безпосередньої оцінки, у якому значення вимірюваної величини визначають безпосередньо по відліковому пристрою вимірюваного приладу. Найбільш точним є метод порівняння вимірювальної величини з однорідною незалежною відомою величиною.

Метод порівняння може бути нульовим, диференційним, методом заміщення, методом збігання. При нульовому методі (методі компенсації) результативний ефект дії обох величин на вимірювальний прилад доводять до нуля. При диференційному методі на вимірювальний прилад діє різниця вимірюваної та відомої величини.

При методі заміщення вимірювану величину заміщують (замінюють) однорідною з нею величиною відомого розміру, який дорівнює розміру заміщуваної величини, що визначається із збереження режиму у вимірюваному колі. При методі збігання рівність значень вимірюваної і відомої величин фіксуються за збігом позначок шкал, сигналів або іншими ознаками.

За точністю вимірювань вимірювальні засоби поділяються на еталони, зразкові і робочі засоби вимірювання. Еталон одиниці – це засіб вимірювання, що забезпечує відтворення і (або) зберігання одиниці фізичної величини з метою передачі її розміру зразковим та робочим засобам вимірювання. Зразковий засіб  вимірювання – міра або вимірювальний пристрій, що слугує для перевірки за ним інших засобів вимірювань та затверджений в якості зразкового. Робочий засіб вимірювань – засіб, що застосовується для вимірювань, не пов’язаних з передачею розміру одиниці.

За способом обробки сигналу інформації прилади поділяються на аналогові та цифрові. В аналогових приладах покази є неперервною функцією розміру вимірюваної величини, тобто можуть, як і вимірювана величина, приймати велику кількість значень. У цифрових приладах неперервна вимірювана величина дискретизується за часом, кодується у виглядів цифрового коду, відображається на цифровому відліковому пристрої. В результаті покази цифрового приладу можуть приймати лише кінцеве число значень. Цифрові засоби вимірювань забезпечують, переважно, велику точність та швидкодію.

За розрахунками попиту на продукцію підприємства можна пересвідчитись, що на лічильники є нормальний стабільний попит. ВАТ "Електротермометрія" прагне збільшити об'єм продукції що виробляється, а також розширити ринок збуту лічильників, а це є основною метою підприємства. Основними ж клієнтами та покупцями продукції підприємства є населення, торгово-посередницькі організації, водоканали, газові господарства України, Росії, Білорусії, Молдови, Узбекистану та інших країн.

На сьогоднішній день аналогічну продукцію випускають: Харківський завод "Комунар", м. Львів "Мімоза", "Роднік-Ют" м. Запоріжжя, але ця продукція дещо нижчої якості через відсутність прогресивного обладнання. Ще є такі конкуренти: СП "ТАРТАРІНІ – Україна", група "EMERSON Precess Management", в яку входять підприємства: TARTARINI (Італія), Francel (Франція), Fisher (США).

Рис.2.1. Ринок електролічильників

На даному ринку на діяльність підприємств здійснюють вплив фактори макросередовища.

Політичне середовище

а) політична стабільність: відзначається невизначеністю, функціонування груп споживачів та громадських організацій (економічних, політичних) з метою захисту власних інтересів. Усі ці фактори впливають на невизначеність нормативної бази, ризик прорахунків при плануванні та необхідність враховувати інтереси громадських груп та організацій.

Економічне середовище

а) очікувана динаміка цін: вирізняється нестабільністю, на даному етапі – тенденції до збільшення;

б) можливість конвертації валюти: валюта вільно конвертована;

в) рівень добробуту народу: невисокий;

г)  тарифи законодавства: обмеження на ввіз або вивіз (акциз);

д) розмір податків: 20-25 %.

Правове середовище

а) законодавство країни по відношенню до продукту:

– часті зміни законодавства, яке регулює підприємницьку діяльність;

– невизначеність державного бюджету, податкового законодавства.