Удосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю

Згідно Закону України „Про зовнішньоекономічну  діяльність” від 16.04.91 р. № 959-ХІІ, під  зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [8].

На нашу думку, механізми функціонування ЗЕД АПК – це сукупність конкретних механізмів, а також системи економічних, організаційних, адміністративних, правових, інституціональних, соціально-психологічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію вітчизняних підприємств АПК зі світовими народногосподарськими структурами як на макро-, так і на мікрорівні з метою прискорення розвитку експортоорієнтованої діяльності, підвищення ефективності зовнішньоекономічних операцій, гарантування продовольчої безпеки країни та покращення соціально-економічних показників життя громадян.

М. Портер в своїх дослідженнях велике значення надає розробці практичних рекомендацій з питань посилення  ролі держави в підвищенні конкурентноздатності національних товарів і послуг на світовому ринку. Вчений відводив державі важливу роль у створенні умов для посилення конкурентних переваг нації у світовому господарстві [56].

Л.О. Лісова відмічає, що характерною  особливістю розвитку системи зв’язків у світовому господарстві на сучасному  етапі є посилення взаємозалежності економіки різних країн й активація їх участі у міжнародному поділі праці. Участь у міжнародному поділі праці дозволяє досягати поставленої економічної цілі з меншими витратами виробничих ресурсів. Але, в той же час, особливої актуальності набувають проблеми формування і налагодження зовнішньоекономічних зв’язків між країнами, організація та управління зовнішньоекономічною діяльністю, розробки та реалізації ефективної зовнішньоторговельної політики [44].

Механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю країни й регулювання зовнішньої торгівлі та фінансових потоків на міжнародному рівні набувають усе більшого значення в процесі інтернаціоналізації господарського життя й зростання економічної взаємозалежності країн.

Управління як загальне й універсальне поняття означає вплив на суб’єктів, а через них - на результати їхньої діяльності. Зміст управління визначається його сферою (ЗЕД, промисловість, транспорт і т.п.), а також рівнем (державний, регіональний, галузевий, підприємства й т.д.). Воно охоплює різноманіття відносин і знаходиться під впливом сукупності об’єктивних і суб’єктивних факторів. Характер управління, його методи, принципи визначаються конкретними економічними, політичними, соціальними умовами відповідного етапу розвитку країни.

Г.М. Дроздова зазначає, що в умовах ринку характер державного впливу на економіку в цілому й зовнішньоекономічну  діяльність, зокрема, змінюється: воно приймає форму регулювання, тобто створення певних умов, що забезпечують ефективне функціонування економіки в цілому і її складових частин з використанням, головним чином, економічних методів [32].

Велике значення для ефективного  управління ЗЕД має його інституціональний  та функціональний устрій, який у загальній  формі визначений у ст. 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [8], де встановлено, що, крім самих суб’єктів міжнародної економічної діяльності України на мікрорівні, у регулюванні ЗЕД беруть участь:

• Україна як держава в особі її органів у межах її компетенції;
• недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їхніх статутних документів.

У структурі державного апарату  заведено виділяти такі класифікаційні групи органів:

• загальнодержавні – Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів;
• координаційні – Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та інші;
• галузеві – міністерства та відомства, які відповідають за діяльність окремих секторів, галузей економіки;
• територіальні – регіональні, місцеві органи влади;
• спеціалізовані функціональні – інститути, які у своїй діяльності керуються національним інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва [52].

Управлінська діяльність завжди базується на основних правилах, яких дотримуються керівники і спеціалісти апарату управління в процесі прийняття тих або інших рішень. Ці правила можуть бути декларовані в спеціальних документах або ж бути своєрідною традицією, нормою, звичаєм. Частіше усього має місце поєднання і того й іншого. Вони не можуть бути довільними, їхні складові повинні узгоджуватися з розвитком самої дійсності. Принципи жорстко визначають режим і рамки діяльності зовнішньоекономічної системи. Їм необхідно слідувати, їм не притаманна альтернативність [37].

Можна виділити три рівні принципів  зовнішньоекономічної діяльності: загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності – це невелика кількість  загальновизнаних у всьому світі  правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

О. Кириченко зазначає, що на відміну  від загальних, специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних  міжнародних правових актах і  є обов’язковими для виконання  всіма державами, що підписали той  або інший акт. І хоча терміна "зовнішньоекономічна діяльність" у зазначених документах може не бути, за своїм характером більшість закріплених там принципів мають пряме відношення до зовнішньоекономічної діяльності [53].

Особливістю сучасних національних систем регулювання ЗЕД – є використання різних методів, які взаємодіють між собою, по-різному впливають на експортно-імпортні операції і взаємодоповнюють один одного. За класичною класифікацію виділяють три групи: адміністративні; економічні та соціально-психологічні. Проте для зовнішньоекономічної діяльності характерні:

• економічні: мито, митні збори; ціни на експортовані та імпортовані товари; акцизний збір; норми прискореної амортизації основних виробничих фондів; норми амортизації на імпортне обладнання; ставки надання і одержання кредитів, ставки страхування експортних кредитів, позик; іноземні інвестиції на території України та інші;
• адміністративні – це система організаційно-правових і спеціальних засобів: кількісні обмеження, розподіл квот і ліцензій, експортний контроль відносно певних видів товарів, встановлення державної монополії на експорт і(або) імпорт окремих видів товарів [61].

Таким чином, державна політика регулювання  експортно-імпортних операцій, зокрема  політика підтримки національного  товаровиробника, повинна проводитися комплексно, з урахуванням усіх можливих інструментів, а також наслідків їх застосування.

Отже, сутність поняття  зовнішньоекономічної діяльності –  це система господарських зв’язків між національними економіками  різних країн, що має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує інтереси, які пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва та поділу праці.

 Метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності є забезпечення збалансованості економіки та рівноваги стосовно внутрішнього ринку України, стабілізація й пристосування зовнішньоекономічного комплексу країни до змінившихся умов МПП, світового ринку й форм міжнародного співробітництва та його наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн, рішення національних стратегічних і тактичних завдань. 

На думку Л.О. Лісової формування ефективної системи зовнішньоекономічної діяльності України вимагає урахування особливостей усіх її діючих агентів, причому не тільки комерційних, а  й виключно регулюючих, резидентів та нерезидентів України. Такий підхід дає змогу більш ґрунтовно оцінити характер застосовуваних ними інструментів, торговельних, інвестиційних та інших форм співробітництва. Механізм управління ЗЕД схематично зображено у додатку А [45].

.Міжнародний обмін товарами (послугами) може бути вигідний всім учасникам зовнішніх економічних зв’язків, адже глобалізаційні процеси стали одним із факторів економічної динаміки і структурного зрушення у сучасному світовому господарстві. Тому перехід країни до ринкових умов господарювання супроводжується здійсненням радикальних реформ у зовнішньоекономічній сфері, пов'язаних з активним входженням у світове господарство та лібералізацією зовнішньої торгівлі, яка визнана одним із засобів подолання бідності й сприяння розвитку країн.

2. Нормативно-правова база при регулювання експортно-імпортних операцій аграрних підприємств

Зовнішньоекономічна діяльність є  одним із головних факторів розвитку економіки будь-якої країни, а тому виступає одним із найважливіших  об’єктів державного регулювання. Досвід розвинених країн за останні десятиріччя засвідчує, що найкращі результати можна досягти за ринкових умов у поєднанні із ефективною регулятивною функцією держави.

Необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності визнана в економічній теорії й підтверджена практикою господарювання промислово розвинених і нових індустріальних країн. Державне регулювання ЗЕД широко використовується в усьому світі. В умовах ринкового господарства воно являє собою систему засобів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки.

Сутність державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності полягає  в приведенні системи зовнішньоекономічних відносин у такий стан, що забезпечувало б оптимальну реалізацію державних, колективних і особистих інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в конкретному тимчасовому періоді й на перспективу на основі права, загальновизнаних міжнародних норм і правил. А для цього, ми вважаємо, необхідно забезпечити ефективну діяльність механізму державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Під механізмом державного регулювання  зовнішньої торгівлі розуміють сукупність різноманітних форм, правових, економічних, адміністративних методів та інструментів, які взаємодіють і доповнюють один одного і виконують функції стримування та стимулювання зовнішньої торгівлі [60].

Найважливішою особливістю розвитку національних механізмів регулювання  ЗЕД є їх правова забезпеченість. Перші правові акти, що стосуються цієї діяльності, прийняті Верховною Радою України вже у 1991 р. Це Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [8].

З його прийняттям зовнішньоекономічна  діяльність в Україні вперше одержала правовий статус. В ньому нормативно визначені поняття зовнішньоекономічної діяльності, її суб’єктів, їх прав і свобод; встановлюються принципи здійснення та організаційні форми зовнішньоекономічної діяльності [48].

Окрім цього закону, зовнішньоекономічну  діяльність можна представити  величезною кількістю нормативно-правових актів: законів, постанов, указів, актів міністерств тощо. Сьогодні зовнішньоекономічну діяльність регулюють понад 95 нормативних актів, основні із них [1-19]:

• Конституція України від 28.06.96 р. - № 254к/96 [1];   
• Закон України „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” від 17.07.97 р. № 468/97-ВР [2];
• Закон України „Про Єдиний митний тариф” від 23.04.93 р. № 36-93  [3];
• Закон України „Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну” від 22.12.98 р. № 332-ХІV [4];
• Закон України „Про захист іноземних інвестицій” від 10.09.91 р. № 1540а-ХІІ  [5];
• Закон України „Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” від 22.12.98 р. № 330-ХІV [6];
• Закон України „Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту” від 22.12.98 р. № 331-ХІV  [7];
• Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 р. № 959-ХІІ [8];
• Закон України „Про карантин рослин” від 30.06.93 р. № 3348-ХІІ [9];
• Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.94 р. № 4002 –ХІІ  [10];
• Закон України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 28.07.05 р. № 327/95-ВР [11];
• Закон України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.94 р. № 185/94-ВР [12];
• Закон України „Про прожитковий мінімум” від 15.07.99 р. № 966-ХІV [13];
• Закон України „Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 22.05.03 № 860-ІV [14];
• Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. № 93/96 –ВР  [15];     
• Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 04 рр.” [16]; 
• Закон України „Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. [17];
• Закон України „Про торгово-промислові палати” від 02.12.97 р. № 671/97 –ВР  [18];  
• Закон України про внесення змін до Закону України „Про прожитковий мінімум” від 16.06.05 р. № 2661-ІV [19].

На практиці дія об’єктивних  та суб’єктивних факторів зовнішньоекономічної діяльності тими або іншими агентами ринкового життя реалізується в  конкретних сферах господарювання або формах, видах підприємництва. У різних країнах існують різні схеми класифікації зазначених форм. Це зумовлюється особливими національними традиціями, ступенем економічної свободи в різних країнах, відмінностями в системах правового, інституційно-нормативного регулювання, навіть певною довільністю трактування тих або інших явищ економічного життя.