Зовнішнє середовище організації: поняття, елементи, характеристики, методи аналізу, особливості зовнішнього середовища вітчизняних орган

Таким чином, реакція організації  на чинники прямої та непрямої дії  різна. На зміни в чинниках прямої дії організація може реагувати  подвійно: перебудувати внутрішнє середовище і почати політику активного пристосування  або політику протидії. До чинників непрямої дії організація вимушена максимально пристосовувати свої внутрішні  змінні: цілі, завдання, структуру, технологію, персонал.

Невід'ємними характеристиками розвиненості зовнішнього  середовища є його в'язкість, взаємопов'язаність, складність, рухливість та невизначеність.

Під в'язкістю  зовнішнього середовища розуміється  кількісна міра зусиль, необхідних для цілеспрямованого переміщення, концентрації та освоєння у виробництві  одиниці матеріальних, фінансових і  інформаційно-технологічних ресурсів. Чим вона вища, тим важче сконцентрувати ресурси в потрібний час у визначеному місці, щоб адекватно реагувати на зміни, що відбуваються, і тим важче здійснювати стратегічне управління.

Всі чинники  зовнішнього середовища взаємопов'язані. Ступінь взаємопов'язаності чинників — це рівень сили, з якою зміна  одного чинника впливає на інші. Особливо сильна взаємопов'язаність цінових  чинників. Підвищення цін на ресурси, що постачаються, призводить до зростання  цін на продукцію, зниження попиту та обсягів збуту. Зміна постачальників, якості ресурсів, що постачаються, також  впливає на результати роботи організації, технологію переробки, використовувані  трудові ресурси. Взаємопов'язаність чинників середовища особливо важлива  для світового ринку, який поступово  стає єдиним.

Під складністю зовнішнього середовища розуміється  кількість чинників, на які організація  зобов'язана реагувати, а також  рівень варіативності кожного чинника. Кількість чинників залежить від складності виробництва: кількості використовуваних початкових компонентів, технологій, рівня кваліфікації кадрів, асортименту та якості продукції, що випускається. Рівень варіантності або зміни чинників визначається зростанням та розвитком самого виробництва і навколишнього середовища. Порівнюючи складність середовища двох організацій — місцевого молокопереробного заводу і заводу радіоелектронної апаратури, можна зробити висновок, що в менш складному середовищі знаходиться перше підприємство. Але для нього необхідна і менш складна організаційна структура. Завод радіоелектронної апаратури, навпаки, повинен мати складну, цілеспрямовану структуру, в якій враховуються необхідність вивчення світового ринку, розробка нових видів продукції, проведення науково-дослідних і проектних робіт. В іншому разі завод не витримає конкуренції світового ринку.

 

Рухливість зовнішнього середовища — це швидкість, з якою відбуваються зміни в середовищі організації. Багато дослідників указують, що середовище сучасних організацій змінюється з  наростаючою швидкістю. Але навколо  одних організацій зовнішнє середовище змінюється повільніше (виробництво  меблів, тари, харчових продуктів), навколо  інших середовище особливо рухливе (виробництво комп'ютерів, телекомунікації, хімічна промисловість). Окрім цього, рухливість зовнішнього середовища може бути вищою для одних підрозділів  організації (служба маркетингу, відділи  досліджень і розробок) та нижчою для  інших (виробничі цехи, допоміжне  виробництво).

Невизначеність  зовнішнього середовища залежить від  наявності необхідної інформації, яку  має в своєму розпорядженні організація, за конкретним чинником, а також  від її точності. Якщо інформації мало або є сумніви в її достовірності, середовище стає більш невизначеним, ніж за ситуації, коли є достатня кількість надійної інформації.

В умовах підвищеної в'язкості, складності та рухливості для  того, щоб успішно протистояти  середовищу, складність і швидкість  ухвалення рішень мають відповідати  складності і швидкості змін, що відбуваються в середовищі (теорема  необхідної різноманітності Ешбі).

Р. Уотермен підкреслює, що у міру розвитку суспільного виробництва та настання постіндустріальної епохи розвиток організацій стає вирішальним чином  пов'язаним з рівнем реагування на зміну  чинників зовнішнього середовища.

Чинники зовнішнього  середовища тією чи іншою мірою впливають  на всі організації. Проте середовище організацій, що діють на міжнародному рівні, у різних країнах характеризується підвищеною складністю та невизначеністю. Економіка, культура, кількість та якість трудових ресурсів, закони, ступінь  політичної стабільності відрізняються  в різних країнах. І це потрібно брати  до уваги. Якщо керівники вважають, що середовище іншої країни аналогічне до середовища їх країни, то є велика небезпека ухвалення помилкових рішень.[14]

2. Структура національної інноваційної системи

 

Національна інноваційна  система - це сукупність законодавчих,  
структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні  
у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і  
визначають правові,  економічні,  організаційні та соціальні умови  
для забезпечення інноваційного процесу.

 Національна інноваційна система включає підсистему:

державного  регулювання,  що  складається   із   законодавчих,  
структурних  і  функціональних  інституцій,  які  встановлюють  та  
забезпечують дотримання норм,  правил,  вимог в інноваційній сфері  
та взаємодію всіх підсистем національної інноваційної системи;

     освіти, що складається   з вищих   навчальних   закладів,  
науково-методичних  і   методичних   установ,   науково-виробничих  
підприємств,  державних  і місцевих органів управління освітою,  а  
також   навчальних    закладів,    які    проводять    підготовку,  
перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

     генерації знань,   що   складається  з  наукових  установ  та  
організацій незалежно від форми власності,  які проводять  наукові  
дослідження   і  розробки  та  створюють  нові  наукові  знання  і  
технології,  державні  наукові  центри,  академічні  та   галузеві  
інститути,  наукові підрозділи вищих навчальних закладів,  наукові  
та конструкторські підрозділи підприємств;

     інноваційної інфраструктури,      що      складається       з  
виробничо-технологічної, фінансової,  інформаційно-аналітичної  та  
експертно-консалтингової складової, а   також   з   технополісів,

технологічних та наукових парків,  інноваційних центрів та центрів  
трансферу технологій,  бізнес-інкубаторів та інноваційних структур  
інших  типів;  інформаційних  мереж  науково-технічної інформації,  
експертно-консалтингових  та  інжинірингових  фірм, інституційних  
державних та приватних інвесторів;  

     виробництва, що складається з організацій та підприємств, які  
виробляють інноваційну продукцію і  надають  послуги  та  (або)  є  
споживачами технологічних інновацій.

 

     Метою розвитку  національної  інноваційної системи є створення  умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності  
вітчизняних  товаровиробників  шляхом  технологічної  модернізації  
національної   економіки,   підвищення   рівня   їх   інноваційної  
активності,   виробництва   інноваційної  продукції,  застосування  
передових   технологій,   методів   організації   та    управління  
господарською   діяльністю  для  покращення  добробуту  людини  та  
забезпечення стабільного економічного зростання.

     На сьогодні в Україні не  визначені основні  засади  державної  
політики  з питань забезпечення розвитку національної інноваційної  
системи.  Державне регулювання розвитку національної  інноваційної  
системи   за   такими   напрямами,  як  формування  інституційного  
забезпечення  інноваційного   розвитку   національної   економіки,  
реалізація  пріоритетних  напрямів  розвитку  науки  і  техніки та  
інноваційної    діяльності,     програмно-цільове     фінансування  
науково-технічної   та    інноваційної    діяльності,    підтримка  
підприємницької діяльності  у  сфері  інноваційної  діяльності  та  
трансферу  технологій,  здійснюється неефективно,  дії центральних  
органів виконавчої влади не координуються, має місце дублювання їх  
функцій.   Знижується   рівень   технологічного  та  інноваційного  
потенціалу   національної   економіки,   втрачаються   перспективи  
забезпечення     його    розширеного    відтворення,    знижується  
конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників.  
Розпорядження кабміну Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи 
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція від 17.06.2009 № 680-р

 

Одним із значних  досягнень новітньої економічної  науки слід вважати

створення концепції національних інноваційних систем (НІС). Вона активно

розроблялася науковцями у 80-х роках  минулого століття. Піонерами цього

напрямку стали швед Б. Лундвалл, англієць К. Фрімен та американець

Р.Нельсон.Першим систематичним викладом концепції вважаєтьсяколективна праця ”Технічний прогрес та економічна теорія” (1988 рік).

Національнаінноваційна  система – це сукупність взаємопов’язаних організацій(структур), що займаються виробництвом та комерційною реалізацією наукових знань і технологій в межах національних кордонів. Вона містить дві складові:

1) науково-виробничу, представлену  різного роду компаніями, університетами, державними лабораторіями, технопарками та інкубаторами;

2) інфраструктурно-забезпечувальну,  що включає інститути правового,

фінансового та соціального характеру, які забезпечують інноваційні процеси

і мають міцні національні корені, традиції, політичні і культурні  особливості.

Сьогодні концепція НІС активно  використовується розвиненими країнами світу в розробці та реалізації довгострокових планів і программ розвитку. Вона також застосовується як інструмент розбудови ”нової економіки”.

Основу НІС  складає освіта. Вона і є тим  ґрунтом, на якому зростають

інновації, розуміння їх ролі та сприйняття. Першорядне значення мають такі

її характеристики як доступність, якість, забезпеченість комп’ютерною технікою, доступ до Інтернету. Варто виокремити ще й такий аспект як виявлення обдарованих дітей та створення умов для їх розвитку та навчання.

Важливою обставиною є забезпечення підготовки належної кількост іінженерно-технічних кадрів. Розвинені країни приділяють цим питанням

належну увагу, виділяють значні кошти  на освіту, підготовку педагогічнихкадрів.

Центральне місце в НІС належить науці як виробнику інновацій  –фундаментальній та прикладній.Фундаментальна наука зосередженаголовним чином в державному секторі. Річ у тому, що базові дослідження є тривалими, дорогими та важко прогнозованими. До того ж, зроблені відкриття відносяться до категорії суспільних благ, які, як відомо,

характеризуються неподільністю  у споживанні та не виключенням ізспоживання. Це означає, що благо, надійшовши в обіг, уже не може бути

відкликаним і що його практично  неможливо виключити із споживання особами, які не бажають за нього платити. Очевидно,що забезпечитиприватне фінансування для фундаментальних досліджень проблематично.[20]У сучасних умовах розвитку економіки головним чинником успіху єновітні технології. Україна, яка має великий інтелектуальний і наково-технічний потенціал, може і повинна орієнтуватися на науково-технічні моделі економічного зростання, пов'язані з використанням чинників інтелектуально-освітнього потенціалу, розвитку науки та інноваційної активності економічних інституцій і агентів. Звідси й трактування поняття "інновація" у Законі України "Про інно-ваційну діяльність" від 04.07.2002 р.:[28] "Це новостворені (застосовані) і вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери". Згідно із наведеним Законом, об'єктами інноваційної діяльності є:● інноваційні програми і проекти;

● нові знання та інтелектуальні продукти;

● виробниче обладнання та процеси;

● інфраструктура виробництва і  підприємництва;

● організаційно-технічні рішення  виробничого, адміністративного комерцій-

ного або іншого характеру, що істотно  покращують структуру і якість вироб-

ництва і (або) соціальної сфери;

● сировинні ресурси, засоби їх видобування  і перероблення;

● товарна продукція;

● механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

За ринкових умов інновації пронизують всю економіку як необхідну умову розвитку виробництва, розширення виробничих можливостей виробництва, підвищення якості продукції, появи нових товарів і послуг, а також як

засіб, за допомогою якого організації  адаптуються до змін у зовнішньому  середовищі й змінюють його самі у  власних інтересах.

Національна інноваційна  система – це, з одного боку, сукупність взаємопов'язаних організацій (структурних одиниць), зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів: малих і великих організаційних структур (компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів, а з іншого – комплекс інститутів правового, фінансового й соціального характерів, щозабезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції культурні та політичні особливості.