Розвиток кар’єри державного службовця – складова ефективності державного управління

• порушення механізму ринкової економіки, оскільки розвиваються монополії в найбільш рентабельних галузях економіки;
• неналежне виконання державного бюджету, яке призводить до порушень при формуванні державних замовлень, виділенні кредитів, розподілі трансфертів, що перешкоджає реалізації заходів, спрямованих на протидію корупції;
• перерозподіл доходів, які збагачують корупціонерів, у тому числі в інтересах олігархічних кланів на шкоду іншим членам суспільства, зростання впливу олігархічних угруповань на державний механізм;
• зниження податкових надходжень у державний бюджет за рахунок мінімізації податків;
• відплив капіталу за кордон;
• деформацію цінностей, подвійний стандарт поведінки, зростання соціальної напруги в суспільстві, формування у свідомості громадян уявлення про беззахисність перед корупційними проявами, посилення правового нігілізму, невіру в можливість вирішення питання законними засобами.

Політичні і  державні керівники не виконують  належним чином делеговані їм повноваження, як того вимагають принципи демократії, це теж, по суті, є корупційним проявом. Неправда, умовчування, прагнення сказати людям тільки те, що вони хочуть почути, небажання називати речі своїми іменами лише тому, що йде виборча кампанія, - усе це корумпує і розбещує як окремих громадян, так і суспільство в цілому. Політичні партії демократичної системи виявляються в центрі скандалів і зазнають різкої критики з боку громадян, які починають вважати, що політичні рішення не мають до них ніякого відношення. Коли роль політичних партій сходить нанівець, виникає небезпека того, що від демократії залишається лише нікому непотрібна оболонка.

О.Я. Прохоренко у праці «Корупція по-українськи (сутність, стан, проблеми)» розглядає систему протидії проявам корупції. Визначаючи шляхи вдосконалення такої системи він зазначає: «Метою політики України щодо протидії корупційним проявам у системі державної служби є: захист інтересів Державного бюджету; зміцнення економічної і політичної позицій України у світовому співтоваристві; вдосконалення протидії корупційним проявам; створення комплексної системи державного контролю за виконанням антикорупційного законодавства; активізація участі України в розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції; приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормативно-правовими актами; забезпечення прав і свобод громадян; завершення формування громадянського суспільства» [48, с. 72].

Проблема підвищення відповідальності державних службовців та запобігання корупції у сфері  державної служби є актуальним завданням  сьогодення. Слід зазначити, що, незважаючи на детально опрацьований категорійний апарат та аспекти роботи кадрових служб державного сектора України в науковій літературі, питання, пов'язані із вказаною проблемою не систематизовані, зустрічаються як допоміжні при висвітленні основних тем і розробок. Тому при науковому розробленні цієї тематики у першу чергу необхідно визначити пріоритетні напрями кадрового забезпечення державних органів та запропонувати шляхи вирішення проблемних питань, пов'язаних із відповідальністю державних службовців та проявами корупції; розглянути спрямованість кадрових процесів у державній службі та підстави для прогнозування умов розвитку державного кадрового корпусу України; проаналізувати детермінанти кризових явищ, пов'язаних з корупцією та недостатньою відповідальністю посадових осіб державної служби та виробити відповідні рекомендації.

Серед негативних явищ сфери державного управління потрібно відзначити громіздку, неузгоджену  та малоефективну систему контролю, якій на перших етапах проведення реформ у країні незаслужено приділялася другорядна роль.

Проведений  аналіз свідчить, що у поведінці  та діяльності державних службовців існують негативні моральні прояви та риси, а саме:

• недоліки у нормативно-правовому забезпеченні державної служби та кадрової політики;
• слабкість та недосконалість службового контролю за дотриманням законодавства про державну службу і за кадровою діяльністю;
• відсутність державного зв’язку державної служби з громадянським суспільством та громадянського контролю за кадровою політикою;
• використання застарілих механізмів та методів регулювання державно-службових відносин і кадрової діяльності;
• відсутність інноваційних підходів до організації кадрової діяльності;
• недостатня соціальна захищеність державних службовців.

На нашу думку,  конкретні шляхи вирішення цих проблем такі:

1. Правовий шлях – введення у дію та застосування антикорупційного законодавства на державній службі, з реальнодіючим механізмом моніторингу видатків родини державних службовців.

2. Організаційний шлях – проведення цілеспрямованих заходів правоохоронними органами щодо боротьби з корупцією у владі, посилення державного контролю за роботою, “зон підвищеного ризику”, якими є адміністративні служби різноманітного характеру.

3. Кадровий шлях – розробка нормативне закріплення єдиних критеріїв щорічного оцінювання службовців за їхніми професійними, діловими та моральними якостями. Призначення на усі посади на державній службі за конкурсом відповідно до чітких об’єктивних критеріїв оцінювання.

4. Морально-психологічний шлях – зміцнення моральних цінностей державної служби та кадрової політики.

5. Соціальний шлях передбачає наявність політичної волі держави, спрямованої на рішуче унеможливлення корупційних та аморальних явищ у сфері державної служби та кадрової політики.

Верховною Радою  України 11 червня 2009 року був прийнятий  пакет антикорупційних законів. Цей пакет складався з трьох  Законів: «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних  правопорушень» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Однак окремі положення  цих законів не відповідали чинному  законодавству, запропоновані у  них заходи вирізнялися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю. Крім того, громадськістю та експертами неодноразово висловлювалися критичні зауваження щодо цих законів. Наголошувалося на неможливості застосування цих актів, оскільки вони порушують гарантовані Конституцією України права і свободи громадян. Суперечливість та незрозумілість цих законів створювали передумови для обмеження прав і свобод громадян, у тому числі шляхом протиправного втручання в їх приватне життя. Деякі положення законів перенесені із чинних міжнародних договорів, однак редакції цих положень належним чином до українського законодавства адаптовані не були.

Крім того, Конституційний Суд України, розглянувши конституційність окремих положень антикорупційних  законів, визнав такими, що не відповідають Конституції Україні (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Проект нового Закону України «Про засади запобігання  і протидії корупції в Україні» передбачає [56]:  

1. визначення основних принципів, на яких ґрунтується діяльність із запобігання та протидії корупції;
2. розширення кола суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, а також уточнення і конкретизацію умов віднесення до числа таких суб’єктів окремих осіб;
3. упровадження дієвих механізмів, норм і правил, які спрямовані на запобігання виникненню корупції, усунення причин та умов, які її породжують;
4. урахування пропозицій, висловлених Групою країн проти корупції Ради Європи (GRECO), застережень Конституційного Суду України, експертів та громадськості;
5. адаптацію окремих положень Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції і Додаткового протоколу до неї; 
6. чітке визначення кола суб'єктів, які здійснюють заходи, координують і контролюють діяльність щодо запобігання та протидії корупції;
7. конкретизацію видів обмежень суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення щодо використання ними службового становища, роботи близьких осіб, суміщення посад та сумісництва, а також щодо одержання такими суб’єктами дарунків;
8. установлення обмежень щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави;
9. установлення строків та порядку проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування;
10. запровадження нового порядку здійснення фінансового контролю, встановлення обов’язку декларування як доходів, так і витрат, визначення строків подання декларації та опублікування в офіційних друкованих виданнях декларацій про майновий стан, доходи і витрати посадовців;
11. установлення персонального обов’язку осіб, які уповноважені на виконання функцій держави, вживати заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів;  
12. запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, у тому числі актів, які вносяться на розгляд Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, з метою запобігання корупційним проявам ще на стадії опрацювання проектів будь-яких нормативних актів;
13. установлення заборони на одержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;
14. надання права об'єднанням громадян, а також окремим громадянам брати участь у діяльності із запобігання та виявлення корупційних проявів, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю за дотриманням законів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;
15. запровадження інформування громадськості про заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції;
16. створення умов для ліквідації підґрунтя для виникнення корупції як явища, формування у суспільства неприйнятного ставлення до корупції;
17. запровадження механізмів виявлення корупційних діянь, установлення видів відповідальності за корупційні правопорушення та визначення порядку притягнення винних осіб до такої відповідальності;
18. запровадження фіксації відомостей про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
19. установлення дієвих заходів щодо гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав держави та інших осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій з боку суб’єктів корупційних правопорушень, шляхом конфіскації та стягнення державою в судовому порядку у таких суб'єктів незаконно одержаного майна.

Проект Закону підготовлено з урахуванням вимог  Конституції України, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та Додаткового протоколу до неї, Цивільної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, окремих положень Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про державну службу».

Аналіз наукової літератури з проблем кар’єрного розвитку на державній службі свідчить про той факт, що останніми роками мова йде про необхідність визнання та широкого застосування поняття «моральний статус державного службовця». Він являє собою сукупність моральних принципів, етичних норм, службової поведінки та соціальної відповідальності, що мають встановлений стандарт відповідно до призначення професійної службової діяльності на державній службі. Причому базовою основою морального статусу службовця розглядається його соціальна відповідальність.

Саме тому, на нашу думку, настав час для визнання того факту, що морально-етична складова службової діяльності та кадрової політики має обов’язково враховуватися у процесі, по-перше, кар’єрного розгортання кожного службовця; по-друге, оцінювання та діагностики такого розгортання.

На нашу думку, в етиці державних службовців доцільно виділити специфічні правила, а саме:

• службова субординація, що являє собою систему чіткої службової підлеглості молодших співробітників старшим службовцям, заснована на нормах службової дисципліни. Це правило передбачає обов’язкову підлеглість вищестоящому керівництву відповідно до ієрархії посад;
• доступність державного службовця, вона передбачає постійну готовність службовця до цивілізованого і взаємозацікавленого спілкування з колегами та громадянами – користувачами послуг;
• паритетність – етичне правило, спрямоване на демократизм спілкування між службовцями та підвищення ефективності їхнього ділового спілкування. Паритетний діалог передбачає вільне висловлювання співробітниками, особливо підлеглими, власних думок та ідей, конструктивне й доброзичливе обговорення усіх пропозицій та їх враховування у процесі прийняття оптимальних та ефективних управлінських рішень.

Отже, корупція в сучасних умовах стала чинником, який становить реальну загрозу  національній безпеці і конституційному  ладу України.

Це явище  негативно впливає практично  на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, соціальну і правову сфери, управління, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупційні зв’язки фактично руйнують правові, етичні відносини між людьми і поступово перетворюються у норму поведінки. Корупція, безперечно, може бути визнана однією з найгостріших соціальних та політичних проблем сучасності. Розв'язання цієї проблеми є надзвичайно актуальною та першочерговою справою для України.

4.3. Розвиток  кар'єри молодих державних службовців

Важливим елементом  проведення соціально-економічних, політичних перетворень в Україні, наближення рівня життя українських громадян до європейських стандартів є повноцінне використання потенціалу нового покоління  українських    громадян.   Видатний   український  державотворець М. Грушевський називав одним з головних завдань національного відродження України виховання молодого покоління, національної інтелігенції як творчого начала, рушія духовного поступу. Вчений наголошував, що молодь – це майбутнє нації і саме їй належить вирішальна роль у справі духовного оновлення нації, привнесення в українське життя інтелігентності, принциповості, ідейності [39].

Необхідність  залучення молоді до державної служби, важливість формування молодих управлінських  кадрів зумовлена низкою чинників, основними серед яких є:

• обставини суспільного життя, яке дедалі стає все більш динамічним, потребує наявності на державній службі енергійних, мобільних, здатних ефективно здійснювати комунікації управлінців, які вміють легко адаптуватися до змін навколишнього середовища, приймати зважені управлінські рішення;
• здатність молоді швидко опановувати нове, володіння новими знаннями і технологіями, що дасть змогу підвищити ефективність державного управління;
• зміна поколінь, що передбачає поступове наслідування прав і обов’язків у всіх сферах суспільного життя (в тому числі й державного управління).

Необхідно зазначити, що процес формування молодих управлінських  кадрів має забезпечуватися системами  громадянського виховання, правової освіти та професійної освітянської діяльності.

В Україні сформована цілеспрямована державна політика щодо залучення та підготовки молоді до державної служби, служби в органах  місцевого самоврядування, результатом  впровадження якої є наявність тенденції  до збільшення кількості молодих державних службовців у загальній кількості державних службовців в Україні.

У 2000 році створена та зареєстрована відповідно до чинного  законодавства Всеукраїнська молодіжна  громадська організація “Спілка  молодих державних службовців України”, метою діяльності якої є сприяння розбудові демократичної правової Української держави із соціально-орієнтованою ринковою економікою та відкритим громадянським суспільством, формування нової високопрофесійної еліти державних службовців та захист законних соціальних, економічних, культурних та інших спільних інтересів своїх членів.