Управління поточними коштами підприємства

Отже,

Cзм=В - В•kм,                                                   (1.7)

А звідси:

Вкр = Вкр - Вкр•kм +Свп,                               (1.8)

Вкр= Спв\ км                                                    (1.9)

Що більшим  є обсяг виробництва над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека  виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (Кб), обчислюваним за допомогою формули 1.10:

Kб = (N-Nкр)\N                                           (1.10)

де К6 — коефіцієнт безпеки виробництва;

N— фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.

Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягу виробництва  продукції (В).

Управлінський облік здійснюють за допомогою різноманітних  методів. Метод - методологічний комплекс, тобто сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання, систематизація та реєстраційне узагальнення), сукупність прийомів та способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і управлінські завдання.

Основними способами управлінського обліку є елементи методу бухгалтерського  обліку:

- документування - кількісне і якісне відтворення господарських операцій в момент її здійснення в установлених формах первинних документів;

- інвентаризація - співставлення фактичних даних із обліковими і оформлення виявленого відхилення;

- узагальнення  об’єктів бухгалтерського обліку, які одержали первісну кількісну характеристику в натуральних вимірниках, грошовому співставле-нні;

- калькулювання - групування витрат та визначення собівартості продукції;

- подвійний запис - взаємозв’язок відображення і контролю кожної операції одночасно на двох рахунках за одною сумою;

- звітність - одержання системи економічних показників, які всебічно характеризують фінансову діяльність.

Методи визначення функцій витрат:

1) технологічний аналіз;

2) аналіз рахунків;

3) метод вищої - нижчої точки;

4) метод візуального пристосування;

5) регресійний аналіз;

6) спрощений статистичний аналіз.

Технологічний аналіз (Engineering Analysis) - системний аналіз функції діяльності для визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів і результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їхньої доцільності, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально - вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він зорієнтований  на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він  потребує чималих витрат часу і коштів.

Метод аналізу розрахунків  (Account Analysis Method) – метод визначен-ня функції витрат через розподіл їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу  рахунків доволі широко використовують на практиці. Однак треба зважити  на те, що він значною мірою базується  на досвіді та інтуїції менеджера  й аналізі минулих подій. Через  те його вадою є певна суб'єктивність і можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами  діяльності. Певною мірою уникнути цих вад можна за допомогою  серії спостережень і застосування математичних методів.

Метод вищої - нижчої точки (High - Low Method) - це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівня діяльності.

Метод візуального пристосування (Visual - Fit Method) - графічний підхід до визначення функції витрат, за якого аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод візуального  пристосування дає змогу уникнути вад методу вищої - нижчої точки, але  не позбуваеться суб'єктивності, оскільки результат розрахунків суттєво  залежить від точності ока й несхибності  руки аналітика.

Регресійний аналіз (Regression Analysis) - статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних величин.

Під час застосування регресійного аналізу для визначення функції витрат загальну суму витрат розглядають як змінну величину, залежну  від певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як незалежна величина.

Лінійний  взаємозв'язок між залежною та незалежною змінними величинами можна описати  графічно як лінію регресії або за допомогою формули (рівняння регресії).

Модель, яка  використовує тільки одну незалежну  змінну величину для визначення зміни  незалежної змінної величини, називають  простим регресійним аналізом. Вона має вигляд:

Y = a + bx.

Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин  для визначення зміни залежної змінної  величини, має назву множинний  регресійний аналіз і може бути описана  так:

Y = a + b1x1 + b2x2 + … + bnxn.

На відміну  від методу вищої - нижчої точки регресійний  аналіз враховує всі дані спостереження  для визначення функції витрат.

Поряд із цим  регресійний аналіз уможливлює уникнення  вад візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших  квадратів.

Метод найменших квадратів (Least - Square Method) - це статичний метод, який дає змогу розрахувати елементи функції витрат a і b так, що сума квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшою.

Спрощений статистичний аналіз (Simplified Statistical Method) - це метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві групи виходячи зі зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у.

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться  витрати, обумовлені технологією виробництва  та які складають основу виготовленої продукції.

Вцілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні  елементи системи управління витратами  на виробництво наведено на рис. 1.2 (Додаток  А).

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств  системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують у обліку.

На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених  в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді  даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись  на початку 50-х років на промислових  підприємствах США.

Директ-костинг (калькулювання змінних  витрат) – система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг  базується на тому, що всі витрати  поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо  відносяться на той чи інший вид  виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

• Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних вирбничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми
• Управлінський і фінансовий облік інтегровані
• В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання  собівартості одиниці продукції, в  основі якого лежить облік стандартних  витрат.

Стандарт-кост – зазделегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Зміст системи стандарт-кост полягає в  тому, що обліковуються лише те, що повинно  відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обгрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке тверде запровадження  норм витрат матеріалів, ернергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших  витрат, пов’язаних з виготовленням  будь-якої продукції або напівфабрикатів.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого  процесу) нормування витрат за статтями витрат:

• Основні матеріали. Стандарти на матеріали встановлюються в переважній більшості виходячи або з рівня цін, які дають на моменти розробки стандартів, або з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм
• Оплата праці основних виробничих робітників. Стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками. Найбільш придатною для практичного застосування в системі стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою.
• Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання). У зв’язку з тим, що накладні витрати охоплюють багато окремих статей, стандарти накладних витрат подаються в грошовій оцінці без зазначення кількісних норм.
• Комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).
• Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються і повністю списуються на фінансові результати.

Стандарт-кост – система оперативного управління і контролю за ходом виробничого  процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації.

Переваги  системи стандарт-кост полягає в  наступному:

1. використовується для прийняття рішень.
2. на підставі встановлених стандартів можна зазделегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. При цій системі керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення.
3. менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються зазделегідь із зазначенням нормативної величини виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях.
4. система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення.
5. при правильній організації стандарт-косту потрібен менший бухгалтер-ський штат, ніж при обліку минулих витрат, тому що в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховується лише відхилення від стандартів.

Система стандарт-кост має і недоліки. Важко  скласти стандарти згідно з технологічною  картою виробництва. Зміна цін, викликана  конкурентною боротьбою за ринки  збуту товарів, інфляцією ускладнює  обчислення незавершеного виробництва  і вартості залишків готових виробів  на складі. Крім того, не на всі виробничі  витрати можна встановлювати  стандарти, що зумовлює іноді послаблення  контролю за ними на місцях. При виконанні  підприємством великої кількості  різних за характером і типом замовлень  за порівняно короткий час обчислювати  стандарт на кожне замовлення незручно. В таких випадках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін на виріб.

Порядок застосування нормативного методу.

Своєчасний  вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне  попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний  аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати  результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок).

Основними прнципами системи нормативного обліку є :

• нормування витрат і обов’язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;
• систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;
• постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
• попередній контроль витрат на овнові первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;
• завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва