Удосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю

Так, до видів  зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності, як визначено чинним законодавством належать [8]:

- експорт та імпорт  товарів, капіталів та робочої  сили;

- надання суб’єктами  зовнішньоекономічної діяльності  України послуг іноземним суб’єктам  господарської діяльності, в тому  числі: виробничих, транспортно-експедиційних,  страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна  та інша кооперація з іноземними  суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові  операції та операції з цінними  паперами у випадках, передбачених  законами України; 

- кредитні та розрахункові  операції між суб’єктами зовнішньоекономічної  діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України [42];

-спільна підприємницька  діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної  діяльності та іноземними суб’єктами  господарської діяльності, що включає  створення спільних підприємств  різних видів і форм, проведення  спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність  на території України, пов’язана  з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау,  торговельних марок та інших  нематеріальних об’єктів власності  з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення  діяльності в галузі проведення  виставок, аукціонів, торгів, конференцій,  симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках [8];

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної  торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної  діяльності та іноземними суб’єктами  господарської діяльності;

- орендні, в тому  числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню,  продажу та обміну валюти на  валютних аукціонах, валютних  біржах та на міжбанківському  валютному ринку; 

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної  діяльності, не заборонені прямо  і у виключній формі законами  України.

Т.І Балабанов  зобразив це наглядно у вигляді схеми [21] (рис. 1.1.).

Види зовнішньоекономічної діяльності характеризуються широким аспектом, можуть відбуватися з різною інтенсивністю у тих чи інших країнах. Щоб дати простір зовнішньоекономічній діяльності, слід усунути нестабільність у сфері експортно-імпортних операцій, економічних і політичних відносинах. Частка видів ЗЕД органічно пов’язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку. Види ЗЕД є важливим фактором зростання виробництва, розвитку науки і техніки, посилення конкурентної боротьби. Кожний вид може бути пасивним або активним, залежно від розвитку зовнішньоекономічних процесів та спрямованості державної політики щодо зовнішнього ринку [37].

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в будь-якій країні є  ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. 

Відповідно до чинного законодавства  України суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є [8]:

- фізичні особи - громадяни  України, іноземні громадяни та  особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи зареєстровані  як такі в Україні і які  мають постійне місцезнаходження  на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

- об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних  осіб, які не є юридичними особами  згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці  іноземних суб’єктів господарської  діяльності, які не є юридичними  особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Класифікація зовнішньоекономічних зв’язків.

 

- спільні підприємства  за участю суб’єктів господарської  діяльності України та іноземних  суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні  і які мають постійне місцезнаходження  на території України; 

- інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право  здійснювати будь-які її види прямо  не заборонені законами України, незалежно  від форм власності та інших ознак.

На думку Л.О. Лісової [43] повинна бути єдина теоретична концепція формування розвитку ЗЕД, яка б визначала правове положення учасників правовідносин з урахуванням усіх галузей права.

Наміченої мети можна досягнути  шляхом прийняття закону про державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який буде визначати основи такого регулювання, права, обов’язки та відповідальність органів державної влади у галузі зовнішньоекономічної діяльності, а також нового закону про зовнішньоекономічну діяльність, ціллю якого буде регулювання громадсько-правових відносин у сфері зовнішньої торгівлі, економічного, науково-технічного співробітництва, спеціалізації і кооперації у галузі виробництва, науки і техніки, економічних зв’язків, будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різного виду послуг.

Засновані на принципах міжнародного права зазначені нормативні акти, утворюючи фундамент правового  регулювання усіх видів зовнішньоекономічної діяльності та статусу учасників  цієї діяльності з одного боку, будуть сприяти стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх визначеними нормативними рамками, з іншого – закріплювати те нове, що з’являється у практиці міжнародних відносин, сприяючи їх подальшому розвитку.

 

 

3. Стан розвитку зовнішньоекономічної діяльності аграрних підприємств України

 

Основним питанням на сучасному  етапі розвитку української економіки  є покращення зовнішньоекономічної діяльності, гарантування входження  України до світових економічних  угрупувань. Сучасний процес економічної глобалізації вимагає від України більш широкого входження до світової торгівельної системи та набуття повноправного членства в СОТ Ефективне входження України в систему світогосподарських зв’язків в першу чергу визначається станом і характером функціонування національних галузей виробництва.

Жодна країна не може бути конкурентоспроможною у всьому, тобто кожна країна повинна визначити пріоритетні галузі, які суттєво впливатимуть на її конкурентоспроможність[56]. Прагнучи реалізувати геополітичні переваги національної економіки, підвищується увага до потенціалу вітчизняного агропромислового комплексу, який може і повинен стати джерелом виходу України у вирішенні питань розвитку національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності [27].

На основі наведених взаємозв’язків потенціалів можна визначити експортний потенціал АПК України як здатність виробляти необхідний обсяг аграрної продукції, яка б за показниками якості й конкурентоспроможності відповідала б вимогам світового ринку, з метою експортної реалізації та максимальною користю для країни.

У наукових колах спостерігаються  дещо суперечливі висловлювання  щодо вирішення питання місця  і ролі аграрного сектора. Так, М.Я. Дем’яненко вважає, що стан галузі визначається як незадовільний, обґрунтовується необхідність радикального перегляду економічної політики в межах усієї економіки [31], з іншого – Н. Голомша переконаний, що саме агарний сектор може і повинен стати джерелом виходу на передові позиції у вирішенні питань розвитку національної економіки [27].

За останні роки сальдо експорту-імпорту  агропромислової продукції позитивне. Україна співпрацює більше ніж з  п’ятдесятьма країнами світу. В імпорті  досить значну частку займають живі тварини  та продукція тваринництва, м’ясо  та субпродукти харчові, молоко, молочні продукти, яйця, борошномельні товари, олійне насіння, жири і масла тваринного походження. Водночас більшість з перелічених товарів у достатній кількості виробляються у країні або ж мають усі можливості для їх виробництва.

Слід вказати і на те, що за останні десять років частка України у світовому експорті зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, меду, сухого знежиреного молока й твердих сирів суттєво зросла. Однак в той же час необхідно зазначити і про втрату Україною позицій у світовому експорті яловичини, вершкового масла, цукру [27].

Значна трудомісткість сільськогосподарського виробництва, недостатній рівень технічної  оснащеності і механізації його переробних галузей, а також висока собівартість більшості видів продукції  ускладнюють можливості різкого збільшення її  експортних постачань.

На думку Т.М. Кисельова нині адаптація України до вимог СОТ є одним із напрямів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення середовища для залучення іноземних інвестицій. Проте, зараз експорт України має сировинний характер, в якому 40% належать продукції хімічного і металургійного комплексу, а всього в країні 50% ВВП формує експорт [40]. В умовах, що склалися, необхідно впроваджувати якісні зміни у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни. Одним з напрямів таких змін є підвищення ефективності експортних операцій промислових підприємств, що обумовлене наявністю в Україні значної кількості підприємств, орієнтованих на зовнішній ринок. Членство в СОТ відкриває для України нові, більш широкі умови для розширення торгівлі. Ефективність використання таких можливостей залежить від бажання та спроможності українських виробників пристосовуватися до нових умов. За умовами СОТ значно спрощується доступ українських товарів на зовнішні ринки, але така перевага не гарантує їх конкурентоспроможності. Українським виробникам важливо підвищувати якість продукції, вивчати споживчий попит, знаходити нові ніші на ринку. СОТ встановлює правила для учасників зовнішньої торгівлі, проте не обмежує конкуренцію.

Т. Осташко стверджує, що Україна має значний аграрний потенціал, але рівень його використання ще недостатній. Причинами такої ситуації є нестача фінансових ресурсів, відсутність сучасних технологій господарювання, недосконалість державного регулювання та державної підтримки сільського господарства. У структурі СОТ виробництво та торгівля сільськогосподарськими і продовольчими товарами регулюється Угодою про сільське господарство й Угодою про санітарні та фітосанітарні заходи. Перша визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами, механізми застосування заходів державної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі. Саме в цьому аспекті реалізується принцип справедливої конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції (зовнішніх та внутрішніх). Відповідно до цього принципу заходи державної підтримки сільського господарства, що справляють найбільший протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництво сільгосппродукції, а також заходи, спрямовані на захист внутрішнього агропродовольчого ринку, мають скорочуватися [55].