Инновационный потенциал предприятия

■   функції об'єкта управління (ризикове вкладення капіталу, ор­ганізація інноваційного процесу, організація просування ін­новації на ринок і її дифузії).

Функції суб'єкта управління являють собою загальний вид ді­яльності людини в господарському процесі та конкретний вид управлінської діяльності. Вони послідовно складаються із збору, систематизації, передачі, збереження інформації, вироблення і при­йняття рішення, перетворення його в команду.

Взагалі в літературі існує досить багато класифікацій функцій ін­новаційного менеджменту, однак виділяються такі основні функції: формування цілей і прогнозування інновацій, функції планування, організації, координації, контролю, регулювання, комунікаційна та мотиваційна функції.

Взаємозв'язок і логічна послідовність здійснення всіх наведених функцій представлені на рис. 1.2, який побудований на основі схеми взаємозв'язку функцій інноваційного менеджменту й аналізу сутно­сті функцій.

Однією з ключових функцій інноваційного менеджменту, що має безпосередній вилив на хід та визначає зміст більшості інших функ­цій підприємства в інноваційному процесі, здійснення якої є най­більш істотною частиною діяльності керівників усіх рівнів, є органі­зація інноваційної діяльності. Дія цієї функції стосується всіх етапів інноваційного процесу. Організація в інноваційному менеджменті забезпечує раціональне поєднання у часі і просторі всіх елементів інноваційного процесу з метою найбільш ефективного виконання прийнятих планових рішень.

У цьому відношенні організація інновацій виступає засобом ви конання планових завдань і визначення умов, в яких вони будуть здійснюватися. Останнє положення є дуже важливим, оскільки воно вимагає гнучкої організації і динамічної зміни її залежно від змісту тематики робіт.

Рис. 1.2. Взаємозв'язок функцій інноваційного менеджменту

Сутність функції організації полягає в забезпеченні виконання встановлених планових завдань з метою реалізації стратегії розвитку інноваційного підприємства. Для цього потрібно встановити склад необхідних ресурсів і виконавців, розподілити завдання, скоорди­нувати роботу виконавців у часі, налагодити кооперацію учасників, забезпечити контроль і взаємну інформацію тощо. Виконання пере­рахованих задач здійснюється шляхом створення організаційної структури підприємства, встановлення характеру взаємовідносин між її елементами і регулювання порядку й умов їх функціонуван­ня. Найбільш повне тлумачення інших функцій наведене  Л. Рум'янцевої, Р. А. Фатхутдіновим і І. Балабановим.

              Виходячи з узагальнення наукового підходу до поняття «органі­зація» встановлено, що організація - це внутрішня впорядкованість тієї або іншої системи і узгодженість взаємодії частин; сукупність процесів або дій, направлених на утворення і вдосконалення взаємо­зв'язків між частинами цілого; об'єднання людей, що спільно реалі­зують ту або іншу програму і досягають певної мети, діють на основі встановлених правил і процедур [44].

Організація в соціально-економічних системах може розгляда­тися як домовленість людей відносно способів робочих взаємозв'яз­ків, які сприяють втіленню їх енергії у виконання робіт, спрямованих на досягнення певної мсти з більш високою ефективністю. Необхід­ність в організації виникає з проблем поліпшення праці, координації зусиль працівників і ресурсів, що використовуються. Оскільки впо­рядкованість будь-якої системи (відкритої і тим більше закритої) звичайно вище, ніж впорядкованість зовнішнього середовища, не­обхідна наявність механізмів, що дозволяють зберігати і вдоскона­лювати організацію систем в умовах випадкових, неврегульованих впливів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища [28].

Таким чином, поняття «організація інновацій» в широкому значенні характеризує способи упорядкування і регулювання дій окремих особистостей і автономних груп робітників, орієнтовані на досягнення певних цілей по створенню і реалізації в соціально-культурній, науково-технічній, виробничій, оборонній і економічній сферах діяльності людей інновацій будь-якого виду і спрямованості, різного ступеня новизни і складності, практичної цінності і ефектив­ності, шляхом спільних і скоординованих дій. При цьому інновацій­на діяльність характеризується винятковим динамізмом, високими темпами морального старіння отриманих результатів і відповідно появою і реалізацією все нових інновацій. Луже важливо, що при цьому відсутня суворо пропорційна залежність між витратами пра­ці і коштів та результатами, що досягаються.

Характерною особливістю систем організації інновацій є на­явність і переважання в них невизначеності й ризику в досягненні цілей і кінцевих результатів, великої частки ймовірності процесів, а   також використання персоналу, підготовленого до здійснення творчих функцій, що забезпечують пошук нових ідей у сфері кон­кретних інтересів і спеціалізації підприємства, їх розробку, матері­альне втілення і реалізацію та управління цими процесами.

У зв'язку з розподілом і кооперацією праці, збільшенням кіль­кості та ускладненням інновацій на основі пізнання законів приро­ди, розвитком суспільства і підвищенням його вимог до широкого впровадження у всі сфери життя ефективних технологій створення і використання інновацій все більш гострою стає необхідність за­безпечення ефективної організаторської діяльності в інноваційних процесах.

У свою чергу це неможливо без чіткого уявлення задач організа­ції інновацій і без урахування особливостей конкретних сфер ство­рення і використання інновацій. При вирішенні конкретних задач повинні використовуватися різні організаційні форми інноваційних процесів, включаючи ті або інші організаційні структури, способи їх побудови, функціонування і вдосконалення, методи забезпечення впровадження інновацій і оперативного управління ними.

Сучасна теорія і практика управління інноваційною діяльністю володіє великим різноманіттям форм і видів організації інновацій. Істотними ознаками для систематизації і класифікації видів органі­зації інновацій є задачі, форми і способи виникнення організаційних рішень (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Характеристика видів, форм і способів організації інноваційних процесів

              Організація інноваційних процесів у просторі означає форму­вання організаційної структури підприємства, яка б відповідала ха­рактеру і масштабам проектів, що реалізуються. під організаційною структурою розуміють склад і форми взаємозв'язку елементів інно­ваційного підприємства. Елементами структури виступають окремі керівники і працівники, служби і підрозділи підприємства. Органі­заційна структура формується з двох взаємопов'язаних складових частин: структур управління інноваціями і науково-виробничої структури підприємства.

              Друга задача організації інноваційного процесу як функції ме­неджменту полягає в поєднанні всіх елементів інноваційного про­цесу у часі, тобто у визначенні найбільш раціональної послідовності і термінів виконання робіт по проектах. На вирішення цієї задачі впливає зміст самих проектів, склад учасників і ресурсів, що являє собою організаційну структуру інноваційного підприємства тощо. Організація інновацій у часі включає структуризацію самих іннова­ційних проектів, підготовку кооперації інноваційного підприємства з іншими, координацію їх діяльності, доведення окремих завдань до виконавців, забезпечення рівномірного і досить високого заван­таження всіх учасників робіт по проектах з метою їх своєчасного і економічного виконання.

              Під формами організації, наприклад, Р. А. Фатхутдінов розуміє способи функціонування і поєднання в просторі і часі елементів ін­новаційних процесів. За своєю суттю форми організації інновацій являють собою різні способи поділу праці при проведенні іннова­ційних проектів [70].

              Більш конкретне тлумачення організаційної форми реалізації ін­новацій пропонує 11. М. Завлін, розглядаючи її як комплекс підпри­ємств, окреме підприємство або їх підрозділи, що характеризується певною ієрархічною, організаційною структурою і відповідним спе­цифіці інноваційних процесів механізмом управління, що забезпе­чують обґрунтування необхідності інновацій, виявлення основних ідей їх створення, визначення і використання технології і організа­ції інноваційних процесів з метою практичної реалізації інновацій [24]. Організаційні форми інноваційних підприємств, що забезпечу­ють проведення комплексу або окремих стадій створення іннова­цій, включають різний склад підрозділів відповідно до їх цільових функцій. У практиці розвитку науки і техніки та їх поєднання з ви­робництвом і реалізацією інновацій використовуються різноманітні організаційні форми підприємств, які відрізняються:

■   специфікою інновацій, що створюються (нова техніка, нові технології, нові матеріали, економіко-організаційні рішення тощо);

■   широтою обхвату інноваційного процесу (фундаментальні дослідження, прикладні НДР, ДКР, проектні роботи, дослідне виробництво, освоєння, реалізація);

■   рівнем управління (міжнародний, республіканський, галузе­вий, регіональний, об'єднання підприємств, підприємства і підрозділу);

■   територіальним розміщенням підрозділів (у різних геогра­фічних і економічних регіонах або в одному районі);

■   формою ієрархічних зв'язків підрозділів підприємств (верти­кальних, горизонтальних, змішаних);

■   формою власності, переважаючою на підприємстві (державною, муніципальною, колективною, змішаною, приватною) [24].

              Розрізняють такі форми організації інновацій: концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

              Концентрація означає процес зосередження інновацій певного профілю у все більших масштабах на великих підприємствах або в їх підрозділах. Прагнення до концентрації інноваційної діяльності поряд з процесами поширення малого і середнього інноваційного бізнесу відображає природний ринковий чинник інвестування кош­тів у найбільш перспективні сфери і в життєво важливі для іннова­ційного підприємства види діяльності.

              Спеціалізація як форма організації інновацій використовується при побудові організаційних структур інноваційних підприємств і реалізується шляхом обмеження його інноваційного профілю, а та­кож закріплення за підрозділами певних видів робіт або продуктів. При цьому широта інноваційного профілю може бути різною за­лежно від темпів прогресу і стабільності інноваційної ситуації при певній спеціалізації підприємства. В інноваційній діяльності, що швидко розвивається з високим рівнем комерційного ризику, широ­ко використовуються диверсифікаційні форми організації іннова­цій, які передбачають широкий профіль спеціалізації підприємства.

              Спеціалізація при формуванні організаційних структур створює лише потенційні умови для ефективної роботи підприємства, що веде інноваційну діяльність. Для реалізації цього потенціалу на під­приємстві повинні здійснюватися ефективні кооперація і координа­ція діяльності окремих служб і підрозділів.

              Кооперування при проведенні інноваційних проектів у міжна­родній практиці стало важливою формою організації інновацій в сучасних умовах. Кооперування як результат спеціалізації підприєм­ства і складності здійснюваних проектів проявляється в поглибленні зовнішньої співпраці, розвитку міжнародної координації в іннова­ційній сфері, здійсненні масштабних науково-виробничих програм.