Система виробничого менеджменту продукції підприємства

ЗМІСТ 

ВСТУП 

     Серед базової сільськогосподарської  продукції, яка гарантує продовольчу  безпеку України, особливе місце  займає зерно озимої пшениці. Це обумовлюється  винятково важливим його значенням  безпосередньо для виготовлення високопоживних продуктів харчування. Зерно хлібних культур характеризується значним вмістом висококалорійних органічних речовин, зокрема вуглеводів, білків, жирів, а також вітамінів, ферментативних сполук, мінеральних  речовин, що робить його незамінною сировиною  хлібобулочної, кондитерської та круп'яної промисловості для виробництва  цінних високо смакових продуктів споживання. Зерно - це насамперед хліб, а хлібові  як основному продукту харчування населення  у більшості країн світу немає  альтернативи. Водночас зернове виробництво  слугує потужним джерелом розвитку продуктивного  тваринництва, зокрема виробництва  м'яса, молока, яєць. Із зерна виготовляють спирт, пиво, медичні препарати, ряд  інших цінних видів продукції. Відходи  зернового господарства широко використовуються у різних галузях промисловості, будівництві, при виготовленні органічних добрив, у поповненні паливного балансу  країни тощо.

      Стратегічне значення зернового господарства України  в розвитку національної економіки, його провідна роль у продовольчій безпеці країни вимагають здійснення системи організаційно-економічних  заходів, спрямованих на створення  реальних умов розвитку ринку зерна  та виходу на світовий продовольчий ринок. Виробництво зерна сільськогосподарськими підприємствами знаходиться під  постійним наглядом з боку уряду  та інших державних органів. Стабільність виробництва зерна є одним  із основних чинників стабільності аграрного  ринку. Оскільки попит на зерно є  відносно стійким, то забезпечення стабільності на ринку зерна залежить від формування його пропозиції. Якби обсяги виробництва  зерна в Україні були абсолютно  стабільними, то значну частку проблем, пов’язаних зі стабілізацією ринку зерна, було б знято автоматично.

      Важливе значення зернової галузі та зернового  ринку для будь-якого суспільства  обумовило той факт, що пов'язані  з їх розвитком проблеми постійно залишаються предметом глибоких наукових досліджень, а удосконалення  відносин між партнерами на ринках продукції АПК, зокрема на ринку  зерна, постійно привертають увагу  багатьох економістів-аграрників. У  числі їх С.С. Бакай, В.Р. Боєв, П.П.Борщевський, М.С. Бузулуков,              І.І. Лукінов, М.Г. Лобас, З.П. Ніколаєва, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук,          О.О. Сторожук, Л.М. Худолій, О.М. Шпичак та інші.

      Метою дослідження є вивчення теоретичних  основ виробничого менеджменту.

      Для досягнення мети в дипломній роботі були поставлені та вирішені такі завдання:

• вивчення теоретичних основ виробничого менеджменту;
• оцінка стану виробництва зерна на підприємстві;
• визначення ефективності управління виробництвом зерна;
• пропозиція шляхів удосконалення управління виробництва зерна.

      Об’єктом  дослідження є процес управління виробництвом зерна  
ПП «Агроекологія» Шишацького району Полтавської області.

      Методологічною  основою проведеного дослідження  є узагальнення наукових поглядів щодо сутності виробничого менеджменту.

      При написанні роботи було використано  такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків); статистико-економічний (дослідження  та оцінка стану виробництва зерна  на підприємстві); розрахунково-конструктивний та експериментальний (розробка шляхів удосконалення управління виробництвом зерна на підприємстві) тощо.

      В процесі дослідження були використані  літературні джерела зарубіжних та вітчизняних авторів, бухгалтерська  та статистична звітність підприємства.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ВИРОБНИЧОГО  МЕНЕДЖМЕНТУ 

     1.1. Сутність виробничого  менеджменту та  виробничої системи 

     Виробничий менеджмент — сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті підвищення його ефективності та збільшення прибутку, тобто це управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості. Він має п'ять складових:

• формування і функціонування виробничих систем;
• менеджмент виробничого процесу;
• менеджмент виробничих фондів;
• менеджмент якості;
• менеджмент створення та освоєння нової продукції.

      У сучасних умовах господарювання специфіка  управління виробництвом визначається з врахуванням ринкових умов, які  з середини 80-х років ХХ ст. характеризуються такими чинниками:

• скорочення життєвого циклу товару, розширення номенклатури виробів при зменшенні їх обсягів (а не виробництво великих партій стандартних продуктів);
• значне ускладнення технологічних процесів (порівняно з конвеєрними лініями), що зумовлює підвищення вимог до кваліфікації та рівня підготовки персоналу;
• зростання вимог до рівня якості обслуговування та термінів виконання замовлень, що викликає труднощі у використанні традиційних виробничих систем та у механізмі прийняття рішень[21, c. 104].

      На  думку професора Я.Д. Плоткіна, «виробничий менеджмент – це комплексна система забезпечення конкурентоздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу» [11, с. 45].

      Виробничий  та операційний менеджмент є діяльністю, яка належить до створення товарів  та послуг шляхом перетворення входів (необхідних ресурсів всіх видів) у  виходи (готові товари та послуги).

      На  відміну від інших видів менеджменту, виробничий менеджмент в усіх своїх  рішеннях повинен керуватися економічними результатами діяльності. Будь-яке  рішення, яке приймається в сфері  виробничого менеджменту, – це захід  економічного характеру [19, c. 197].

      Відмінність виробничого та операційного менеджменту  полягає в тому, що якщо виробничий менеджмент передбачає проведення операції тільки у виробничій сфері (перетворення початкових матеріалів в продукцію), то операційний менеджмент – це проведення операції в усіх сферах діяльності людини. Тобто виробничий менеджмент є частиною операційного і в його основу покладено виробничий процес.

      Виробничий  процес – це сукупність взаємозв’язаних  дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого  процесу є процес праці як свідома  діяльність людини, предмети та засоби праці [17, c. 32].

      Це  ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охолоджування деталей  після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресурси витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтенсифікації.

      Головною  складовою виробничого процесу  є технологічний процес – сукупність дій зі зміни та визначення стану  предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.

      За  призначенням виробничі процеси  поділяються на основні, допоміжні  та обслуговуючі. Основні процеси  – це процеси безпосереднього  виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок  як товар для продажу.

      Основні процеси в низці виробництв поділяються  на стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють  основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів.

      Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне  та інші.

      Обслуговуючі  процеси забезпечують нормальні  умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні  процеси.

     Виробничий  менеджмент включає комплексну систему  забезпечення конкурентоспроможності товару, що випускається на конкурентному  ринку. Вона охоплює питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми  управління виробництвом, збутом і  фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

     Як  відомо, саме у виробничій сфері  створюються передумови і можливості прискореного економічного розвитку, тому сьогодні надається велике значення управлінню операціями саме у цій  сфері.

     Менеджмент виробничої діяльності — найбільш структурована і чітко детермінована галузь операційного менеджменту. У виробничому менеджменті операції підлягають досить жорсткому і більш-менш однозначному плануванню, розрахунку та контролю. Істотну організуючу роль у керуванні відіграє поточний контроль. Керування операціями у виробничій сфері починається з ідентифікації типу технологій. Глибина поділу праці, тип спеціалізації та кооперації виробництва визначають побудову управлінської структури операційної системи.

     Операційний менеджмент формально репрезентується  як сфера менеджменту, який пов'язаний з виробництвом товарів і послуг, що передбачає використання спеціалізованих  методів і прийомів для вирішення  виробничих завдань. До кола обов'язків  операційних менеджерів входить  уся діяльність організації, що стосується перетворення вхідних ресурсів на виробничий випуск. Тобто це менеджмент у процесі  створення товарів (послуг), який здійснюється на рівні операцій, починаючи із забезпечення організації потрібними ресурсами та впродовж їхньої трансформації  в готові товари (послуги).

     Термін  «операції» є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (державною, приватною тощо).

     Операційна  функція охоплює всі дії, результатом  яких є товари, послуги, що пропонуються організацією на ринку. Без цієї функції, зрозуміло, жодна організація існувати не може. Для здійснення операційної  функції створюється відповідна операційна система [12, с. 123].

     Операційна  система створюється та функціонує з урахуванням стратегії операційної  діяльності, яка у свою чергу є  однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосовно промислового підприємства повна  система виробничої діяльності називається  операційною. Банк або лікарня також  виконують операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією  обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом за винятком того, що перше з них охоплює  ширше коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не пов'язана з технологією підприємств  обробної чи будь-якої іншої галузі промисловості. Однак є певна  схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової  компанії, банку, клінічної лікарні тощо.