Стратегічне планування інноваційного розвитку організації

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО  ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ ………………………………………………………..……………...

1. Історія розвитку проблеми стратегічного планування інноваційного розвитку організації…………………………………………………………………
2. Підходи, принципи та методи дослідження ………………………………….
3. Основні поняття дослідження ……………………………………………….

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНИЙ  АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕНЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ ……………..

2.1. Стратегії розвитку організації: сутність, зміст та форми…………………

2.2. Сутність, зміст та  особливості стратегічного планування  інноваційного розвитку організації………………………………………………………………..

2.2. Критерії оцінки ефективності інноваційного розвитку організації на основі системи збалансованих показників………………………………………………....

РОЗДІЛ 3 ПРАКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО  ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ЕКОВЕНТ-КОМПЛЕКТ»)…………….

3.1. Аналіз стратегічного планування інноваційного розвитку ТОВ «Ековент-комплект»………………………………………………………………….

3.2. Розробка стратегічної карти інноваційного розвитку організації…….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...

СПИСОК ВИКОРИСТНИХ  ДЖЕРЕЛ……………………………………………

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………

 

 

 

ВСТУП

 

 

У сучасному  світі відбуваються глобальні зміни  в системі  суспільного виробництва. Здійснюється перехід від виробництва масового споживання до диверсифікованого споживання. Сучасні технології, і особливо інформація, дають можливість виробляти невеликі партії багатоваріантної продукції для задоволення різноманітних смаків споживачів. Необхідною умовою існування підприємства стають постійні інновації та зміни.

Реальність показує, що сучасні тенденції у напрямі постійних інновацій, внутрішньої гнучкості й відмови від штампів у роботі підприємства несуть у собі значний деструктивний потенціал. Постійне оновлення підприємства генерує високу внутрішню нестабільність, звужує можливість роботи єдиною командою. Конкурентний попит є, як правило, короткостроковим, що суттєво впливає на поведінку підприємства.

Стрімкий розвиток конкуренції в українській економіці в цілому, і, зокрема, в її аграрному секторі, зумовлює необхідність вдосконалення стратегічної управлінської поведінки таким чином, щоб своєчасно адаптуватися до умов навколишнього середовища та досягнути задовільних результатів, потрібних для виживання і розвитку на ринку. Нині виникла об’єктивна потреба у поглиблених наукових дослідженнях проблем стратегічного управління діяльністю підприємств, серед яких найважливіше місце займають питання стратегії, яка свідчила б про безперервний розвиток організації.

В умовах перехідного періоду й економічної  кризи в Україні головною метою переважної більшості підприємств є адаптація до умов підвищеної динамічності зовнішнього та внутрішнього середовища. Відтак підприємствам необхідна відповідна стратегія розвитку, яка стала б основою прийняття ефективних управлінських рішень. Стратегічний характер вибору мети функціонування вітчизняних підприємств набуває пріоритетного значення для вищого управлінського персоналу. Оскільки кожне підприємство унікальне за своїм існуванням, процес розробки та реалізації стратегії для кожного з них індивідуальний і залежить не лише від зовнішнього та внутрішнього середовища, а й від їхньої взаємодії.

Нині в Україні  надзвичайно актуальними є дослідження напрямків та перспектив діяльності організацій з інноваційно-орієнтованим характером діяльності. Адже інноваційна організація на сучасному етапі соціально-економічного розвитку –  є одним із найважливіших шляхів забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних ринків господарської продукції. Лише шляхом введення інновацій можна швидко й ефективно трансформувати підприємницький сектор нашої країни і водночас забезпечити вихід на світовий рівень, що надзвичайно важливо для нашої держави з її величезним науковим і промисловим потенціалом.

Враховуючи  вище зазначене, констатуємо, що необхідною умовою конкурентоспроможного функціонування підприємства стають постійні зміни  на довгостроковий період пов’язані з впровадженням інновацій, що свідчить про доцільність та актуальність обраного дослідження.

Ступінь наукової розробки проблеми. Теоретичні основи дослідження інноваційної діяльності та інноваційної політики корпоративних структур закладені в роботах таких провідних іноземних та вітчизняних вчених: О. Амоші,  Ю. Аніскіна, О. Бутника, З.Варналія, В. Геєця, Я. Жаліло,  С. Ілляшенка, Р. Каплана, Д. Нортона, В. Семиноженка, А. Шенхара.  Хоча в той же час недостатню обгрунтованість має питання впровадження та використання іноземних концепцій управління інноваційним розвитком національних організаційних структур та питання визначення ефективності та надійності цих концепцій в умовах реальної економіки.

Незважаючи  на досить велику кількість наукових напрацювань за даною тематикою, залишаються відкритими питання щодо розроблення загальної системи стратегічного планування інноваційного розвитку підприємств та вибору горизонту стратегічного планування, виходячи з реальної економічної ситуації та проблем, які виникають в умовах перехідної економіки. Вище зазначене говорить про проблемну ситуацію, на вирішення якої спрямовано наші зусилля.

Об’єктом дослідження виступає стратегічне управління організацією.

Предметом є стратегічне планування інноваційного розвитку організації.

Мета, яка постає перед нами у процесі дослідження полягає у створенні стратегічної карти інноваційного розвитку організації, яка працює в сфері виробництва та надання послуг.

Окреслені об’єкт, предмет та мета вимагають реалізації наступних завдань:

• проаналізувати наукові джерела з метою дослідження історичного розвитку проблеми стратегічного планування інноваційного розвитку організації;
• визначити підходи, принципи  та методи дослідження, а також уточнити основні поняття дослідження;
• розкрити зміст, сутність та форми стратегії розвитку організації;
• розкрити сутність та особливості стратегічного планування інноваційного розвитку організації;
• розробити критерії оцінки ефективності інноваційного розвитку на основі системи збалансованих показників;
• з’ясувати проблеми стратегічного планування інноваційного розвитку організації на прикладі ТОВ «Ековент-комплект»;
• розробити модель стратегічної карти інноваційного розвитку організації;

Основна гіпотеза наголошує, на тому, що при оцінці ефективності інноваційного розвитку організації найбільш доцільно використовувати систему збалансованих показників.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО  ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ 

 

 

1. Історія розвитку проблеми стратегічного планування інноваційного розвитку організації

 

Слово стратегія грецького походження й означає мистецтво розміщення військ та маневрування ними у бою. Пізніше це слово почали використовувати в теорії ігор, де воно стало означати план дійу конкурентній ситуації залежно від поведінки опонентів. Отже, поняття стратегічний у значенні найважливіший, визначальний перейшло в термінологію менеджменту з військового лексикону та теорії ігор.

Історичний  огляд концепцій стратегічного  менеджменту підприємства свідчить про взаємозв’язок стратегії, планування й прогнозування, з одного боку, та вплив механізму процесів розробки стратегії та традицій прийняття відповідних рішень на ефективність функціонування різноманітних підприємств – з другого боку.

Відомий американський історик Вільям Мак-Ніл вважає, що витоки стратегічного планування започатковані з часів заснування Пруссією Генерального штабу в 1803-1809 рр. Це дало змогу освіченим та енергійним офіцерам створити «організаційну цитадель» усередині прусської армії. Пропозиція, що генеральний штаб має відповідати за плануванням можливих воєнних компаній у мирний час, спочатку була прийнята як радикальна та сумлінна. Для цього потрібно було збирати топографічні та інші розвідані, вивчати досягнення та помилки минулих кампаній, а також критично підійти до тактики та стратегії що умовно відпрацьовувалися під час маневрів у мирний час. Таким чином, штабні офіцери ставали мозковим центром прусської армії, прагнули до вдумливого та раціонального підходу в управлінні військом у мирний час та під час бойових дій. Зв’язок із військовими частинами та їхнім командуванням підтримували завдяки практиці відрядження офіцера Генерального штабу до кожного підпорядкованого штабу. Там від них очікували застосування спеціальних знань у технічній та логістичній галузях, щоб порадою допомогти командиру якнайкраще виконати його задум.

Використання  командуванням як новітніх знань, так  і рушійних дій привело до успіху в 1813-1815 рр. Генерал старої прусської  армії Герхард фон Блюхер  знайшов спочатку Шарнохорста, а потім близького соратника останього, графа Августа фон Гнейзенау, начальника штабу, який втілював його задуми в детальних оперативних наказах, враховуючи безліч факторів, котрі інакше сприймалися б негативно.

Завчасно вивчивши по картах характер місцевості та враховуючи накопичений досвід й логіку, компетентний штабний офіцер міг розрахувати швидкість руху обозу, артилерії чи піхотної частини. Це дало змогу визначити час, необхідний для виконання пересувань, а подальше уточнення – кому і в якому порядку виступати, реалізовувалося з точністю, що дозволяло командиру здійснювати завчасно ефективніший контроль за військом.

Вправи з  планування можливих воєнних компаній у мирний час швидко поширювалися Європейським субконтинентом, а згодом, коли до генеральних штабів долучалися дипломати, стратегічне планування стало керівною ідеєю більшості країн світу.

Після закінчення Другої світової війни компанії RANDCorporation було доручено розробити нові технології та види озброєння. Герман Кан, який очолював RANDCorporation, запропонував метод мислення, що отримав назву «майбутнє зараз». Ідея цього методу, як вважає Джіл Рінгланд, полягала в тому, щоб за допомогою скрупульозного аналізу й використання творчої уяви скласти звіт, що міг би  бути написаний людьми, які живуть у майбутньому. У середині 60-х років Г.Кан заснував Хадсонівський інститут, що спеціалізувався на складанні історії про майбутнє, допомагаючи людям долати відстань традиційного способу мислення та уявляти собі майбутнє.

Тим часом на Західному узбережжі США Стенфордський університет створив у 1947 році свій власний дослідницький центр. Перед ним стояло завдання запропонувати компаніям довгострокове планування, засноване на дослідження операцій, економічних і політичних стратегіях і надавати консультації в науковій та воєнній сферах.

У 60-ті роки світ був захоплений видатними досягненнями наукової думки. Двадцять сім видатних учених, які працювали в компаніях, що виконували війської підряди, запропонували  людству відповісти на запитання: «чого потребуватиме наш світ через найближчі двадцять років?» Довкола передбачень цих учених розгорнулася широка дискусія – вчені прогнозували появу підводних мотелів, заводів і центрів відпочинку, що споживатимуть ядерну енергію, комерційних пасажирських ракет, які у 80-ті роки здійснюватимуть регулярні рейси на Місяць. Ці вчені також передбачали, що поява до 1977 р. дешевшого кольорового тривимірного телебачення дасть змогу різко скоротити кількість службових відряджень і що до 1973 р. зявляться великомасштабні системи машинного викладання.

Із 335 опублікованих  прогнозів майже всі виявилися  неправильними. Справа в тому, що вчені  знехтували економічними аспектами  ринків. На початку 1968 р. група прогнозування  майбутнього, створена при дослідницькому Стенфордському інституті, почала застосовувати низку методів, починаючи з лінійних чисельних прогнозів і закінчуючи пошуком ідей у науково-фантастичній літературі, присвяченій утопіям і антиутопіям, для складання правдоподібних сценаріїв розвитку США на 2000 р [36, 54].

Ця група  ретельно проаналізувала прогнози, записала виявлені тенденції на перфокарти у  вигляді відповідних кодів і  ввела ці дані  в комп’ютер, щоб визначити альтернативні варіанти майбутнього.

Тим часом професор Массачусетського технологічного інституту Джей Форрестер використовував концепції, розроблені ним для опису ланцюгів постачань і попиту, щоб проаналізувати взаємозв’язок між народонаселенням світу, з одного боку, і пропозицією та попитом – з іншого.

Модель, запропонована  знаменитим Римським клубом, була розроблена в 1970 р. з використанням тих самих концепцій контуру зворотнього зв’язку. Ця модель відстежувала п’ять ключових змінних: населення, виробництво продуктів харчування, промислове виробництво, забруднення навколишнього середовища та природні ресурси [47, 45].

У 70-ті роки «ролевою моделлю» в плануванні була американська корпорація GeneralElectric. Підхід базувався на плануванні згідно з методом «зверху вниз». У плануванні були задіяні корпоративний персонал, комп’ютерні моделі, форми, схеми та діаграми, використовувалися такі технології як матриця зростання – частки ринку, запропонована Бостонською консалтинговою групою, за допомогою якої визначалися інвестиції в тих чи інших напрямах бізнесу. Матриця зростання стала найбільш використовуваним інструментом стратегічного аналізу в 70-і роки: вона була моделлю для вибору тих напрямів бізнесу, в які варто інвестувати.