Управління поточними коштами підприємства

В 2004 році ЗАТ “Броварський завод  пластмас” вже інвестував вагомі кошти в модернізацію виробництва  та освоєння випуску труб для газопостачання, внутрішньої каналізації та дренажних  труб.

Полівінілхлорид належить до групи термопластів і  складається з елементів вуглецю, водню і хлору. Він відноситься  до пластмасам, які виробляються не повністю на основі нафти. ПВХ виробляють з етилену, що здобувається з нафти (43%) і хлору (57%), що видобувається  з повареної солі. Етилен і хлор вступають в реакцію з утворенням діхлоретана, з якого в результаті подальшої реакції перетворюється на вінілхлорид.

Далі, за допомогою полімеризації вінілхлорид  перетворюється на полівінілхлорид. ПВХ - важкозаймистий і самогасистий матеріал. Він стійкий до впливу лугів, кислот, а також до атмосферних впливів. ПВХ-смола підрозділяється на різні види залежно від способу полімеризації вінілхлориду (суспенціонная, емульсійна, блокова) і показника константи Фікентчера (К). Для виготовлення продукції методами екструзії, а також каландрованія, пресування, вальцювання, литтям під тиском використовують суспензійний ПВХ.

Константа Фікентчера характеризує середню молекулярну  масу полімеру. Величина багато в чому визначає застосування в тієї або іншої марки і режими її переробки. Для виробництва труб з ПВХ використовують матеріал із значенням К=67 і вище. Для поліпшення фізичних і хімічних властивостей готових виробів з ПВХ до складу сировинної суміші (компаунд) додаються різні компоненти (стабілізатори, пластифікатори, наповнювачі). Для підвищення стійкості ПВХ до дії підвищених температур у компаунд вводяться термостабілізатора. Останнім часом спостерігається тенденція збільшення використання при виробництві ПВХ нещодавно з'явилися стабілізаторів на основі кальцію та цинку в порівнянні з застосовувалися раніше стабілізаторами на основі свинцю.

 Кальцієво-цинкові (Ca/Zn) термостабілізатора не токсичні і не виділяють токсичні речовини в поєднанні з іншими добавками у компаунді. Застосування цієї технології робить продукцію і сам процес виробництва більш екологічно безпечним.

Однією із складових частин компаунда ПВХ  можуть бути пластифікатори (в цьому  випадку отримується полівінілхлорид  називають пластифікованим). При  виробництві труб для водопостачання та каналізації застосовують не пластифікований  ПВХ (НПВХ або U-PVC), тому надалі під ПВХ  будемо розуміти НПВХ. Наповнювачі, що вводяться в компаунд, служать  для поліпшення характеристик готового виробу і розширення можливостей його обробки. Найбільш поширеним і застосовуваним наповнювачем є крейда (CaCO3).

Географія ринку сировини. Аж до кінця 2005 року багато вітчизняних виробників ПВХ труб залежали від поставок композиції і смол російського виробництва. У 2006 році виробництво ПВХ на Україні було практично припинено. У результаті імпорт ПВХ-смол і ПВХ-композицій в 2006 році в порівнянні з 2005 роком зріс на 25-30% і склав 46 тис. т і це при тому, що у вартість ПВХ-смоли зросла в середньому на 40%, а добавок - на 15%. Крім того, в 2006 р. дефіцит ПВХ на російському ринку вніс значні корективи в структуру імпорту сировини в Україну. Місце російських виробників серед лідерів у поставках зайняли компанії зі Східної Європи та Південно-Східної Азії.

 Серед  лідерів з поставок ПВХ в  Україну можна виділити: BorsodChem (Угорщина), LG Chem (Корея), Anwil (Польща). Услід за  появою смоли китайського виробництва  (Qilu, Hunan) наприкінці 2006 р., на ринку  також з'явилася смола ще однієї  корейської компанії - Hanwha Corporation. Тут  слід зауважити, що завезена  сировина застосовується не тільки  для виготовлення ПВХ труб, але  також для виготовлення профілю,  кабельної ізоляції і т.д. Тому  оцінити ввезення сировини для  виробництва труб з більшою  точністю можна за обсягом  виробництва труби на внутрішньому  ринку. 

 Імпорт. На думку вітчизняних виробників ПВХ труб основним їх конкурентом є продукція імпортного виробництва, тільки за офіційними даними її щорічний приріст складає 22-25% (табл. 2.1). Обсяг імпорту в 2006 році склав близько 9 тис. т (в порівнянні з приблизно 7,37 тис. т у 2005 році). За 8 місяців 2007 року було завезено 6,3 тис. т труби, а оскільки на осінь припадає пік будівельного сезону, то на кінець року планується загальний обсяг ввезення в розмірі 10-11 тис. т труби.

 Серед  основних трейдерів можна виділити  ТОВ «Вавін Україна», частка якого  в постачаннях труби виросла  з 3,3% до 10,4%. До числа лідерів  поставок також відносяться ЗАТ «Бровари-Пластмас» і ТОВ «СХІД», частки яких в імпорті знаходяться на стабільно високому рівні.

Стійкий прогрес  показала компанія ТОВ «Рехау» (5,7%). Серед зарубіжних виробників ПВХ труб в Україну лідерство утримують такі компанії: Kaczmarek, Wavin, Rehau, Magnaplast, InstalPlastLask. Незважаючи на повну залежність українських виробників ПВХ труб від поставок імпортної сировини, ринок цієї продукції на Україні продовжує динамічно розвиватися. Темпи його зростання складають 25-30%.

У найближчі  два роки тенденція розвитку ринку  ПВХ труб в Україні збережеться. Серйозні зміни на ринку сировини можливі в 2009 році після запуску  виробництва ПВХ на ЗАТ «Карпатнафтохім» (м.Калуш).

Передбачається, що 30-40% продукції цього виробництва  буде надходити на внутрішній ринок  України. Дані наведені в таблиці 2.1 (додаток А).

 На заводі  виробляється понад 200 найменувань  продукції, серед яких труби і фітинги з полівінілхлориду. Історія виробництва труб ПВХ на БЗП на почалася в 1974 році. Це було виробництво із застосуванням вітчизняних композицій ПВХ-40, а в подальшому - ПВХ-60. У 1977 році на заводі був змонтований і запущений в роботу перший в СРСР комплекс з виробництва труб з полівінілхлориду на базі обладнання і технології австрійської фірми Cincinnati Milacron потужністю 7500 т / г. Сьогодні на Броварському заводі пластмас у процесі виробництва труб і деталей трубопроводів із ПВХ задіяно: чотири трубних лінії фірми Cincinnati Milacron, одна італійська лінія фірми Оlmas, два пристрої для виготовлення відводів фірм Тissen і Cincinnati Milacron, а також установка для виготовлення муфт всіх типорозмірів і ріжуче пристрій фірми Тissen. Завод випускає ПВХ труби для життєвого водопостачання, систем електропостачання та каналізації. Діапазон що випускаються труб: за діаметром від 20 до 315 мм, робочий тиск від 6 до 16 атм.

2.2 Оцінка  системи управління витратами  на підприємстві ЗАТ «Броварський  завод пластмас»

 

Велику роль в обґрунтуванні управлінських  рішень у бізнесі грає маржинальний аналіз, методика якого базується  на вивченні співвідношення між трьома групами найважливіших економічних  показників: витратами, обсягом реалізації продукції і прибутком і прогнозуванні  величини кожного з цих показників при заданому значенні інших. Даний  метод управлінських розрахунків  називають ще аналізом беззбитковості або сприяння доходові.

Управління  витратами на підприємстві здійснюється з метою пошуку резервів зниження витрат, і відповідно, максимізації прибутку.

Управлінням витратами на аналізуючому підприємстві займається планово-економічним відділом, який виконує наступні завдання:

• формування планових витрат за усіма видами діяльності підприємства;
• здійснення аналізу у розрізі кожного елементу на базі понесених фактичних витрат;
• визначення відсотку виконання плану з витрат;
• аналіз чинників, що спричинили відхилення фактичного розміру витрат від запланованого;
• формування бюджету руху грошових коштів та бюджету прибутку та видатків;
• оптимізація та корегування витрат у розрізі кожного елементу витрат.

В основу методики покладений розподіл виробничих і збутових витрат у залежності від зміни  обсягу реалізації на змінні і постійні і використання категорії маржинального  доходу.

Основні можливості маржинального аналізу складаються  у визначенні:

• беззбиткового обсягу продажу (поріг рентабельності, окупності витрат) при заданих співвідношеннях ціни, постійних і змінних витрат;
• зони безпеки (беззбитковості) торговельного підприємства;
• необхідного обсягу продажів для одержання заданої величини прибутку;
• критичного рівня постійних витрат при заданому рівні маржинального доходу;
• критичної ціни реалізації при заданому обсязі продажу і рівні змінних і постійних витрат.

За допомогою  маржинального аналізу влаштовуються  інші управлінські рішення: продукцію, варіантів зміни асортименту  продукції, ціни на нову продукцію, варіантів  устаткування, оцінки ефективності прийняття  додаткового замовлення та ін.

Основні можливості маржинального аналізу складаються  у визначенні:

- беззбиткового обсягу продажу (поріг рентабельності, окупності витрат) при заданих співвідношеннях ціни, постійних і змінних витрат;

- зони безпеки (беззбитковості) торговельного підприємства;

- необхідного обсягу продажів для одержання заданої величини прибутку;

- критичного рівня постійних витрат при заданому рівні маржинального доходу;

- критичної ціни реалізації при заданому обсязі продажу і рівні змінних і постійних витрат.

За допомогою  маржинального аналізу влаштовуються  інші управлінські рішення: продукцію, варіантів зміни асортименту  продукції, ціни на нову продукцію, варіантів  устаткування, оцінки ефективності прийняття  додаткового замовлення та ін.

На рис. 2.2. зображені основні етапи аналізу  маржинального аналізу.

Проведення  розрахунків за методикою маржинального  аналізу вимагає дотримання ряду умов:

- необхідність  розподілу витрат на двох частин - змінні та постійні;

- змінні витрати  змінюються пропорційно обсягові  реалізації продукції;

- ефективність  реалізації, рівень цін на продукцію  і споживані ресурсів не будуть  піддаватися істотним коливанням  протягом аналізованого періоду;

- пропорційність  надходження виторгу обсягові  реалізованої продукції.

Для практичного  застосування маржинального аналізу  на підприємстві визначаємо точку беззбитковості обсягу продажу на основі зв'язку між витратами, обсягом продажу та прибутком.

Рис. 2.2. Основні  етапи маржинального аналізу

Перед тим, як перейти до розрахунку, де кілька слів про поняття показників беззбитковості.

Беззбитковість  – такий стан, коли бізнес не приносить ні прибуток, ані збитки. Це виручка, що необхідна для того, щоб підприємство почало отримувати і прибуток. Її можна виразити у кількості одиниць продукції, яку необхідно продати, щоб покрити витрати, після чого кожна додаткова одиниця проданої продукції буде приносити прибуток підприємству.

Різниця між  фактичною кількістю реалізованої продукції і беззбитковим обсягом  продажу – це зона безпеки (зона прибутку), і чим вона більше, тим  стійкіше фінансовий стан підприємства.

Беззбитковий  обсяг продажу і зона безпеки  підприємства є основними показниками  при розробці бізнес-планів, обґрунтуванні  управлінських рішень, оцінці діяльності підприємств, визначити та проаналізувати повинен вміти і кожний бухгалтер, економіст, менеджер. Розрахунок даних  показників і ґрунтується на взаємодії: витрати – обсяг продажу –  прибуток. Для визначення і їхнього  рівня можна використовувати  графічний і аналітичний способи.

ТОВ «Олвія» реалізувало продукцію в кількості 20000 кг, продажною вартістю – 10 грн./кг. Постійні витрати (амортизація, накладні витрати та ін.) складають 4000 грн. Змінні і витрати на продукцію одного кілограму – 1,2 грн., а на весь запланований випуск продукції – 24000 грн.

За таких  умов прибуток від реалізації продукції  складе 8000 грн. (24000 - 4000 - 12000). На підставі цих даних побудуємо графік (рис. 2.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.3. Залежність між прибутком  та обсягом реалізації продукції

 

По горизонталі  показується обсяг реалізації продукції  в натуральних одиницях (штуках), по вертикалі – собівартість проданої продукції і прибуток, що разом  складають виручку від реалізації.

За графіком можна встановити, при якому обсязі реалізації продукції ЗАТ «БЗП» отримає прибуток, а при якому його не буде. Можна визначити також точку, у якій витрати будуть дорівнюють виторгові від реалізації продукції. Вона одержала назву точка беззбиткового обсягу реалізованої продукції, або поріг рентабельності, або точка окупності витрат, нижче якого реалізація товару буде збитковим.

В нашому прикладі точка розташована на рівні 50 % можливого  обсягу реалізації продукції. Якщо ця продукція буде продана споживачам більше ніж 50% від його реалізованої кількості, то буде прибуток. У випадку, якщо обсяг продажу становить 75% від можливого обсягу реалізації прибуток становитиме половину максимальної суми, тобто 2000 грн.

Якщо ж  продаж менше 50% від фактичної кількості реалізації, то ЗАТ «БЗП» буде збитковим і не отримає прибутку.

Отже, попередньо повинно бути вирішене питання про  доцільність організації реалізації продукції в такому обсязі.

Різниця між  фактичним і беззбитковим обсягом  продажу - зона безпеки. Якщо ЗАТ «БЗП» повністю виконає поставлені перед нею завдання, тобто весь реалізований (1000 шт) товар буде розпроданий, то зона безпеки (запас фінансової міцності) складе 50%, при реалізації 7000 шт - 20% і т.д. Зона безпеки показує, на скількох відсотків фактичний обсяг продажу вище критичного, при якому рентабельність дорівнює нулю.

Отриману  залежність можна представити по-іншому (рис. 2.4). При обсязі реалізації, рівному  нулю, Товариство одержує збиток у  розмірі суми постійних витрат. При  обсязі 1000 шт прибуток становитиме 8000 грн. З'єднавши ці точки між собою, одержимо на лінії X точку критичного обсягу продажу.

Крім графічного методу, можна використовувати й  аналітичний.

Аналітичний спосіб розрахунку беззбиткового обсягу продажу і зони безпеки ЗАТ «БЗП» більш зручний у порівнянні з графічним, тому що не потрібно креслити щораз графік, що досить трудомістко. Можна вивести ряд формул за допомогою яких розрахувати дані показники. Для цього використовуємо рис. 2.5.