Управління поточними коштами підприємства

За доцільністю  витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносять витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов’язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.

Залежно від  видів діяльності всі витрати  можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі  звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної  діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Усі витрати  підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяють  на виробничі (виробнича собівартість продукції, робіт, послуг), операційні (адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати діяльності (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати).

Основні засади класифікації витрат розкриті в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО 15 «Доходи» та П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи [10].

Отже, за видами діяльності витрати  та доходи поділяють на витрати і  доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється на:

• операційну;
• фінансову;
• інвестиційну.

Відповідно, витрати, пов’язані з операційною  діяльністю, групують за функціями  — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).

Тому під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.

Відповідно до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки (рис. 2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.Класифікація витрат відповідно до П(С)БО 3 
«Звіт про фінансові результати»

 

Така класифікація відповідає, головним чином, податковому  аспекту обліку, основним недоліком  якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.

Зокрема, для  цілей управлінського обліку більш  коректною є класифікація, яка  подана на рис. 3.

Оскільки  управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані  витрати та доходи. У зв’язку  з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Очікувані (релевантні) витрати  — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

Важливим є також поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані. Така їх класифікація використовується при організації обліку по центрах відповідальності.

Зокрема, контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником цеху.

Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).

Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не лише дійсні, а  й уявні витрати.

Дійсні витрати — це витрати, які вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.

Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.

В управлінському обліку розрізняють також прирістні, або граничні (маржинальні), та середні витрати залежно від підходів до визначення собівартості одиниці продукції.

Так, прирістні (граничні) витрати — це додаткові витрати, які з’являються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції.

Отже, можна  зробити наступні висновки:

Управління  витратами доцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць  виникнення і центрів витрат.

Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації  й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання  достовірної інформації для прийняття  економічно обгрунтованих рішень і  попереджень ризику у виробничо-господарській  діяльності підприємств, у системі  оподаткування, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності  тощо.

Розмежування  витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати все повільніше, якщо все більше робітників будуть залучатися до його обслуговування.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними  ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції  та відповідно для ціноутворення; для  визначення собівартості продукції, тобто  локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції  собівартості продукції для різних потреб управління Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна  інформація про очікувані витрати  та доходи. У зв’язку з цим  вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Одним з інструментів дослідження  ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства, у тому числі  й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття  фінансових рішень, визначається самою  логікою функціонування фінансового  механізму підприємства.

 

1.2. Економічний зміст функцій  управління витратами та його  методи

На сьогодні управлінський облік - це не лише облік  витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об’єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках, капітал, зобов’язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб’єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат.

Перехід на новий  порядок нормативного регулювання  бухгалтерського обліку в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

- об’єкт обліку виробничих витрат - витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції

- витрати - зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)

- витрати майбутніх періодів - витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів

- собівартість продукції (робіт, послуг) - грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

- прямі витрати - економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами

- непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом

- основні витрати - витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати

- накладні витрати - витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва

- витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Управління  витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність  місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати  локалізуються в певній функціона-льній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремленні просторово.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів  визначається собівартість одиниці  продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має  поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Аналітичні  аспекти співвідношення змінних  і постійних витрат.

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою 1.1:

С= Сзв * N + Cпв                                        (1.1)

де С — загальні (сукупні) витрати;

Сзв— змінні витрати на одиницю продукції;

N— обсяг  виробництва продукції у натуральному  виразі;

Спв— постійні витрати за даний період.

Згідно з  формулою (1.1) загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть:

Соп= Сзв + Спв\ N                                           (1.2)

Критичний обсяг  випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво  стає рентабельним, можна обчислити  аналітичне.

Сзв•Nкр+ Спв= Ц•Nкр                                     (1.3)

Звідси

                                          Nкр= Спв\(Ц- Сзв)                                           (1.4)

де Ц — ціна одиниці продукції.

 Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багато-продуктного виробництва. У цьому разі:

Вкр = Сзм+Спв де,                                           (1.5)

Вкр - критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

Сзм - загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину Сзм зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта  маржинального прибутку kм, який визначається за формулою 1.6:

kм = (B-Cзм)\B                                                 (1.6)