Зовнішнє середовище організації: поняття, елементи, характеристики, методи аналізу, особливості зовнішнього середовища вітчизняних орган

Основна мета національної інноваційної системи – підвищення рівня

життя населення шляхом :

● створення додаткових робочих  місць у сфері науки, виробництва  й послуг;

● збільшення надходжень до бюджетів різних рівнів унаслідок зростання  обсягів виробництва наукомісткої продукції та доходів населення;

● зростання освітнього рівня населення;

● вирішення екологічних і соціальних проблем завдяки використанню новітніх технологій.

Основними напрямами формування національної інноваційної системи є:

● створення сприятливого економічного й правового середовища (сприятливого інноваційного клімату);

● формування інноваційної інфраструктури;

● удосконалення механізмів державного сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень та експериментальних напрацювань. У своїй генерації інноваційна система комплектується з урахуваннямвластивих для тієї чи іншої країни чинників, насамперед її території, наявності природних і трудових ресурсів, особливостей історичного розвитку інститутів країни та форм підприємницької діяльності. Такі чинники є основними детермінантами щодо напряму й швидкості еволюції інноваційної активності.

Крім цього кожна національна  інноваційна система характеризується

заданою структурою та певним ступенем упорядкованості, що передбачає достатню стабільність інституційної взаємодії.

Мал 1,3

 

Мал 1,3

Основні підсистеми національної (державної) інноваційної системи

та  взаємодія між ними

Основними елементами інноваційної системи виступають: генерація знань; освіта і професійна підготовка; виробництво продукції та послуг; інно-ваційна інфраструктура, зокрема й фінансове та інформаційне забезпечення.

Партнерство держави та підприємницького сектору  в інноваційній сфе-рі повинно стати  одним із пріоритетів у політиці уряду, який потребує вироб-лення механізмів такої підтримки та законодавчого  забезпечення з боку дер-жави. Сьогодні у світі визнано, що інтелект, знання, новації та здатність дер-жави використовувати  їх на благо суспільства є вирішальними чинниками, які забезпечують економічний успіх країни у світовій конкуренції та міжнародних відносинах. Європейський Союз ще в березні 2000 р. окреслив стратегічні цілі розвитку до 2010 р. Пріоритетом економічної політики країн Європейського Союзу визначено створення та ефективне функціонування національних інноваційних систем як основи розвитку єдиної європейської економічної системи.

Чітко усвідомлюючи сучасний стан розвитку економіки України  і прагнення виходу з глибокої економічної кризи та одночасно інтеграції до Європейського економічного Співтовариства, можна зробити висновок, що інновації мають стати рушійною силою корінного підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.Незважаючи на загалом достатню методологічну основу, інноваційна складова економічного розвитку залишається поза увагою фахового наукового аналізу, що перетворює нагальну потребу переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України на формальне гасло та ставить під загрозу здобутки економічного зростання попередніх років. А це потребує нині необхідності обґрунтування та розроблення цілісної національної системи інноваційного підприємництва, організаційно-економічної моделі його функціонування в сучасних соціально-економічних умовах суспільних трансформацій.

Варто визнати, що сьогодні питання  методології формування національних інноваційних систем у країнах світу  перебуває на стадії подальшого дослідження і запеклих наукових дискусій. Науковці і практики різних країнуже майже тридцять років досліджують сутність змісту і особливості наці-ональних інноваційних систем та їхні основні функції. Однак різноманіття та неоднозначність визначень поняття "інноваційної системи" свідчить про те,що суть методології формування інноваційної системи, як економічного явища, досі не можна вважати вичерпаною, і визначення його понятійного апарату перебуває на стадії наукових дискусій. Тому для забезпечення результативності інноваційного процесу та інноваційної діяльності потрібно формуватий розвивати інноваційне середовище (табл. 2).

 

Табл. 2. Ієрархічні рівні інноваційного  середовища

[2],[5],[6],[7],[21]

Непослідовність у проведенні та низька ефективність науково-технічної та інноваційної політики за роки незалежності України призвели до істотного технологічного відставання від розвинених країн  світу. Наслідком цього став низький  рівень конкурентоспроможності національної економіки, що створює пряму загрозу  економічній безпеці України. В  таких умовах значної актуальності набуває створення національної інноваційної системи як нової ефективної структури управління науково-технічною  сферою країни, що передбачає формування на національному рівні цілісної системи з ефективного перетворення нових знань у нові технології, продукти і послуги, що знаходять  своїх реальних споживачів (покупців) на національних або глобальних ринках.

Актуалізацію створення національної інноваційної системи в Україні  визначили такі передумови:

•·  наявність значного інтелектуального та науково-технічного потенціалу;

•·  зростання попиту на інноваційні  продукти, технології, знання;

•·  сприятливі ринкові умови  для впровадження інновацій у  виробничу діяльність та побут населення (посилення конкурентного тиску  на внутрішньому і зовнішньому ринках, формування попиту на інноваційну продукцію тощо);

•·  наявність законодавчої та нормативно-правової бази для здійснення і розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності;

•·  формування мережі організаційно-технічної  інфраструктури інноваційної діяльності;

•· збільшення використання можливостей  масового інформаційного забезпечення й освіти на базі Інтернет-технологій тощо.

Національна інноваційна система кожної країни формується під впливом таких  об'єктивних факторів, як наявність  природних і трудових ресурсів, географічне  розташування та територія країни, особливості історичного розвитку, наявність та дієздатність інститутів держави й форм підприємницької  діяльності. Перелічені чинники зумовлюють напрями й швидкість еволюції інноваційної активності. Так, сучасні  умови розвитку соціально-економічного устрою України характеризуються такими особливостями формування національної інноваційної системи: відрив науки  від господарської практики; відсутність  механізмів оцінки ефективності державних  науково-технічних програм; переважне  фінансування організацій, а не пріоритетних напрямів наукової діяльності; спонтанна  ініціювання інновацій; відсутність  бізнес-планів; орієнтація на внутрішні  джерело фінансування; контроль за реалізацією інновацій у промисловому виробництві без участі економічних  служб; недосконалість законодавчої бази в частині стимулювання інноваційної діяльності; нерозвиненість інноваційної інфраструктури та відсутність механізмів комерціалізації результатів закінчених науково-технічних розробок, недостатній  розвиток малого й середнього інноваційного  підприємництва.

 

Аналізуючи сучасний стан соціально-економічних  процесів в Україні, а також вищезазначені  особливості та визначальні фактори  формування національної інноваційної системи, можна окреслити наступне коло проблем, вирішення яких сприятиме  створенню української інноваційної системи:

•·  відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

•·  відсутність системності  у здійснюваних державою заходах  щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

•·  відсутність дієвої системи  пріоритетів розвитку науково-технологічної  сфери, адже пріоритети інноваційного  розвитку проголошені лише формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

•·  державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим  принципом, а не функціональним, котрий є ефективнішим;

•·  нескоординованість дій суб'єктів  інноваційної діяльності;

•·  недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок:

•·   незавершеність процесів перерозподілу  власності;

•·   недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

•·  вкрай недостатня інфраструктура, нерозвиненість системи захисту  інтелектуальної власності стримують  практичне використання базового законодавства, необхідного для формування в  Україні розвиненого ринку інноваційної продукції;

•·  повільне формування в Україні  сучасного і масштабного ринку  інноваційної продукції та ін..

Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що структурні зрушення в економіці країни, зокрема  стратегічний подальшого соціально-економічного розвитку на засадах інноваційної діяльності, можливі лише за комплексного та системного підходу до вирішення даного завдання. Механізмом забезпечення таких перетворень  виступає національна інноваційна  система. Для її створення Україна  має необхідні передумови та значний  потенціал, проте запровадження  такого механізму потребує злагодженого вирішення комплексу системних  проблем, які мають місце в  економіці країни.[23]

Що стосується української національної інноваційної системи,то воназнаходиться в зародковому  стані. Вона на лише починає формуватися як система ринкового типу. Повільно, але все ж таки починають створюватися нові інноваційні інститути, здатні забезпечувати та створювати інноваційні продукти.

В Україні  після важкої кризи всіх сегментів  науково-технічної сфери 90-х років  тільки почалося поступове формування нових, переважно ринкових форм інноваційної діяльності. Проте і сучасний стан національної інноваційної системи  України все ще характеризується серйозним дисбалансом, непослідовністю  державної політики щодо низької  інноваційної активності підприємницького сектора.

За наявності  фактично всіх типових елементів  національної інноваційної системи, Україна  принципово відрізняється дуже високою  часткою  державного сектора, повільним  формуванням крупних наукоємких корпорацій, відносно слабким розвитком  малого інноваційного бізнесу, а  також фондового ринку і венчурного капіталу як джерел фінансування інноваційних проектів.

Адаптація інноваційної системи України проявляється в  зміні моделей інноваційної діяльності. Про це свідчить введення принципів  конкурсного фінансування досліджень, поява нових форм організаційної і економічної підтримки інноваційного  бізнесу, поступове формування системи  податкового стимулювання науки  та інновацій, законодавче забезпечення прав інтелектуальної власності, формування нових підприємств, що здатні до створення  комерційно привабливих інноваційних проектів. 

Разом з тим, нові завдання державної  політики реалізуються не повною мірою, особливо в області вироблення інноваційної, структурної, інвестиційної політики уряду.

вітова практика доводить, що для  забезпечення стабільності розвитку національної інноваційної системи, інвестиції повинні  складати 19-25% ВВП. В Україні ж  цей показник протягом трансформаційного  періоду показує тенденцію скорочення з 18,6% в 1990 році до 11,7% в 2009 році. В промислово розвинених  країнах питому вагу витрат на наукові і науково-технічні розробки складають приблизно 3% ВВП, а в Україні – майже в  три рази менше.

Серед негативних тенденцій, які обумовлюють тривалу  деіндустріалізацію, необхідно відзначити зростання питомої ваги низькотехнологічних  галузей. За прояв неефективної інвестиційної  і інноваційної політики  можна  також вважати й те, що найдинамічнішим  видом економічної діяльності в  Україні в 2009 році залишається роздрібна  торгівля  - її приріст складає 24,8%, причому така динаміка обгрунтована невиробничою сферою.

Серед причин нинішнього згортання інвестиційного процесу та уповільнення економіки  аналітики насамперед називають  посилення податкового навантаження; скорочення майже вдвічі державних  інвестицій; монетарну політику із суттєвою монетарною складовою інфляції.

За обставин гальмування інвестиційного попиту природно знижується попит і на інноваційний продукт. Лише з 2000-2009 рр. число промислових  підприємств, які впроваджували  інновації, скоротилося на 45,7% - з 1491 у 2000 р. до 810 у 2009 р. У 2009 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 981 підприємство, питома вага яких у  загальній кількості підприємств  становить всього 9,4%.

Проведене дослідження  інноваційної активності підприємств  України показало, що значущість факторів гальмування інноваційної діяльності оцінюється (89% обстежених), відсутність  коштів у замовника (54%), високі кредитні ставки банківських установ (44%), значні витрати, що пов’язані з нововведеннями (39%), недосконалість законодавчої бази в податковій сфері (37%), труднощі з  сировиною (32%).