Система виробничого менеджменту продукції підприємства

       Виробнича функція – забезпечення функціонування виробничого процесу в залежності від мети виробничої функції. Прийняття  рішень у сфері технологій, організації, календарного планування, виробництва, а також контролю якості (всі ці багаточисельні завдання входять в  оперативно-виробниче управління).

       Функція розвитку продукту та процесу виробництва  – це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих  технологій, комп’ютеризація (удосконалення  організації процесів). Вивчення довготермінової  динаміки розвитку продукту, як основного  фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

       Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва – це розвиток інструментального  господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з  метою забезпечення раціональних термінів фізичного та морального зносу технічних  систем [10, c. 147].

       Маркетинг – це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснення, виявлення  та задоволення бажань споживача. Виконання  цих функцій для однієї організації  називають мікромаркетингом, у цілому для суспільства – макромаркетингом.

       Зовнішнє  організаційне середовище містить  елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї  суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології, економічні умови тощо. Зовнішнє середовище організації ділять на два рівні: загальне середовище (непрямого впливу) та середовище завдань (прямого впливу). Фактори зовнішнього середовища прямого та опосередкованого впливу наведені на рисунку 1.3.

       Загальне  середовище – це елементи, які мають  опосередкований вплив на діяльність організації. Вони вмішують в собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які  однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції). Зовнішні фактори – це в основному неконтрольовані  сили, які мають вплив на рішення  менеджерів та їх дії і, в кінцевому  підсумку, на внутрішню структуру  і процеси в організації [15, c. 124].

       Підприємство  і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими  факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього  нові можливості або створювати нові загрози.  

       Рис. 1.3. Фактори зовнішнього середовища прямого та непрямого впливу [19, c. 134] 

       Підприємство  не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися  в ньому, стежити за його змінами  і відповідним чином реагувати  на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови  для виробництва або збуту  продукції, воно мусить внести необхідні  корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися цими умовами. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу  для підприємства, воно вживатиме  заходів, щоб запобігти їх дії  або пом’якшити їх негативний вплив.

       Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є: економічне, природно-екологічне, інформаційне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне  і міжнародне середовище.

       Економічне  середовище є однією з провідних  ланок макросередовища і характеризується багатьма параметрами: рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного  середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, динамікою і співвідношенням  цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо. В узагальненому вигляді  воно може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного піднесення зростають, ціни на товари, в тому числі сільськогосподарські, стають доступнішими, скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується  інвестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською  продукцією зростання купівельної  спроможності населення є сигналом для аграрних підприємств до збільшення виробництва насамперед дорогих  високоякісних товарів. З цією метою  вони можуть задіяти додаткові ресурси, зняти з консервації частину  земельних ділянок, застосувати  нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності  культур і продуктивності тварин [18, c. 315].

       У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за рахунок  зменшення особистих доходів  працюючих, так і через зростання  безробіття. При цьому підвищуються процентні ставки на кредит, скорочується інвестиційна діяльність, зменшується  обсяг продажу сільськогосподарської  продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбувається повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спроможності населення. Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною – від  завчасного скорочення виробництва  певних видів продукції до знаходження  нових ринків її збуту, в тому числі  і міжнародних.

       Економічне  середовище характеризується також  станом економічного розвитку підприємств  інших галузей, що виробляють продукцію  для сільськогосподарського виробництва. Аграрні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за кордоном, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умови тощо.

       Природно-екологічне середовище істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних підприємств. Його вплив на цю діяльність посилюється  зі зростанням дефіциту окремих видів  сировини, подорожчанням енергії, підвищенням  вимог до збереження навколишнього  середовища. Держава все рішучіше стала втручатися в процес збереження і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони  природи та його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає  сукупність юридичних (правових) відносин між аграрними підприємствами та установами, які відповідають за екологію.

       Аграрні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які діють на момент прийняття  ними господарських рішень, оскільки це може призвести до вкрай небажаних  наслідків. Так, періодичний дефіцит  на нафтопродукти та істотне їх подорожчання в 90-х роках змусили аграрні  підприємства здійснювати суворий  режим їх економії, прискорено розвивати  гужовий транспорт, збільшувати  поголів’я робочої худоби, ширше  використовувати енергію вітру  й води.

       Сільськогосподарські  підприємства зобов’язані дотримуватися  екологічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допустимі норми [18, c. 317].

       Характерною негативною ознакою природно-екологічного середовища України є високий  рівень його забруднення. Через це особливого значення набуває проблема розвитку в нашій країні альтернативного  сільського господарства, яке стало  інтенсивно розвиватися в США  і країнах Західної Європи у 80-х  роках ХХ ст. Йдеться про виробництво  екологічно чистої сільськогосподарської  продукції без застосування мінеральних  добрив і пестицидів. Поштовхом для виникнення альтернативного сільського господарства став великий попит на екологічно чисті продовольчі товари і високий рівень цін на них. З огляду на чорнобильську трагедію і високий рівень забруднення навколишнього середовища іншими шкідливими речовинами населенню України вкрай необхідна екологічно чиста продукція. Це зумовлює необхідність швидкого розвитку альтернативного сільського господарства насамперед на базі селянських (фермерських) господарств.

       Світова практика, зокрема досвід США, переконує, що альтернативне сільське господарство стає сферою діяльності саме малих  ферм. Вони більш гнучкі, легше вирішують  проблему дефіциту робочої сили, що виникає через відмову від  пестицидів. Наприклад, у США ферми  з альтернативним сільським господарством  укладають договори із сім’ями городян  на поставку їм екологічно чистої продукції, а останні за графіком приїжджають  на ферму для виконання необхідного  обсягу сільськогосподарських робіт. Сотні таких своєрідних кооперативів уже функціонують в усіх штатах цієї країни.

       Науково-технічне середовище. Підприємствам аграрного сектору потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному середовищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про доцільність та можливість впровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів та вищу доходність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фактора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство [18, c. 319].

       При впровадженні новинок аграрним підприємствам  слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція  не зашкодила здоров’ю населення. Наприклад, використовуючи досягнення науки в  галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашкодить здоров’ю людей, не зумовить погіршення смакових якостей  і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.

       Інформаційне  середовище в умовах ринкових відносин і прискореного розвитку науково-технічного прогресу відіграє велику роль у своєчасному  забезпеченні підприємств необхідною інформацією щодо кон’юнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового  ринку. Зрозуміло, що значення інформаційного середовища ще більше зростає в умовах високої конкуренції. Воно дає змогу  підприємствам швидко вирішувати проблеми «вузьких місць» своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше купити певну ідею з  готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і  розробляти її [18, c. 320].

       Політико-правове  середовище включає в себе систему  законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політико-правових інститутів, що виробляють ці правові  документи і контролюють їх виконання. Значне місце у формуванні політико-правового  середовища належить політичним партіям, засобам масової інформації, іншим  впливовим групам громадськості, які  своєю діяльністю справляють опосередкований  вплив на діяльність державних установ  і окремих осіб, обмежують свободу  їх дії або ж сприяють прийняттю  відповідних рішень.

       Кожне підприємство мусить бути добре обізнаним  із законодавством, що регулює підприємницьку діяльність, оскільки його порушення  загрожує штрафними санкціями аж до заборони займатися виробничою діяльністю взагалі. Наприклад, в Україні вже  прийнято нормативно-правові акти, що охороняють добросовісність конкуренції, інтереси споживачів, оберігають їх від  несумлінної ділової практики (випуску  неякісних товарів, неправдивої  реклами, оманливої упаковки тощо). Законодавство, що регламентує діяльність бізнесу, повинно захищати також  вищі інтереси суспільства від такої  підприємницької діяльності, яка  не забезпечує необхідної якості життя  людей з точки зору збереження довкілля.

       Як  свідчить практика розвинутих країн  Західної Європи, США, Канади, інших  держав, все більшу роль починають  відігравати політичні партії і  громадські рухи в захисті інтересів  громадськості як на загальнонаціональному  рівні, так і на рівні окремих  адміністративних територій. У своїй  діяльності аграрні підприємства повинні  зважати на цю тенденцію, враховувати  її при плануванні товарів з новими якісними характеристиками і розробці тактики та стратегії маркетингової  діяльності.

       Соціально-культурне  середовище формується під дією демографічних  процесів і змін культурно-освітнього рівня населення. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної  спроможності значної частини населення  цей фактор є малоістотним. Але  за насиченості ринку продовольчими  товарами та обмеженого експорту аграрні  підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж  темпами, якими зростає кількість  населення. В іншому разі можливе  небажане перевиробництво продукції  або виникнення її дефіциту [18, c. 322]. Водночас аграрні підприємства повинні будуть враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, оскільки вони зумовлюють прискорене зростання попиту на одні види сільськогосподарської продукції і зменшення його на інші. Наприклад, із «старінням» населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується – на висококалорійні продукти. З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється його ставлення до матеріалу, з якого виготовляються тканини і одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо. Небажання підприємства вивчати і враховувати ці «тонкощі» впливу соціально-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності.